РІЧНИЦЯ РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКОЇ ВІЙНИ — АГРЕСІЇ, ЯКУ ПРОІГНОРУВАЛИ

Серпень 2008-го. У Пекіні триває літня олімпіада, а росія вчергове вводить свої війська на територію іншої держави. Протягом п’яти днів у Грузії тривала війна проти значно сильнішого противника, несправедлива агресивна війна, знову розв’язана кремлем і знову під прикриттям «захисту національної меншини» та «недопущення розширення НАТО».

7 серпня російські регулярні війська віроломно перетнули грузинський кордон та вторглися на територію Південної Осетії. У відповідь на це грузинський уряд ввів на територію автономії свої війська задля захисту та збереження конституційного ладу. Натомість російська федерація вже традиційно не визнавала своєї агресії та під приводом «захисту російськомовного населення» ввела свої війська офіційно. Тодішній президент дмитро медведєв назвав це «миротворчою операцією».

Грузинські солдати пробігають повз будівлю, яка постраждала від бомбардування в Горі, 9 серпня 2008 р. Фото: Reuters

Попри певну військову допомогу інших держав (наприклад, Україна постачала Грузії зброю, включно з літаками й танками), фінал цієї кампанії був очікуваним. Війна скінчилася за п’ять днів за умовами москви і на півночі Грузії була утворена проросійська маріонеткова невизнана республіка Південна Осетія, яка стала на шлях Абхазії, котра з 1990-х жила в стагнації без світового визнання.

У серпневій війні з грузинського боку загинуло 228 мирних жителів, 169 військових і 19 поліцейських. Понад 150 тисяч людей були змушені покинути свої домівки. Понад 1700 осіб отримали поранення. Цікаво, що тоді «поважна» організація «Amnesty International» звинувачувала переважно грузинську армію, спостерігачі ОБСЄ залишалися або сліпими, або бездієвими, а Комісія ПАРЄ заявила, що москва і Тбілісі «несуть рівну відповідальність за серпневі військові дії».

А що було далі? Хтось підраховував медалі з Олімпіади, хтось спокійно їхав у відпустку, хтось просто чекав, коли росія переможе. Коротка війна в маленькій державі з міжетнічною напругою не була цікава світу. Грузинські спроби оборонятися зазнали критики, а результат війни не підштовхнув світ до висновків про стратегію і реальні наміри росії щодо своїх сусідів.

Схід просто проігнорував війну, Захід був класично «стурбований». Росію ніби як і засудили, але реального покарання кремль не отримав. Тоді світ зробив наївну, але страшну помилку: повірити росії і вдавати, ніби нічого не сталося. Торгівля продовжилася, співпраця зберігалася, росія була (і є донині) в Радбезі ООН, входила до G8 i G20, залишалася «надійним партнером». Агресія Росії, яка залишилася здебільшого безкарною, призвела до анексії Криму у 2014 році і навіть тоді мало що змінилося. Торгівля продовжилася, партнерство також.

Розбита вулиця в Горі після російського авіаудару

Війна в Грузії була малозрозумілою для світу. Введення російських військ, щоб «захистити» осетин не мало нічого спільного із захистом нацменшин, але було гібридним вторгненням, проте визнати це не всі були готові. Народи Східної Європи та Кавказу переважно розуміли реальні наміри москви, адже нас поєднує занадто довга історія перебування поруч, але глибинна суть росії все ще була незрозумілою для Заходу або вони знову сподівалися на тактику умиротворення агресора.

Ігнорування агресії проти Грузії призвело до нової агресії. Нині знову підіймаються на поверхню певні наративи, очевидні для всіх, хто воював з московією:

1) Росія бреше сьогодні і брехала завжди.

2) Заяви кремля про діалог — це лише спроба виграти час. Вони не цінують мир як такий і використовують тишу на фронті лише для покращення власних позицій перед черговим наступом (що говорили ще борці за незалежність Ічкерії, але їх також не сприймали належним чмном).

3) Посилання на права нацменшин з уст російських речників — виправдання власної агресії проти національних держав, спрямоване на західного слухача, який часто має власні комплекси щодо «прав меншин».

4) В росії ніколи не вважали кордони сталими.

5) Для кремля слідування міжнародному праву — це слабкість, а визнані іншими «правила гри»—лише інструмент для риторичних маніпуляцій і звинувачення жертви.

6) Росія лише грає роль цивілізованого суб’єкта, на ділі вся їх політика тримається на варварстві, міфах і грубій силі.

7) В росії немає і не було громадянського суспільства, демократії і зрозумілого для Заходу способу взаємодії влади та народу, тому оцінка дій кремля через призму демократії та верховенства права, як мінімум, наївна.

Ці уроки світ мав винести ще з Чеченських війн чи бодай Грузинських. Але він не зробив належних висновків. Даний контекст і тактика росіян занадто довго залишалися незрозумілими для Заходу, який хотів залишитися в полоні міфів про «кінець історії» і партнерські стосунки з москвою після «Холодної війни».

Сучасна російська агресія — це прямий наслідок байдужості й неготовності засвоїти уроки, які повторюються частіше, ніж раз на десятиліття. Як і сто років тому, росія може захопити рівно стільки, скільки їй дозволять це зробити, доки не зупинять цю орду фізично.

Чорна Мар’яна

Джерело

Be the first to comment on "РІЧНИЦЯ РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКОЇ ВІЙНИ — АГРЕСІЇ, ЯКУ ПРОІГНОРУВАЛИ"

Напишіть відгук