Або чому багато християн боїться права вільного володіння зброєю?

Відношення багатьох сучасних християн до права вільного володіння зброєю має значно глибше коріння, ніж просто бажання бути миролюбивою особою. Ця постава відображає серйозну цивілізаційну кризу, а також кризу в самому християнстві, яке на Заході – за словами Рода Дрехера – перетворилося на моралістичний терапевтичний деїзм.

Не вдаючись в деталі, цей вид християнства можна описати наступним чином:

1) Бог існує, Він створив світ і ним керує. Слідкує за людським життям не землі.

2) Бог хоче, щоб люди були добрими, милими і чесними, бо так кажуть усі світові релігії.

3) Головною метою життя людини є щастя і добре самопочуття.

4) Бог не повинен втручатися в життя людини, хіба що потрібно вирішити якусь проблему.

5) Добрі люди після смерті йдуть до неба .Натомість Церква вже не сприймається як Церква воююча і вже навіть не Церква мандруюча, а радше Церква діалогуюча з цим світом…

Деякі церковні ієрархи навіть мали відвагу говорити, що Церква відстала від світу, а отже, його потрібно наздогнати…

Згідно такої логіки світ краще розвивається і йде вперед, ніж Церква. Інколи може скластися враження, що за такою логікою краще бути у світі (слово «світ» буду вживати у біблійних і богословських категоріях), ніж у Церкві…

Тут варто також згадати серйозну кризу батьківства та ідеологічну атаку на інститут родини. Ця тема надто широка, тому спробуймо її лише торкнутися, наводячи деякі факти. Отже, в 1963 р. вийшла книга німецького психоаналітика, спеціаліста в галузі соціальної психології, Александра Мітчерліна з драматичним заголовком «В напрямку cуспільства без батька». Відтоді заголовок став уже реальністю, а тати сімей перетворилися на вимираючий вид, який варто було б записати до Червоної Книги.

33 роки після публікації тієї книги, в 1996 Дейвід Бленкенборн, засновник і президент Інституту Американських Цінностей, написав іншу книгу під заголовком «Fatherless America» (Америка без татів), в якій подав вражаючі дані стану американського суспільства. Бленкенборн в інтерв’ю Ірені Козьмінській сказав: «У США 40% дітей зростають в родині без батька, а більшість суспільних проблем (домашнє насилля, підліткова злочинність, сексуальне використання) прямопропорційно пов’язані з неприсутністю татів в житті більшості дітей і їх матерів. В Україні ситуація також невтішна.

У березні 2019 року міністр юстиції під час промови на всеукраїнському форумі сім’ї заявив, що 20% новонароджених дітей реєструють без зазначення батька, а близько 3 мільйонів українських дітей живуть у неповних сім’ях .

У Німеччині кожна третя дитина вже народжується в неформальному зв’язку, тобто приходить на світ в родині, де батько не одружений з матір’ю.

Криза батьківства безпосередньо пов’язана з кризою подружжя, сім’ї, оскільки якість стосунків батько-дитина пов’язана з відсутністю сталості і порушеннями в стосунках між чоловіком та дружиною. З кінця 60-тих до сьогодні виросло вже декілька поколінь чоловіків, яким забракло тата, а отже, забракло дзеркала, в якому вони могли б побачити власне синівство і власне батьківство.

Сьогодні маємо мільйони дорослих татів, які в глибині свого серця залишаються підлітками, нездатними взяти на себе відповідальність, і занурені у віртуальний світ своїх подвигів. За останні десять років ситуація погіршилася в розмірах геометричної прогресії.

Сьогодні все частіше соціологи починають говорити не лише про суспільство без батьків, а про пост-сімейне суспільство. Цьому процесу сприяє ряд ідеологій, зокрема гендерна і ідеологія, яку можна назвати словом «екологізм» в широкому значенні цього слова. В The Guardian одна із публікацій носить заголовок Найбільший внесок у кліматичну кризу – це не мати дітей.

То чому ми все ще розглядаємо батьківство як дефолт ? Не знаю, чи коли-небудь світ був вже у такій ситуації ??? Після такого широкого вступу у багатьох з Вас напевне виникає запитання: Як це все стосується права на вільне володіння зброєю???

Спробую пояснити.Чоловік сотворений на образ і на подобу Бога…

А яким чином чоловік відображає Бога? Між іншим відображає його авторитет, силу, батьківство. В Книзі Вихід Бог названий воїном: Сила і міць моя – Господь, він став мені рятунком. Він мій Бог, і я його прославлю, Бог батька мого, і я вихвалятиму його. Господь – муж войовник, Господь – ім’я йому (Вх 15, 2 – 3). Син, дивлячись на батька, який бореться і захищає свою родину, пізнавав Бога, який воює за свій народ! Тим, хто впроваджував сина у доросле життя був саме батько. Інколи таким педагогом був найманий працівник, якийсь фахівець, однак завжди під пильним оком батька. А наука володіння зброєю була частиною формації, яка виховувала справжнього чоловіка…

Вже з біблійних часів батько навчав свого сина володіння мечем, списом, пращею (яким чином Давид навчився так вправно метати камінь…), вести себе на полі бою, а також захищати свою родину і свою Батьківщину. Подібний стан речей тією чи іншою мірою тривав аж до XVIII століття…

Також і в Україні. Оскільки Україна декілька століть входила до складу Речі Посполитої (творила цю державу), тому приглянемося, як це відбувалося саме у католицькій Речі Посполитій.У Речі Посполитій в період правління династії Пястів виховання у князівських та шляхецьких родинах відбувалося ось в якому порядку. До сьомого року життя хлопцем займалася матір, натомість від сьомого року хлопчина переходив до батьківських рук. Сам батько, або визначений ним вихователь, навчав хлопчину володіння різного роду зброєю (мечем, шаблею, списом, сокирою) та верховій їзді. В 12 років юнак отримував лицарський пояс з мечем, набуваючи подальшого досвіду. Перш, ніж хтось ставав лицарем, спершу був пажем, а потім зброєносцем (джура в козацької старшини). Після того, як зброєносець довів, що обізнаний з лицарською етикою, отримував посвячення в лицарі. Зазвичай це відбувалося після досягнення віку 20 років.

У 1502 році Королева Єлизавета Ракушанка в листі повчала свого сина, як він має виховувати свого: “Не бажаю, щоб він віддавався літературі настільки, що занедбає лицарські вправи”. Адже йдеться про (…) виховання короля, воєнначальника, який буде здатний перемогти ворожі війська, зберігати життя і маєток своїх підданих (…) “Коли королевич підросте, нехай присвятить воєнному мистецтву тривале вправляння тіла і розуму”.

До такого виховання молоді заохочували письменники Миколай Рей і Лукаш Гурніцкі, а політик і королівський секретар Анджей Фрич Моджевскі мріяв, щоб навчання володіння зброєю і лицарським мистецтвом дійшло до кожного повіту Речі Посполитої.

Одним із ініціаторів школи, де мали формувати майбутніх лицарів, був ніхто інший, а Юзеф Верещинський, Єпископ Київський. У 1594 році він представив свій проєкт шляхті. Єпископ Юзеф Верещинський представив не лише програму такої школи, але також способи її фінансування і підтримки під час бойових дій .Цікаві поради про виховання дитини до дорослого життя віднайдемо в творах лікаря, філософа і педагога Себастіана Петрици з Пільзна, який опирався на філософію Арістотеля. Згідно повчань Петрици дитина до сьомого року життя має залишатися під опікою матері, яка передусім буде турбуватися про його добре здоров’я. Окрім цього, дитина мала вести активне, рухливе життя, максимально позбавлене турбот і страху. В майбутньому це впливатиме на її відвагу і мужність. Від сьомого року життя вихованням займався батько родини. Педагог з Пільзна заохочував, щоб діти звикали до скромних умов життя: простого одягу, відсутності сну, до пильності. А щоб краще і вправніше носити зброю, юнак мав носити панцир і шаблю збоку. Після закінчення 14 року життя хлопець розпочинав інтелектуальне навчання, одночасно продовжуючи військові вправи: верхова їзда, метання з пращі, метання спису, фехтування …

За весь цей виховний процес юнака аж по ХVIII століття включно відповідав БАТЬКО!

Починаючи від Епохи просвітництва, цілий ряд антихристиянських ідеологій руйнували авторитет батьківства. Технічна революція (а у нашу епоху цифрова) призвела до великого розвитку індустрії. Батьки родин, які до цього часу працювали або в господарстві вдома, або біля дому, пішли на заводи і фабрики, повертаючись з праці пізніми вечорами. Діти весь день були «приречені» на материнську опіку, тому чергове покоління виростало без належного впливу батька. Фемінізм та соціалізм призвели до масової активності і праці жінок назовні дому. Батько перестав бути єдиним годувальником родини, що знову ж таки призвело до зменшення його впливу і його авторитету.

На таку ситуацію реагував Папа Лев ХІІІ, пишучи пророчу енцикліку Rerum Novarum. Ось її фрагмент:

Батьківську владу в родині Держава не може ні знівечити, ні абсорбувати, бо та влада походить із самого людського життя. «Діти є частиною батька» і ніби поширенням його батьківської особи, а, правду кажучи, вони вступають у громадську спільноту не самі по собі, але через сім’ю, в якій народилися. І саме через те, «бувши дітьми природно чимсь від батька… поки оволодіють розумом, є вони під опікою батьків» ( Сумма Богосл., 1І —11. кв. 10, а. 12.).

Отже, коли соціалісти замінюють опіку батьків опікою Держави, — виступають проти природної справедливості і розв’язують тісну злуку родини (Лев ХІІІ, Енцикліка Rerum Novarum).

Сьогоднішній стан суспільства є ще більш драматичним. Внаслідок гендерної ідеології в багатьох країнах починає ігноруватися не тільки батьківська влада, але і саме поняття батька як такого. Адже постать батька є видимою і вимовною лише в біблійній парадигмі родини, де є батько і матір. Важко говорити про постать батька в якійсь «псевдо-родині», де дитину виховують двоє чоловіків або двоє жінок. Усе це призвело до того, що сьогодні цивілізація дійшла до такої кризи, яку ми спостерігаємо. Багато чоловіків більшість часу проводять у віртуальному світі, де у них є шанс перемогти «неіснуючого» противника. Значно важче жити у реальному світі, беручи відповідальність за себе, за свою родину та за своїх ближніх…

У звʼязку з цим ми маємо ціле покоління пацифістів серед політиків та серед церковних ієрархів, які замість того, щоб мужньо протистояти злу, відповідально ставитися до тих, над ким звершують владу, втікають від проблеми, виражаючи глибоке занепокоєння…

Як виходити з цієї кризи? Про це в одному із наступних дописів.

Джерело