«Поліаморія» (або просто розпуста). Нове слово «прогресивних» теологів

Як далеко можуть зайти спроби перевизначення подружжя, коли відкидається його чіткий біблійний взірець як зв’язок одного чоловіка й однієї жінки? Протестантські теологи зі Швеції, постулюючи легалізацію поліаморних зв’язків, доводять, що межа тут виключно уявна.

В багатьох країнах Західної Європи легалізація гомосексуальних зв’язків це вже пройдений етап. А беручи до уваги нинішню тенденцію до постійного розширення сексуальних самовизначень, можна сподіватися також і зв’язків типу транс, квір та інших. Але чому би це подружжя мало обмежуватися тільки зв’язком двох осіб — хіба ж це не дискримінація тих, хто прагне жити у багатоосібному устрої? Такий хід думки пропонують шведські протестантські теологи, а благословення для збірних «подружжів» обіцяють їхні пастори.

Благословляючи виключно зв’язко двох осіб, Церква виключає цілу групу «поліаморних братів і сестер», стверджує теологиня Лінда Ландстрем на шпальтах протестантського церковного видання «Kyrkans Tidning».

Що таке поліаморія?

З деяких поглядів вона подібна до полігамії — такий зв’язок складається з більше ніж двох осіб. Однак у разі полігамії зазвичай ідеться про зв’язок одного чоловіка з кількома жінками, яких не єднають любовні зв’язки між собою. Натомість поліаморія виходить з існування гомосексуальних зв’язків всередині такого «подружжя».

Стаття пані Ландстрем — це реакція на декларацію двох пасторок із Мальме, які під час тижня прайду заявили, що їхня церковна спільнота відкривається для поліаморних осіб. На їхню думку, такі люди теж належать до «спектру веселки», і нема причин забороняти їм життя, згідне з їхніми уподобаннями.

Аргументація пасторок шокує тим більше, що вони стараються посилатися на Біблію. Це не пройшло повз увагу протестантського публіциста Еверта ван Властуїна, для якого уривок із Послання св. Павла до ефесян (на нього посилаються пасторки) має однозначний теологічний сенс. Ідеться про Еф 5, 31-32: «Тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву».

Як пише Властуїн, «найбільше мене дивує те, що дві пасторки, Хелена Мирстенер і Ґунілла Халльонстен, посилаються на Еф 5, же Павло порівнює стосунки чоловіка й жінки з Христом і Його Церквою… Павло там єднає подружжя з ученням про Христа. Іншими словами, це не якесь несуттєве периферійне питання — воно сягає серця Євангелія».

Згідно з Мирстенер і Халльонстен, цей текст у минулому міг стосуватися зв’язку між одним чоловіком та однією жінкою, однак сьогодні маємо часи «плюралізму», які змінили людські очікування. Церква не повинна визнавати таку різноманітність гріхом. Подібним чином аргументує і теологиня Лінда Ландстрем. Якщо люди тужать за різноманіттям, то потрібно припустити, що Бог цю тугу в них уклав. А якщо так, то й Церква повинна широко відчинити двері для таких осіб, благословляючи їхні зв’язки. Однак пані Ландстрем не дає собі труду запитати, чи ця «багата різнорідність» насправді є ділом Бога, а чи радше перекрученням створеної Ним природи.

На таємницю подружжя як нерозривного зв’язку між чоловіком та жінкою вказує не тільки св. Павло, але насамперед Господь Ісус. На запитання фарисеїв про можливість розлучення Він відповідає однозначно: «хто відпускає свою жінку і бере іншу, чинить перелюб», посилаючись на первісний Божий задум стосовно подружжя. Цей план зобов’язує назавжди, всупереч усіляким людським спробам його видозмінити. Ісус не боїться критикувати в цьому контексті навіть самого Мойсея (хоча для фарисеїв така критика напевно була каменем образи): «через закам’янілість ваших сердець дозволив вам Мойсей відпускати жіок ваших, але від початку було не так» (Мт 19, 3-9). Отож послання Ісуса цілком чітке: подружжя — це зв’язок одного чоловіка й однієї жінки, які стають «одним тілом». Усілякі силкування змінити такий стан справ є діяльністю всупереч Божому задумові.

Факт, що у старозавітні часи патріархи й царі мали по кілька жінок, а дехто з них — як, наприклад, Соломон, — навіть і сотні. Однак нескладно помітити, що Біблія не представляє такі стосунки як взірець. Зовсім навпаки, постійні проблеми пов’язані саме з такими полігамними зв’язками. Прикладом є невпинна конкуренція Рахилі та Лії — жінок патріарха Якова, що призвело до фаворизування ним Йосифа і Веніамина та до постійних напруженостей між усіма братами. Давид, який з багатьох поглядів міг бути біблійним зразком вірності Богові, не зумів дати собі раду в зв’язках із жінками. На це вказує історія Авесалома, Тамари й Амнона, описана у 2 Сам 13: там описано зґвалтування рідної сестри, жорстока помста Авесалома і його відкинення Давидом. У кінцевому підсумку це стає поштовхом до громадянської війни, в якій Авесалом виступає проти власного батька. Не менш драматичною є історія стосунків Давида з Ветсавією, результатом яких стало вбивство її чоловіка Урії. А якщо йдеться про народженого у їхньому зв’язку Соломона, то Біблія його показує, з одного боку, як людину надзвичайно мудру, а з другого боку — не вагається вказати, що його релігійне падіння сталося внаслідок його гріховної схильності до жінок, яких він брав за дружин (див. 1 Цар 11, 1-6).

Тезу, що в чоловічій природі закладена полігамія, не можна сприймати як теологічне ствердження, радше як психологічне спостереження. Бо це не «чоловіча природа», створена Богом, а збочені прагнення, джерело яких належить шукати у психічних дефіцитах чоловіків (дефіцитарному психічному розвитку). Так само потрібно сприймати і поліаморію.

Як підкреслює Властуїн, «люди стають щасливими не через те, що віддаються жаданню та імпульсам, але радше через їх обмежування. Це як із курінням: спочатку воно видається чимсь чудовим, але пізніше видно, що приносить тільки шкоду». Публіцист наводить приклад людини, яка на собі пізнала, як на практиці діють поліаморні стосунки:

«У газеті “ Dagen ” Софія Редін розповідає, як на початку 70-х потрапила у щось на кшталт комуни. Там вона могла малювати досхочу, бо цим захоплювалася. А крім того, ця група була раєм для вільного кохання. Початок її життя у спільноті був прекрасний. Але незабаром усе змінилося. Ділитися своєю інтимністю з більшістю групи означало кінець самої інтимності. Вона більше не могла створювати глибокі зв’язки. Коли їй було 25, вона вже не могла провадити нормальне життя. Зрештою це привело її до Ісуса. Про свою життєву подорож вона написала книжку».

Таке свідчення — не єдине. Чимало людей, які спершу захопилися сексуальною революцією 60-х, вступаючи у вільні зв’язки та поліаморні стосунки, через роки згадують, як те, що на початку видавалося солодким, зрештою виродилося в гіркоту відкинення, несповнених прагнень, і виявилося просто мілким і малоцінним.

Шведська Національна Церква — винятково прогресивна на тлі інших протестантських церковних спільнот. Чи стануть голоси окремих теологів і пасторів початком ще сильнішого відступлення від євангельських принципів до того, що пропонують прихильники «прогресу»? Може, однак, прийде протверезіння: часопис «Kyrkans Tidning» опублікував також статтю Стефана Ґуставссона, директора товариства «Апологія». Автор пише, що моногамія — це Божий принцип для подружжя, визначений уже в момент створення людини і підтверджений Ісусом Христом.

Ґуставссон доводить, що обмеження до двох партнерів лежить у «самій природі любові». Вся велика література про кохання скерована до однієї виняткової особи, а будь-яка додаткова «сторона» становить загрозу для зв’язку. «Нема великої любовної літератури, яка би прославляла поліаморію», — каже автор.

Тверезими є також деякі коментарі під цими публікаціями. Один із них зауважує: «Воля Бога виражається в [Його] об’явленні, а не в наших короткочасних емоціях». Інший коментатор пише: «Ну так, якщо тільки твої схильності й прагнення достатньо сильні, то визначають, що є добрим… Але це неправильний спосіб мислення».

Складно сказати, чи питання поліаморії не стане також частиною ширшого прогресивного порядку денного, провадячи зрештою до визнання таких зв’язків законодавствами тих держав, які охоче визнали право на укладення стосунків для осіб однієї статі. Якщо одним з основоположних аргументів, які стали вирішальними для цієї зміни, було право кожної людини на самовизначення, то чому б мали відмовити в цьому праві особам, які вважають, що прагнуть поліаморних зв’язків? Отож не дивуймося, якщо раніше чи пізніше дебати на тему групових шлюбів перейдуть зі шпальт преси у політичні салони.


Джерело

Be the first to comment on "«Поліаморія» (або просто розпуста). Нове слово «прогресивних» теологів"

Напишіть відгук