Вже більше п’яти років у Міністерстві освіти і науки України працює так звана антидискримінаційна експертиза шкільних підручників, насправді – комісія, яка пропагує в освіті гендерну ідеологію, формує гендерно нейтральне освітнє середовище, що руйнує здоровий психосексуальний розвиток дітей, та просуває ідеї ЛГБТ-руху в українські заклади освіти. Вважаємо, що дана “експертиза” має бути скасована, а комісія розпущена, оскільки її діяльність суперечить Конституції України в питанні просування політичної ідеології, яка загрожує національній безпеці.

Розглянемо факти, які прояснять ситуацію.

3 липня 2015 року Міністерство освіти і науки України видало наказ №713 (отже, це можна спокійно відмінити) Про створення робочої групи з питань політики гендерної рівності та протидії дискримінації у сфері освіти, за підписом міністра Сергія Квіта, із змінами, внесеними згідно з Наказами МОН №1007 від 06.10.2015, №1274 від 20.10.2016. Керуючись Законом України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2013 р. №717 “Про затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року”, Положенням про МОН України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, установлено, що основною метою діяльності робочої групи є аналітичне та організаційне забезпечення розробки та впровадження політики гендерної рівності та протидії дискримінації у сфері освіти, а також сприяння реалізації Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року в межах компетенції міністерства. Виконання обов’язків уповноваженої особи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в МОН було покладено на першого заступника Міністра Інну Совсун, керівника робочої групи.

Завдання робочої групи: 1) надавати Міністерству експертно-аналітичну підтримку, сприяти забезпеченню рівних прав та можливостей жінок і чоловіків відповідно до законодавства, організувати навчально-просвітницьку роботу з гендерних питань; 2) розробити стратегію просування гендерної рівності та протидії дискримінації у сфері освіти; 3) розробити план заходів Міністерства на виконання вищенаведеної державної програми.

Як пояснює Міністерство освіти і науки України у 2018 році, з 2017 року антидискримінаційна експертиза шкільних підручників, які готуються до друку за державний кошт, виявила “кричущі випадки дискримінації”. Зокрема, було знайдено та вилучено з підручників чимало недопустимих  для демократичної країни анахронізмів на кшталт висловлювань “негри”, “жиди”, “цигани”. Експертиза виявила, що в підручниках повністю відсутній герої, які представляють людей з інвалідністю, а особи похилого віку зображуються виключно немічними.

З самого початку антидискримінаційну експертизу правильно називають гендерною, оскільки її основним завданням є просування гендерної політики, що видно з самої назви та чітко окреслених завдань. При чому мета та правові засади діяльності робочої групи суперечать один одному в принципі: поняття “гендер” не має статевого бінарного визначення “чоловік-жінка”, а закон, на який посилається наказ МОН при створенні комісії, чітко окреслює рівність прав жінок і чоловіків за статтю. Дана суперечність вирішується міністерством в бік ідеологічної заангажованості, що видно неозброєним оком навіть не фахівцям у сфері права та психології.

З 2019 року, коли на рівні ООН офіційно проголошено, що “гендер” – більше не про жінку і чоловіка, – антидискримінаційна експертиза не соромиться писати у своїх “експертних звітах”, зокрема щодо навчальної програми статевого виховання, про неприпустимість зациклення на жіночій та чоловічій статі, про недискримінацію “інших осіб” без їхнього зазначення. Ми припускаємо, що йдеться про трансгендерів.

МОН наголошує, що антидискримінаційна експертиза передбачає виявлення й усунення усіх ознак, за якими може відбуватися дискримінація, не лише гендерних, і посилається на статтю 1 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні. Проте, у даному законі взагалі не згадуються гендерні ознаки, але ознаки за статтю. Прийнятий у 2013 році, зі змінами, внесеними згідно з Законом №1263-VII від 13.05.2014, закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина. Звернімося до ст. 1: Визначення термінів. 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: 1) антидискримінаційна експертиза – аналіз проектів нормативно-правових актів, за результатами якого надається висновок щодо їх відповідності принципу недискримінації; 2) дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Обов’язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

У просуванні гендерної ідеології в освіті МОН дозволяє собі відверто маніпулятивні та фальсифіковані твердження, типу: “експертиза виявила, що більшість дітей не можуть знайти в українських підручниках ні віддзеркалення себе, ні віддзеркалення своїх рідних, ні тих особливих обставин, в яких вони живуть”. Міністерство жодного разу не проводило загальнонаціонального дослідження для висування подібних теорій, а думки окремих “експертів” з антидискримінаційної комісії не можуть бути загальнозначущими для всієї сфери української освіти.

Особливо вражають кричущі випадки вилучення сімейних цінностей з шкільних підручників руками “антидискримінаційних експертів”. Зокрема, у мережі Інтернет з’явився зразок рекомендації антидискримінаційної експертизи, де радять замінити слово “батьки” на слово “рідні”. “Фахівці” посилаються на те, що зараз в Україні 3 мільйони дітей проживають у неповних сім’ях, а це –  майже 40%; є діти, які живуть виключно з дідусями та бабусями, зі старшими братами та сестрами, з тітками та дядьками. З цієї ж причини висловлюються застереження до макетів підручників, де зображення підбираються виключно з повною сім’єю.

Це недолуге обґрунтування є свідченням того, що дані “фахівці” є далекими від науки педагогіки, яка стверджує про необхідність виховання фундаментальних цінностей в учнях через створення в їхній свідомості ідеальних образів (“патернів”) як то: щаслива повна сім’я, дружні відносини з усіма, добро та милосердя, благополучне суспільство. Без цих уявлень дитині складно будувати гармонійні відносини з людьми в суспільстві. В Україні 8 років йде війна, з 24 лютого 2022 року багато будинків розбомблено, сімей розбито, життів зруйновано. Чи тепер ми маємо весь цей жах перенести в шкільні підручники, щоб нещасні діти, які зазнали страхіть війни, не почували себе дискримінованими? Звісно, що ні! Завдання освіти – виховання в учнів здорового погляду на світ та людину, плекання в них надії на краще майбутнє.

Хто ж ці “антидискримінаційні експерти“? Наказом МОН була створена робоча група (значить, наказом МОН вона може бути скасована) у складі таких “25 провідних фахівців”:

Греба
Роман Володимирович
заступник Міністра – керівник апарату Міністерства освіти і науки України;
Дігтяр Мирослава
(за згодою)
завідувач сектору з питань гендерної рівності Управління з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Дороніна Тетяна
(за згодою)
завідувач кафедри педагогіки Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ “Криворізький національний університет”
Дрожжина Тетяна
(за згодою)
керівник Гендерного центру комунального вищого навчального закладу “Харківська академія неперервної освіти”
Єрко Галина
(за згодою)
керівник ЦГО, голова циклової комісії викладачів суспільних дисциплін Луцького педагогічного коледжу
Когут Ірина
(за згодою)
аналітик аналітичного центру “CEDOS”
Коробкіна Тетяна
(за згодою)
керівниця ЦГО Харківського національного університету радіоелектроніки
Корюкалов Михайло
(за згодою)
асистент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
Костенко
Олена Ігорівна
начальник управління з питань державного майна та підприємств Міністерства освіти і науки України
Любивий Володимир
(за згодою)
помічник ректора Глухівського національного педагогічного університету
Малахова Олена
(за згодою)
директорка Гендерного Центру Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди
Мягких Ганна
(за згодою)
керівниця Гендерного Центру ДВНЗ Національного гірничого університету
Марущенко Олег
(за згодою)
доцент кафедри філософії Харківського національного медичного університету
Омельченко Галина
(за згодою)
керівниця ЦГО Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка
Остапчук Олена
(за згодою)
директор Центру гендерної освіти Житомирського державного університету ім. І. Франка
Побоча Тетяна
(за згодою)
старший викладач філософії випереджаючої освіти та управління інноваційною діяльністю Дніпропетровського інституту післядипломної педагогічної освіти
Пономарьов Сергій
(за згодою)
заступник начальника Управління з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Савєльєва Юлія
(за згодою)
керівник Центру підтримки сім’ї Сумського державного університету
Стребкова Юлія
(за згодою)
заступник директора Українського центру гендерної освіти Національного технічного університету “Київський політехнічний університет”
Ярош Оксана
(за згодою)
директор Волинської обласної громадської організації “Гендерний центр”.

Як бачимо, більшість членів групи далекі від педагогіки, є державними службовцями та громадськими діячами. У групі відсутні справжні освітяни, вчителі, психологи, правознавці. Що є яскравим свідченням політичної заангажованості “антидискримінаційної експертизи” і повертає освіту до радянської системи.

Як відмічає МОН, “методологія здійснення антидискримінаційної експертизи і сертифікаційна програма були розроблені на основі вітчизняних досліджень у цій галузі та міжнародних звітів UNIСEF щодо випадків дискримінації у підручниках різних країн світу”. Цікаво побачити ці вітчизняні дослідження у галузі антидискримінаційної експертизи. А поки що правдивим є лише факт політичного впливу ЮНІСЕФ на українську освіту в плані просування гендерної ідеології.

Як стверджує Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань ґендерної політики, яка також долучилася до робочої групи: “Антидискримінаційна експертиза здійснюється на виконання закону “Про засади державної політики запобігання та протидії дискримінації”. Тобто вона є результатом дії закону”. Але це є відвертим обманом, оскільки в законі не зазначено про антидискримінаційну експертизу шкільних підручників, у ньому взагалі не згадується освіта, а лише перевірка нормативно-правових документів державної служби різних рівнів.

За словами К. Левченко, “мета експертизи – виявити у текстах і зображеннях підручників дискримінаційні фрази, вислови або картинки для подальшого аналізу та усунення”.

Наприклад, К. Левченко називає зображення, де бабуся і дідусь сидять у кріслах, а внуки бігають поруч, “зразком ейджизму (дискримінації за віком), що зустрічається у наших підручниках. Тут люди похилого віку зображуються виключно в пасивних позах та такими, що потребують додаткової допомоги”.

Або ще один “кричущий випадок дискримінації”: К. Левченко стверджує, що це завдання з математики є “зразком дискримінації за статтю. У підручнику 2 задачі, де дійові особи – виключно хлопчики, які займаються активними різновидами праці – збирають врожай та виготовляють деталі. При цьому в задачі, де представлені виключно дівчата, дійові особи пораються по господарству. Саме через таке розмежування між хлопцями і дівчатами, в тому числі в підручниках, й народжуються стереотипи, від яких страждають як жінки, так й чоловіки”.

Результати експертизи оформлюють у вигляді розгорнутого експертного висновку і є публічними. Їх можна знайти на сайті Інституту модернізації змісту освіти. У мене лише одне питання: на що витрачаються кошти платників податків?

У 2018 році Міносвіти підготувало “Експертизу шкільних підручників. Інструктивно-методичні матеріали для експертів щодо здійснення антидискримінаційної експертизи електронних версій проектів підручників, поданих на конкурсний відбір проектів підручників для 1, 5 та 10 класів закладів загальної середньої освіти”У цьому посібнику є рекомендації щодо здійснення експертизи, приклади матеріалів і висновків. Посібник рекомендований до друку Вченою радою Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України та Вченою радою Державної наукової установи “Інститут модернізації змісту освіти”.

Як відмічає МОН, “отриманий досвід від експертизи підручників став підставою для самої методології”. Тобто спочатку проводилася “антидискримінаційна експертиза” невідомо на яких підставах, а через три роки гендерних марень невідомих фахівців нарешті написані “інструктивно-методичні матеріали”. Про що це свідчить? Звісно, про політичне замовлення.

Альбіна Паренюк, освітянин та правозахисник, голова фонду “Дари навчання” здійснила об’єктивний аналіз даного посібника.

Робота авторського колективу профінансована Фондом Гайнріха Бьолля (Heinrich-Böll-Stiftung), діяльність якого підтримується за рахунок Федерального уряду Німеччини. Так, одною з трьох програм, що реалізує представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні є “Гендерна демократія та права жінок” (гендерна рівність, підтримка феміністичного руху, боротьба з ксенофобією та злочинами на ґрунті ненависті, запобігання дискримінації меншин та боротьба за права ЛГБТ – лезбійок, гомосексуалістів, бісексуалів, трансгендрів).

Включення компонента щодо гендерних знань та подолання гендерних стереотипів у системі освіти України було затверджено Розпорядженням Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року” (від 23 листопада 2015 р. № 1393-р).

До посібника “Експертиза шкільних підручників” безпосереднє відношення має також Державна програма забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, якою передбачено виконання на постійній основі робіт із впровадження гендерних підходів у систему освіти Україні. Тобто, фінансування антиукраїнської “гендерної стратегії” відбуватиметься коштами українських платників податків. Відповідальності влади не передбачено.

У глосарії посібника знаходимо визначення основних термінів гендерної ідеології: “Гендер – комплекс соціокультурних характеристик людини, самостійна, не зумовлена біологічною статтю, конструйована культурою та суспільством характеристика людини, щось, чого люди не мають як даність, а транслюють з різними людьми в різноманітних інституціональних ситуаціях”“Гендерний вимір – ознака політичної культури, що полягає у врахуванні інтересів усіх соціально-статевих груп суспільства”“Гендерний підхід – механізми самореалізації кожної особистості та орієнтації на її «особливе призначення» у подоланні гендерних стереотипів. Гендерний підхід – передумова гендерного виховання (гендерної культури), складова особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу на всіх рівнях освіти”.

Як відмічає А. Паренюк, цілком імовірно, йдеться про модель поведінки, що не підлягає аналізу або роз’ясненню, але вимагає правового унормування: пропонується унормувати щось, чого люди не мають як даність, усвідомити власну ідентичність, визначитись зі своїм “особливим призначенням” щодо гендерних стереотипів та продемонструвати зразки поведінки. Прогноз щодо виконання такого завдання учнями школи викликає сумнів та спонукає до пошуку сенсів запровадження таких “інновацій”. Відомо, що людина включається у систему суспільних відносин через сприйняття стандартних моделей поведінки (категорії “норма”).

Існує декілька різновидів існуючих норм:

  • звичаї і традиції, що закріплюють зразки поведінки;
  • норми, що чітко описують межі поведінки і покарання за їх порушення (правові норми);
  • правила, що забезпечуються авторитетом колективної свідомості (моральні норми);
  • норми, що закріплюють уявлення про прекрасне та потворне, як у поведінці людей, так і у творчості, виробництві, побуті (естетичні норми);
  • норми, що регулюють відносини між особистістю і владою, знаходять висвітлення у законах, міжнародних угодах, політичних принципах та моральних нормах (політичні норми);
  • релігійні норми, що збігаються з нормами моралі, права та закріплюються у традиціях і звичаях.

Саме тому, нав’язування суспільству моделей поведінки у якості норми (попри те, що вони не вироблені цим суспільством) є неприйнятним. А дії посадових осіб, що долучені до імплементації у правове поле норм поведінки, які протирічать сталим соціальним нормам, доцільно кваліфікувати як політичний колабораціонізм.

Про процедури та приклади, запропоновані розробниками посібника. Враховуючи, що в Україні не існує інституту національних та незалежних експертів, не визначено критерії щодо антидискримінаційної експертизи та не напрацьовано процедур і механізмів щодо формування довіри громадянського суспільства до такої інституції, маємо постійно здійснювати громадський моніторинг. В інструктивно-методичних матеріалах МОН описані процедури, які мають на меті зобов’язати експертів нести персональну відповідальність за виконання державної програми із впровадження гендерних підходів у систему освіти.

У вимогах до експерта визначено обов’язковість проходження сертифікаційної програми саме з дискримінаційної експертизи освітнього контенту та отримання номерного сертифікату. Тобто, замовники “гендерної стратегії” формують ними ж обраний резерв експертів з антидискримінаційної експертизи та фінансують їх на постійній основі за кошти українських платників податків. Конкурсна комісія, склад якої достеменно невідомий, має повноваження оцінювати експертний висновок та призначати винагороду – оплату праці експерта. З умовами щодо членства у конкурсній комісії ознайомлювати суспільство ніхто не поспішає, антикорупційних заходів щодо роботи конкурсної комісії також не передбачено, як і відповідальності її членів за наслідки впровадження “гендерної стратегії”.

У посібнику також знаходимо інструкції щодо використання гендерно чутливої мови: “українська мова є надзвичайно багатою і гнучкою і надає широке коло можливостей, які можна згрупувати за стратегіями фемінізації і нейтралізації” (стор. 30 інструктивно-методичних матеріалів МОН).  Цей факт підтверджує, що “гендерна стратегія” має не тільки ознаки концепції психосексуальних змін щодо норм суспільної поведінки, але й національно-культурних перетворень, що є неприпустимим. Факт “гендерної модернізації” української мови дає підстави вважати посібник “Експертиза шкільних підручників” таким, що створює загрозу безпеці України. Через введення термінології ЛГБТ/СОГІ у нормативно-правові акти формується імітація змін та створюються “темники” контексту документів.

Альбіна Паренюк відмічає, що в посібнику “Експертиза шкільних підручників” експертам надаються поради, щоб “вичистити” зі шкільних підручників духовні цінності, будь-який натяк на релігійність дитини, що в Україні є надбанням та результатом збереження цілісного світогляду та плекання пріоритетів інституту сім’ї у родинному вихованні особистості. Саме тому слід скасувати антидискримінаційну експертизу як таку, що порушує принципи інституалізації соціальних норм, не відповідає запиту громадянського суспільства на такі зміни.

А також суперечить Основному закону України в питанні просування в школах політичної ідеології, що загрожує національній безпеці.

Олеся Горгота, кандидат філософських наук, правознавець, управлінець навчальними закладами.

Джерело