СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ: ГОНІННЯ, ОСОБИСТІ ПЕРЕКОНАННЯ ТА СПРАВЖНЯ ЄВРОПА

Наближається Різдво! Це яскраве святкування народження Христа, обрамлене світлом мерехтливих прикрас, сповнене ароматів випічки та звуків різдвяних пісень. Проте для багатьох християн навіть подібні елементи святкування є часто розкішшю. Свобода віросповідання є одним з фундаментальних прав людини і вона зазнає утисків в наш час, навіть у Європі. То, що таке свобода віросповідання і для чого нам про неї знати?

Для українців обмеження свободи віри не є чимось далеким чи чужим. Радянський Союз нещадно знищував осередки вірян, караючи їх лідерів та прихожан. Щобільше, існувала політика спротиву релігії, як «опіуму для народу». Повторюючи крилатий вислів Карла Маркса, Володимир Ленін в статті «Соціалізм і релігія» писав:

Релігія є одним з видів духовного гніту, лежачого скрізь і всюди на народних масах, задавлених вічною роботою на інших, нуждою і самотністю. […] Того, хто все життя працює і потребує, релігія вчить покори і терпінню в земному житті, втішаючи надією на небесну нагороду. А тих, хто живе чужою працею, релігія вчить благодійності в земному житті, пропонуючи їм дуже дешеве виправдання для всього їх експлуататорського існування і продаючи за подібною ціною квитки на небесне благополуччя. Релігія є опіум народу. Релігія — рід духовної сивухи, в якій раби капіталу топлять свій людський образ, свої вимоги на скільки-небудь гідне людини життя.

Радянська машина бездумно стирала все, що стосувалося віри, наказами атеїстичних лідерів. Це стосувалось не тільки людей, але і символіки, свят, обрядів. Здавалось, що Ленін, Сталін та інші прихильники комунізму дійсно турбувались про народ і хотіли звільнити його від так званого «опіуму» релігії. Проте фактично знищення релігії було пов’язано з маркистською утопією світу, де нема розділень у релігії, де нема Бога, де всі служать ефемерному добру «общего блага», яке не мало жодних моральних авторитетів, окрім слів керівника. Щобільше, конкурувати з Богом було важкою задачою для комуністів, адже на їх антилюдський чи аморальний наказ, існувала біблійна оцінка, яка часто засуджувала їх дії, як гріховні та злісні.


Зображення Йосипа Сталіна на щаблі газети «Безбожник» від 1 травня 1941 року

Різдво було одним із свят, що найдужче постраждало від рук радянської системи. Святкування було заборонене, як і відповідна символіка. Але оскільки українці історично звикли до цього дня, щоб скасувати Різдво необхідна була особлива пропаганда. І от, в першій половині минулого століття український світ побачив «Діда Мороза (Івановича)». Його постать мусила стерти з часом з пам’яті людей Ісуса Христа та Святого Миколая, перекривши це недолугою історією про доброго діда, який приносить подарунки. Людям хотілось вірити в хороше, особливо в таких суворих умовах життя, які формував комунізм, а за відсутності здорового біблійного вчення, позитивні наративи створювались штучно. «Спасителем» ставав лідер партії, релігійні свята виштовхувались атеїстичними казками, а добро несли міфічні створіння.

Ціна несприйняття радянських казок була великою. Ті, хто не бажали слідувати цим наративам, серед різних деномінацій, зазнавали масових репресій, а особливо представники євангельських рухів. Гоніння супроводжувались закриттям церков, розстрілами, ув’язненнями, засланням в ГУЛАГ. Що говорити, якщо лише за час дії наказу № 00447 в 1937-1938 рр 390 тисяч осіб було страчено, а 380 тисяч відправлено у табори ГУЛАГу.

Зараз ми маємо свободу віросповідання в Україні, але де-не-де вигулькує усміхнений Дід Мороз, навіть не підозрюючи, що поступова декомунізація дійде і до нього.

Проте, що таке свобода віросповідання в законі України та міжнародних актах?

Відповідно до ст. 35 Конституції України:

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

В Загальній декларації прав людини це стаття 18: «Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів».


Картина Роди Найберг «Благодать», намальована з фото її батька (1918 р) в 40-х рр 20 століття; з 2002 року це фото є державним за рішенням органів влади Міннесоти

Що передбачають ці статті:
– кожен (кожна людина) — тобто загальний суб’єкт. Незалежно від позиції людини в суспільстві, її віку, статі, професії, тощо — вона може прийняти рішення вірити, чи не вірити в Бога. І робити це так, як підказує їй її совість. Розуміємо, що це не стосується випадків, коли певні обряди стають суспільно небезпечними, злочинними, як-от спонукання прихожан до самогубства, приниження, катування чи вбивство людей, тощо. Подібна особа може і повинна бути обмежена відповідно до Закону.
– має право — тобто можливість, без жодних обмежень чи спонукань, практикувати свою віру, передавати її дітям, або не вірити і не мати за це покарань.
– на свободу світогляду і віросповідання (думки, совісті і релігії – в Декларації) — тобто, осмислювати свої погляди, рухатись у власному процесі пошуків Бога, мати право роздумувати над тим, в що вірить.
– конкретні дії: безперешкодно відправляти релігійні обряди, вести богослужіння, вести релігійну діяльність — тобто, вчиняти дії, які у відповідності до релігії, є необхідними для її послідовників.

Цікавим є те, що стаття Декларації передбачає свободу совісті, а це — посилання на праці Мартіна Лютера! Адже на появу та розвиток думки про свободу совісті у свій час вплинув саме відомий реформатор. Про це зазначив професор історії та письменник Джозеф Локонте, пишучи для National Geographic:

Це була суть захисту Лютером своїх творів на Вормському рейхстазі 1521 року. «Моє сумління в полоні Слова Божого», — сказав він своїм обвинувачам. «Я ні в чому не можу і не збираюся відмовлятися, бо йти проти совісті неправильно і небезпечно. На цьому стою». Окрема віруюча особистість і її совість, що стоять перед Богом і Його Словом — це була сповідь, яка по-новому визначила значення віри та гідність людської особистості.



«Лютер на Вормському рейхстазі» (1877) Антон фон Вернер

Перед авторитетами того часу Мартін Лютер зміг послатись на Біблію — спершу, а потім на свою власну совість. І це стало проривною подією в процесі розвитку прав людини. Якщо раніше Закон регулював ієрархічні стосунки між членами суспільства, передбачав певні економічні норми, низку норм пов’язаних з особливими сферами, як-от, військова служба, тощо, в той момент важливою стала — особистість. Ні Цезар – як писав сам Лютер – ні священик, ні інший авторитет не може керувати душею. Він був переконаний, що ніщо і ніхто, окрім Бога, не повинен втручатись в стан людської душі. І саме наше внутрішнє переконання, тобто совість, зумовлює нашу віру. І в наш час різні церковні деномінації є пасіонарними поборниками свободи віросповідання.

Але яким є практичне застосування цієї статті? Є низка міжнародних прикладів, які ілюструють важливість цього права та те, як воно порушується.

Наприклад, за відбування обряду Причастя іранці Мохаммад-Алі Моссайебзаде та Заман Фадойє отримали покарання: багаторічне ув’язнення, удари батогами та кількарічне вигнання з країни. Їх злочин? «Пили вино під час Причастя», «діяли проти національної безпеки шляхом організації домашніх церков і пропагування сіоністського християнства» та «поширювали пропаганду проти режиму». До речі, в ісламському Ірані також є «Баба Ноель», тобто вже згаданий нами ефемерний Дід Мороз! Жорстокий режим країни створює завісу зовнішньої свободи віросповідання для міжнародної спільноти, хоча насправді іранці-християни відбувають роками ув’язнення, зазнають переслідувань та утисків часто навіть за те, що читають Біблію в колі друзів, чи родини.

Інший приклад, демократична Фінляндія. Паїві Расанен, депутат парламенту Фінляндії та очільник Християнсько-демократичної партії, перебуває під слідством. Її провина? Вчинення «злочину ненависті»! Расанен опублікувала на Твіттері витяг з Біблії, Римлян 1:24-27, в контексті критики підтримки ЛГБТ місцевою лютеранською церквою. Обурений громадянин поскаржився на неї, і протягом 4-ох годин жінку допитували у відділенні Центральної Поліції міста Гельсінки. Коментуючи свій арешт виданню European Conservative, Расанен сказала: «Я відповідала, що ми всі є грішниками, але гріх гомосексуальності зараз заперечується. […] Мені навіть не приходило в голову, що цей твіт (назва публікацій у Твіттері – прим. авт.) може бути визнаний незаконним».


Паїві Расанен та процитований нею на Твіттері біблійний текст з послання до Римлян 1:24-27

За даними організації OpenDoors, лише за минулий рік понад 4,5 тисяч християн було вбито через їх віру, понад 4,4 тисяч церков та церковних будівель зазнали нападів, ще понад 4,2 тисяч християн були незаконно ув’язнені та заарештовані без суду та вироку. Ці цифри відображають лише частину реальності, адже багато християн не мають змогли звернутись до суду, ЗМІ чи незалежних громадських організацій, щоб повідомити про злочин.

Проте ми отримуємо обмаль інформації про це в засобах масової інформації і не бачимо масової істерії, яка притаманна іншим рухам. Чому так? У вступі до своєї книги «Що було би якби Ісус не народився?» Д. Джеймс Кеннеді пише:

Ми живемо в час, коли єдине упередження, яке сприймається позитивно — це антихристиянський фанатизм. […] В наш час єдиною суспільною групою, яку ви можете висміювати — це християни. Напади на церкву та християнство стають все частішими.

Подібна реальність пов’язана з тим, що християни та їх проблеми є небажаними ліволіберальним політичним рухам. Прихильники цих рухів активно просувають свої погляди на Заході, але стикаються з супротивом консервативних груп. Більшість цих груп є або відкрито християнськими, або навіть частково секулярними, але які стоять на юдео-християнських цінностях Європи. Саме оці цінності є перепоною, яка заважає масовому просуванню гендерної ідеології, прихованого марксизму (а подеколи і відкритого) поділу людей на пригноблювачів та пригноблених, включно з нівелюванням традиційної родини, прав ненародженої дитини та права нації на власну внутрішню політику. Ліволіберальні уряди намагаються створити своєрідну Західну утопію, чимось схожу на радянського Діда Мороза, яка не має жодних високих авторитетів, окрім низки документів. Декларація прав людини, яка містить в собі християнські цінності та навіть тезу Лютера, зараз стає інструментом в руках тих, хто не хоче бачити Європу християнською.

Подібна ідеологія формує клімат, в якому право на думку і слово християн звужується, або навіть переслідується, як у випадку з Паїві Расанен. І тому важливо знати про особисту свободу віросповідання, права, які вона включає і роль совісті в цьому. Адже саме совість і особисте переконання підштовхнуло фінського політика до публікації біблійного вірша, іранських служителів до обряду Причастя, а також супроводжувала українських християн часів гонінь Радянського Союзу та інших складних етапів історії — аби бути вірними своєму Господу, Ісусу Христу.

Право на свободу віросповідання є одним з фундаментальних прав людини, бо забравши в неї свободу вірити її перетворюють у матеріальну істоту, або тварину, яка механічно виконує волю свого хазяїна. Навіть у Едемському саду Господь дав свободу своєму творінню обрати кому вірити — Вічному Богові, або покараному лиходію. І за цю свободу, за яку страждали християни протягом історії людства — ми стоїмо. І не можемо інакше.

Використані онлайн-джерела:
Дж. Локонте. Мартін Лютер і довгий шлях до свободи совісті (англ) – https://www.nationalgeographic.com/history/article/martin-luther-freedom-protestant-reformation-500
Список покараних режимом іранських християн (англ) – http://articleeighteen.com/prisoners-list/
Цитування Біблії тепер злочин? Стаття про Паїві Расанен – http://c4u.org.ua/tsytuvannia-biblii-teper-zlochyn/

На обкладинці: фото зруйнованого на Шрі-Ланці храму після серії вибухів, 21.04.2019. В той день понад 200 людей загинуло і сотні були травмовані.

Джерело



Be the first to comment on "СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ: ГОНІННЯ, ОСОБИСТІ ПЕРЕКОНАННЯ ТА СПРАВЖНЯ ЄВРОПА"

Напишіть відгук