СВІТОГЛЯДНО-ЦІННІСНА СКЛАДОВА В ЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ ВИБОРІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЇЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

28 червя 2022 р. з ініціативи та організації Національного університету «Острозька академія» відбулася Всеукраїнська конференція з міжнародною участю на тему: «Українська національна ідея: ґенеза, сутність та реалізація»,  в матеріалах якої розміщені тези служителя ХСП, координаторки Центру соціального лідерства-служіння Галини Канафоцької: – «Cвітоглядно-ціннісна складова в цивілізаційному виборі України в контексті формування її національної ідеї», що подані нижче.

Першоджерело друку: Українська національна ідея: ґенеза, сутність та реалізація: матер. Всеукр. Конфер. з між нар. участю. ( м. Острог, 28 черв. 2022 р.)/ редкол.: І.Пасічник, Д.Шевчук, В.Жуковський та ін. Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2022. 142 с. – С.105-110.

СВІТОГЛЯДНО-ЦІННІСНА СКЛАДОВА  В ЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ ВИБОРІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЇЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

В основу формування національної ідеї мають бути покладені світоглядно-ціннісні концепти у поєднанні з цивілізаційним вибором України, базовані на природній соціальній самоорганізації людських систем та принципах християнської демократії. Спробуємо нижче обґрунтувати саме таке бачення формування української національної ідеї.

Почнемо з того, що цивілізаційний вибір – це політичний вибір держави з відповідним наповненням його культурним контекстом, який формується під впливом впровадження даного вибору. 

Основа культурної складової – світоглядно-ціннісна.

З огляду на відсутність існування «нейтрального» світогляду та з розумінням того, що кожен світогляд несе власну систему уявлень про людину, її гідність, сенс її життя, покликання і т.д., можна стверджувати про потребу в апеляції до духовної спадщини українського народу, яка є наскрізно християнською. 

Премудрість Божа, прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. Ідеться про євангельські цінності та моральні принципи, що осяяли культуру наших предків і стали міцними підвалинами для об’єднання українського народу та розвитку нашої державності. Упродовж тисячолітньої історії ця мудрість залишалася фундаментом софійної цивілізації київського християнства, основою державотворчих прагнень нашого народу, колискою його моралі. Ця Премудрість є дороговказом для особистого життя, способом здійснення морального та політичного вибору (з «Наша свята Софія. Послання Блаженнішого Святослава з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави.», Аркуш 1 із 11-ти).

При цьому «Держава для багатьох українців залишається омріяним горизонтом, елементом романтичного національного епосу, абстрактною сутністю без чітких інституційних параметрів. Питання консолідації українського суспільства та легітимації в умах українців інституту держави – один із ключових екзистенційних викликів нашої сучасності. Надто в умовах воєнної агресії з боку Російської Федерації. Від здатності ефективно відповісти на ці два ключові виклики залежить наше майбуття. Більшість громадян сьогоднішньої України народилися в епоху великого перемир’я, що настало на наших землях із завершенням Другої світової війни. Перемир’я – не зовсім мир. Тривалий мир можливий лише за умов задоволення вимог справедливості, дотримання прав людини та норм міжнародного права. Однак ніхто не перешкоджає нам уже сьогодні здобути значну перемогу на внутрішньому фронті, закладаючи міцні ідейні засади єдності та порозуміння в українському суспільстві.» (за о. Андрієм Зелінським: «Стежками Софії Київської: Рефлексії на послання Глави УГКЦ»), об’єднуючи український народ навколо спільної національної ідеї.

Дана потреба підтверджується мудрими словами, проголошеними ще в 1941 році митрополитом Андреєм Шептицьким: «Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживлених одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом» .

Щоб отримати більше пояснень, завдяки яким можна краще зрозуміти та отримати відповіді на питання, як наблизити наші організації до природних організмів і підійти до формування і побудови сучасної моделі природно-соціальної суспільної самоорганізації в Україні, варто скористатися чудовим дороговказом для цього, – Декретом Митрополита Андрея Шептицього під заголовком “Ідеалом нашого національного життя… (грудень 1941р.), відомим під назвою «Як будувати рідну хату», написаного також під час кризи, цитату з якого подано вище.

Виходячи з того, що предметом політики є облаштування спільного життя, за яким передбачається забезпечення спільного блага, а найважливішими цілями культури є цілісне удосконалення людської особи і благо всього суспільства, можна зробити висновок про те, що вони тісно взаємопов’язані і взаємозалежні, бо скеровані на один результат, у процесі досягнення якого відбувається постійна взаємодія культурного і цивілізаційного: культура забезпечує духовне наповнення цивілізації, цивілізація забезпечує створення умов для розвитку культури.

Якщо політика є те, що стосується нас всіх (за словами грецького філософа і засновника реалістичної метафізики Аристотеля), то ми є складовою і чинником впливу на системи, в яких живемо і які створюємо, і в які здатні привносити зміни, бо «Людська особа – це основа і мета політичного життя», де «Політична спільнота знаходить своє справжнє втілення у відносинах з народом», а «Головна характеристика народу – це участь у спільному житті і спільних цінностях, що слугує підвалиною для духовного і морального сопричастя», де «суспільні цінності не лише зумовлюють, а водночас спрямовують різні прояви культурної сфери, економічних і соціальних інститутів, політичних рухів і режимів, законодавчої системи та інших структур, за допомогою яких суспільство набуває зовнішніх форм і постійно розвивається» (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, пп.384-386).  

Говорячи про український народ, спочатку потрібно визначитися і зрозуміти, що таке Україна. Цим питанням в Україні задалися члени Несторівської групи, покеровуючись при цьому міждисциплінарним підходом із враховуванням релігійного та інших аспектів, досліджуючи і аналізуючи різні підходи до конфлікту ціннісних систем за ознаками національної ідентичності, періодів історичного цивілізаційного розвитку (колоніальний, постколоніальний; індустріальний, постіндустріальний) та заходу на Україну правил Європи. Ці  показники усі зразу накладені на одних і тих же людей. При цьому у всіх соціальних групах співпадає показник відсутності безпеки, який також відноситься до категорії цінностей, що не відповідає євроінтеграції. Це не лише тому, що спрацьовує чинник культурного стресу, бо відсутній спільний понятійний контекст, а ще й тому, що нас відрізняє недовіра до державних інституцій  та змішаність суспільних сенсів, по яких Україна ближча до Америки, ніж до Європи.

Але Україна зробила свій політичний вибір, отримавши навіть вже кандидатство у члени Європейського Союзу. Рухаючись цим вибором, політикам і нам усім варто нагадати про забуті концепції Роберта Шумана, названого у 1960 році «Батьком Європи», який ще у 1958  році говорив: «Нас закликають схаменутись і задуматися про християнські основи Європи, формуючи демократичну модель управління, яка шляхом примирення переростає у вільну, рівну, солідарну та мирну «спільноту народів», котра своїм корінням сягає основних християнських цінностей.».

Принципи ЄС: верховенство закону, дотримання прав людини, захист прав меншин, демократичний розвиток, рівність, універсальність закону любові (демократичний принцип любові до ближнього – великий «Європейський експеримент»), жертовність, субсидіарність. Коріння справжньої демократії вимагає служіння, що базується на принципі рівності, практиці братерської любові, особистій свободі та повазі до прав людини (все це є в ученнях Ісуса; демократія була «неодмінно євангельською», оскільки її основою була любов; «Демократія буде або християнською, або її взагалі не буде.»; Антихристиянська демократія переродиться у пародію, яка потоне в тиранії чи анархії. (за Шуманом)). Держава при цьому повинна працювати на спільне благо і поважати права громадян (європейські держави визнають права людини як основну цінність, ці права тепер можна знайти у Європейській конвенції прав людини). Така доктрина взаємовідповідальності стала основоположним принципом ЄС. Цей плюралістичний принцип захищає громадянське суспільство, що покеровується цінностями ЄС, а саме: свобода, рівність, солідарність/єдність, мир. Для Шумана майбутня об’єднана Європа мала бути як християнською, так і демократичною. Європейська історія глибоким корінням сягає християнської історії.

Перерізавши це коріння, Європа втартить такі ключові поняття, як рівність, людська гідність, толерантність та взаєморозуміння. Шуман говорив: «Мати європейський дух – означає свідомо належати до культурної сім’ї та бажати служити цій спільності взаємозалежно та без жодних прихованих мотивів гегемонії чи егоїстичної експлуатації інших.», «Наше століття, котре стало свідком катастроф у результаті боротьби національностей та націоналізмів, має спробувати примирити нації у наднаціональній асоціації. Ми забезпечимо повагу до різноманітності націй та їхніх поривів, координуючи їх так, як координуються регіони в межах країни.», «Ми повинні створити свіжу ідеологію для мільйонів європейців. Ми всі маємо змінитися глибоко всередині, щоб знайти шляхи вирішення наших найбільших проблем».

Пропагуючи це, Шуман відчував, що бракує чогось. Одним із цих браків було недостатнє бажання глибоких внутрішніх змін у самих країнах. Жодна допомога американців, чи то економічна, чи то військова, не зможе змусити французів, німців або європейців взагалі «любити ближнього як самого себе» (за матеріалами: Фонтейн, Джефф. Глибоке коріння: Забуті концепції Роберта Шумана). 

Отже, повертаючись до потреби у формуванні української національної ідеї з врахуванням цивілізаційного вибору нашої держави, варто глибше застановитися на її світоглядно-ціннісній основі, що в перспективі забезпечить умови для таких суспільних відносин, які вийдуть на природну самоорганізацію людських систем, базованих на принципах християнської демократії.


Be the first to comment on "СВІТОГЛЯДНО-ЦІННІСНА СКЛАДОВА В ЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ ВИБОРІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЇЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ"

Напишіть відгук