Папа, який прийшов «запізно для Лютера, зарано для Церкви». Трагічний понтифікат єдиного голландця в історії

500 років тому, в січні 1522 року, Папою Римським став єдиний голландець в історії Вселенської Церкви. Адріаан Флорішоон Буєнс, народжений в Утрехті 1459 року син корабельного теслі, став видатним ученим і дипломатом. Випускник і потім викладач університету в Лувені, він двічі ставав його ректором і кілька разів — деканом теологічного факультету. Він повинен був мати непересічні дані розуму і характеру, оскільки 1507 року став опікуном майбутнього імператора Карла V Габсбурга — наступника наймогутнішої династії в Європі і, певно, в усьому тодішньому світі. 1516 року став єпископом Тортози (Іспанія) та співрегентом Іспанії від імені Карла; через рік — кардиналом. Коли 1521 року помер папа Лев Х, виявилося, що колегія кардиналів надто поділилася в поглядах, а наймогутніші європейські монархи підтримували кількох різних кандидатів, навіть загрожуючи схизмою, якщо оберуть на Римський престол конкурента замість їхнього кандидата. Зовнішня ситуація, в якій відбувався конклав, теж була однією з найважчих в історії християнської Європи. Мартін Лютер та інші «реформатори» саме підпалювали дім Церкви, який і так валився під тягарем моральних і фінансових скандалів духовенства. А ослабленій конфліктами та внутрішніми війнами Європі загрожувало завоювання оттоманськими турками, які тоді були на вершині своєї могутності. Мусульмани не вдовольнилися захопленням Константинополя 70 років тому; крок за кроком вони продовжували загарбання європейських територій. Після багатьох голосувань виявилося, що ситуація безнадійно патова. Тоді кардинали постановили обрати аутсайдера, якого не підтримувала жодна політична сила. Вибір упав на знаного своєю побожністю і скромністю кардинала Адріаана Буєнса, який виглядав «нешкідливим», бо перебував в Іспанії, далеко від Римської курії, і не мав у ній «своїх людей». Буєнс навіть не знав, що став папою! То був день 9 січня 1522 року. Інформація про обрання дісталася до нього десь за пів місяця, і з послуху він мусив цей вибір прийняти. До Рима прибув під кінець серпня, бо спершу довелося позакривати нагальні справи в Іспанії, а потім ще довгі тижні пливти вздовж узбереж, оскільки у відкритому морі панували турки, а також просто мусульманські пірати, які викрадали європейців заради (велетенських) викупів. Папа Адріан VI керував Церквою недовго — якийсь рік і ще пів місяця. Він помер 14 вересня 1523 року від однієї з інфекцій, які постійно мучили малярійний спекотний Рим. А може, від обтяженості клопотами, які дедалі наростали, і купи загроз для Церкви зовні та всередині. Він старався створити спільну європейську оборону від турецької навали, допровадити до примирення з Лютером, а всередині Римської курії — підвищити моральний рівень та знизити скажені витрати. На всіх цих фронтах він зазнав поразки. 21 грудня 1522 року турки загарбали Родос, виганяючи звідти йоанітів (лицарів Ордену св. Йоана Латеранського), які мусили перебратися на Мальту, і тепер ми їх знаємо як Мальтійський Орден. «Реформатори», яких підтримували німецькі князі, бажаючи звільнитися від влади Рима, не примирилися з Апостольським Престолом, попри такий непересічний крок, яким було публічне визнання (згідно з інструкціями, які дав папа) легатом на Рейхстагу в Нюрнберзі (3 січня 1523), що до розколу Церкву довели тяжкі гріхи та зловживання кліру та ієрархів-високопосадовців. А спроби реформи Римської курії та запровадження морального ладу і менш комфортабельного способу життя римської ієрархії викликали їхній моментальний сильний спротив. Нідерландські історики і публіцисти нині називають його понтифікат трагічним. Це був реформатор, який з’явився «надто пізно для Лютера, надто рано для Католицької Церкви». Сіяв у сльозах і не побачив плодів (див. Пс 126, 5). Але ці плоди зросли — просто значно пізніше…


Пам’ятник на похованні папи Адріана VI у Німецькій церкві в Римі. Джерело: Вікіпедія


Він був останнім неіталійцем на Петровому престолі аж до папи-поляка, і з Войтилою його єднає немало паралелей. Обох вибрали як «побожних і нешкідливих» кандидатів, бо фракції кардиналів загрузли в патовій ситуації; обидва з’явилися у критичний для Церкви момент, що всередині, що геополітично. Атеїстична радянська Імперія зла дорівнювала впливом і могутністю Оттоманській імперії. Отець Антуан Бодар, ректор голландського храму Friezenkerk у Римі, що обік площі св. Петра, сказав про цю близькість єдиного голландця і єдиного поляка на Петровому престолі так: «Раніше, ніж Папа Войтила 2000 року, папа Буєнс визнав 1522 року провину за гріхи, скоєні синами Церкви. В особі Адріана знаходимо не тільки прелюдію до Тридентського Собору та Контрреформації, але також попередника повсюдно цінованого нині екуменізму. Йоан Павло ІІ правив довго, а Адріан VI — дуже коротко. Але обоє рішуче сходяться в тому, що стосувалося реформи Церкви задля збереження віри. Адріан Буєнс був останнім закордонним папою до часу обрання Кароля Войтили 1978 року. Те, що в Римі вважалося “варварським”, виявилося звитягою Церкви». У нідерландській Церкві 9 січня ц.р. розпочався Рік Адріана. Його проголосили з ініціативи священника Ада ван дер Хельма, викладача Лувенського університету, ректором якого був колись папа Адріан, та групи мирян (знаки часу?), але Церква Нідерландів цю ідею підтримала офіційно. До відзначення долучилася також пані посол Нідерландів у Ватикані Кароліна Веєрес. Протягом цього року в Нідерландах та Римі відбуватимуться різні заходи (лекції, молебні, поїздки до пов’язаних із ним місць) на пам’ять про єдиного папу-голландця.

Переклад CREDO за: Домініка Крупінська, Adoptuj kościół w Holandii

Джерело

Be the first to comment on "Папа, який прийшов «запізно для Лютера, зарано для Церкви». Трагічний понтифікат єдиного голландця в історії"

Напишіть відгук