ВІЙНА ЗА ПЕРВОРОДСТВО

Насправді у Росії (у російських еліт) немає фундаментальної ворожнечі з Заходом. Є лише певна конкуренція – за ресурси, ринки та вплив. Натомість між Росією та Заходом є стійка симпатія і навіть взаємна повага. Не говорячи вже про надзвичайно широке комплексне співробітництво в усіх галузях, у тому числі – у військовій. Рідкий виняток – Польща та Велика Британія. З цими двома, так, є ворожнеча, і вона має глибоке історичне коріння. Ну, і ще країни Балтії, але там окрема і специфічна причина – спільне минуле у складі СРСР і фантомний біль у Кремля сьогодні.

Натомість Великий Захід завжди тягнув Росію до себе, хотів дружити з нею. Навіть G7 перетворив на G8. І, в принципі, збирався цю дружбу розвивати і поглиблювати на десятиліття уперед. Всілякі там глобальні проєкти, типу Південного і Північного потоків лише одне з багатьох тому підтверджень. Захід завжди після Другої світової війни негласно визнавав право Росії на лідерство у регіоні, а тому закривав очі на багато чого. І більше того – допомагав у фіксації цього лідерства.

А те, як поводиться нині Росія устами придурковатого Медведєва, активізуючи антизахідну риторику, – це, переважно, спектакль для своєї російської глибинки і, звісно ж, ознаки хвороби розуму колишнього російського президента.

Але окрім згаданого Медведєва і його циркових виступів, поступово стає все ж очевидним факт: те, що зараз робить Росія у Європі і з Європою, безумовно, викликає подив, здивування і хвилювання у Європи та й у всього Заходу. Здивування надзвичайно щире. Мовляв, да що ж це таке дивне трапилося із нашим стратегічним партнером, – думають вони зараз там у Римі, Берліні, Відні, Парижі… Інакше, як «поїхав дах», пояснити історично вони це не можуть.

Але попри все, що відбувається (війна в Україні і прямі погрози країнам НАТО), Захід продовжує до останнього утримуватися від скачування до відвертої взаємної ворожнечі з Росією. Тому що є дещо, чого Захід боїться більше всього на світі – це велика війна у Європі. Катастрофа двоє воєн ХХ століття вводить Європу у ступор від самої думки, що подібне може повторитися.

Європа все ще сильно боїться. І в цьому її проблема. Ми до речі теж сильно боялися, але лише до 24 лютого. Тепер вже ні. Для нас питання вирішене остаточно – цього разу питання має бути вирішене остаточно…

А ось з ким у Росії насправді є ворожнеча – це з Україною. Не з Заходом, а саме з Україною! Росія як концепція, як політичне і територіальне утворення по-справжньому ненавидить саме Україну. Скажу більше – винятково і лише тільки Україну. Як не дивно, це досі очевидно далеко не для всіх – як в Україні, так і у світі.

Дурні ідеї про те, що в Україні просто Росія воює з Заходом або ж Захід з Росією, – нажаль, багатьма сприймаються всерйоз. Проте це жодним чином не відповідає реальній фабулі історії. Зараз (як і всі останні років 500) Росія в Україні воює з Україною і більше ні з ким. І щоразу з однаковими цілями:
– або Україна кориться та інтегрується;
– або Україна припиняє своє існування (як народ/населення, так і політичне утворення).

Це – екзистенційне надзавдання існування російської держави. В цьому є щось містичне, але жодним чином не історичне, як намагаються переконати всіх кремлівські старці. Росія ненавидить Україну через дуже різні причини. Але є одна причина – найголовніша…

Росія ненавидить Україну через її ПЕРВОРОДСТВО.
Первородство державне і первородство християнське.

(Невеличкий відступ: наше історичне первородство – не наша заслуга. Просто так склалося. Тому підстав для української національної пихи у цьому факті я не бачу. Пишатися дозволено лише особистими досягненнями, та й те – дуже обережно).

Так ось… З втратою України у Росії втрачається вся легенда, весь історичний і національний міф. Адже у такому випадку треба відмовлятися від усього і переписувати геть усе.

Звідки вести історію? Якщо не від древнього Києва (нині багатомільйонного міста), тоді доведеться рахувати від якої-небудь Старої Ладоги (забутої усіма дєрєвні з населенням у тисячу душ).

А чиїм був сином засновник Москви Юрій Долгорукій? О жах, лише не це… – був сином київського князя Мономаха.

Ну і ледь не головний біль – князь Володимир, який охрестив Київ і те, що пізніше історики назвуть Київською Руссю. Це саме той Володимир, якого у Російській Православній Церкві величають як Святого і Рівноапостольного. Але найнестерпніше – він не лише Святий і Рівноапостольний, але він ще й Київський. І ось з цим, як вони вважають, треба щось вирішувати…

(До речі, запровадити свято День Української Державності у День хрещення древньої Русі – одне з найпотужніших змістовних історико-політичних рішень за 30 років нашої сучасної незалежності).

Росія у своєму безглуздому устремлінні першувати в історії сама у підсумку залишилась без власного коріння, без власної ідентичності, без фундаменту, без основи. Для психічно здорових націй це не проблема – можна почати будувати з нуля. Але не у цьому випадку. Ці хочуть історію вкрасти, підім’яти, привласнити, окупувати. Інакше імперія розвалиться. Так, інакше імперія розвалиться.

Це – війна за первородство. Це війна строго і винятково Росії з Україною, а ніяк не з Заходом (з яким у Росії в історії майже завжди все було добре). І ця війна у розуміння Кремля передбачає лише один з двох результатів:
1) Україна віддає своє законне і природнє первородство, інтегруючись у спільну історію (це ми вже проходили – Російська імперія, СРСР);
2) А у випадку відмови чи спротиву – припиняє своє існування. У буквальному фізичному значенні цього слова. Аж до випаленої землі (зараз як раз цей етап проходимо).

Історичний період, який ми нині в Україні проживаємо, – ледь не кульмінація всієї нашої тисячолітньої історії.
Ця війна – священна.
Розв’язка після кульмінації, звісно, залежить…
Але я схильний вірити саме цим пророчім словам:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі».

Первородство буде збережене і реалізоване. Ми – не Ісав.

Кухарчук Руслан, Кабінет експертів

Джерело

Be the first to comment on "ВІЙНА ЗА ПЕРВОРОДСТВО"

Напишіть відгук