24 червня та 2 липня 2023 р. у католицькій Харизматичній Спільноті в обнові Святого Духа «Преображення» при парафії Воздвиження Всечесного Хреста м. Київ кармеліти босі успішно пройшов апробацію модуль «Пізнай себе і послужи громаді в умовах парадигми змін», базований на матеріалах авторського курсу «Основи соціального лідерства-служіння, розміщеного на сайті ХСП (https://crs-center.org/kurs-osnovi-sotsialnogo-liderstva-sluzhinnya-strukturni-dopovnennya/), який розробила і провела координатор Центру соціального лідерства-служіння ХСП Галина Канафоцька.
Модуль був проведений як інтерактивний семінар-тренінг, під час якого були розглянуті й обговорені питання: про парадигму змін та її принципи, про зміну власних парадигм, про відновлення етики характеру, яка у поєднанні з етикою особистості забезпечує відкриття внутрішньої мотивації, базованої на цінностях; про кроки на шляху руху до своєї зрілості і цілісності; про свої покликання і місію, про формування взаємовідносин у спосіб, який дозволяє розкривати власний потенціал та забезпечувати свій ріст і розвиток, а також розвиток своїх громад; про відкриття особистого лідерства та його дієві принципи.
Міні-тренінги під час розгляду питань дозволяли учасникам зрозуміти, що собою являє шлях формування цінностей людини та які фактори впливають на даний процес; визначити свій рівень свідомості, на якому перебувають зараз.
Для означення свого місця в служінні своїй громаді було проведене тестування на виявлення духовних дарів та запропонований інтеграл з п’яти кроків, що допоможе учасникам використати свої дари на Славу Божу.
Учасники семінару-тренінгу виявили бажання і намір продовжити своє навчання при вище означеній парафії за модулями авторського курсу «Основи соціального лідерства-служіння».
Модуль «Пізнай себе і послужи громаді в умовах парадигми змін» є новою методичною розробкою автора і являє собою окремий завершений модуль, який можна поширювати серед мирянських спільнот церков, в яких люди водночас з пізнанням самих себе прагнуть відкрити свої духовні дари в служінні ближньому.
Нижче коротко проанонсуємо даний модуль.
Навчально-тренінговий інтерактивний модуль
«Пізнай себе і послужи громаді в умовах парадигми змін».
Нам недобре від того, що ми знаємо багато зайвого, а не знаємо найголовнішого: самих себе.
Якщо ти себе не знаєш, як же тоді можеш розуміти й знати іншого?
(Григорій Сковорода)
Виклики сучасному поколінню
Великі виклики, нові умови і важливі рішення, що мають прийняти сучасні покоління, надають у наш час ще більшого значення цим важливим питанням, котрі споконвічно супроводжують людину на його шляху.
- Перший найбільший виклик, який стоїть сьогодні перед людством, – правда про те, що означає бути людиною. Межі та співвідношення з природою, технологією і мораллю – це питання, що переконливо закликають до особистої і колективної відповідальності при вирішенні, що таке людина, чого здатна досягнути і ким вона має бути.
- Другий виклик – необхідність розуміти і керувати плюралізмом і розбіжностями на всіх рівнях: мислення, морального вибору, культури, релігійної приналежності, філософії людського і соціального розвитку.
- Третій виклик – глобалізація, яка набагато ширша і глибша, аніж лише її економічна складова, бо історія свідчить, що глобалізація – це початок нової ери, яка позначається на долі людства.
(п.16, Компендіум соціальної доктрини Церкви)
В Україні, окрім цих трьох означених викликів, є ще
- Четвертий виклик – війна та воєнний стан, що унеможливлює довгострокове планування перспектив для багатьох наших співвітчизників та обмежує свободу вибору. Війна, яка стирає межі та співідношення людини з природою, технологією і мораллю. Водночас це виклик для усіх християн щодо прояву особистої і колективної відповідальності щодо рішень і дій, скерованих на відновлення життєдіяльності соціальних систем та їх розвиток у перспективі.
Свобода як прояв винятковості людської особи виявляється у тому,
що кожному членові суспільства дозволено реалізувати своє покликання; шукати істину і сповідувати власні релігійні, культурні і політичні ідеї; висловлювати власну думку; обирати власний життєвий статус; вирішувати, по змозі, яку працю виконувати; займатися економічною, соціальною і політичною діяльністю. Це має відбуватися в рамках «жорстких правових норм», у рамках спільного блага і громадського порядку і, в будь-якому разі, в дусі відповідальності.
(п.200, Компендіум соціальної доктрини Церкви)
Людина має три рольові зв’язки: стосовно свого Творця, стосовно себе, стосовно ближнього. Спілкування з кожним дає нам сенс життя. Ввіддати Богові те, що Йому належить. Використати максимально те, що людина отримала. Поділитися з іншими тим, чим можеш. У цьому і є сенс життя.
(Бл. Любомир Гузар, «Думки у спадок, с.20)
Зміна парадигм – це процес, який починається завершенням, а закінчується початком нового.
Між ними – зона парадигми змін: – особистісних, соціальних, суспільних, цивілізаційних.
Зсуви парадигми – це зміни основних правил, за якими ми живемо.
- Вони можуть змінити увесь світ.
- Вони вимагають від нас змінити спосіб сприйняття і поведінки.
Вирішальний чинник «суддя» цього складного періоду змін – людина.
- Зміст праці полягає у вільній творчій діяльності людини.
- Людина, на відміну від усіх інших живих істот, має потреби, які не обмежуються лише потребою «мати», адже природа і покликання людини нерозривно пов’язані із Трансцендентним.
- Своєю працею людина розпочинає ризикову справу: вона перетворює матерію, щоб задовольнити вимоги і потреби, передусім, матеріальні, але робить це, прислухаючись до свого внутрішнього імпульсу, який штовхає її за межі здобутих результатів, на пошук того, що повніше відповідає її життєвим внутрішнім потребам.
(за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, п.317, 318)
Ми живемо у часовому вимірі, де зміни постійні. А це означає, що вміння діяти в умовах змін має стати життєвою навичкою.
Виходячи з принципів парадигми змін
- Хто б не прийшов до вас – це той, хто потрібно.
- Відбувається саме те, що могло відбутися.
- Усе відбувається у потрібний час.
- Усе закінчується у потрібний час.
необхідно
- Приймати і сприймати кожного.
- Перебувати тут і зараз.
- Будувати спільні перспективи.
- Діяти!
Шлях до зміни парадигм
- Я змінююся сам.
- Пізнай себе: ключ – впровадження якісних стосунків з іншими.
- Пізнай інших людей у досвіді розвитку стосунків з ними.
- Зрозумійте, що за зміни відбуваються у нас, як у особистості, як у інших людей, в країні, де живете, за її межами, на планеті загалом.
«Коли ми говоримо про те, що хтось має змінитися, то схильні показувати на когось. Завжди хтось інший, але не я. Проте таким чином неможливо нікого змінити, бо слова не варті нічого. Бо людина, яка не посідає себе, вона не чує, бо цього неможливо почути тілесними вухами. Тому я маю почати від себе, я маю змінитися. Я! Лише тоді моя любов і доброта захопить іншу людину – і таким чином вона зміниться. Це духовний закон!
І він діє. Отже, я – надзвичайна особа, яка, змінивши себе, може змінювати інших.»
(Лела Црнек)
Люди не здатні витримувати зміни, якщо всередині не мають незмінного ядра.
«Виправлятися. День у день невтомно працювати над собою. – Якщо ти дійсно прагнеш святості, без цього не обійтися.
Прагни до освячення душі. – Так, саме так. Ти думаєш, що святість – справа тільки священиків і монахів?
Усім нам без виключення сказав Господь: «Будьте досконалими, як досконалий Отець ваш Небесний».
Саме таким, безперервним, має бути твоє духовне життя: починати… знову починати…
У своєму внутрішньому житті чи ти розмірковував коли-небудь, не поспішаючи, про те, як прекрасно служити Богу і людям не по інерції, а зусиллям дієвої волі?
Не видно злаків, покритих снігом. – І орач, господар поля, радісно підмітив: «Ну ось, тепер вони проростають там, у глибині».
– А я подумав про тебе, про твою вимушену бездіяльність: чи розвиваєшся ти, чи ростеш ти у глибині?
Якщо ти не навчився володарювати над собою, то якою б великою не була твоя влада на землі – вона бачиться мені смішною і жалюгідною.»
(Шлях», 290-295 – Св. Хосемарія Ескріва де Балагер)
Якщо ви хочете внести невеликі зміни, слід розвивати практичні навички, змінювати поведінку або ставлення до певних речей. Якщо ж вам потрібні радикальні й негайні зміни, треба працювати над парадигмами.
(Стівен Р. Кові)
Напрямки дій
- Самоосвіта і самопізнання – дають змогу: досягти збалансованої самооцінки, відкрити можливості до росту і розвитку, розкрити і реалізувати власний потенціал.
- Розширення світогляду – дає можливість розглядати проблеми, що виникають, з різних точок зору, бачити ситуацію в комплексі.
- Зміна способу мислення – сприяє подоланню інертності, вчасному перегляду усталеної практики, відмові від стереотипів.
- Накопичення досвіду/обмін досвідом – сприяє підвищенню особистої і групової ефективності.
Зміна особистісних парадигм
- Парадигми невіддільні від характеру.
- У людей бачити означає бути.
- А те, що ми бачимо, тісно переплетено з тим, хто ми є.
- Нам не вдасться відчутно змінити своє бачення, водночас не змінивши свого буття, і навпаки.
На чому варто зосередитися?
- На зміні, яка потребує від нас перевершення самих себе.
- На розумінні, яке наповнює змістом усе, що ми переживаємо.
- На інструментах, які дозволяють нам зробити свідомий вибір на користь більшого єднання і цілісності.
- На зміні нашої форми мислення.
- На зміні нашої свідомості.
«… проект щастя – це проект «бути». В цьому проекті щастя творча й співтворча самореалізація…
Зрозуміло, що в межах цього проекту гідність самореалізації зумовлюється не споживанням, а творчістю, тому самореалізація не стає засобом для володіння чимось, а самоцінністю. Вийти до такого проекту щастя і самореалізації не можна без зміни ціннісних акцентів суспільства…»
(«Цивілізаційний вибір України: парадигма осмислення
і стратегія дії: національна доповідь», с.139)
«Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживлених одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом».
(Митрополит Андрей Шептицький «Як будувати рідну хату» , 1941рік)
«Відкинь сумніви, що позбавляють тебе спокою. – Не від Бога те, що порушує мир душевний. Як тільки прийде до тебе Господь – відчуєш всю істину Його слів: «Мир залишаю вам… мир Мій даю вам…» І це – серед найважчих випробувань.»
(«Шлях», 258 – Св. Хосемарія Ескріва де Балагер)
Моральний вимір культури як пріоритет у соціальній діяльності мирян
« … в осерді культурного питання знаходиться моральне значення, яке, своєю чергою, живиться релігійним значенням і сповнюється у ньому».
(Компендіум соціальної доктрини Церки, п.577)
- Цілісне удосконалення людської особи і благо всього суспільства – це найважливіші цілі культури; а отже, моральний вимір культури становить пріоритет у соціальній діяльності мирян.
- Культура може стати яловою і занепасти, якщо «замикається сама в собі і намагається будь-якою ціною зберегти застарілі форми життя, відкидаючи можливість збагатитися, прислухаючись до інших культур чи дискусій, у яких шукають істину про людину».
- Формування ж культури, здатної збагатити людину, вимагає участі цілої особи, яка через культуру виявляє свою творчість, розум, знання світу і людей, а крім того, використовує свою здатність до самоконтролю, самопожертви, солідарності і готовності утверджувати спільне благо.
(Компендіум соціальної доктрини Церкви, п.556)
Зсередини назовні
Етика характеру + етика особистості = мотивації, засновані на цінностях.
Рух до зрілості: від залежності через незалежність до взаємозалежності.
Як отримуються результати в парадигмах (за Стівеном Кові)
- Залежним потрібні інші, щоб отримати те, що вони хочуть –
Ти-парадигма (обставини відіграють мізерно малу роль).
- Незалежні домагаються свого власними зусиллями –
Я-парадигма (гарна мета, але не найвища для успіху).
- Взаємозалежні поєднують свої зусилля, щоб досягти найбільшого успіху –
Ми-парадигма (усвідомлення взаємозв’язку/взаємозалежності).
Взаємозалежність
- наповнює життя змістом,
- дає доступ до необмежених ресурсів та потенціалу інших,
- це вибір, доступний лише незалежним!
Емоційна взаємозалежність забезпечує велику повагу до себе та визнання потреби любові: дарувати й отримувати любов у дар від інших.
«Любити ближнього , як самого себе означає бачити в ньому ту саму гідність, якою я сам втішаюся, оскільки розумію, що походжу від Бога, бо Бог мене сотворив. Так само Бог сотворив усіх інших. А ЛЮБОВ, яку заповідав нам Ісус Христос, – то і є почуття власної гідності.»
(Бл. Любомир Гузар)
Інтелектуальна взаємозалежність дає змогу розуміти потребу поєднувати найкращі ідеї інших зі своїми у процесі формування позитивних взаємовідносин.
Лідерство (за А. Хавардом)
- питання не техніки, а характеру,
- питання доброчесності,
- результат вільного вибору і
- напруженої роботи над собою.
Особисте лідерство та його принципи (за Стівеном Кові)
- Якщо Звичка 1 каже: «Ти програміст»,
- а Звичка 2 промовляє: «Напиши програму»,
- тоді Звичка 3 «Насамперед — найважливіше» проголошує: «Запусти програму. Реалізуй її».
Практика специфічних християнських чеснот віри, надії й любові значною мірою впливають на лідерство. Людина може і повинна базувати свої вчинки на розсудливості, мужності, виваженості й справедливості, але своє буття вона може базувати лише на великодушності й смиренності – на ідеалах величі й служіння, на ідеалах лідерства.
( А. Хавард)
«Служіння людині – першочергове завдання в соціальній сфері.
- Перший крок на шляху до здійснення цього завдання – прагнення і зусилля, спрямовані на оновлення свого внутрішнього світу.
- Навернувшись серцем, людина починає піклуватися про іншу людину…
- Це допомагає зрозуміти, що ми зобов’язані оздоровлювати інститути, структури й умови життя, які суперечать людській гідності.
- Моральна основа будь-якої суспільної дії – це розвиток людської особи, а також визначає норми суспільної діяльності: вона повинна відповідати істинному благу людства і прагнути створити умови, що дозволять кожній людині реалізувати своє цілісне покликання».
(Компендіум соціальної доктрини Церкви, п.552).
Покликання і місія
«Покликання формує контекст, у якому ми усвідомлюємо і реалізуємо свою місію.
- Без покликання лідерство втрачає сенс;
- без місії ж лідерство втрачає зміст.»
(А. Хавард)
Обов’язки, що виправдовують нашу життєву місію
- Християнин, який перебуває на шляху зростання, має силу і гідність лише завдяки факту свого існування.
- Духовна сила, яку ми відчуваємо всередині себе, дозволяє нам активно діяти і ставати тими, хто здійснює, разом з Богом, наші мрії.
- Перебуваючи у контакті зі Святим Духом, ми беремо на себе обов’язок покращувати самого себе і навколишній світ.
- Перешкоди, у цьому вимірі, стають викликами, а виклики перетворюються у нагоди для зростання.
- Таким чином ми виправдаємо нашу місію.
(Валеріо Альбісенті, Мати здорову особистість)
«Розпочинає справу будь-хто, але витривало ведуть її до кінця святі. Хай твоя витривалість не буде сліпим наслідком першого захоплення, ні діянням сили безладу. Хай це буде витривалість свідома. Скажи Йому: «Ось я, бо Ти кликав мене!»
Вирощуй та зміцнюй той шляхетний ідеал, який щойно в тобі народжується. Тільки подумай: навесні від квітів рясно, проте восени овочі видають лише деякі із них.»
(«Шлях», 983-984, 987 – Св. Хосемарія Ескріва де Балагер)
Щодо «соціального питання» ми не повинні «наївно сподіватися, що, опинившись віч-на-віч з великим викликом сучасності, ми віднайдемо якусь магічну формулу, щоб його подолати. Ні, нас порятує не формула, а Особа й упевненість, яку Вона нам дає:
Я з вами! Тому не йдеться про створення «нової програми». Програма вже існує: як завжди, її містить Євангеліє і жива Традиція. Врешті, в її центрі – Сам Христос, Якого ми повинні знати, любити і наслідувати, щоб жити в Ньому життям Пресвятої Трійці і разом з Ним перетворювати історію, аж поки вона звершиться в небесному Єрусалимі».
(Компендіум соціальної доктрини Церкви, 577)
Галина Канафоцька
