ЛІВІ ПРОТИ ПРАВИХ. ЧИ РОЗУМІЄМО РІЗНИЦЮ?

За минулий рік було проведено низку цікавих досліджень з приводу ідеологічних орієнтацій українських політиків та електорату. (1234)

Усі вони засвідчили домінування лівих ідей. Результати цілком прогнозовані, як для пострадянської країни. Це тільки підтвердило очевидне тяжіння українців до патерналізму, колективізму, етатизму. Ці переконання  дісталися у спадок від комуністів – так званих «традиційних лівих»[1]. Та лівий світогляд українців не обмежений соціально-економічною сферою. У морально-етичних питаннях дедалі більше людей стають розкутішими під впливом мейнстрімних ідей «нових лівих» – фемінізму, квір-теорії, гендерної ідеології.

Далека від політики людина вбиратиме в себе ліві цінності, співпереживаючи кіногерою Джокеру, екоактивістці Греті Тунберг, читаючи Річарда Докінза або ностальгуючи під «Imagine» Джона Леннона.

При цьому більшість українців не ідентифікує себе з жодною ідеологією або ж зовсім не розуміє між ними різниці. Виходить, що ліві в цій країні не здогадуються, що вони ліві. Ця парадоксальна ситуація пояснюється тим, що політичні ідеї живуть усюди. Навіть у суспільствах з низькою політичною культурою. Те, що люди не відрізняють правих від лівих, не означає,  що ліві і праві ідеї не формують їхній світогляд та цінності. Цей несвідомий вплив в обхід критичного осмислення відбувається через соціальне оточення, музику, фільми, ЗМІ, книги. Наприклад, далека від політики людина вбиратиме в себе ліві цінності, співпереживаючи кіногерою Джокеру, екоактивістці Греті Тунберг, читаючи Річарда Докінза або ностальгуючи під «Imagine» Джона Леннона.

Парадоксальний не тільки український виборець, але й політик. Він так само не має свідомих ідеологічних переконань, та все одно його ментальність ліва. Навіть націоналісти, найбільш ідейні в українській політиці, які за замовчуванням вважають себе правими, в економічних питаннях займають ліву позицію.

Для політиків соціалістична модель з великим впливом держави на економіку – це корупційні можливості, а для громадян – субсидії та пільги.

Виходить, що всі сторони політичного процесу симпатизують лівим ідеям. Звісно, ці переконання примітивні. Політична еліта не читає Маркса, Бакуніна, Берштейна, Маркузе. Можливо дехто навіть не здогадується про їхнє існування, як от колишній лідер Соціалістичної партії України Ілля Кива. Так само електорат є лівим не через віру в соціалізм, а через інфантилізм, лінь, заздрість, совкову ментальність. Усіх влаштовує існуючий статус-кво. Для політиків соціалістична модель з великим впливом держави на економіку – це корупційні можливості, а для громадян – субсидії та пільги.


Мем з пабліку Останній Капіталіст

Брак політичної культури помітний навіть у середовищі інтелектуалів. Журналісти, політичні експерти постійно оперують категоріями праві-ліві, неправильно розуміючи їх значення. Націоналістів завжди зараховують до праворадикалів, а лібералів до лівих, яким протиставляються консерватори. Безапеляційною є класифікація нацизму, як правої ідеології.

Насправді, націоналізм не завжди правий і не завжди радикальний. Лівим є тільки соціал-лібералізм, а класичний лібералізм є правою ідеологією, яку захищав основоположник консерватизму Е. Берк .[i] А батько сучасних скінхедів А. Гітлер і його націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини – це пряма протилежність англосаксонським правим ідеологіям класичного лібералізму і консерватизму.

Іноді поняттями правий-лівий ЗМІ спекулюють навмисно для дискредитації ідеологічних опонентів. Наприклад, якщо у редакції ліволіберальний світогляд, тим паче у її жертводавців, то, неодмінно, ви регулярно читатимете про правих радикалів і зовсім нічого про лівих екстремістів.

Іноді поняттями правий-лівий ЗМІ спекулюють навмисно для дискредитації ідеологічних опонентів. Наприклад, якщо у редакції ліволіберальний світогляд, тим паче у її жертводавців, то, неодмінно, ви регулярно читатимете про правих радикалів і зовсім нічого про лівих екстремістів.

Плутанина в політичній термінології притаманна не тільки відсталій українській політичній культурі. На жаль, навіть у розвинутих демократіях сьогодні немає узгодженого понятійно-категоріального апарату щодо право-лівого політичного спектру. У політичних дискусіях «ліберал» – часто синонім до «лівого». Новими правими називають послідовників Алена де Бенуа і неоконсерваторів, і навіть правих популістів. Та найбільшою проблемою є ототожнення правої англосаксонської традиції і континентальної. Американські й британські  праві принципово відрізняються від німецьких, французьких, італійських правих. Однак їх всеодно кидають до одного кошика. Через це притаманний європейським правим радикалізм стає типової ознакою всіх правих. Притому, що англосаксонські праві помірковані в ідеях і практиках. І це тільки один приклад некоректного узагальнення правих.

Найбільшою проблемою є ототожнення правої англосаксонської традиції і континентальної. Американські й британські  праві принципово відрізняються від німецьких, французьких, італійських правих.

Також існує думка, що поділ на правих і лівих неактуальний і від нього слід відмовитися. Мовляв, не існує «чистого політичного виду» Все настільки перемішалося, що не доводиться говорити про сталі політичні ідентичності. Людина у сфері моралі може бути правою, а в соціально-економічних питаннях – лівою.

Так, дійсно, еклектизм, що притаманний постмодерну, не оминув і політичну сферу. Наприклад, праві на Заході все більше пасують перед лівими в морально-етичних питаннях. Добре відомий українцям американський сенатор-республіканець Джон Маккейн, всупереч консервативній ідеології Республіканської партії США, підтримував одностатеві шлюби. І це не поодинокий випадок. Більше схоже на тенденцію. Якщо так піде й далі, то праві зникнуть як «політичний вид», поступившись лівим у культурній війні.

Навіть якщо цілком аполітична людина вийшла на про-лайф демонстрацію або висловила свою незгоду з легалізацією одностатевих шлюбів, то її позиція в морально-етичних питаннях розцінюється, як права. Сьогодні нейтралітет неможливий.

Власне, культурна війна – не тільки загроза для правих, але й можливість уникнути поступової асиміляції. Боротьба проти лівої гендерної ідеології провела чітку лінію між своїми і чужими, пробудила спляче традиційне суспільство, консолідувавши проти спільного ворога.

Тому на Заході суспільство розділене у питаннях гендерно-нейтральних займенників й туалетів, одностатевих шлюбів, абортів, евтаназії тощо. Саме культурна війна актуалізувала політичний поділ на правих і лівих. Навіть якщо цілком аполітична людина вийшла на про-лайф демонстрацію або висловила свою незгоду з легалізацією одностатевих шлюбів, то її позиція в морально-етичних питаннях розцінюється, як права. Сьогодні нейтралітет неможливий. Сторони конфлікту поляризовані, як ніколи. Саме час розібратися, хто ж такі праві і ліві.

Історія поділу на «правих» і «лівих» бере початок з Французької революції. У парламенті радикальні прихильники і противники революційних змін сідали порізно. Ті, хто прагнули захистити існуючий status quo – панівну роль релігії та монархічний лад – розташовувалися праворуч, а зліва – прихильники республіки, секуляристи. Між ними сиділи помірковані революціонери.

Кожен учасник суспільних відносин займає ту чи іншу позицію з низки важливих питань. Наприклад, розмір податків, соціальні пільги, одностатеві шлюби, теорія еволюції в шкільних підручниках і т. д. Відповідаючи на ці питання, людина виявить свою приналежність до одного з політичних таборів. Звісно, вкрай мало людей притримуються послідовної позиції. Втім, кожен певним чином є більше правим або лівим.

Це протистояння стало символом для західної політичної традиції. Відтоді існує класичний поділ на правих (традиціоналістів) і лівих (прогресивістів) як спосіб систематизації поглядів двох провідних ідеологічних напрямків. Значення цих понять змінювалося впродовж часу. Сьогодні вони узагальнено пояснюють різницю між двома найбільшими політичними таборами з відмінними позиціями. Лівими ідеологіями є соціалізм, комунізм, анархізм, соціал-демократизм, соціал-лібералізм, демократичний соціалізм, фемінізм, енвайронменталізм. Правими – класичний лібералізм, консерватизм, неоконсерватизм, християнська демократія. Поділ на правих і лівих стосується не тільки ідеологій, партій і їхніх прихильників, але й звичайних, далеких від політики людей. Адже кожен учасник суспільних відносин займає ту чи іншу позицію з низки важливих питань. Наприклад, розмір податків, соціальні пільги, одностатеві шлюби, теорія еволюції в шкільних підручниках і т. д. Відповідаючи на ці питання, людина виявить свою приналежність до одного з політичних таборів. Звісно, вкрай мало людей притримуються послідовної позиції. Втім, кожен певним чином є більше правим або лівим.

Англосаксонська права традиція


Плакат Джеймса Монтгомері. Англосаксонський світ – батьківщина правої політичної традиції. Тому у Великій Британії та США домінує консервативний ухил в культурі й ліберальний в економіці. Однак в протистоянні між правими й лівими на Заході перевага на боці останніх, які все більше схиляють шальки терезів на свою користь. Через це навіть консервативний англосаксонський світ швидко лівішає.

Історія походження поділу на правих і лівих зазвичай обмежується згадкою про Французьку революцію. Так, там це розмежування вперше отримало свою назву. Однак ідеї, названі цими термінами, з’явилися значно раніше. Те, що ми сьогодні вкладаємо в поняття «праві цінності» (вільний ринок, політичні свободи, правова держава, повага до традиції, соціальна користь релігії) формувалося в Англії та її колоніях у Північній Америці з другої половини XVII по ХIX століття під впливом кальвіністського соціального вчення.

Те, що ми сьогодні вкладаємо в поняття «праві цінності» (вільний ринок, політичні свободи, правова держава, повага до традиції, соціальна користь релігії) формувалося в Англії та її колоніях у Північній Америці з другої половини XVII по ХIX століття під впливом кальвіністського соціального вчення.

Так, вам не привиділося. Релігійна ідея Ж. Кальвіна[ii] сформувала праву англосаксонську традицію. Це незвично для сучасної людини, яка твердо переконана, що релігія не має жодного стосунку по політики. Втім, таке розуміння відносно нове: ще два століття тому релігія і політика мали найтісніший взаємозв’язок. Західна цивілізація неможлива без християнства. Між ними стоїть знак рівності. Усі здобутки європейців є результатом їхнього релігійного світогляду. Християнство – це атмосфера, повітря, яке наповнювало все і проникало усюди. Політична сфера не була виключенням. Щодо цього дуже влучно висловився відомий нідерландський політик Абрахам Кайпер: «Жодна політична схема ніколи не стане панівною, якщо не базується на релігійній або антирелігійній концепції»[iii]. Теологія існувала раніше за ідеології. Політична думка похідна від релігійної. Тому сучасні політичні ідеології мають власну історію відносин з християнством.

Не було б капіталізму, якби Ж. Кальвін не змінив середньовічне уявлення, що багатство – гріх, на протилежне: це благословення Бога, звісно, якщо воно набуте праведним шляхом. Серед кальвіністів заохочувалося підприємництво, ініціативність, працелюбність. Також Кальвін виправдовував лихварство, за яке в Середньовіччі карали смертю. Тому саме Нідерланди стали першою сучасною капіталістичною державою, Англія – колискою промислової революції та першого у світі банку, а США – символом вільного ринку. Трудова етика, підприємницька ініціатива та повага до приватної власності в цих країнах формувалися невідривно від панівних релігійних ідей кальвінізму.

Західна цивілізація неможлива без християнства. Між ними стоїть знак рівності. Усі здобутки європейців є результатом їхнього релігійного світогляду. Християнство – це атмосфера, повітря, яке наповнювало все і проникало усюди. Політична сфера не була виключенням.

Не було б правової держави, якби свого часу Кальвін і його послідовники не були переконані, що над людськими законами знаходиться Бог, а не монарх. Влада, як і народ, мають бути підзвітні закону. Саме тому англосаксонська правова система досі вважається найдосконалішою.  Російські олігархи не випадково вирішують бізнес-суперечки тільки в Лондонському суді.

Не було б республіканізму, сучасної демократії, громадянського суспільства, якби не переконання кальвіністів, що правитель, як всі, – гріховна людина, ваблена владою, тому християнським обов’язком є обмеження світської влади задля попередження тиранії та спасіння душі правителя. Перша республіка була проголошена у 1649 році англійськими кальвіністами, а у 1689 році – обмежена конституційна монархія. Ця сама відданість політичній свободі була й у батьків-засновників США – флагмана сучасної демократії.

Цю політичну традицію, головною цінністю в якій була свобода, теоретично підсумував Джон Локк у 1690 році в «Трактаті про врядування». Так з’явилася перша політична ідеологія під назвою «класичний лібералізм». Ідея, що стала символом Нового часу. Всі інші ідеології повстали як реакція на класичний лібералізм. Класичний лібералізм ґрунтується на моральному імперативі та економічній свободі[iv], тому ця ідеологія стоїть біля витоків правого політичного напрямку (у сучасному розумінні правого-лівого спектру).

Політичну традицію, головною цінністю в якій була свобода, теоретично підсумував Джон Локк у 1690 році в «Трактаті про врядування». Так з’явилася перша політична ідеологія під назвою «класичний лібералізм». Ідея, що стала символом Нового часу. Класичний лібералізм ґрунтується на моральному імперативі та економічній свободі[iv], тому ця ідеологія стоїть біля витоків правого політичного напрямку (у сучасному розумінні правого-лівого спектру).

У XVIII ст., захищаючи ліберальний суспільний лад від Французької революції, англійський віг Е. Берк[v]  заклав основи консерватизму.

У ХІХ ст. нідерландський політик А. Кайпер, полемізуючи з французькими революційними ідеями, розробляє теоретичну базу християнської демократії. [2]

У ХХ ст. неоконсерватори на чолі з Р. Рейганом, М. Тетчер в США й Британії обороняли ліберальне суспільство від лівого економічного і культурного впливу.

Континентальна ліва традиція


Свобода, що веде народ. Картина Ежена Делакруа. Ліві політичні ідеології беруть свій початок з Французької революції. Звідти вони поширилися на всю континентальну Європу. У Німеччині, Італії, Франції розвинулася сильна ліва інтелектуальна традиція. Тому культура, економіка, політика у країнах континентальної Європи має виразний лівий ухил.

Власне, чому праві англосаксонські ідеології настільки не любили французькі революційні ідеї? Вони ж теж ліберальні? Так, але лібералізм французів сильно відрізняється від англійського першопочатка. У Францію лібералізм потрапив разом з французьким письменником Вольтером, який кілька років прожив в Англії, де познайомився з англійським Просвітництвом, зокрема з політичною філософією, традиціями та державним устроєм. Свої враження від побаченого він описав в «Англійських листах» (1733 р.) і таким чином заклав початок французькій версії лібералізму. Вона мала інший погляд на свободу, рівність, антропологію, релігію, власність.[vi] Особливо сильно спотворив класичний лібералізм Ж.Ж. Руссо[vii].  Зрештою французький лібералізм стає основою для лівих ідеологій. Соціалізм, комунізм, анархізм ведуть свою генеалогію від Французької революції. Відтоді ліві мають сильні позиції у французькій політиці. Можна згадати бабувізм, Паризьку комуну 1871 року, коли на 72 дні влада опинилася в руках анархістів і соціалістів; масовість французької комуністичної партії після Другої світової війни; студентські протести, натхненні лівими інтелектуалами; лівий тероризм; лівий філософський напрямок постструктуралізму, що став концептуальною основою постмодернізму.

Французький лібералізм став основою для лівих ідеологій. Соціалізм, комунізм, анархізм ведуть свою генеалогію від Французької революції.

Поява і поширення лівих ідей у Континентальній Європі стали можливими через помилки католицизму і лютеранства. Слабке християнство створило сприятливі умови для секулярних ідеологій.

Католицька церква періоду Контрреформації стала опорою тиранії, відстоюючи «божественне право королів». Така позиція завдавала непоправної шкоди іміджу церкви, посприявши секуляризації, як процесу, і секуляризму, як ідеології. Антиклерикальні настрої серед ідеологів французького Просвітництва та діячів Французької революції були прямим наслідком жахливих помилок папської політики зі зміцнення абсолютизму, консервування феодальних порядків та релігійної нетерпимості. Католицька церква на той час не запропонувала своєї соціальної доктрини, і політична культура французів формувалася під впливом бунтівних настроїв і інтелектуальних віянь секулярних мислителів.

Поява і поширення лівих ідей у Континентальній Європі стали можливими через помилки католицизму і лютеранства.

Мартін Лютер хоч і є батьком Реформації, його соціальна етика має суперечливий характер[viii]. Лютер вчив, що існує дві владні сфери управління суспільством – «духовна» та «земна». Вони виконують спільну функцію із забезпечення порядку в гріховному світі. Але для церкви в цьому союзі відводилася роль молодшого партнера, який має займатися людськими душами і не втручатися в «земне», тобто зберігати лояльність до світської влади. Князі підзвітні безпосередньо Богу, а не церкві чи, тим паче, християнам. Віряни не мають перейматися політичними питаннями, адже всяка влада від Бога. Не має значення, чи є правитель справжнім християнином – він все одно виконує передбачену Богом роль із забезпечення миру і покарання зла. Вірі відводиться приватна роль, яка не має відношення до політичної сфери. Цей неадекватний підхід до взаємовідносин «двох царств», поставив духовну владу в залежність від земної. Таким чином, лютеранство виявилося безсилим у суспільній сфері, і, навпаки, законсервувало феодалізм у його роздробленій стадії. Згодом, таке інертне християнство посприяє секуляризації і лівим політичним ідеям.

Соціальне вчення Лютера знімає відповідальність з суспільства за уряд, позбавляє розуміння необхідності прямого впливу християн для реформування політичної сфери, робить владу незалежною і непідзвітною перед законом, мораллю, суспільством. Через це німецьке суспільство залежне від сильної руки, спроможної потурбуватися про них. Німецька політична культура має виразний колективістський авторитарний, мілітаристський, бюрократичний характер. А це найкраще середовище для соціалізму. Коли ліві політичні ідеї з Франції потрапили до Німеччини, то вони знайшли відгук у німецькій душі.

Англосаксонські праві VS Континентальні праві

За дуже короткий час соціалізм став мейнстрімною ідеєю на Континенті. У Франції і Німеччині лівими настроями просякнуте все, навіть праві ідеології.

За дуже короткий час соціалізм став мейнстрімною ідеєю на Континенті. У Франції і Німеччині лівими настроями просякнуте все, навіть праві ідеології.

Вже згадували, що класичний лібералізм у Франції став ліволібералізмом[3]. З консерватизмом та сама історія. Після Другої світової війни права ідеологія «голлізму» в економічних питаннях виступала за активне втручання держави в економіку, так званий «дирижизм». А в 70-х роках у Франції з’явилися «нові праві», агресивні антиліберали і язичники[ix].

У Німеччині тяжіння правих до соціалізму можна прослідкувати в політичному курсі Отто фон Бісмарка, ідеологічній течії «Консервативної революції», а також у крайньому прояві – «націонал-соціалізмі» А. Гітлера.

Тому континентальні праві радикальним чином відрізняються від англосаксонських. Континентальні праві тяжіють до авторитаризму, антилібералізму, антикапіталізму, соціалізму, колективізму, етатизму, радикалізму, міфологізму, секуляризму, язичництва. Цю традицію представляє ціла плеяда мислителів ідеалізму, романтизму, «народного руху», «інтегрального традиціоналізму», Консервативної революції, нових правих: Йоганн Гете, Фрідріх Гегель, Йоганн Фіхте, Ґвідо фон Ліст, Рене Генон, Юліус Евола, Освальд Шпенглер, Карл Шмітт, Мартін Гайдеггер, Ернст Юнгер.

У Німеччині тяжіння правих до соціалізму можна прослідкувати в політичному курсі Отто фон Бісмарка, ідеологічній течії «Консервативної революції», а також у крайньому прояві – «націонал-соціалізмі» А. Гітлера.

На противагу їм, англосаксонські праві – прихильники демократії, лібералізму, капіталізму, індивідуалізму, мінімальної держави, поміркованості, реалізму, християнства. Ця традиція представлена такими мислителями: Джон Локк, Адам Сміт, Едмунд Берк, Джеймс Медісон, Алексіс де Токвіль, Ерік Фегеліні, Лео Штраус, Рейнхольд Нібур, Гері Норт, Фрідріх Хаєк, Ірвінг Крістол, Норман Подгорец.

Також слід відділити англосаксонські праві ідеології класичного лібералізму і консерватизму від ідеології лібертаріантства. Її не можна ігнорувати, бо це одна з найбільш впливових груп, що захищає праві цінності в економічній сфері. Лібертаріанці ненавидять соціалізм і все лівацтво. Поряд з тим, у морально-етичних питаннях вони стоять на позиції тих самих ліваків, заперечуючи існування морального імперативу. Така позиція суперечить класичному лібералізмові і консерватизмові.

Надалі в цій статті ми будемо використовувати термін «правий» лише відносно «англосаксонської традиції». Термін лівий використовується як збірний термін для ідеологій анархізму, комунізму, соціал-демократії, соціал-лібералізму, фемінізму, гендеризму.

Тому надалі в цій статті ми будемо використовувати термін «правий» лише відносно «англосаксонської традиції».

Термін лівий використовується як збірний термін для ідеологій анархізму, комунізму, соціал-демократії, соціал-лібералізму, фемінізму, гендеризму.

А тепер безпосередньо розберемося, чим лівий світогляд відрізняється від правого по цілому спектру ключових питань.

РЕЛІГІЯ

Отже, прусський та французький соціалізм завдячують своїй появі помилкам католицької і лютеранської соціальної доктрини. Ці ж ліві ідеї і прикінчили християнство у Франції та Німеччині. Французькі просвітники і революціонери були непримиренними до Церкви. Це був головний ворог, ідеологічний конкурент, що викликав почуття неприязні і роздратування. Все, що було створено ним, мало бути знищено. А християнством було створено не багато, не мало, а вся Західна цивілізація. Саме на її руїнах мав з’явитися новий суспільний проект з вірою у всесилля людського розуму і без християнських «забобонів», що «заважають» прогресу. Звідси слід шукати витоки лівого матеріалізму та атеїзму. Звісно, не всі соціалісти – атеїсти, та більшість погоджуються, що церква – це ще один інститут примусу і контролю в дисциплінарному суспільстві. Тому слід ослабити вплив духовенства та релігійного світогляду на публічну сферу. Ліві уряди завжди  докладають максимум зусиль для знищення християнства як основної ідеї, сили Західної цивілізації. На противагу, підтримують поширення на Заході інших релігій, особливо ісламу, для послаблення християнства. Деякі наївні християни намагалися поєднати свою віру з лівими ідеологіями. В результаті цього з’явився християнський соціалізм, теологія звільнення, доктрина соціального євангелія. Та час довів неспроможність цих ідей. Взагалі, найбільший ворог християнства в історії – не Римська імперія, не ісламський фундаменталізм, а комунізм і соціалізм, який влаштував Церкві Христа справжній геноцид у ХХ столітті. Коли у вас виникне сентимент до лівих, а за віросповіданням ви є християнином, то згадайте мільйони вбитих братів ліваками в Мексиці, Іспанія, Радянському Союзі, Китаї, Лаосі, Камбоджі, В’єтнамі, Північній Кореї.

Праві – навпаки, визнають конструктивну роль християнської релігії в житті суспільства, захищають християнство як основну релігію Західної цивілізації, що сформувала її, при цьому не порушуючи принципу свободи віросповідання та відділення церкви від держави. Тому християнська релігія – ось, що насамперед роз’єднувало і роз’єднує правих і лівих.

АНТРОПОЛОГІЯ

Від релігії одразу переходимо до антропології. Адже це дуже пов’язані сфери. Християнська релігія однозначна у поглядах на природу людини. Людина створена на добро. Втім, існує інша сторона людської сутності, яка називається «перворідним гріхом». І праві розділяють таке реалістичне ставлення до людської природи. Вони переконані, що кожна людина повинна боротися зі своїм внутрішнім злом, але й суспільство, держава мають створити ефективні інструменти контролю над деструктивними проявами людської натури. Джерелом соціального зла є людська природа, тому не можна змінити суспільство без бажання критичної маси людей змінити себе. Саме цей реалізм підштовхнув до ідеї розподілу гілок влади та контролю влади з боку суспільства.

Ліві мислителі, відкинувши християнську антропологію, натомість проголосили нічим не підтверджений оптимістичний погляд на людську природу. Вони вірили, що людський розум, звільнений від пут релігійних забобонів, швидко досягне прогресу. Тяжіння людини до зла вони пояснювали не гріховністю, а несприятливими соціальними факторами. Людина зла не сама по собі, а від поганого життя. Тому потрібно усунути зі світу несправедливість, і люди стануть кращими. Комунізм й анархізм ідеєю безкласового й бездержавного суспільства базуються саме на цій утопічній вірі. Ліві ідеології приречені на провал, бо вони заперечують очевидну реальність тяжіння людини до зла.

ВЛАДА

Ліві переконані, що розумні людські істоти можуть жити організованим соціальним життям без державної влади. Держава – це інструмент примусу, тому має бути ліквідована. Таку радикальну мету переслідують анархісти і комуністи. Та їхні спроби побудувати бездержавний лад закінчувалися тоталітаризмом. Сьогодні в Західному світі ліві продовжують війну з ієрархіями. Наприклад, феміністки знищують патріархальну ієрархію, а гендеристи і постмарксисти – дисциплінарне капіталістичне суспільство. От тільки на практиці боротьба проти ієрархій, навпаки, утверджує тотальний державний контроль. Адже ліві добиваються, щоб держава займалася ідеологічною цензурою, легалізувала одностатеві шлюби, боролася з дискримінацією ЛГБТ-спільноти, встановлювала гендерні квоти. Тому ліві грають подвійну гру: декларативно воюють з ієрархією, а насправді – прагнуть опинитися на її вершечку для насильницької перебудови суспільства за власними ідеологічними шаблонами.

Натомість, праві переконані, що в світі, де кожна людина спроможна робити зло, державна влада необхідна. От тільки сама держава повинна бути обмежена, бо вона складається так само з людей, схильних до зла. З цього переконання бере свій початок ідея мінімальної держави, яка забезпечує правопорядок, не обмежуючи економічну свободу індивіда, система стримування і противаг державної влади, контроль над державою з боку громадянського суспільства і саме громадянське суспільство. Тому США, Велика Британія, Канада, Австралія найбільш вільні країни. Праві реалістично сприймають дійсність, яка є ієрархічною. Тваринний і рослинний світ – це ієрархія домінування, у якій перемагає сильніший. От тільки людське суспільство повинне організовуватися в ієрархію компетентності, на вершині якої знаходяться найбільш здібні. Цим, зрештою, відрізняються цивілізовані суспільства від варварських.

МОРАЛЬ

Автономна людина, що позбавлена підзвітності перед Абсолютом внаслідок лівої дехристиянізації, стала вільною у трактуванні меж прийнятної поведінки. Ліві відмінили загальні для всіх моральні норми. Церква, суспільство і держава не мають права нав’язувати мораль. Моральний релятивізм та утилітаризм (морально, те що вигідно) – є філософською опорою сучасних лівих ідеологій.

Для правих мораль –  не штучний плід людських зусиль задля впорядкування суспільного життя, а природний закон (розуміння добра і зла) в кожній людині, який на рівні соціальної організації знаходить вираження у вигляді етичних норм і законів. Щаслива людина та, яка обирає добро (мораль), навіть, якщо це невигідно. Церква, суспільство й держава повинні підтримувати моральний імператив у суспільстві. Через це ліві за легалізацію наркотиків, проституції, одностатевих шлюбів, евтаназії, абортів, а праві – проти.

ПРАВО

Ліві розуміють закон, як продукт людської волі. Законодавець, політична влада самі визначають, що є законно в даний момент для конкретного суспільства. Така позиція – це результат правового позитивізму і морального утилітаризму попередників сучасного соціал-лібералізму – Джеремі Бентнама, Джона Стюарда Мілля та Джона Остіна, – а також  марксистського розуміння закону як вираження волі панівного соціального класу – пролетаріату в соціалістичній державі («диктатура пролетаріату»). На практиці такий підхід до права можна побачити в політиці тоталітарних лівих режимів, а також на прикладі легалізації різноманітних аморальних явищ ліволіберальними урядами на Заході. Наприклад, якщо існує суспільний запит на вживання наркотиків, то немає підстав їх забороняти. Так само закон може врахувати  вимогу канібалів рахуватися з їхніми гастрономічними смаками. Закон стає заручником людських пристрастей: волі більшості або агресивної меншості (ЛГБТ-рух) в демократичній системі, чи патологічного марнославства диктатора в тоталітарній системі.

Праві розуміють право як природне, що походить з природи людини та законів світобудови. «Людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя…» – Декларація незалежності США. Тому кожен повинен мати можливості розпоряджатися власною свободою. Людське життя і громадянські свободи (свобода віросповідання, думки, слова) недоторкані за умови, якщо індивід не порушує свободу ближнього. Кожен член суспільства зобов’язаний підпорядковуватися універсальним моральним нормам і закону (верховенство права і моралі) для збереження власної свободи і свого ближнього. Якщо ні, то держава використовує свою монополію на насилля.

СІМ’Я

Просування нетрадиційних форм сімейних відносин стало головною метою лівих рухів. Вони вороже ставляться до християнського визначення сім’ї, покладають на цей соціальний інститут відповідальність за консервацію старих порядків, традиційного ладу й дискримінацію людей, які практикують вільне кохання та нетрадиційні форми сімейних відносин. Переконані, що ніякі моральні норми чи законодавчі обмеження не можуть ставати на заваді вільному вираженню любові і сексуальності.

Праві, у свою чергу, вважають сім’ю – базовим осередком суспільства, який відіграє важливу економічну, соціальну, виховну, духовну, моральну роль. Притримуються традиційні для християн погляди на сім’ю як шлюбний союз між чоловіком і жінкою з усіма похідними від цього зобов’язаннями. Сприймають як загрозу для сім’ї гендерну ідеологію, фемінізм, вільне кохання, одностатеві шлюби та взагалі ЛГБТ-рух

ТРАДИЦІЯ

Так як ліві підривають християнське уявлення про мораль, то вони не можуть спокійно ставитися до традицій, які її утверджують. Тому ліві руйнують традицію, вважаючи її перешкодою прогресу. Для них традиція – це старі пережитки, забобони, невігластво, елемент дисциплінарного суспільства, форма тиранії існуючих владних структур та ієрархій для збереження статус-кво. Вони вірять, що реальність можна конструювати механічними методами без урахування історичних і соціокультурних факторів. Наприклад, розглядається докорінна зміна існуючого ладу через революцію.

Праві, навпаки, спираються на традицію. Вони переконанні, що суспільство – складний організм, вкорінений у знання і досвід минулих поколінь, виражені у традиції. Це велика родина, щастя якої залежить від любові, поваги, як до живих, так і до мертвих. Елементи традиції можна критично осмислювати і покращувати в органічний спосіб, але ні в якому разі не можна нищити традицію. Руйнування взаємозв’язку між поколінням дезорганізовує соціальні структури і спричиняє їхню деструкцію.

ЕКОНОМІКА ТА СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Радикальні ліві ненавидять капіталізм і приватну власність, а помірковані відводять державі роль головного економічного гравця, що примусово розподіляє блага для досягнення соціальної зрівнялівки.

Праві – переконані капіталісти, поборники вільного ринку, а державне втручання в економіку обмежують створенням рівних можливостей для учасників ринку.

РІВНІСТЬ

Ліві вірять у рівність результатів, яка досягається штучним розподілом благ державою від багатих до бідних.

Праві проповідують рівність можливостей, яка полягає в зрозумілих і однакових правилах гри для всіх, що забезпечуються державою через законодавство, судову і правоохоронну систему.

НАЦІЯ

Ліві ставлять інтереси всього людства вище інтересів окремої нації. Надають пріоритетне значення загальнолюдським цінностям, а не патріотичним почуттям. Підтримують політику мультикультуралізму, яка знищує корінні культури та титульні нації, урівнюючи їх в статусі й правах з культурами національних меншин та стимулюючи міграцію. Винятком є національно-визвольні рухи під прапором марксизму. Наприклад, боротьба басків і каталонців проти Іспанії або Курдська робітнича партія. Та загалом, це радше винятки, ніж правила. Також ліві за глобалізацію, але проти її неоліберальної версії з засиллям ТНК і світового капіталу (альтерглобалісти).

Праві цінують національну ідентичність, національну державу, культуру, традиції, мову, історію. Нація є головним елементом державотворення, джерелом влади та носієм суверенітету. Визнають важливість національної, культурної самобутності та захищають ідентичності європейських націй від мультикультуралізму. А в глобалізації вони вбачають загрозу національній державі.

ЕКОЛОГІЯ

Праві не приділяють належної уваги екології. Віддавши ініціативу лівим, які використовують захист природи, як засіб боротьби проти капіталізму. Екосоціалісти переконані, що масштаби господарської діяльності людини загрожують навколишньому середовищу, капіталізм експлуатує не тільки людей, але й довкілля. Це спричиняє глобальну зміну клімату та соціальні катастрофи, від яких потерпають, насамперед, країни третього світу. Отже, щоб врятувати природу, потрібно знищити капіталізм, неоколоніалізм та транснаціональні корпорації. На шляху до мети деякі радикальні захисники природи вдаються до терористичної діяльності («Фронт звільнення землі», «Фронт звільнення тварин», «Земля передусім»), що часто становить небезпеку для суспільства. Це можна пояснити тим, що енвайронменталісти стоять на позиціях екоцентизму, згідно з яким природа цінніша за людину. Цілком у стилі людиноненависницьких тоталітарних лівих ідеологій. Деякі екологи не проти штучного скорочення населення задля спасіння планети Земля. Цей радикалізм виглядає вкрай дивним з огляду на декларативний пацифізм, любов до східних духовних практик та вегетаріанський раціон захисників природи. Не знищити, а зробити капіталізм більш екологічно відповідальним прагнуть помірковані зелені політичні партії.


Як бачимо, англосаксонська права традиція, виражена у ідеологіях класичного лібералізму та консерватизму, попри деякі недоліки, найбільш повно відображає християнські принципи в суспільно-політичній сфері.

Та немає сенсу вчитися бути консерваторами, неоконсерваторами, класичними лібералами. Достатньо стати послідовним християнином з цілісним біблійним світоглядом. І тоді політичні принципи самі по собі стануть правими. Бо вони відображають християнський погляд на державу, суспільство, закон, свободу, рівність і справедливість. Праві політичні ідеології – це важка робота багатьох поколінь християн, які намагалися гармонізувати християнські принципи з політичним життям. Англійці і американці під впливом ревної віри почали боротися проти деспотичної влади, цінувати свободу більше безпеки, старанно працювати і розвивати підприємницький хист. Як наслідок, Дж. Локк лише підсумував теоретично те, що стало частиною англосаксонської політичної культури, ставши батьком класичного лібералізму, від якого походить решта правих ідеологій – класичний консерватизм, християнська демократія А. Кайпера, неоконсерватизм.

Праві політичні ідеології – це важка робота багатьох поколінь християн, які намагалися гармонізувати християнські принципи з політичним життям. Англійці і американці під впливом ревної віри почали боротися проти деспотичної влади, цінувати свободу більше безпеки, старанно працювати і розвивати підприємницький хист. Як наслідок, Дж. Локк лише підсумував теоретично те, що стало частиною англосаксонської політичної культури, ставши батьком класичного лібералізму, від якого походить решта правих ідеологій – класичний консерватизм, християнська демократія А. Кайпера, неоконсерватизм. 

Якщо ж українські християни шукають авторитарної влади, несумлінні в роботі, чекають допомоги від держави, то не слід чекати на покращення свого життя. Вони є частиною українською лівої політичної культури. Їхній світогляд унеможливлює ліберальну демократію, верховенство права, права людини, вільний ринок, навіть якщо вони старанно почнуть вивчати праву політичну ідею.

Вивчати ідеології потрібно не для того, щоб їх завчити, а потім змушувати себе жити по них. Політичні знання – це маяк, який не дозволяє збитися з істинного шляху. Він допомагає тим, хто вже заблукав і поєднав у своїй голові непоєднувані речі. Наприклад, комунізм і християнство. А також тим, хто не бажає заблукати в майбутньому, ставши на шлях свідомої громадянської позиції.

Щоб здолати ліву українську ментальність, необхідно створити середовище або мережу спільнот, які живуть альтернативними правими цінностями. І тільки після цього можна думати про праву політичну партію, яка стане виразником реальних потреб і запиту. Бо права партія без правого середовища – це черговий політичний проект строком на одну каденцію. Не довіряйте подібним ініціативам, бо, крім девальвації ідеї, вони нічого не здатні принести.

На сьогодні в Україні немає жодного політичного руху, партії, громадської організації ідеологічно спорідненої з Республіканською партією США чи Консервативною партією Великої Британії, ліберальних в економіці і консервативних у сфері моралі. Праві англосаксонської традиції у вітчизняній політиці не представлені. Загалом, українські праві належать до континентальної традиції з притаманним їй авторитаризмом, соціалізмом, колективізмом. Натомість, захисниками вільного ринку в Україні є виключно лібертаріанці, які проти втручання держави у сферу моралі. А поборниками моралі є противники вільного ринку, як от українські націоналісти (праві континентальної традиції) або ідеологічно нейтральні християни з соціалістичною ментальністю.  

Микола Харламенков


[i] Samuel P. Huntington, “Conservatism As An Ideology”, The American Political Science Review, vol. 51 (June 1957), p. 454–473. Перевод А.А. Закутина под редакцией Л.В. Полякова

[ii] Алістер Макґрат – Небезпечна ідея християнства – Протестантська революція: історія від шістнадцятого до двадцять першого століття. ( К.: ДУХ І ЛІТЕРА. – 2017.), 445.

[iii] А. Кайпер. Лекции по Кальвинизму. Гл. Кальвинизм и политика [Электронный ресурс] / Абрахам Кайпер // Реформатский взгляд –- 2007. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/140/Kuyper

[iv] Шпрагенс Т. Реконструюючи ліберальну теорію: розум і ліберальна культура/Томас А. Шпрагенс // Лібералізм. Ліберальна традиція політичного мислення від Джона Локка до Джона Роулза. -К.:Вид. дім “Простір”, “Смолоскип”, 2009.-С.362-377

[v] Ніл Фергюсон «Цивілізація. Як Захід став успішним?»/пер. Англ.. В. Циба. – К: Наш формат, 2017. – 488с.

[vi] Гаєк Ф. Принцип ліберального соціального порядку / Ф. Гаєк // Лібералізм : антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. 2-ге вид. – К. : ВД “Простір”, “Смолоскип”, 2009. – С.19-35;

[vii] Беббіт І. Моральна уява: Берк і Руссо / Ірвін Беббіт / Переклад з англ. Степана Кошарного // Консерватизм. Антологія. – Київ : Смолоскип, 1998. – С. 166 – 178.

[viii] А. Кайпер. Лекции по Кальвинизму. Гл. Кальвинизм и политика [Электронный ресурс] / Абрахам Кайпер // Реформатский взгляд –- 2007. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/140/Kuyper

[ix] Т. Суніч «Проти демократії та рівності: європейські нові праві».  [Електронний ресурс] /  Томіслав Суніч// Пломінь – 2018. – Режим доступу: https://plomin.club/tomislav-sunic-european-new-right/

  1. Тут варто додати, що «традиційні ліві» в Радянському Союзі на початках теж притримувалися вільних поглядів на мораль, але згорнули сексуальний експеримент, побачивши в ньому загрозу для соціалістичного ладу. До слова, саме Російська Радянська Республіка першою у світі легалізувала аборти у 1920 році. Теоретик марксизму Ф. Енгельс висловлював думку, що буржуазну сім’ю слід ліквідувати, але це було другорядним завданням. Адже ортодоксальний марксизм робить акцент на економічній сфері. Першочерговим це завдання стало завдяки неомарксистам та їхнім послідовникам, «новим лівим», які вирішили руйнувати капіталізм через підрив його культурної опори.
  2. У ХІХ столітті Західний світ лихоманило від революційних ідей Французької революції. Секуляризм пішов у рішучий наступ проти християнства, намагаючись витіснити його з публічної сфери на маргінес. Протестанти і католики мусили реагувати на виклики. Жодна з існуючих політичних ідеологій їх не задовольняла. Вони хотіли уникнути крайнощів лібералізму і соціалізму. Католики взялися за створення соціально-політичної доктрини. Кальвіністи переосмислили власну політичну традицію відповідно до вимог часу. Так утворилася християнська демократія. Однак між католицькою і кальвіністською версією християнської демократії є деякі відмінності.
  3. Ліволібералізм вживається тут у значені лібералізму континентальної традиції, яка стала основою для лівих ідеологій і в тому числі для соціал-лібералізму найпоширенішої версії сучасного лібералізму.

Джерело

Be the first to comment on "ЛІВІ ПРОТИ ПРАВИХ. ЧИ РОЗУМІЄМО РІЗНИЦЮ?"

Напишіть відгук