Російський ведмідь здатний на все. Що Карл Маркс писав про неминучість великої війни Росії із Заходом — історія з НВ

«Російський ведмідь здатний на все, особливо коли він знає, що інші тварини, з якими він має справу, ні на що не здатні», — писала американська газета New York Daily Tribune 14 липня 1853 року. Автор цих рядків — лондонський кореспондент видання, політичний емігрант з Німеччини 35-річний Карл Маркс.

Ні він, ні його інтелектуальний партнер Фрідріх Енгельс аж ніяк не могли уявити, що саме здатна на все Росія вивчатиме їхні твори найбільше.

Читати їхні думки було складно. Навіть до газет та в приватних листах вони писали довгими, на цілі абзаци реченнями — з купою латинських або французьких висловів, з постійним згадуванням історичних персонажів чи політиків-сучасників, яких мало хто вже знав.

Але кожен в радянській Росії та в підвладних їй землях мав знати: Маркс із Енгельсом довели на папері те, що втілили у життя Ленін, а потім Сталін. Останнє прізвище, залежно від обставин, мінялося.

Вивчати твори цього тандему починали ще в підлітковому віці. Настільки, що в пізньому СРСР ходив анекдот про студента-медика, який на іспиті не міг розрізнити чоловічий і жіночий скелети. «Та, це ж навіть у школі вчать!» — розгнівався професор. На що бідолаха зніяковів: «Ой, невже це Маркс і Енгельс».

Однак думки цих авторів про справжню Росію були в СРСР заборонені. Деякі з них надрукували в радянській імперії тільки напередодні її розвалу.

Загарбання як заступництво

На момент публікації Маркса про російського ведмедя він уже другий рік писав для New York Daily Tribune. Його запросив редактор газети Чарльз Андерсон Дана, коли Маркс ще жив у Німеччині. Коли життя змусило його оселитися в Лондоні, він згадав пропозицію американця. Мабуть, через щедрі умови: дві статті на тиждень, по 2 фунта стерлінгів за кожну — цього тоді вистачало, аби жити в британській столиці небідно.

Наступного дня після попередження про здатну на все Росію царські її війська зайняли Бухарест, столицю Волощини, майбутньої Румунії, яка мала автономію у складі Османської імперії (простіше — Туреччини). Починалася війна, яку назвуть Кримською і яка багато в чому нагадує нинішню українсько-російську. Через це враження Маркса та його інтелектуального супутника Фрідріха Енгельса про тодішню ситуацію звучать досить злободенно.

Бджоли та шершні. Малюнок Гюстава Доре зображував

Бджоли та шершні. Малюнок Гюстава Доре зображував “захисницьку” політику Росії на початку Кримської війни / Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854

У тій самій статті Маркс обурювався: «Людство не забуде, як Росія була захисницею (виділення — автора) Польщі, захисницею Криму, захисницею Курляндії, захисницею Грузії, Мінгрелії, черкеських і кавказьких племен. А тепер Росія захисниця Туреччини!»

Останнє речення стосувалося пояснень офіційного Петербургу своїх дій — мовляв, володіння Османської імперії в Європі потребують царського протекторату. Принаймні на землях із слов’янським та православним населенням Росія мала би стати гарантом спокою. Тобто такого миру, задля якого потрібна війна.

Цар Микола І ще за пів року до цього попередив британського посла Гамільтона Сеймура: «Може статися, що обставини змусять мене зайняти Константинополь (Стамбул), якщо нічого не станеться непередбачуваного».

Боягузтво Заходу

Непередбачуване сталося — у березні 1854-го Велика Британія та Франція стануть на бік Туреччини, оголосивши війну Росії. А за кілька місяців до цього Маркс зі сторінок Tribune просто закликав: «Лінія дій уже вздовж Дунаю. А що ж західні держави? Вони радять, тобто змушують султана вважати війну миром. Їхні відповіді на вчинки самодержця — не гармати, а записки. На імператора нападають не два флоти, а щонайменше чотири проєкти переговорів».

«Росія тільки викидає західним дипломатам купу записок, як кістки собакам, і користується з переваги подальшого вигравання часу. Англія і Франція, звісно, ​​ловляться на вудку», — пояснював Маркс очевидні речі.

Він унаочнював загрозу просто: «З часів Петра І [протягом 150 років] кордони Росії наблизилися до Берліна, Дрездена та Відня — близько 700 миль. До Стамбула — 500 миль. До Стокгольма — 630 миль. У бік Тегерана — 1.000 миль».

І поруч додав: «Розраховуючи на боягузтво західних держав, [цар] знущається над Європою. Західні держави, навпаки, непослідовні, малодушні, підозрюючи одна одну, починають заохочувати султана до опору цареві і закінчують, змушуючи першого до поступок, зі страху перед загальною війною».

Пояснює Маркс і методи Росії у мирний час, доки західні держави, не кваплячись, визначалися, як убезпечити себе на сході. «Сотні російських агентів ходили по Туреччині, вказуючи грецьким християнам на православного імператора як на природного захисника і остаточного визволителя пригнобленої Східної церкви», — розтлумачував лондонський кореспондент New York Daily Tribune ще в квітні 1853-го.

І особливо російські агенти впливали на болгар, сербів та хорватів. Бо так само вказували «на всемогутнього царя, який мав рано чи пізно об’єднати під одним скіпетром усі гілки великого слов’янського роду і зробити їх панівною расою в Європі».

Для Енгельса, взагалі, остання ідея була відразливою. Передусім через те, що титульним представником слов’янства подавала себе Росія. А у квітневій статті Neue Oder-Zeitung 1855-го продовжував глузувати з учасників першого Слов’янського з’їзду в Празі 1848 року: делегати не розуміли один одного, доки все зібрання не перейшло на німецьку мову.

А тепер, у квітні 1953-го стаття Енгельса про слов’янську, а для нього — російську загрозу стала передовицею New York Daily Tribune. Він попереджає, що Росія прагне дійти до так званих природніх кордонів слов’янства, тобто від Щецина на Балтиці до Трієсту на Адріатиці. «Одна анексія веде до іншого, так безсумнівно, завоювання Туреччини Росією було б лише прелюдією до анексії Угорщини, Пруссії, Галичини», — писав Енгельс.

«Росія безперечно є нацією-загарбником, і такою була, доки великий рух 1789 року [Французької революції] не протиставив їй грізну могутню енергію. Ми маємо на увазі європейську революцію, вибухову силу демократичних ідей і вроджену тягу людства до свободи», — пояснював він.

До того кордону, який з острахом проводив Енгельс, Росія таки вийде через 100 років.

Монгольське болото

Московські більшовики, зокрема й за допомогою гасел, насмиканих з Маркса та Енгельса, встановили споконвічний стан рабства на підконтрольних Росії землях. Їхній лідер Володимир Ленін прирік: «Вчення Маркса всесильне, бо правильне. Воно дає людям цілісний світогляд».

Маркс з Енгельсом не дожили до того часу, коли Росія з їхніми портретами просунулася до межі Щецін — Адріатичне море. Східним німцям, які опинилися після Другої світової у московському таборі, довелося також прийняти «цілісний світогляд». Але чому тільки цей? Адже їхня батьківщина дала світові тьму філософів.

Пояснення цього є в статтях Маркса, які в Росії видали тільки під кінець її радянської доби.

«Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів [тобто Київської Русі]. А сучасна Росія є нічим іншим, як перевдягнена Московія», — писав Маркс у 1857-му, невдовзі після Кримської війни, яку спільна європейська потуга виграла. І вони з Енгельсом певний чином до того доклалися.

Це були вже статті до британського тижневика Free Press, у яких рефреном звучало: «Московія була вихована і виросла у жахливій та мерзенній школі монгольського рабства. Вона посилилася лише завдяки тому, що стала віртуозом у мистецтві рабства. Навіть після свого звільнення Московія продовжувала відігравати свою традиційну роль раба, який став паном».

Після поразки Росії Маркс залишав відкритим питання щодо неї: «Як могла ця примара держави примудритися досягти таких розмірів, щоб викликати, з одного боку, пристрасне твердження, а з іншого — палке заперечення того, що вона загрожує світові відновленням всесвітньої монархії?» Відповідь на це запитання у тій самій статті: «Вона є єдиним в історії прикладом величезної імперії, сама могутність якої, навіть після світових успіхів, завжди швидше бралася на віру, ніж визнавалася фактом».

Маркс не сумнівався, що цар Петро І перейняв прагнення Чингізхана захопити світ. І, якщо б вони з Енгельсом знали про фразу володаря монгольського болота ХХІ століття Кордони Росії ніде не закінчуються, то напевно б не здивувалися.

Джерело

Be the first to comment on "Російський ведмідь здатний на все. Що Карл Маркс писав про неминучість великої війни Росії із Заходом — історія з НВ"

Напишіть відгук