Учасники Християнської Суспільної Платформи закликають місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування, місцевих активістів, священнослужителів та вірян незалежно від конфесій і деномінацій, всіх небайдужих людей доброї волі протистояти поширенню  та запровадженню у житті місцевих громад України духу та букви так званої «Європейської хартії рівності чоловіків і жінок у місцевих громадах».

В зв’язку з цим, пропонуємо вашій увазі відповідні рекомендації Громадської організації «Рух «Всі разом»:

«Хартію рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад розробила організація «Рада європейських муніціпалітетів і регіонів»  у 2004 році, членом якої є Асоціація міст України. Документ не розглядався українською експертною спільнотою, не був проголосований на засіданні Кабінету Міністрів України та не ратифікований Верховною Радою України.

Хартія вміщає в собі поняття «ґендер», «сексуальна орієнтація» та похідні від них (стаття 2 частини І, п.1 статті 10 частини ІІІ). Зазначимо, що в міжнародній практиці не існує  уніфікованого поняття «гендер». Похідні  від нього – ґендерна рівність, ґендерна освіта, ґендерне виховання – маніпулятивні ідеологічні терміни, які подаються у позитивному контексті. Зокрема, як соціальне забезпечення рівних прав між чоловіками та жінками. Насправді, у такий спосіб намагаються знищити полярність між чоловіком і жінкою, поставити під сумнів природну сім’ю та розмити традиційні ролі, притаманні жінкам та чоловікам. На думку багатьох експертів, у підсумку це призведе до докорінних соціальних перетворень, катастрофічної демографічної кризи більшості етносів, і поставить під загрозу існування відомого нам природного суспільства. Сьогодні багато країн відмовляються від імплементації таких понять у національне законодавство та правові акти (детальніше про досвід країн у статті). При цьому зазначимо, що справедлива ідея рівності прав і можливостей чоловіків і жінок не може використовуватися як привід для легалізації поведінкових девіацій і аморальних традицій.

Органи місцевого самоврядування не зобов’язані приєднуватися до Хартії. Ініціатива впровадження та отримання підтримки на місцевому рівні Хартії має на меті закріпити концепцію, яка спрямована на поглиблення моральної та духовної деградації суспільства, руйнування інституту сім’ї, що є соціальним базисом для існування суспільства та держав, а також батьківства, материнства та дитинства в Україні.  Вважаємо, що приєднання до Хартії вступає в прямий конфлікт із національними інтересами. Згідно із  Законом України «Про основи національної безпеки України» національними інтересами є життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу.

Таким чином, всі Підписанти Хартії:

  • унормовують спірні поняття в суспільній та державній правовій практиці;
  • зобов’язуються імплементувати загрозливі ініціативи в усі сфери соціального життя на місцевому рівні.

Нагадаємо, що статтею 20 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачається, що державний контроль «не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень». Таким чином, направлення листа від Асоціації міст України щодо приєднання до Хартії мають ознаки некоректного втручання в діяльність органів місцевого самоврядування.

Виходячи з вищенаведеного, на підставі ст. 40 Конституції України, згідно вимог Закону України «Про основи національної безпеки України» та чинного законодавства України,

ПРОСИМО місцеві ради:

  1. Не приєднуватися до Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад.
  2. Відхиляти будь-які ініціативи, що загрожують інституту сім’ї, шлюбу, правам та інтересам подружжя, дітей, батьків, національній безпеці та суспільній моралі».

Принагідно рекомендуємо ознайомитися з науковим висновком, підготовленим Людмилою Гридковець та Артуром Погоріленком, щодо недопустимості імплементації Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у місцевих громадах:

«Рівноправ’я та рівні можливості є базовими підвалинами функціонування будь-якого здорового суспільства. Тим не менше, дані принципи часто використовуються як інструмент для впровадження інших, деструктивних елементів у правове поле держав. Яскраво це можна прослідкувати на прикладі Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад.
(1) Поняття гендеру, яке використовується у вказаному документі, містить у собі приховані небезпеки та, попри окреслену в документі бінарну статевість, насправді має відмінне значення. Власне, поняття гендер об’єднує такі поняття як бінарний та небінарний гендер, де під «бінарним гендером» розуміють соціальну презентацію жіночої та чоловічої статі, а під «небінарним гендером» – весь спектр відхилень в статевій презентативності (як людини, так і людства в цілому), що перебуває на шкалі між крайніми показчиками спектру ідентифікації як чоловік-жінка. Тобто в небінарний гендер потрапляють 56-72 види гендерів (за різними джерелами), про які останнім часом все більше заявляють гендерні організації, як про нормальний спектр гендерної ідентифікації. Подібне невалідне використання терміну дозволяє в подальшому використовувати цей документ вже в широкому спектрі запровадження небінарних гендерів в Україні. Про що і свідчить досвід наших західних і деяких східних колег, які, після запровадження гендерної термінології виключно у бінарному ключі, змушені були поступово піддатися тиску грантодавців та відмовитися від визнання, що існує лише дві природні статі: чоловіча і жіноча, а натомість прийняти пакетні вимоги щодо обов’язкового надання свободи гендерної ідентифікації для усіх громадян. Ряд країн, до прикладу Японія, Великобританія, Іспанія, Португалія, Аргентина, Франція, Індія тощо, дозволяють змінювати свій юридичний гендерний статус за бажанням.
Варто нагадати, що люди, які ідентифікують себе як «трансгендерні» мають високі показники психіатричних та психологічних розладів: неспокій в тілі, нижчий рівень загального психологічного функціонування, вищі рівні абстрагування/тривоги, соціальних проблем. Також – високі рівні «привабливості смерті», «огиди до життя». У них спостерігаються нижчі рівні самооцінки та вищі рівні депресії та надзвичайно високі показники завдання шкоди собі протягом життя, розладів харчування, біполярних розладів. В загальному, від 32 до 50 відсотків трансгендерів вчиняють спроби суїциду залежно від країни. Таким чином, впровадження і використання гендерної термінології в українському законодавстві ставить під загрозу психологічне здоров’я нації та створює небезпеку розмивання понять «чоловік» та «жінка».
(2) Основною бажаною метою реалізації Хартії є досягнення повної «рівності результату», тобто примусової рівнопредставленості жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Тим не менше, вказана мета не може бути реалізована без нанесення шкоди ментальному здоров’ю нації.Представлений документ не враховує цінності українського народу, історичний та релігійний досвід, зводить нанівець всі найкращі національні надбання ментального простору українців, зокрема: цінність материнства, цінність сім’ї, взаємодоповнення чоловічих та жіночих якостей тощо. Будь-які прояви нашої культури, які виявляються у сформованих історично конструктивних уявленнях про роль чоловіка та жінки в сім’ї, родині, громаді, державі, світі, за змістом даного документу повинні бути усунені.
Хартія, насправді, сконструйована так, щоб не допускати будь-які прояви різноманіття, попри декларовану інтенцію до цього, оскільки природні відмінності між чоловіком і жінкою повинні бути трактуються як негативні, і мають бути стерті, як і належить поводитися, за логікою Хартії, з «гендерними стереотипами». Все це, як вже було зазначено, покривається такими концепціями, як рівність прав, можливостей, хоча насправді у перспективі призводить до стирання будь-яких особливостей статі,які ми справедливо вважаємо «чоловічістю» чи «жіночістю». Запровадження даного документу несе загрозу нівелювання значення сім’ї, родини, надбань українського народу стосовно розуміння ролі та цінністі чоловіка як батька та голови сім’ї, жінки як матері та душі родини, руйнування конструктивних уявлень про дитинство та зрілість, денормування сексуальної культури українців.
Таким чином, у сукупності із сказаного вище, імплементація Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад в українське законодавство вбачається недопустимою, оскільки несе небезпеку психологічному та психічному здоров’ю українського народу, всіх націй та етносів у межах юрисдикції України, та зводить нанівець всі найкращі національні надбання ментального простору українців».

Своє обґрунтування непідписання Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад надає також доктор юридичних наук, доцент, експерт з міжнародного права Марина Медвєдєва:

  1. Хоча в назві Хартії вживається термін “рівність жінок і чоловіків”, сам текст документу насичений також іншим терміном — “гендерна рівність”, який був запозичений з понятійного апарату соціо-психологічних (біхевіоральних) наук. Там він позначає не лише рівність двох біологічних статей (жіночої та чоловічої), але й рівність різних гендерів, які, своєю чергою, охоплюють гендерну ідентичність (усвідомлення себе належним до певної статі, до обох статей чи до жодної статі) та гендерну роль (вияв своєї гендерної ідентичності в суспільстві). Теоретики гендеру одностайно визнають, що гендер включає не лише біологічні, соціальні чи культурні характеристики особи, але й сексуальну поведінку, яка відрізняється на підставігендерної ідентичності та сексуальної орієнтації (згадка про неї є в принципі 2 та статті 10 Хартії). Таке розуміння гендерної рівності прямо суперечить ст. 1 Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Зважаючи на те, що гендерна ідентичність та сексуальна орієнтація є поведінковими явищами, біологічна природна яких на сьогодні дискутується в медичній науці, а також те, що впровадження теорії гендеру в усі сфери суспільного життя може спричинити і вже спричиняє непоправну шкоду різним категоріям населення, зокрема дітям, вважаємо за неможливе приєднання міських рад України до цього документу. Те, що гендер і стать – два різні поняття, підтверджується тим, що в англомовному варіанті Хартії в принципі 2 вживається перше (англ. – gender), а в статті 10 – друге (англ. – sex).
  2. “Викорінення гендерних стереотипів та поглядів”є другим проблемним моментом, наявність якого робить неможливим приєднання міських рад України до Хартії. Розуміння стереотипів в плані рівності чоловіка та жінки в кожної особи, різних груп населення та у різних суспільствах є різним; воно може бути різним як серед жінок, так і серед чоловіків. Те, що здається стереотипом для однієї жінки, цілком нормально сприймається іншою, наприклад, покликання забезпечувати домашній добробут, народжувати та виховувати дітей. Навпаки, примушування всіх жінок ставати абсолютно рівними в правах з чоловіками може дискримінувати тих жінок, які не мають можливостей реалізувати такі права через свій статус (наприклад, багатодітна матір, жінка із сільської місцевості) і часто потребують підтримки з боку держави, як це визначено в статті 24 Конституції України та статті 3 Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Жінка і чоловік не можуть бути повністю урівняні в правах та можливостях, оскільки вони є різними за своєю природою (і ця теза підтверджується в ст. 14 та 15 Хартії): мають різні фізіологічні та генетичні відмінності, що абсолютно нормально сприймається багатьма жінками. Тому положення Хартії про зобов’язання викорінювати стереотипні уявлення про ролі жінок та чоловіків загрожують зловживаннями та невірними тлумаченнями. Стереотипи – цесуб’єктивнакатегорія, яка не може бути переведена в площинуполітичногочи правового документу.
  3. Викликають занепокоєння також положення Хартії, які:
  • закликають заохочувати чоловіків до піклування за дітьми (ст. 11 та 16), оскільки,незважаючи на те, що чоловіки повинні відігравати не меншу роль у вихованні дітей, ніж жінки,все ж приймати спеціальні заохочувальні заходи для того, щоб позбавитидитину материнського піклування (яке не може за жодних обставин, крім нагальної необхідності, бути заміненим піклуванням батька, бабусі чи дідуся), не тільки непотрібно, але навіть шкідливо для гармонійного розвитку дитини;
  • забезпечення існування послуг для догляду за утриманцями (ст. 17), оскільки це може тлумачитись як заохочення до відмови від обов’язку повнолітніх дітей (наприклад, дочок) піклуватися про своїх батьків,закріпленого в українському законодавстві (ст. 51 Конституції та ст. 172 Сімейного кодексу України);
  • заохочення жінок здобувати навички та кваліфікації для робіт, що традиційно вважаються чоловічими (ст. 27), оскільки рішення про здобуття навичок та кваліфікацій для таких робіт, які, як правило, супроводжуються шкідливимита небезпечними умовами праці, може бути ухвалене жінкою або через безвихідь (нема можливості іншого працевлаштування в певній місцевості), або без розуміння довгострокових наслідків такої роботи в майбутньому (наприклад, для реалізації її репродуктивної функції); у зв’язку з цим вважаємо, що відміна Наказу МОЗ України “Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок» була необдуманим кроком.