Віруючі і влада

Поняття «кесареве» і «Боже» не є протилежними категоріями. Вони показують два виміри буття всякого громадянина, незалежно від його статусу. Тому помилково робити висновок, що віруючі не повинні брати участь в політичному і громадському житті свого народу.

Наскільки гарними б не були уряд і законодавство, максимум, на що вони здатні самі по собі – це протистояти проявам зла і заохочувати до добра. Але вони не в змозі зробити добрими ні людей, ні суспільство яке з них складається. Для того, щоб в суспільстві відбулося справжні перетворення, необхідно щоб:

Серця людей звернулися від зла до добра.
Уми людей підкорилися Божими принципами справедливості.
Закони народу заохочували добро і карали зло.
А для цього віруючі повинні боротись:
 У благовісті;
 У громадській діяльності;
 В політичній діяльності.
Тільки Господь може змінити серця людей. Тільки живий приклад дітей Божих може змусити інших задуматися про відповідальність громадян як перед правителями, так і перед Богом. Тільки безпосередній вплив перетворених Духом Святим людей на законотворчість може закласти моральну підставу цивільного законодавства.

Біблія рясніє прикладами участі віруючих в мирських урядах, найбільш яскравим з яких є Йосип, що став начальником в землі Єгипетській (Буття 42: 6). Письмо стверджує, що «був Господь з Йосипом, а він був успішним у справах» (Буття 39: 2). Далеко від дому і свого народу, проданий в рабство власними братами, Йосип при будь-яких обставинах залишався вірним Богу. В результаті навіть фараон, цар Єгипетський, був змушений визнати: «Що Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти. Ти будеш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь народ мій Тільки троном я буду вищий від тебе. І сказав фараон Йосипові: Дивись, я поставив тебе над усім краєм єгипетським» (Буття 41: 39-41). Згодом, відкрившись своїм братам, сам Йосип засвідчив їм: «не ви послали мене сюди, але Бог, І Він зробив мене батьком фараонові й паном усього дому його, і володарем усього краю єгипетського» (Буття 45: 8).

Через століття, за часів вавилонського полону, «Тоді цар звеличив Даниїла, і дав йому численні дарунки, і вчинив його паном над усім вавилонським краєм, і великим провідником над усіма вавилонськими мудрецями. А Даниїл просив від царя, і він призначив над справами вавилонського краю Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, а Даниїл був при царському дворі» (Даниїла 2:48,49). При цьому Данило з товаришами не тільки керував країною, її елітою і її справами, а й мав можливість викривати Навуходоносора за гріхи, закликати його до праведності: «нехай буде до вподоби моя рада тобі, зламай же свої гріхи справедливістю, а свої провини милістю для вбогих, щоб твій мир був довготривалий» (Даниїла 4:24).

Бог володарює над усіма народами, і Його народ серед них − свідчення Його праведності. «Навчений Мойсей усієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах і ділах» (Дії 7:22). «Великий був Мордехай у царському домі, і слава про нього ходила по всіх округах, бо той чоловік, Мордехай, усе ріс і вище … був другий по царі Ахашвероші» (Естер 9: 4, 10: 3). Також Неємія, перш свого призначення намісником Юдеї, був знатним вельможею (виночерпієм) при перському дворі (Неємія 1:11). Довіра, яку він заслужив у царя Артаксерса, дозволила йому отримати не тільки влада над провінцією, а й дозвіл на відбудову стін Єрусалима (Неємія 2: 9).

Джерело

Благочестива непокора

Громадяни повинні бути підкорені владі, і вони повинні бути підкорені Богу. Але як бути, якщо вимоги влади суперечать Божим вимогам?
Писання дає чітку вказівку: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога» (Римлян 13:1).

Тобто, Божа влада безперечно вища за Ним же встановлену «існуючу владу». Коли земна влада слідує своєму призначенню, тоді те, що «кесареве» перебуває у згоді з тим, що Боже. У разі конфлікту між цими категоріями, слід дотримуватися вимог вищої влади, тобто. Божої.

Але як робити це, залишаючись покірним владі «під сонцем»? Уточнення ми знаходимо в апостола Петра: «Бога бійтеся, царя шануйте» (1 Петра 2:17). Так, представників влади слід шанувати, але боятися все ж таки слід не їх, а Бога. І коли вимоги влади перебувають у явному протиріччі з Божими вимогами, необхідно:

1) У страху Божому слідувати Його волі.
2) З усією повагою до влади виявити непокору їй.
3) Бути готовими понести за це відповідальність.

У Писанні ми можемо знайти цілу низку випадків подібної шанобливої ​​непокори владі – як прихованої, так і явної. Наприклад, Христос наказав апостолам: «Ідіть, навчіть усі народи» (Матвій 28:19).

Представники ж місцевої влади, «покликавши їх, наказали їм не говорити і не вчити про ім’я Ісуса. Але Петро та Іван сказали їм у відповідь: Судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога? Ми не можемо не казати того, що бачили й чули» (Дії 4:18-20).
Апостоли поступають точно зі словами свого Вчителя, який говорив: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не можуть убити; а бійтеся більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в гієнні» (Матвій 10:28). Тому вони знову і знову, виявляючи повагу до Синедріона як органа влади, виконують заповідь Христову й охоче несуть за це покарання.

«Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи: Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім’я не навчати? І ото, ви своєю наукою переповнили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припровадити на нас… Відповів же Петро та сказали апостоли: Бога повинно слухатися більш, як людей! … І, покликавши знов апостолів, вибили їх, наказали їм не говорити про Ісусове Ймення, та й їх відпустили. А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса» (Дії 5:27-29, 40-41).

Блаженний Августин доводить такий підхід, стверджуючи: «Несправедливі закони є беззаконня».

Бенджамін Франклін заявляє ще категоричніше: «У непокорі тиранам – слухняність Богу». Коли влада явно і постійно противиться Божим настановам, непокора праведників викриває їх.

Так, Закон каже: «Не будеш ходити за іншими богами з богів тих народів, що в околицях ваших» (Повторення Закону 6:14). І коли цар вавилонський наказав усім підданим поклонитися золотому бовванові, «Шадрах, Мешах та Авед-Неґо відповіли та й сказали цареві Навуходоносорові: Ми не потребуємо відповідати тобі на це слово. Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю! А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!» (Данил 3:16-18).

Важливо звернути увагу, що єврейські юнаки не тільки виявляють віру в силу Божу врятувати їх від розпеченої печі. Друзі Даниїла готові понести покарання і залишитися вірними Господу, навіть якщо «не буде того». У результаті не лише чудовий порятунок, а й їхня вірність перед близькою смертю стали свідченням перед правителем. «Навуходоносор заговорив та й сказав: Благословенний Бог Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, що послав Свого Ангола, і врятував Своїх рабів, які надіялися на Нього. І вони не послухалися царського слова, і дали свої тіла на огонь, аби не служити й не кланятися іншому богові, крім Бога свого» (Даніїла 3:28).

Згодом подібне випробування випадає і на долю самого Даниїла. Цар мідян і персів Дарій підписав указ і дав наказ, «щоб, хто протягом тридцяти днів проситиме якогось бога чи людини, … того кинути в левовий рів… Даниїл ж, дізнавшись, що підписано такий указ, пішов у дім свій; А вікна його в кімнаті були відкриті проти Єрусалиму, і він тричі на день схиляв коліна, і молився своєму Богові, і прославляв Його, як це робив він і раніше» (Данил 6:7,9-10). За цей непослух Даниїл був кинутий у левовий рів. Але Господь чудесним чином загородив пащу левам і визволив його від смерті. Це стало не тільки свідченням перед правителем, що Бог, Якому поклоняється Даниїл, «Він Бог Живий і існує повіки, і царство Його не буде зруйноване, а панування Його аж до кінця. Він рятує та визволяє, і чинить знаки та чуда на небі та на землі, Він урятував Даниїла від лев’ячої сили» (Данил 6:26-28).

Двома століттями пізніше, коли за правління перського царя Артаксеркса Першого всім юдеям загрожувало винищення, цариця Естер вирішує звернутися до правителя з проханням про помилування народу, попри заборону під страхом смерті входити до царя без його виклику. «І сказала Естер у відповідь Мордехаєві: Іди, збери всіх юдеїв, що в Сузах, і постіть заради мене, і не їжте і не пийте три дні, ні вдень, ні вночі, і я з служанками моїми також поститимуся і потім піду до царю, хоч це проти закону, і якщо загинути – загину» (Естер 4:15,16).

Не варто забувати, що Бог є Бог, і в Його владі втрутитися в перебіг подій або ж – дозволити їм йти своєю чергою. Протиставши владі заради Господа, ми не можемо не сподіватися на Його допомогу та втручання, але повинні бути готові зберігати вірність Йому «якщо ж і не буде того». Писання з великою повагою говорить про тих, хто «жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних» (Євреїв 11:35-38).
Джерело

Непокора з повагою – мудрість простоти

Непокора з повагою владі зі страху Божого зовсім не обов’язково передбачає відкриту конфронтацію.

Ісус наказав Своїм учням: «Ось, Я посилаю вас, як овець серед вовків: тож будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби» (Матвій 10:16). Вже у Старому Завіті ми можемо знайти приклади такої «мудрої простоти».

Так, під час єгипетського рабства «цар єврейським бабам-сповитухам, що одній ім’я Шіфра, а ім’я другій Пуа, і говорив: Як будете бабувати єврейок, то дивіться на порід: коли буде син, то вбийте його, а коли це дочка, то нехай живе. Але баби-сповитухи боялися Бога, і не робили того, як казав їм єгипетський цар. І вони лишали хлопчиків при житті. І покликав єгипетський цар баб-сповитух, та й сказав їм: Нащо ви робите цю річ, та лишаєте дітей при житті? І сказали баби-сповитухи до фараона: Бо єврейки не такі, як єгипетські жінки, бо вони самі баби-сповитухи: поки прийде до них баба-сповитуха, то вони вже й народять. І Бог чинив добро бабам-сповитухам, а народ розмножувався, і сильно міцнів. І сталося, тому, що ті баби-сповитухи боялися Бога, то Він будував їм доми» (Вихід 1:15-21).

При підкоренні Ханаану, коли послані Ісусом Навином розвідники ховалися в домі блудниці Рахав, «І послав єрихонський цар до Рахави, говорячи: Виведи тих людей, що до тебе прийшли, що ввійшли до твого дому, бо вони прийшли, щоб вивідати ввесь цей Край. А та жінка взяла двох тих людей, та й сховала їх. І сказала: Так, приходили були до мене ті люди, та я не знала, звідки вони. А коли замикалася брама зо смерком, то ті люди вийшли. Не знаю, куди ті люди пішли. Швидко женіться за ними, то ви доженете їх.» (Ісус Навин 2:3-5). У зв’язку з цим Яків, вже в Новому Завіті, пише: «Чи так само і блудниця Рахав не з діл виправдалась, коли прийняла посланців, і дорогою іншою випустила?» (Якова 2:25).

Подібну «шановну непокору» виявляють і мудреці, які прийшли зі Сходу вклонитися новонародженому Царю Юдейському. «Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з’явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було… А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі»

(Від Матвія 2:7-9,12).

Джерело

Be the first to comment on "Віруючі і влада"

Напишіть відгук