Як я з’їздив на Форум сімей і закохався у Львів

Фото із сторінки @Львівський обласний форум Сім'ї

Святослав Погляд, координатор проекту “Гладіатори життя”, що діє в середовищі Християнської Служби Порятунку (захист сімейних цінностей, пролайфівська діяльність, протидія поширенню гендерної ідеології)

TLDR

Якщо у вас немає часу на детальний опис, як я провів один день свого життя і всякі рефлексії щодо інституту сім’ї в Україні, то краще зразу прочитайте підсумки у кінці.

Привіт, мене звати Святослав, у мене прекрасна дружина і, поки, троє дітей. Тема сім’ї для мене вельми актуальна. І те, що намагаються зробити з інститутом сім’ї в Україні мені дуже не до вподоби.

Поняття сім’ї зараз перебуває дуууже далеко від християнського ідеалу описаного Ісусом та Його учнями, мусимо подякувати за це комунякам, які на початку своєї влади намагались повністю знищити сім’ю як явище, але зрозумівши, що це їм не вдасться то, просто, зробили із сім’ї дикого франкенштейна, де тато – алкоголік на дивані, а дружина – егоїстична істеричка, принаймні, такий стереотип щодо сім’ї у нас успадкувався від совків та диких дев’яностих. Всім очевидно, що “нада шота дєлать”. Але дехто під цим розуміє остаточне розмиття поняття сім’ї як плідного союзу чоловіка та жінки та спроби забрати у батьків право на виховання своїх дітей, тобто продовжують роботу більшовиків. Мені цей підхід не дуже до душі. Тому намагаюсь шукати різні ініціативи з відновлення християнського розуміння сім’ї у населення (зауважу, що не традиційного а саме християнського, бо традиції всякі бувають).

Виявляється, що знайти толкових ініціатив не так вже і легко. То якісь з’їзди прихильників товкти збоченців, то традиційні збори за традиційну традиційність, то ще багато інших цікавих і дуже важливих подій, які нічим конструктивним не закінчуються. Але як казав один прекрасний богочоловік “Той хто шукає – той знаходить”.

Скажу чесно, я не дуже й шукав Львівський обласний форум сім’ї, бо, по-перше, я не зі Львова, і по-друге, одним із організаторів є Департамент соціального захисту населення Львівської ОДА, а мій досвід підказує, що якщо щось організовує держустанова – то це не варта уваги трата часу (я помилився і це радує). Але після рекомендацій від толкових друзів та перегляду списку спікерів форуму я зрозумів, що треба купляти квитки на поїзд, поки є.

Спочатку я пошарився інтернетами, щоб почитати деталі про організацію форуму. Потішило, що інформаційна складова Форуму була вельми якісно реалізована. Приємна графіка, детальні оголошення про теми і доповідачів і т.п. А коли наткнувся на коментарі у стилі

то зрозумів, що подія варта уваги. До речі, від коли це державний пострадянський універси’тет став осередком вільнодумства? Та й мейнстрімна ідеологія теж у мене не асоціюється з свободою чи наукою. І не дуже зрозумів, чому коментатор називає рівність між чоловіками та жінками – гендерною політикою, статті дві, а гендерів – більше п’ятдесяти. Не ведіться на цю маніпуляцію і не назвайте міжстатеву рівність гендерною рівністю, залиште це сертифікованим експертам по гендеру, рожевим єдиноорогам та іншим міфічним явищам. Але це я відволікся…

Прогугливши інфу про Форум я вирішив зосередити увагу на двох темах: “Ґендерна ідеологія: міфи та реальність” та “Сексуальна освіта в школах: виклики та загрози”. Чому тільки ці дві теми? Та тому, що там були тільки дві лінійки панельних дискусій, а отець Піо мене ще не навчив білокації (жарт який не всі зрозуміють). Хоча цікавих тем для дискусій було більше аніж дві: “Сімейна політика: формування та методи реалізації”, “Потенціал релігійних спільнот: роль та практичні завдання у захисті та розвитку інституту сім’ї” і т.п.

Далі було прощання на довгі 36 годин із дружиною та дітьми, дев’ять годин у поїзді, година насолоди ранішньою Літургією (радий, що знайти відкриту церкву о сьомій ранку доволі легко) і дві години пошуку, де б поснідати у Львові (довелось снідати у “рідній” Пузатій хаті).

Реєстрація на Форумі організована доволі непогано, навіть водичку видавали, але безкоштовність участі – це недолік, бо декілька разків довелось слухати думки деяких фріків (дідусь-комуніст) і просто людей, яким нудно сидіти дома (бабуся з іконою, яка діставала організаторів різними важливими порадами) і їх можна було б легко відсіяти символічною платою за участь. Сам дивуюсь, де я додумався знайти зраду.

Початок Форуму мене дещо піднапряг. Були усі пострадянські атрибути: вступні слова можновладців, виступ танцюючих гуцулів, який, чомусь, назвали флешмобом, благословення єпископа (добре, що не кропив святою водою), доповідь якоїсь важливої милої жіночки про традиційні традиції (після п’ятого-шостого вживання слова “традиція” я здався і почав читати новини з телефону).

Можна це назвати совковим рудиментом у сучасному світі, який необхідно усувати, але це все було подано так мило і по-домашньому (навіть гуцули танцювали так щиро, що хотілось підхлопувати їм), що я переборов свого внутрішнього сноба і досидів до доповідей. Прелюдія закінчилась мімішним виступом маленьких курчат, які розтопили моє хіпстерське серце. Тепер я був готовий слухати те по що приїхав.

Зауважу, що на Форум не приїхала запрошена заступниця міністра соціальної політики України Наталія Федорович. Наївно припущу, що не знайшлось вільних місць у поїздах, або застудилась, жодним чином навіть не буду думати, що міністерство соцполітики таким чином продемонструвало своє несхвалення pro-сімейній ініціативі.

Перша частина Форуму – це доповіді на тему: “Українська сім’я: виклики та завдання”. Було шість доповідей різного ступеня цікавості. Найбільше запам’яталися Зорислава Городенчук із презентацією “Природні репродуктивні технології в лікуванні подружньої неплідності” таЛюдмила Гридковець, яка мала тему “Формування психосексуальної культури молоді”.

Пані Зорислава поділилась успішними кейсами із застосування NaPro  технології, коли завагітніти вдавалось навіть тим, кого представники ЕКО називали безнадійними. Шкода, що про цю технологію мало де можна почути.

Пані Людмила спромоглась запхати у свою тему все що стосується гендерної ідеології і змогла це подати так, що всі слухали з відкритими ротами. Я тільки встигав робити нотатки із її спітча. Ось кілька:

  • Щоб знищити Церкву треба знищити сім’ю, щоб знищити сім’ю треба знищити жінку, щоб знищити жінку треба знищити її материнське покликання.
  • Толерантність – це безпечна доза чогось шкідливого, яку можливо терпіти.
  • Рівності не може бути. Існує рівнозначимість і за це необхідно боротись.

Виявляється, я дуже толерантна особа. Треба запам’ятати, що толерантність не передбачає надання усіх прав і привілеїв тим кого ти толеруєш, це просто намагання якось терпіти когось чи щось. Ми якось почали плутати толерування та акцептування.

Дуже важливим на таких заходах – це використовувати перерви між доповідями а іноді і самі доповіді для знайомства та спілкування. Бо основний продукт різних форумів та з’їздів – це нетворкінг. Вірю, що із бесід проведених під час (а іноді і замість) Форуму виникне не одне нове служіння та ініціатива.

Далі настав обідній час і ми були віддані самі собі. Львів – це, напевно єдине місце в Україні, що, навіть у студентському буфеті варять терпиму каву за 5 гривень. П’ять гривень, Карл!

А ще, Львів – це єдине місто, де я знайшов свинячий кебаб – не дуже халяльненько, але дуже смашно.

Опісля ситного обіду довелось бігти на обрані панельні дискусії. Ви не повірите, але на секції “Ґендерна ідеологія: міфи та реальність” обговорювали гендерну ідеологію. Спікерів було так багато і їм було сказати стільки, що на дискусію не залишилось часу. Багато корисного, що знав, те собі нагадав, ще й дещо дізнався нового. Ось кілька нотівок:

  • Термін “гендер” вперше згадується у Франції ХІІ ст.
  • До ХХ століття він означав тільки стать.
  • Вперше гендер не як синонім статті активно почали вживати учні Фрейда.
  • Тепер, цей термін має різне значення у різних середовищах. Важливо завжди узгоджувати що ми розуміємо під терміном гендер, або краще вживати однозначний термін “стать”.

Із веселого, то на обговорення прийшов дідок – комуніст, що захищав гендер. Якраз могли почути більшість міфів, якими користуються провідники гендерної ідеології. Хто казав, що комунізм і гендеризм не мають ніякого зв’язку? 🙂

Далі знову була перерва для нетворкінгу і смакування львівською кавою. Сподіваюсь не я один скористався цим безцінним часом. Наступною зустріччю у якій я взяв участь була “Сексуальна освіта в школах: виклики та загрози”. Чому мені ця тема важлива? Та тому що мої діти скоро підуть до школи і я зацікавлений, щоб на уроках сексуальної просвіти дітей навчали сексуальній просвіті, а не сексуальному розбещенню.

Маємо велику біду із сексуальною просвітою. В Україні є багато тих, хто вважає, що про секс у школі дітям розказувати ніззя. Ну і де вони про це будуть черпати знання? Напевно із інтернетів і від однолітків. Я себе відношу до pro-life і мене болить, що в Україні один із найвищий рівень вбивства дітей, які не встигли народитись (так звані аборти). Відсутність сексуальної просвіти чи то у школі, чи то у родині, веде до збільшення небажаних вагітностей і венеричних хвороб, бо нічого доброго інтернет і однолітки не порекомендують. Також в Україні стає багато представників іншої крайності, які вважають, що дітей необхідно розбещувати навчаючи, що регулярний невпорядкований секс – це безпечно, а мастурбація і порнографія – це нормально. Така позиція теж сприяє небажаним вагітностям і т.п. Біда полягає у тому, що між цими двома крайностями дуже мало поміркованих українців, які за сексуальну просвіту без розбещення.

Мене дуже порадувало, що організатори запросили на дискусію представників різних підходів до сексуальної просвіти. Виділю доповідь Людмили Гридковець, яка ділилася досвідом формування програми інтегральної системи сексуального виховання від 5-го класу до випускного, який би дозволив підліткам відповідально поставитись до своєї сексуальності. Курс навчання розрахований на те, що на кожному етапі свого розвитку дитина отримує відповідні знання і поступово приходить до різностороннього розуміння своєї статевості. Дуже рекомендую подивитись відео доповіді. Наскільки я розумію, то цей курс ще не закінчений, оскільки не вистачає фінансування.

Також цікавою була розповідь Каті Мячіної, яка представляла інтернет ресурс “Вперше”. Це сайт для підлітків, де вони можуть дізнатись про свою сексуальність. Враховуючи, що у даному випадку щось – це краще аніж нічого, то “Вперше” – це значно кращий спосіб пізнати свою статевість, аніж порнушка на телефоні однокласника. Але оскільки це є світський проект на не дуже чітко відомо чиї гроші, то там є речі, які мені вельми не до вподоби, наприклад тези, що мастурбація – це цілком нормально і т.п.

Був би радий, якби комусь вдалось взяти програму інтегральної сексуальної просвіти про яку казала пані Людмила і зробити популярний ресурс для підлітків, як це вдалось у пані Катерини, але із акцентами, побудованими на християнських цінностях. Для цього потрібні небайдужі волонтери і спонсори. Якщо маєте натхнення взяти на себе ношу порядної секс просвіти і забезпечити нашим дітям безпечніше майбутнє, то дайте знати мені .

Опісля секцій обговорень були підсумки і закриття Форуму, нічого про цю частину сказати не можу, бо мозок вже був перевантажений, а очі втикали у фейсбучик. Приємно, що для бажаючих затриматись ще був кіноклуб під відкритим небом, а під час самого Форуму були дитячі аніматори. Не знаю, чи цим хтось скористався, але це добрий меседж, що Форум таки pro-сімейний.

Далі на мене чекав омріяний стейк в улюбленому львівському кафе, насичена переписка із новими знайомими, смачна львівська кава та спонтанна спільна молитва з п’ятидесятниками за Україну в центрі міста, за що дуже вдячний Небесному Татові.

Підсумки

Дуже радий, що є такі чудові ініціативи, як Львівський обласний форум “Українська сім’я: виклики і завдання”. Маю надію, що із цього заходу виникне багато корисних pro-сімейних служінь.

Дуже вдячний Ользі Матвійчук та Ко за толкову організацію. Не менше вдячний спікерам за толкові теми.

Дуже хотілося б бачити схожі обласні форуми сім’ї у інших областях, але я свідомий, що таке поєднання ініціативних організаторів, активних церковних об’єднань і дружніх до сімей державних органів можливе, поки що, тільки у славному місті Львів. Сподіваюсь, що інші міста готові руйнувати мої стереотипи.

Сумніваюсь, що хтось дочитає цей текст до кінця, але якщо такі знайдуться, то прийміть лучі добра і вдячності від мене.

P.S. Я ще мав написати як я закохався у Львів. У Львів я закохався вже давно. Він прекрасний…

 

 

P.P.S Ще у Львові готують найсмачнішу каву і найніжніше м’ясо…

Be the first to comment on "Як я з’їздив на Форум сімей і закохався у Львів"

Напишіть відгук