О. Ігор Гнюс: «В старі добрі часи Папа оголосив би Хрестовий похід»

Чи має Україна свого Ангела-хранителя? Чому Діва Марія говорила у Фатімі про важливість навернення Росії? Хто відповідальний за вбивство на війні? Як поєднати знищення ворога з любов’ю до нього? Та чи може жертва та нападник бути разом в Божому Царстві? Про це та інше ми спілкувались із львівським священником Ігорем Гнюсом з Ордену Проповідників (Домініканців).

Отче Ігоре, приблизно за рік до початку об’явлень Діви Марії у Фатімі там відбулось явлення небесного посланця, який назвав себе Ангелом Португалії. А чи існує Ангел України?

Є цілий розділ в догматичному богослів’ї – «Ангелологія», є також і «Демонологія». Вже в Святому Письмі ми бачимо в Книзі Товита Ангела-хоронителя. Також у традиції Церкви ми віримо, що людина отримує при хрещенні собі «бодіґарда» (від англ. Bodyguard, тілоохоронець, ДВЛ). А чоловіки, які отримують свячення – набувають ще одного ангела-хоронителя. Тому за аналогією: якщо Португалія має Ангела-хоронителя, то й Україна його має. Україна змогла зупинити сильнішого за себе агресора не без допомоги ангелів. Але боротьба проти зла триває не лише на фронті – в кожному з нас відбувається власна духовна «антитерористична операція» за наше спасіння.

Можливо, Україна отримала свого ангела при Володимировому хрещенні?

Цілком можливо, що так і було.

«У випадку Фатіми з’явився контекст, пов’язаний з Росією»

13 травня сповниться чергова річниця початку об’явлень Божої Матері у Фатімі. Здається, що в нас склались подібні обставини: тоді тривала Світова війна, невдовзі почалась пандемія «іспанки» і при владі в Португалії були люди, які не сповідували християнські цінності. Бачимо, що й у нас, попри війну, в парламент виносяться антихристистиянські законодавчі ініціативи.

Фатіма – це, можна сказати, вершина об’явлень Марії, які розпочались у XIX столітті. Першим із них було так зване об’явлення Чудотворного Медальйона в Парижі святій Катерині Лябуре в 1830 році. Потім був Люрд – об’явлення святій Бернардетті Субіру, 1858 рік. Також був Ля Салет в 1846-му році – об’явлення Максиміліанові і Меланії. А в XX столітті вже Фатіма, 1917 рік. Цікаво, що лише перше з цих об’явлень відбулося у великому місті. До речі, у Львові ми можемо побачити фігури Матері Божо,ї в якої розгорнуті донизу руки – це із паризького об’явлення.

Під час кожного з цих об’явлень Діва Марія передавала певне послання, але воно завжди мало умовність: «Якщо не навернуться, то…». Це не означає, що Діва Марія під час своїх явлень була якоюсь ворожкою, що передбачає майбутнє. Її слова були материнським застереженням. Батьки постійно остерігають своїх дітей від того, що може їм зашкодити.

До речі, в 1917 році не тільки була війна, тоді ж відбулася більшовицька революція в Російській імперії. Всі об’явлення, які я перерахував, були ретельно перевірені та визнані Церквою. Послання, які були під час них отримані, не додають чогось нового до об’явлення Ісуса Христа. По своїй суті це був заклик навернення до Бога. У випадку Фатіми ще з’явився контекст, пов’язаний з Росією, але люди нічого з цим не зробили, тож маємо те, що маємо.

Португальські діти Люсія душ Сантуш (у центрі) та її двоюрідні сестра Жасінта та брат Францішко Марто на фото, зробленому приблизно в період об’явлень Марії у Фатімі в 1917 році. (CNS photo/EPA)

В об’явленні, яке відбулося 13 липня 1917 року у Фатімі, Діва Марія сказала, що Росію треба посвятити Її Непорочному Серцю, приймати причастя задля надолуження за гріхи людей в перші суботи місяця та молитись за навернення грішників. Якщо «Росія навернеться, настане мир», а якщо ні, то «поширюватиме свої заблудження по світі, спричиняючи війни і переслідування Церкви; праведні стануть мучениками… багато націй буде знищено». Про які заблудження Росії йдеться?

Я не пам’ятаю, щоб були якісь офіційні церковні висловлювання на цю тему. Але кожен має розум і може проаналізувати, що відбулося внаслідок жовтневої революції в Росії. До влади прийшов більшовизм, комунізм. Ця ідеологія зародилась в Західній Європі, але за допомогою насилля прижилась в Росії. Що найперше зробили більшовики? Вони знесли права на приватну власність, їх політикою стали брехня і терор. І за мету вони ставили собі захопити цілий світ, це так і називалось тоді – «світова революція» чи «комуністичний інтернаціонал». Саме про це застерігала Діва Марія у Фатімі. При тому, що комунізм, соціалізм та нігілізм як ідеологію засудив ще в другій половині XIX століття Папа Лев XIII. Він порівняв комунізм до смертоносної чуми, «яка вповзає в самі волокна людського суспільства і веде його на межу знищення».

Ми також бачимо, що комунізм є атеїстичний та антицерковний. Відомо, що більшовики витворяли в Росії та в інших країнах – вони фізично знищували храми та віруючих. І зараз ми бачимо необільшовизм в діях Росії.

«Це виглядає як антицерква»

Але в 1991 році атеїстична держава Радянський Союз розпалася. Цікаво те, що «ГКЧП» було повалене 22 серпня, в свято Пресвятої Діви Марії Цариці, а юридично СРСР припинив існування 8 грудня 1991 року, коли були підписані «Біловезькі угоди» – це було свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Складно назвати ці речі збігом.

Тож, починаючи з 1992 року, росіяни одягли хрестики, відкрились храми, монастирі, а православ’я стало «скрєпою» нової Росії. Але ми сьогодні бачимо, що росіяни вбивають українців, їх благословляє на це духовенство, а головний злочинець Путін і його спільник патріарх Кирил дарують армії ікони.

Роль російської церкви в геноциді українців важко збагнути, але варто пригадати, хто її створив. Під час Другої світової війни, в 1943 році, це зробив Сталін – з того часу вона повністю стала на службу комуністичному режиму. Є питання, чи всі єпископи, які увійшли в Московську патріархію, мали дійсні свячення? Я вже не кажу про саму доктрину, яку вони сповідували. Тому їхні дії викликані волею влади, а не власними канонами.

Католицька церква має чітке поняття справедливої війни, і Катехизм дає визначення цьому. А Православна церква в Росії помиляється щодо справедливості війни проти України. А якщо церква помиляється, то виникає питання, чи вона Христова. Ви, мабуть, бачили кадри храму збройних сил Росії. Питання до православних: чи такі ікони, як в тому храмі, є канонічними, чи в храмі повинні бути «реліквії», які вони там розмістили? Поміж них навіть кашкет Гітлера. Це виглядає як антицерква.

Одна з реліквій на території головного храму збройних сил РФ

Взагалі вигляд цього храму моторошний, навіює не християнські відчуття, а швидше окультні.

Ще маємо твердження патріарха Кирила, що тим, хто загине на війні проти України, всі гріхи прощаються. Він вводить людей в помилку віри. Тим більше, що це міф, що більшість росіян – православні. Одягти хрестик – не означає стати християнином. У кращому випадку мова може йти лише про кілька відсотків тих, хто приходить у російські храми. У них більше культурний вимір православ’я, а не релігійний. Одного разу я зустрів у Києві чоловіка, який сказав, що він «атеїст московського патріархату». І він не один такий. В Російській Федерація  живе багато інших народів, які сповідують іслам, буддизм, язичницькі релігії.

Поясніть, будь ласка, більше, яка є позиція Католицької церкви щодо участі у війні.

Згідно з Катехизмом Католицької церкви, Україна веде справедливу війну. Ми як народ, як країна, сповнюємо всі умови, які там зазначені. Звісно, існує ще особиста відповідальність кожного військового, бо лише участь у війні, навіть справедливій, не змиває особистих важких гріхів. Тому дуже важливим є місце військових капеланів, щоб бійці могли сповідатись та за можливості виконати недільний обов’язок участі в святій Месі – щоб були приготовані до смерті і до суду Божого. Хоча ми молимось за них, щоб Господь зберіг життя кожного.

Святий Тома Аквінський вчить, що вбивство завжди є гріхом, навіть якщо це ворог. П’ятої заповіді: «Не вбий» ніхто не відміняв. Але відповідальність у справедливій війні за цей гріх переходить на агресора. Тому коли українські солдати вбивають ворога – це також гріх, але в цьому випадку відповідальність за вбивство переходить на самого ворога. Бо якби він на нас не напав, ми його б не вбивали. Цілком природно, що солдати можуть мати докори сумління, тому й існує Церква, щоб все пояснити – наші вороги відповідальні за власну смерть.

Це цілком логічно. Та все ж у 1991 році Радянський Союз розпався, приватну власність відновили, християн перестали переслідувати, атеїзм вже не офіційна ідеологія. То чи можемо ми сказати, що заблудження Росії, про які попереджала Діва Марія у Фатімі, зникли?

Держава – це люди. Починаючи з 8 грудня 1991 року, СРСР та його ідеологія зникли формально, але не в людях. Після десятиліть насадження атеїстичної ідеології дуже важко перейти на іншу сторону. Якщо йдеться про Україну, то нова сторінка в її історії розпочалась тільки в 2014 році – це був справжній початок незалежності України. Тому зараз ми будуємо нову Україну.

«Я б порадив їм всім поїхати і пожити в Росії»

Але існують проблеми й з іншої сторони. На Заході тепер поширений культурний марксизм. Чи можемо ми також віднести його до «заблуджень Росії», про які говорила Діва Марія в Фатімі?

Можливо, Росія і мала вплив на формування марксистських течій на Заході. Але варто сказати, що західні країни теж відійшли від католицької віри. А третього шляху не існує. Є тільки дві дороги. Одна провадить до святості і спасіння, і є друга дорога, яка провадить до гріха, до пекла, до сатани. Поміж цими дорогами йти неможливо. Знову ж таки, закони приймають конкретні люди, і керуються вони своєю ідеологією.

На Заході існують дивацтва і поміж консерваторів, людей, які відстоюють традиційні цінності. З-поміж них є також публічні особи, які в часі російсько-української війни співчувають Росії. Їм видається, що консервативна Росія веде боротьбу з лівацьким «ліберастичним» Заходом. Для них це війна цінностей. Це не вкладається в голову, враховуючи, що війна відбувається в режимі онлайн, злочини росіян жахливі та загальновідомі. Є звісно проплачені Кремлем, але ж не всі.

Для мене також це є велика таємниця, бо «консерватизм» закладає в собі використання розуму та логіки Аристотеля і Томи Аквінського, так що чорне – це чорне, а біле є біле. Я думаю, великий вплив має російська пропаганда та агенти впливу Кремля. Вони позиціонують себе на Заході як консерваторів, як борців за традиційне подружжя, за права Церкви, але це просто фасад. Росіяни розуміють, що їм потрібна підтримка, тому розвивають пропаганду в цьому напрямку.

Чому маніпуляцією займаються росіяни – зрозуміло, але викликає подив, чому на це ведеться частина консервативно налаштованих людей на Заході.

Є люди на Заході, які витворили собі міф про Росію. Когось із них приваблює російська культура XIX століття. Але тієї Росії вже давно немає. Я розумію, що хтось прочитає французькою мовою Достоєвського чи видання Православного інституту в Парижі, який заснували втікачі з Росії, і думають, що це є справжня Росія. Я б порадив їм всім поїхати і пожити в Росії. Нехай подивляться, як на практиці в Росії реалізуються цінності – як живуть подружжя, чи є аборти, який там стан корупції… Зрештою, нехай подивляться на статистику щодо злочинності, пияцтва та наркоманії. Росія з-поміж країн, які найбільше пов’язані з поширенням дитячої порнографії. На жаль, Україна також.

Але в західних консерваторів є ще глибша проблема. На мою думку, це відсутність вищого авторитету, який може підтвердити істину. Апостольський Престол вже не має тієї позиції, як раніше. Тому дехто з них починає шукати таку точку опори в напрямку Росії, закриваються очі на її злочини та й взагалі на моральний рівень армії «консервативної» Росії, для якої мародерство є чимось природним.

«Папа з авторитетом Апостольського Престолу мав би оголосити Хрестовий похід»

Ви згадали про Апостольський Престол. Чому Папа як лідер християнського світу не вкаже Путіну та Росії на прості речі, просто не нагадає Божі заповіді: «Не вбий», «Не вкради», «Не побажай дружини ближнього твого»? У Папи багато загальних слів про мир, але немає чіткого однозначного засудження злочинів, які вчиняє Росія в Україні. Складається враження, що він ставить агресора та його жертву на той самий рівень відповідальності.

Я також цьому всьому дивуюся. Папа Франциск, якому я підлягаю і визнаю його правдивим Папою, Наступником святого Петра, Вікарієм Ісуса Христа, Слугою слуг Божих, на третій день війни їде в російське посольство, і я бачу усміхнені фото…

Папа демонструє дружелюбність до Росії, і пояснює це тим, що хоче сприяти миру через діалог. Але люди, особливо в Україні, сприймають його добре ставлення до політичних і релігійних лідерів Росії як непряму підтримку агресії проти України. Він ніби каже представникам РПЦ та росіянам: «попри все ви церква», «щоб ви не робили, наші стосунки будуть добрі». І хоча діалог у Папи з росіянами є, але миру в Україні нема. Де ж межа того діалогу в пошуках миру?

З часів після Другої світової війни у ватиканській дипломатії існує поняття «Ostpolitik». Тоді існував антихристиянський Радянський Союз, і були намагання хоч трохи полегшити умови життя для католиків в ньому. Я думаю, що ми досі маємо наслідки тієї політики. З іншої сторони, Папа Франциск походить з Аргентини, з Латинської Америки, де дуже поширена ідеологія антиамериканізму. А НАТО – це Америка практично – нам допомагає, тому в Папі як у людині є певні моральні дилеми. Я вірю, що Папа Франциск дійсно хотів би допомогти закінчити цю війну, але засоби, які він вживає, неадекватні. Також у Папи є радники – схоже, не те радять.

Церква не з’явилася зараз чи 50 років тому. І в добрі старі часи святого Бернарда з Клерво, якби була подібна ситуація до нашої, то Папа з авторитетом Апостольського Престолу мав би оголосити Хрестовий похід проти необільшовизму, так, як це зробив в XII столітті Папа, закликаючи подолати мусульманське ярмо на Святій Землі, аби покласти край вбивству паломників.

«В душі християн в Україні вкрадаються язичницькі ідеї»

У наш час прийнято говорити, що важливо мати Бога в серці, а все решта має другорядне значення. У Фатімі Марія говорила про «навернення» та «покуту». Навернення сприймається як щось більш внутрішнє, що стосується серця людини, а покута більше пов’язується з вчинками, надолуженням за гріхи. Що важливіше?

Цього розділяти не можна. Марія говорила про покуту дітям, але це стосується всіх нас. У першу чергу потрібно навернутись нам самим, але йдеться також про відшкодування за гріхи інших. Навернення – це полишення гріховного життя, покутування – це аскетичний вимір власного навернення. Наприклад, людина може прийняти рішення що раз в місяць у п’ятницю поститиме на хлібові та воді для відшкодування за гріхи аборту чи за гріхи відкинення Бога в Україні, або ж за навернення Росії.

Для багатьох це питання в Україні болюче. Багато християн в Україні не хочуть молитися за навернення Росії, вони хочуть, щоб Росія зникла.

В душі християн в Україні вкрадаються язичницькі ідеї. Що говорив Христос? «Моліться за ваших ворогів». І це важко. Але нам ніхто не обіцяв, що буде легко. Якщо ми не будемо молитися за ворогів, то чим ми відрізняємося від нехристиян, які живуть за принципом «око за око, зуб за зуб»? Заповідь любові до ворогів є важкою, але її дав нам Христос, який молився на хресті за тих, хто Його убивав. Ми маємо право оборонятися, але не маємо права ненавидіти, бо тоді ми не є Христові – ми повинні вміти переламати в собі несправедливий гнів, особливо, якщо ти у Львові та напряму не стикаєшся з ворогом.

Але хрестоносці, про яких ви згадували, йшли не з букетами квітів, вони тримали в меч в руках. Як поєднати молитву за навернення Росії з Хрестовим походом проти необільшовизму? Особливо це складно зрозуміти в наш час, коли всі мають вести діалог і любити один одного.

Історики говорять нам, що більшість Хрестових походів були невдалими, але були вони, як правило, війнами справедливими. Я не ідеалізую їх, бо це робили грішні люди, але ідея була правильною. Християнський воїн вбиває лише того, хто воює проти нього, бо той, хто здається в полон, не має піддаватись катуванню. Не вбивати заради того, щоб убити, але щоб зупинити вбивство. Людям, які бачили страхіття війни, важко втримати внутрішню рівновагу. Поєднати справедливість та любов у ставленні до ворога можна лише з Божою допомогою. Християнство – це не людська філософія. Якщо Бог дає заповідь, то Він також дає благодать, щоб її виконати.

Але Бог не буде порушувати свобідну волю людини, і не змушуватиме її каятися. Який сенс тоді молитися за навернення грішника?

Є великий сенс. Маємо приклад святої Моніки, яка впродовж свого життя молилася за навернення свого сина, святого Августина. І це лише один приклад. Як вчить святий Тома Аквінський, Господь Бог, звісно, не порушує вільну волю людини, але існує так звана випереджуюча Божа благодать (лат. gratia praeparans, praeveniens, – ДВЛ). Завдяки цьому людина усвідомлює багно, в якому вона перебуває. Навернення – це не тільки рішення людини. Апостол Павло говорить, що там «де збільшився гріх, примножилась благодать» (Рим. 5, 20). Це велика таємниця і Бога, і людини, бо «дуже могутня молитва праведного» за іншу людину (пор. Якова 5, 16). Великим є Боже милосердя, тому не можна повністю викреслювати людину, поки вона живе на землі.

Свята Марія Ґоретті, діва та мучениця (святилище в Неттуно, Італія)

Господь Бог установив Чистилище, щоб і великі грішники могли дійти до вічного життя. На людському рівні неможливо собі уявити в Царстві Божому жертву і нападника, але таке буває. Був яскравий приклад святої Марії Горетті (роки життя 1890 – 1902), яку вбив 20-річний сусід, намагаючись її зґвалтувати, він завдав дівчинці, яка оборонялась, 14 ножових поранень. Марія Горетті відразу не померла і встигла пробачити свого кривдника. Також, смертельно поранена, вона у маренні повторювала: «Що ти робиш – це гріх, ти потрапиш у пекло». У цієї дівчинки не було богословської освіти, але вона розуміла наслідки гріха та вірила у велику силу прощення. З часом цей чоловік глибоко розкаявся і навіть став членом третього Ордену капуцинів, здається, працював до смерті садівником у монастирі. У своєму заповіті він висловив впевненість у тому, що Марія Горетті продовжила молитись за нього: «Все ще в моєму серці її слова докору й прощення. Вона молилася за мене, вона заступалася за свого вбивцю, всі тридцять років ув’язнення». Божа логіка і Божа благодать більші, ніж те, що ми можемо вмістити у своїй голові.

Ось така думка якраз і створила латинську християнську цивілізацію. А те варварство, яке ми бачимо сьогодні, є протиставленням до християнської думки. З однієї сторони, ми повинні знищити ворога, щоб він не знищив нас, але з іншої – ми не повинні внутрішньо уподібнитися до нього. Це велика спокуса – мучити полонених, відрізати частини тіла. Не все попадає на камеру, але зла не бракує.

Спілкувався Андрій Толстой

Джерело

Be the first to comment on "О. Ігор Гнюс: «В старі добрі часи Папа оголосив би Хрестовий похід»"

Залишити відповідь