ПРО (ПСЕВДО)ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПАЦИФІЗМ

Чи справді відмова «брати до рук зброю» є мало не базовим принципом християнської етики? Не вдаючись до просторих історичних екскурсів, скажу коротко: ні. Якщо не вірите, погортайте книжки самостійно.

Питання захисту життя зі зброєю в руках належно обговорювалося ще з перших століть християнської ери. Тож нехай ні в кого не виникне зверхнього відчуття, що лише йому відомий справжній сенс заповідей «любити ворога» і «підставляти іншу щоку» супротивнику: повірте, до вас люди теж читали Нагірну Проповідь, і теж знали, «що наша боротьба не проти тіла й крові» (Єф. 6:12)…

На повній відмові від будь-якого застосування сили проти агресора наполягали лише поодинокі голоси в християнському світі, втім і вони швидко згасали, не витримуючи випробовування життям. Суто пацифістська позиція означає, що хтось інший візьме в руки зброю і захистить тебе від насильника, а ти залишишся «святим» завдяки чиємусь «гріху»… Нелогічно і лицемірно. Хіба переконаний пацифіст без вагань не зателефонує в поліцію, якщо розбійники вдиратимуться до його домівки?

Натомість християнство завжди переймалося іншою проблемою – етикою війни. Коли застосування насильства є законним, а коли його варто уникнути? Коли війна є справедливою і необхідною, а коли злочинною і загарбницькою? Як не переступити межі застосування насильства, і до якої міри виявляти милість до ворога? Ці питання хвилювали воїнів-християн. Пам’ятаєте, що сказав Іван Хреститель воїнам, що прийшли до нього з питанням «Що нам робити?» Закликав скласти зброю? Ні. «Нічого не беріть силою, не обвинувачуйте нікого неправдиво, задовольняйтеся своєю платнею» (Лук. 2:13). Хіба апостол Павло не казав, що правитель «недаремно носить меч», адже він є «Божий слуга (διάκονός) і месник (ἔκδικος)» для тих, хто чинить зло (Рим. 13:4)? Отже, «меч» є засобом Божого правосуддя в цьому світі, і тому воїнів-християн хвилювало питання етики «справедливої війни» (так і з’явився етичний концепт лицаря як воїна-християнина). Августин Аврелій, Афанасій Великий, Тома Аквінський, Франциско Суарес, Дитріх Бонхеффер та інші християнські мислителі переймалися цими непростими питаннями. Звичайно, на практиці все було значно складніше, ніж в теорії, але то вже інше питання…

І на останок. Можливо, хтось бачив фільм Мела Гібсона «З міркувань совісті» (англ. назва Hacksaw Ridge, 2015), заснований на реальній історії Дезмода Тома Доса – християнина-пацифіста (за віросповіданням – адвентиста сьомого дня), американського солдата, що відмовився брати зброю до рук під час битви за Окінаву (1945). Натомість він виявив справжній героїзм, врятувавши 75 своїх поранених товаришів, винісши їх на власних плечах з поля бою. За це він був нагороджений Медаллю Пошани.

Так, це справжній подвиг. Втім є одне «але». Перемогу (а відтак і мир) було досягнуто не зусиллями поодиноких пацифістів, а кров’ю тих солдатів, що тримали в руках зброю. І серед них було чимало християн різних конфесій (разом з капеланами), які теж молилися і шукали відповіді на ті ж етичні питання, що і Дезмонд Дос. Але почули інші відповіді для себе.

Розкіш бути пацифістом тримається на плечах воїнів. Не забуваймо про це.

Дмитро Цолін

Джерело


Воїни Христові: хто вони?


Athleta Christi (Воїн Христа) — це поняття застосовували до представників класу святих воїнів, які захищали віру й Церкву з мечем у руках, нерідко — за ціну власного життя. До їхніх лав належать ранньохристиянські святі, часто — солдати римської армії, що прийняли християнську віру та відмовилися брати участь у культових ритуалах вшанування імператора. За це на них чекали гоніння, тортури і мученицька смерть.
Багато таких святих Церква отримала у часи гонінь на християн імператора Діоклетіана (303-313 рр). Чи не найвідоміший у сучасності приклад athleta Christi — святий Севастіан, начальник преторіанської гвардії (особистої охорони імператорів). Він таємно сповідував християнство і, користуючись своїм становищем, врятував від розправи багатьох християн, відвідував ув’язнених та полегшував їхнє становище, а також проповідував Христа своїм підлеглим. Коли про його віру стало відомо правителям Риму, він відмовився зректися Христа, сміливо обравши мученицьку смерть.   


Марко Пальмеццано (1459-1539), «Мучеництво святого Севастіана»

Культ святих воїнів набув особливої популярності в Церкви в часи Хрестових походів. Одним із найбільш шанованих святих того періоду був святий Георгій Змієборець (Переможець) — трибун і військовий радник імператора Діоклетіана, відомий легендою про перемогу над лихим змієм-людожером, що тероризував мирних людей. Після початку гонінь на християн святий Георгій відмовився брати в них участь, став на захист віри своїх батьків і виголосив у сенаті промову, в якій заявив, що він — християнин, закінчивши її словами: «Я слуга Христа, Бога мого, і свідчу про цю істину».  


Британський плакат із закликом іти до війська часів Першої світової війни з зображенням святого Георгія — покровителя Великої Британії

Британський плакат із закликом іти до війська часів Першої світової війни з зображенням святого Георгія — покровителя Великої Британії   Приблизно у XV столітті звання athleta Christi набуло ширшого значення. Воно перетворилось на почесний титул, який Папа міг присвоїти воєводам, що очолювали військові кампанії на захист віри від єретиків та нехристиян. Серед тих, кому надано цей титул, були, зокрема: —Симон де Монфор, один із провідників Альбігойського хрестового походу; —Янош Гуньяді, воєвода Трансільванії, який стримав просування османів під Белґрадом під час завоювань султана Мехмеда ІІ; —Георгій Кастріоті (Скандербег), очільник антиосманського повстання і національний герой Албанії, що навернувся до християнства з ісламу; —Штефан ІІІ Великий, воєвода Молдавії, канонізований Румунською Православною Церквою;


Теодор Аман (1831-1891), «Штефан Великий»

Дракула, князь Валахії та воєвода, союзник Штефана Великого, румунський національний герой, що прославився боротьбою з османськими поневолювачами.  


Влад ІІІ Дракула. Копія портрета XVI століття

У Римському Понтифікалі — літургійній книзі, що містить обряди, які належить виконувати єпископам, — міститься спеціальна молитва благословення меча (De benedictione ensis). Нею, зокрема, користувався Папа, вручаючи меч християнським правителям та воєводам.  

V.Adjutorium nostrum in nomine Domini.

R.Qui fecit coelum et terram. 

V.Dominus vobiscum.

R.Et cum spiritu tuo.

Oremus.

Benedicere digneris, quaesumus Domine Jesu Christe, hunc ensem in defensionem S. Romanae Ecclesiae, et christianae reipublicae, ordinatum nostrae benedictionis officio ad vindicta malefactorum, laudem vero bonorum: ut per eum, qui te inspirante illo accingitur, vim aequitatis exerceas, molemque iniquitatis potenter evertas, et sanctam Ecclesiam tuam, ejusque fideles, quos, ut pretioso sanguine tuo redimeres hodie in terris descendere et carnem nostram sumere dignatus es, ab omni periculo protegas atque defendas, et famulum tuum, qui hoc gladio in tuo nomine armatus erit, pietatis tuae firma custodia munias, illaesumque custodias. Qui vivis et regnas cum Deo Patre in unitate Spiritus Sancti Deus. Per omnia saecula saeculorum.

R.Amen  

С: Допомога наша в Імені Господа.

В: Що створив небо і землю. 

С: Господь з вами.

В: І з духом твоїм. 

Молімося: Господи Ісусе Христе! Просимо, благоволи благословити цей меч для захисту святої Римської Церкви та християнської держави, призначений для нашого благословенного служіння помсти злочинцям і прославлення тих, хто робить добро. Нехай завдяки тому, хто за Твоїм натхненням бере меч до рук, діє Твоя сила справедливості, потужно відкидає полчища нечестивих і боронить від усіх небезпек і захищає Твою святу Церкву та її вірних, яких Ти викупаєш нині своєю дорогоцінною Кровʼю. Захищай також цього твого слугу, який у Твоє Імʼя буде озброєний цим мечем, нехай Твоя милість його захищає, а Твій покров оберігає та зберігає неушкодженим. Котрий живеш і царюєш з Богом Отцем в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.  (Переклад українською: о. Костянтин Морозов OFMCap)  

Можна дискутувати про те, наскільки той чи інший діяч заслуговував зватися чемпіоном Христа, — не забуваючи, втім, що робити висновки про кожного з них належить відповідно до цілого історичного та суспільного контексту. Безсумнівним залишається той факт, що Церква завжди шанувала тих, хто готовий був за ціну власної крові боронити істину і захищати віру Христову. Про це свідчить величезне ґроно наших святих заступників на небі: від Адріана Нікомедійського до Жанни д’Арк, від сотника Корнилія до Ігнатія Лойоли.  


Святий Адріан Нікомедійський

Всі вони, кожен у свій спосіб, із мечем, щитом та Словом Божим, вели свої битви за Христа. Сьогодні, коли неправедна й загарбницька війна прийшла на нашу землю, нам варто згадати про їхній приклад і за їхнім заступництвом молитися про справедливу перемогу.


Джерело

Be the first to comment on "ПРО (ПСЕВДО)ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПАЦИФІЗМ"

Напишіть відгук