Експертна думкаЗверніть увагуПросто про складнеПсихологіяРекомендації

Одним з найболючіших питань під час війни є полон і його наслідки. Точну кількість цивільних та військових українців, що потрапили до полону ворога, на превеликий жаль, встановити наразі неможливо. Відомо, що це тисячі людей. Перебування у полоні пов’язано з тотальним контролем над життям полоненої особи, відсутністю можливості себе захистити, застосуванням різних видів фізичних та психологічних тортур, які є однією з найвищих форм людського страждання.

Разом з тим, для військовополонених додатковим травматичним фактором є тиск відповідальності перед побратимами та Збройними силами в цілому, особливо, якщо полонений є носієм стратегічно важливої інформації. Перебування в полоні пов’язано з тотальної втратою контролю над власним життям, що призводить до довготривалої, повторюваної в часі травми. Це перетворює людину на жертву, глибоко змінює її ідентичність на фізичному, психологічному, соціальному та духовному рівнях. 

Психологічні наслідки полону та тортур

Перш за все, фахівці говорять про втрату у людини відчуття базової довіри до світу та довіри іншим людям, віри в себе. Задля того, щоб повернути здатність довіряти, потрібна значна підтримка близьких. Крім, того на це можуть знадобитися роки. 

В перший час після звільнення з полону, у людини може спостерігатися викривлене сприйняття часу та простору — минулі події можуть плутатись з майбутніми, виникати труднощі у розрахунку часу та  співвідношенні відстані. Особливо це проявляється у ветеранів, перебування в полоні яких було довготривалим. 

Порушення відчуття кордонів — ще один з поширених психологічних наслідків полону та катувань, який особливо необхідно враховувати при взаємодії з військовослужбовцями, що пережили полон. Він супроводжується відчуттям втрати власної цілісності та цінності. Такі люди дуже чутливі до власних кордонів, як психологічних, так і тілесних, або ж, навпаки, можуть їх не відчувати і не відслідковувати кордонів інших людей. Крім того, внаслідок катувань, у людини довгий час може зберігатися відчуття абсолютної вразливості та незахищеності.

Довготривала ізоляція призводить до розриву взаємозв’язків із сім’єю, зміну соціальних ролей та може спричинити дезадаптацію в суспільстві. Фахівці наголошують, що повернення людини до життя у суспільстві має обов’язково бути поступовим. Адже після різкої зміни обставин — від надзвичайного тиску і контролю до повної свободи, може виникати ефект так званої кесонної хвороби. Це стан, що виникає в організмі під час раптової зміни атмосферного тиску. В цьому випадку тиск психологічний. Нерідко виникають труднощі в стосунках з членами родини чи партнерами. Для рідних ветеранів факт перебування в полоні близької людини теж став травмою, як і тривала боротьба за звільнення. Такий досвід змінює людей. А отже,  обидвом сторонам доводиться знайомитися наново, що безперечно важко.

Безнадія та втрата будь-яких сенсів, або навпаки поглиблення вірувань — це те, що відбувається з людиною, яка пережила полон, на духовному рівні. Практикуючі психологи зазначають, що ті, хто змогли знайти підтримку у вірі, мали значно більше шансів для виживання і збереження психічного здоров’я.

Внаслідок довготривалої травматизації, також можуть розвиватись:

  • симптоми депресії;
  • тривожність;
  • надмірний страх смерті;
  • панічні атаки;
  • посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);
  • психоз;
  • проблеми з пам’яттю та увагою (в критичному випадку – амнезія);
  • схильність до завдавання собі шкоди, суїцидальні нахили;
  • зловживання психоактивними речовинами задля уникання травматичних спогадів.

Специфічні реакції у поведінці ветерана, що пережив полон

Дилема вибору. Прийняття звичайного рішення в побуті може бути надзвичайно важким завданням, адже в полоні ветерани засвоїли те, що вони не мають права на помилку. 

Парадокс контролю, який полягає у тому, що люди, які пережили полон, намагаються тримати під контролем все і всіх, під контролем все, але при цьому мають надзвичайну нетерпимість до контролю з боку інших. Проте, зовнішній контроль може спрацювати як тригер — сприйматись як загроза та викликати спалахи гніву або ж бажання розірвати контакт.

Особливості взаємодії з людиною, що пережила полон

Вищезазначені психологічні зміни, слід обов’язково враховувати при комунікації з людиною, що пережила полон та тортури, отже:

  • Не варто запитувати ветерана про травматичний досвід просто з цікавості.
  • В жодному разі не можна змушувати травмовану людину говорити про травматичний досвід. Натомість, якщо людина сама починає розповідь про травматичну подію, не слід задавати провокативних запитань, які будуть поглиблювати її занурення в історію. 
  • Без дозволу людини не можна доторкатись до її тіла, обіймати, чіпати особисті речі.
  • Не варто різко змінювати плани без попередження.
  • Не можна проявляти контроль та обмежувати автономію людини.
  • Не можна підтримувати спроби постраждалої людини уникати прояви фізичного болю.
  • Говоріть про шляхи вирішення проблеми та покажіть реальні вигоди в теперішньому часі: “Позбудешся болю”, “Повернеш сон”, тощо.
  • Не можна знецінювати досвід полону. Категорично не можна говорити щось на кшталт: “Забудь, все в минулому”.
  • Не можна давати нереалістичні надії або малоймовірні для здійснення обіцянки: “Час все лікує, ти забудеш”, або “Психолог зробить так, що ти цього більше не згадаєш”.
  • Не слід вживати слово “полонені” по відношенню до ветеранів, що вже звільнені. Краще говорити: “ті, що пережили полон”, “ті, хто мають досвід полону”.
  • Не варто бачити в людині, що пережила полон, тільки “жертву” та проявляти  жалість.
  • Якщо людина вижила в полоні, значить завжди було щось, що допомогло там вижити. Варто використовувати цей ресурс.
  • Не варто надмірно “героїзувати”. Безперечно, потрібно мати неабияку мужність і силу, щоб витримати полон та тортури. Але героїзм – це прояв зустрічі з власною силою, і відбувається він у певний момент. Ця роль може бути занадто тяжкою ношею, щоб нести її щодня.

Наостанок, слід наголосити, що фундаментом у комунікації з людиною, яка пережила полон, є повага до досвіду, особистих кордонів (тілесних та психологічних), емпатія. При цьому, надзвичайно важливим є усвідомлення того, що Ви не маєте подібного досвіду і не можете до кінця зрозуміти, що пережила травмована у полоні людина. 

Матеріал підготовлено на основі довідника “Невидимі наслідки війни. Як розпізнати? Як спілкуватись? Як допомогти подолати?“. Також рекомендуємо подивитися відеозапис вебінару від Академії Національної служби здоров’я України, присвячений цій темі, за посиланням.

Джерело