Невідомий казкар Андерсен

Багато хто знайомий з казкою Андерсена «Снігова королева» по її радянському варіанту, з якого атеїстичною цензурою було вирізано багато християнських мотивів.

Історія (в тому варіанті, який ми всі читали в дитинстві) закінчується так:

«Квітучі троянди простягали заглядали з даху у відкрите віконце; тут же стояли їхні дитячі стільчики. Кай з Гердою сіли кожен на свій, взяли один одного за руки, і холодна, пустельна пишність палаців Снігової королеви забулася, як важкий сон. Так сиділи вони поруч, обидва вже дорослі, але діти серцем і душею, а на дворі стояло літо, тепле благодатне літо».

А ось що ми знаходимо в оригінальному тексті Андерсена (без цензури):

«Холодна, пустельна пишність палаців Снігової королеви була забута ними, як важкий сон. Бабуся сиділа на сонечку і голосно читала Євангеліє: «Якщо ви не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне!». Кай і Герда глянули один на одного і тут тільки зрозуміли сенс старого псалма: Троянди цвітуть… Краса, краса! Скоро побачимо ми немовляти Христа. Так сиділи вони поруч, обидва вже дорослі, але діти серцем і душею, а на дворі стояло тепле, благодатне літо!».

У школі Ганс Крістіан Андерсен вчитися не любив, оскільки педагоги надмірно суворо карали учнів з приводу і без приводу. Через це, навіть ставши відомим письменником, він продовжував писати з граматичними помилками. За все своє життя він так і не набув власне житло. Його спроби створити сім’ю і завести дітей теж закінчилися провалом, а тому почуття самотності завжди було його вірним супутником. Однак при цьому йому вдалося написати для дітей та їхніх батьків кілька десятків чудових казок, які згодом переклали на 125 мов і стали сюжетом для багатьох фільмів і мультфільмів. А ще він вважав, що «життя кожної людини – це казка, написана Богом».

Сором’язливий і скромний, який не володів міцним здоров’ям і привабливою зовнішністю, а також задовольнявся малими доходами, він був людиною, яка по-особливому відчувала Бога і вміла дякувати Йому з дитячою простотою. Ось чому на схилі свого життя Ганс сказав: «Життя моє – справжня казка, багата подіями, прекрасна! Якби в ту пору, коли я бідною, безпорадною дитиною пустився по білому світу, мене зустріла на шляху могутня фея і сказала мені: «І ти вибери собі шлях і мету життя, і я, згідно з твоїми даруваннями та в міру розумної можливості, буду охороняти й направляти тебе!» – і тоді моє життя не склалося б краще, щасливіше, розумніше. Історія мого життя скаже всім людям те саме, що говорить мені: “Господь Бог все направляє на краще”».

У той час, коли Європа ще дрімала напередодні наполеонівських воєн, 2 квітня 1805, в тихому данському містечку Оденсе у бідного шевця Ганса Андерсена та його дружини Анни, яка працювала прачкою, народився хлопчик – Ганс Крістіан. Оскільки він був (і залишився) єдиною дитиною в сім’ї, вся батьківська увага була віддана йому. Від батька майбутньому письменникові передалася любов до книг, коли перед сном вони разом читали перекладену з арабського «Тисячу й одну ніч». Мати ж Андерсена, хоч і була неписьменною, старанно дбала про те, щоб дати хлопчикові освіту. Знаючи, що хлопець емоційний і вразливий, Анна відправила його в єврейську школу. Чому в єврейську? Тільки лише з тієї причини, що там були відсутні улюблені в ті часи вчителями фізичні покарання учнів за недбальство і непокірність.

Батько Ганса Крістіана помер, коли хлопчикові було одинадцять років. Щоб зводити кінці з кінцями, Андерсен-молодший влаштовується в підмайстри спершу у ткача, а потім у кравця. Через два роки після смерті батька мати повторно виходить заміж, і у сина з’явдяється ідея покинути рідну домівку і відправитися в столичний Копенгаген. Чому? Ми не знаємо, але, можливо, стосунки з вітчимом залишали бажати кращого, а, може, він зрозумів, що не готовий присвятити своє життя роботі ткачем чи кравцем. А на питання матері про причини переїзду він відповів: «Щоб стати знаменитим!»

І ось чотирнадцятирічний Андерсен – на пташиному дворі. Ой, вибачте, я переплутав його біографію з історією гидкого каченяти, яку він ще не встиг тоді написати! Хоча насправді великої різниці між почуттями юнака, який опинився без рідних і друзів у величезному місті й відчуттями його пернатого прототипу на кастингу у курей, індиків і гусей, мабуть, немає. Він мріяв стати актором і, треба сказати, мав для цього, як мінімум, непогані вокальні здібності. Чи було цього достатньо? Хто знає… Але історія говорить, що довготелесий підліток, з довгою шиєю, тонкими руками та ногами, на обличчі якого красувався довгий, з горбинкою, ніс був (швидше за все, з простої людської жалості) прийнятий не куди-небудь, а в Королівський театр, де йому дозволили для початку зіграти роль пажа, а потім давали грати різні ролі в спектаклях (звичайно ж, не головні).

Більше того, помітивши, що хлопець кмітливий і охочий до навчання, старші колеги по театру звернулися з проханням до тодішнього короля Данії Фредеріка VI, щоб той дозволив Андерсену навчатися в школі (природно, казенним коштом). Тоді королі ще читали листи від простих людей і, оскільки Фредерік був людиною порядною і доброю, він дав свою найбільшу згоду, відправивши майбутнього казкаря спершу в школу містечка Слагельсе, а потім в іншу школу, в місто Ельсінор. Звичайно, король хотів допомогти, але якби він знав, що всі учні школи будуть на 6 років молодші за Ганса Крістіана і що директор школи з набагато більшим успіхом міг би працювати начальником в’язниці, він би, звичайно, залишив Андерсена в театрі. Наш герой, який став мішенню для злоби директора, буде ще багато років бачити його в кошмарних снах, а з грамотою так і не подружиться… Пізніше він зізнається, що шкільні роки були найтемнішим і найгіркішим часом його життя.

Тим часом саме в школі Андерсен пише свою першу казку – про свічку, яка нікому не подобалася (її буквально кілька років тому виявили в данському архіві). Швидше за все, тут, в його першій казці, беруть свій початок майбутні шедеври – «Нове вбрання короля» і «Принцеса на горошині», «Гидке каченя» і «Стійкий олов’яний солдатик», «Дюймовочка» та «Снігова королева».

Звідки взагалі беруться казки? Можливо, вони приходять з минулого – від батька, який читав з сином, швидше за все, єдину книгу з бібліотеки. А може, від діда Андерсена, якого вважали божевільним тому, що він вирізав з дерева фігурки фантастичних істот – наполовину людей, наполовину тварин, та ще й з крилами! А може статися, що казка – це мрія про справжній, не спотворений світ, про життя, де панують доброта і справедливість. Адже Гансу Крістіану з самого дитинства хотілося потрапити в такий світ. Ще в дитинстві він втік з майстерні, куди його влаштувала мати, не мавши сили вислуховувати лихослів’я інших учнів. Віра, знайдена їм одного разу, направляє його душевні шукання до цього кращого, світлого, гідного. В одному з листів він пише: «Боже, дай мені сили! Я відчуваю, як велика і священна місія поета, якому дана можливість говорити тисячам! Тільки б я завжди діяв як повинно, створював би одне добре, гідне! Господи! Не дай мені ніколи написати слово, в якому я не міг би дати Тобі звіту!».

Андерсен був далекий від досконалості. Періодично йому доводилося боротися зі страхами. Він боявся собак, пожежі, боявся втратити паспорт і бути пограбованим. Крім того, він боявся отруїтися. Одного разу, коли діти, які читали його казки, вирішили зробити улюбленому письменникові подарунок і прислали величезну (кажуть, найбільшу у світі на той час) коробку цукерок. Ганс Крістіан в жаху відсахнувся від гостинця і відіслав його своїм племінницям. Вони, на відміну від свого дядька, були сміливими та мужніми, що допомогло їм відкрити коробку і з’їсти звідти все до єдиної цукерки! Як і всі молоді люди, Ганс Крістіан мріяв зустріти даму свого серця. Кілька разів він сумирно закохувався, писав вірші своїм коханим, але марно. У його щоденнику знайшли навіть молитву, записану ним з нагоди чергових невдач на любовному ґрунті: «Всемогутній Бог! Ти керуєш моєю долею! Даруй мені необхідне для життя! Дай мені те, за що я міг би жити! Дай мені наречену! Моя кров моє серце жадають любові!».

Напевно, це звучить жорстоко, але навряд чи Андерсен написав би такі чудові казки, якби у нього все складалося щасливо. Труднощі живили його віру, а та допомагала перетворити гірке і солоне в солодке. Взяти, наприклад, його казку «Дорожній товариш». Вона наповнена вдячністю Богові, вірою в Його промисел, в потойбічний світ. А головний герой історії, Йоганнес, вигукує: «Боже Ти мій! Як би я розцілував Тебе за те, що Ти такий добрий і створив для нас весь цей чудовий світ!».

Християнськими мотивами просякнуті більшість творінь Андерсена. Прочитайте, наприклад, «Ромашку», де проста квітка вчить читача бути задоволеним і вдячним Творцеві, не заздрити ближнім, жертвувати собою заради іншого. А в казці «В Судний день» зображується душа, що постала перед Богом і осягає глибокий сенс своєї нікчемності та Божої благодаті.

Примітно, що за радянських часів з творів Андерсена перекладачі ретельно вискрібали всі біблійні цитати, будь-які згадки про Бога, даючи зрозуміти читачеві, що в його казках немає ніяких християнських мотивів. Насправді ж казки були для Андерсена містком зі світу земного у світ небесний. Може, для когось буде новиною, що в найвідомішій казці – «Снігова королева» – Герда проникає в замок Снігової королеви, читаючи молитву «Отче наш». А про квітучі троянди на противагу крижаній безживності взагалі розказано в віршах: «Троянди цвітуть… Краса, краса! Скоро побачимо ми немовляти Христа». Бабуся Кая і Герди читає голосно Євангеліє, вимовляючи: «Якщо не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне!». Та і як не побачити в цій казці смертельну сутичку добра і зла, де добро в образі слабких дітей перемагає, здавалося б, неприступне зло, втілене в образі Снігової королеви!

Майже сорок років Андерсен присвятив написанню своїх чудових, добрих казок. І в міру того, як їх ставало все більше, його власна казка, де біль і радість перемішалися в одне ціле, поступово закінчувалася. У 1872 році письменник впав з ліжка й отримав серйозну травму. Три роки по тому, 4 серпня 1875 року він, подібно до прекрасного лебедя, в якого перетворилося колись «бридке» каченя, здійнявся від грішної землі в небесну оселю. Під час прощальної служби в церкві поруч з труною, де лежало тіло знаменитого казкаря, сиділи король Данії, кронпринц, близькі друзі, данські міністри та кілька іноземних послів, а ще зібралося безліч найрізноманітніших людей, так що без великого перебільшення можна сказати, що попрощатися з Андерсеном вийшла вся Данія.

Джерело:

https://slovoproslovo.info/oryhinalnyy-variant-zakinchennya-kazky-snihova-koroleva/

https://slovoproslovo.info/hristiyanskiy-kazkar-gans-kr-st-an-andersen/

Be the first to comment on "Невідомий казкар Андерсен"

Напишіть відгук