Різдвяні побажання митрополита Шептицького в часі війни

Митрополит Андрей Шептицький в роки німецької окупації отримав рідкісну можливість звернутися до своїх вірних зі святковими привітаннями за допомогою радіо. Однак цей різдвяний радіовиступ митрополита аж ніяк не був виявом прихильного ставлення окупаційної влади до Шептицького. Оскільки нацисти ставилися до митрополита з недовірою, і то вже з перших місяців окупації. В основному через його активну підтримку діяльності Української Національної Ради, а також через різні спроби захистити українців, зрештою, і євреїв, від арештів та репресій уже 1941 року.Джерело: ZAXID.net

Звернення митрополита на Різдво 1942 року до вірних за допомогою радіо стало свого роду операцією відділу пропаганди Генерального губернаторства та нацистської служби безпеки (СД). Три відповідні інстанції у Львові та Кракові обговорювали, узгоджували, корегували, тобто цензурували, текст та погоджували спосіб реалізації різдвяного виступу митрополита. Однак цих заходів виявилось недостатньо.

Німецька влада мала серйозні побоювання, що, будучи в прямому етері, митрополит може відступити від узгодженого / цензурованого тексту і висловити «небезпечні» думки. Недовіра до митрополита була настільки серйозною, що вирішили його промову записати на платівку, яку у відповідний момент мали прокрутити на радіостанції. Складність полягала в тому, що у Львові не було відповідного обладнання для виготовлення / запису платівок. Тож потрібне обладнання доставили з Кракова. І тільки тоді записали платівку з привітанням митрополита. Але під час запису митрополит таки відійшов від дозволеного тексту. Запис залишився із цим відступом, бо місцева адміністрація вирішила закрити на це очі. Проте в Кракові це самовільне й неузгоджене висловлювання викликало невдоволення і місцеві львівські керманичі отримали догану. Окрім того, було вирішено в подальшому не допускати Шептицького до публічних виступів на радіо. Що ж такого він сказав, що викликало невдоволення? Митрополит у своєму різдвяному зверненні побажав:

«Хай [Бог] стереже наш нарід від усіх роздорів, партийностей. Нехай дасть йому таку важливу і конечну для нас єдність, яка не є чим іншим, тільки братньою любов’ю, любов’ю [до] Батьківщини, жертвою свого упередження для загального добра… Нехай дасть суспільні і державні установи, оперті на мудрих і справедливих законах… Нехай дасть нашому народові ту свободу, без якої праця життя не приносить тривких овочів, але й ту мудрість, без якої свобода так легко вироджується у сваволю». Здається, що й сьогодні можемо скласти ці самі побажання нашій Батьківщині.

Отже, слова Шептицького трактували як небезпечну зброю, що може загрожувати Райху.

Наступного разу Шептицькому вдалося звернутися по радіо до вірних на Різдво 1944 року. Тоді відступ німецьких військ не залишив німецькій владі можливості витрачати багато часу й зусиль на цензурування Шептицького. Різдвяне звернення стало для митрополита важливою нагодою звернутися до греко-католиків та до українців некатоликів. Час звернення – початок 1944-го – був більш ніж драматичним для українців. Після декількох років жорстокого нацистського панування на порозі стали радянські війська, що теоретично несли звільнення, а практично – нове поневолення. Для більшості українців останні роки їхнього життя були сповнені всіх можливих жахіть, вони стали свідками насильств та злочинів, зазнали страшних випробувань голодом, практично всі пережили смерть когось із близьких людей. Стали вимушеними свідками геноциду євреїв. Здебільшого люди різного віку і статусу переживали загальне розчарування в житті та втрату надії на щось ліпше в майбутньому.

У такий момент, коли один політичний насильник відступав, а другий готувався зайняти Західну Україну, Шептицький звернувся по радіо до вірних. Треба сказати, що митрополит Шептицький вважав нацизм «до більшої міри, ніж більшовицький режим, втіленням зла, майже диявольським» та думав, що німці в Україні «немов банда розлючених або скажених вовків накинулася на бідних людей» (так він написав в листі до папи Пія ХІІ в серпні 1942 року). Тоталітарну ідеологію комунізму / більшовизму в СРСР митрополит також оцінював вкрай критично, а свою Церкву вважав приреченою на знищення в СРСР. Що ж вирішив сказати митрополит в такі драматичні та сповнені безнадії хвилини греко-католикам, українцям, усім, хто міг його почути?

Звернення Шептицького не мало політичного змісту, навіть трагічних обставин тогочасного життя, в «люті часи війни», він торкається побіжно. Його привітання є свідченням непохитної віри в Христа. Його слова Віри настільки сильні, що могли запалити і передати вогонь надії. Саме про надію в критичні моменти говорив митрополит. Він вважав, що Різдво Христове саме собою є нагодою до радості. «У цьому слові є щось, що не з цього світу, щось із неба, що людину підносить до життя надприродного: віри, надії, любови». Митрополит вважав, що «якщо Христос народився, якщо Він посеред нас, якщо дає свою благодать… – є всяка причина надії. А коли є надія, то можна, то треба радуватися і наперекір усяким злидням».

Митрополит такими словами намагався передати, розпалити надію в серцях своїх вірних. Шептицький констатує, що навколишній світ є дуже жорстоким і складним: «Є на світі несправедливість, є лож [неправда. – Л. Г.], є кривда убогих і малих [мається на увазі людей, чий суспільний статус був невисоким. – Л. Г.], є хвилини, в яких царство темряви і зла в боротьбі з царством світла наступає з такою силою, що може видаватися перемогою». Митрополит вважав, що найпершим і найвірнішим способом протидії наступу сил зла є поборювання злого, гріховного у власному серці: «Але хто з Христом навчився боротися у власному серці з пристрастями, що ведуть у гріх, хто досвідчив Христової сили в перемогах над собою самим, той не тільки вірить, що Христос перемагає, але знає з власного досвіду… Причина смутку перемине і настане день радости».

Ці поради / думки митрополита Шептицького мають свій глибокий зміст і в наш час, незважаючи на секуляризоване суспільне життя. Андрей Шептицький був не тільки архиєпископом, керував Українською греко-католицькою церквою, він був також релігійним мислителем. Його спадщина представлена передовсім посланнями та зверненнями до вірних. У декількох своїх посланнях та зверненнях він проводив думку про те, що майбутнє тісно пов’язане з моральністю вчинків сьогодення, про те, що життя кожної людини та життя людства розгортається за законом моральної співвідповідальності та взаємного пов’язання. Тому моральність життя, моральність вчинків дає можливість віднайти «людське щастя» і краще майбутнє для всього народу, для всього людства. Під моральними принципами Шептицький мав на увазі декалог.

У найскладніший, найтемніший момент митрополит Шептицький радив плекати в серці надію на краще прийдешнє. Однак надія має опиратися на власній моральній перебудові, на «досвіді перемоги над собою самим». Здається, ця порада має глибоке значення і в суспільному вимірі, і в нашому житті на щодень. Ми часто прагнемо змін на ліпше, наприклад, некорумпованих політичних еліт, справедливого судочинства, пошанування прав особистості та хоча б людяного ставлення у щоденному житті. Проте все великою мірою залежить від нас самих, хай як приємно було б перекладати зобов’язання на когось іншого.

Джерело

Be the first to comment on "Різдвяні побажання митрополита Шептицького в часі війни"

Напишіть відгук