Автор: Олег Шама

«Цей вічний дух московського народу блискучо схарактеризував у своїй книзі Кюстін. Політики виходять з себе, коли хтось кидає тінь на „вєлікій русскій народ“, який нібито не може ж відповідати за діла царату чи більшовизму».

Так писав Дмитро Донцов у передмові до українського перекладу книги Астольфа де Кюстіна Росія в 1839 році, уточнюючи: «Коли Кюстін говорить про дух самодержав’я, а ми тепер говоримо про дух більшовизму (що є те саме), то очевидно це не дух лише „царських бюрократів“ або „сталінських вельмож“. Ні, це дух московського народу».

Це третій і останній матеріал із серії за мотивами книги де Кюстіна, який підготував історичний оглядач НВ Олег Шама.

«Чи читав ти собаку-Кюстіна?» — запитував дипломата Олександра Булгакова літератор Василь Жуковський. Останній вчив російської мови імператрицю Олександру Федорівну, дружину Миколи І, та їхніх дітей, а також склав текст гімну Боже, царя храни! Однак Жуковський у листі до історика Олександра Тургенєва зауважив: «Нападати слід не на книгу, бо в ній багато і правди, але на Кюстіна […], відповіддю йому має стати просто друкований ляпас, з очікуванням ляпасу матеріального».

Офіційний Петербург намагався виплекати французького автора, який би написав похвальну книгу, затьмаривши Росію у 1839 році.

«В Парижі […] слід знайти знаменитість, письменника з репутацією, письменника серйозного, який має авторитет у сферах політичній та літературній, — пропонував міністр освіти царського уряду Сергій Уваров. — Потрібно зв’язатися з ним безпосередньо і не тільки накреслити йому план твору, але (і це головне) надати йому всі необхідні матеріали. Його книга має бути не спростуванням книги пана де Кюстіна, але твором, який можна буде їй протиставити».

На цю роль розглядався Оноре де Бальзак. Перед черговою поїздкою до Росії письменник нагодився по візу до російського посольства в Парижі, звідки на береги Неви одразу полетіла депеша: «Ідучи назустріч грошовим потребам пана де Бальзака, можна було б використати перо цього автора… щоб написати спростування… книги пана де Кюстіна».

Однак ця спецоперація вдалася тільки через сто років, коли в 1930-х Андре Жид і Ромен Роллан відвідали сталінський СРСР і написали про нього вельми прихильно.

Втім Росію 1839 року видають досі по всьому світу. «Жоден совєтолог ще нічого не додав до прозріння де Кюстіна в тому, що стосується російського характеру та візантійської природи російської політичної системи», — написав Збігнев Бжезінський у передмові до американського видання книги у 1987 році.

Про байдужість до свавілля

«До смерті забивати людину серед білого дня, на людній вулиці, перш, ніж вона постане перед судом, — усе це здається петербурзькій публіці та місцевим наглядачам за порядком справою цілком природною».

Ці рядки Кюстін записав після прогулянки вдовж одного з каналів тогочасної російської столиці. На його очах почалася бійка між чоловіками, які вивантажували дрова з човна. Поліцейський наряд затримав одного із задерик — вже покаліченого порушника кинули у човен, а старший із жандармів скочив бідоласі на спину і знавісніло почав гамселити жертву ногами.

Крім Кюстіна очевидцями затримання стали немало звичайних перехожих. «Такі дії, згоден, відповідають вашим звичаям, бо на обличчях спостерігачів цієї мерзенності, а серед них були люди різних [соціальних] станів, я не вловив ані тіні осуду чи обурення», — дорікав петербуржцям француз.

«[…] Буржуа, вельможі, солдати, городяни, бідні й багаті, знать і дрібний люд, денді й селяни — всі як один дозволяють, щоб у них на очах відбувалися подібні речі, анітрохи не переймаючись тим, наскільки вони законні. В інших країнах усі захищають громадянина від представника влади, який зловживає нею; але ж тут поліцейський чиновник завжди захищений від справедливих протестів людини, над якою він поглумився». Лист XVII.

Цар створив раду, члени якої не мають права радити. Гравюра Доре, 1854 рік (Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire pittoresque, dramatique et caricaturale de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854)

Цар створив раду, члени якої не мають права радити. Гравюра Доре, 1854 рік / Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire pittoresque, dramatique et caricaturale de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854

«Мене обурює це видовище витонченої елегантності поруч з таким ганебним варварством. […] Тут багаті – не співвітчизники бідним. Через такі факти я зненавидів би і найпрекраснішу в світі країну — тим більше огидними постають мені через них пофарбований степ і оштукатурене болото [які називають Росією]». Лист XVII.

Про відсутність народу

«Після нашестя монголів [предки росіян] потрапили в рабство спочатку до завойовників, а потім до своїх власних князів. Тоді рабство стало не лише реальністю, а й основним законом суспільства. Воно спотворило людське слово (курсив — НВ) настільки, що росіяни стали бачити в ньому тільки лукавство; уряд живе облудою, бо правда лякає тирана не менше, ніж раба. Тому, як би мало не говорили росіяни, вони завжди говорять більше, ніж необхідно, бо в Росії всяка мова є виразом релігійного чи політичного лицемірства». Лист V.

Коли вийшла Росія у 1839 році, в Європі ще тривав процес націотворення, тому у Кюстіна часто звучать як синоніми поняття «народ» і «нація». В Росії ж, доходить він висновку, нема ні першого, ні другого. Після відвідин чергового свята в імператорському палаці мандрівник зазначив:

«Ця країна разюче піддається всім видам облуди. Раби існують у багатьох країнах, але, щоб знайти таку кількість придворних рабів, потрібно приїхати до Росії. Не знаєш, чому більше дивуватися: лицемірству чи протиріччям, які панують у цій імперії. […] Щиро зізнатися, що тут панує тиранія, було б для росіян великим кроком уперед». Лист XV.

«Єдине, чим зайняті всі мислячі росіяни, чим вони поглинені з головою, — це цар, палац, у якому перебуває, плани і проєкти, які у певний час при дворі виникають. Поклоніння двору, прислуховування до того, що там відбувається — єдине, чим наповнене їхнє життя». Лист Х.

«Всі, хто народилися в Росії чи хочуть жити тут, дають собі слово мовчати про все, що вони бачать; тут ніхто ні про що не говорить, і, проте, всі все знають: мабуть, таємні розмови тут нескінченно захопливі, але хто ж їх собі дозволяє? Розмірковувати, досліджувати — означає викликати до себе підозри». Лист Х.

Найзручніші обставини, за яких цар Микола І може почуватися вищим за своїх підданих на цілий лікоть

Найзручніші обставини, за яких цар Микола І може почуватися вищим за своїх підданих на цілий лікоть”. Гравюра Доре, 1854 рік / Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire pittoresque, dramatique et caricaturale de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854

Це голова без тіла [цар Микола І], це суверен без народу, який влаштовує велелюдні гуляння заради своєї популярності. Мені здається, що перш ніж досягти народної любові, треба було б зробити сам народ”. Лист XV.

Сучасні російські політологи часто повторюють думку Кюстіна про відсутність народу в Росії. Оскільки її населення досі не стало суб’єктом. Відтак росіян важко взагалі назвати нацією.

«Щоб правильно оцінити проблеми політичного становища Росії, слід пам’ятати, що помста її населення буде особливо страшною через його невігластво і довге терпіння, якому рано чи пізно прийде край. Уряд, який нічого не соромиться, бо вдає, що ні про що не знає, і черпає силу в цьому уявному невіданні, отупіння армії, страх можновладців, особливо тих, хто самі наводять найбільший страх, підлабузництво церкви, лицемірство знаті, невігластво і злидні простого люду, і над усіма без винятку загроза Сибіру — ось країна, якою її створили історія, природа і Провидіння, чиї шляхи споконвіку несповідимі». Лист XXIX.

Кюстін зауважив в Росії своєрідний ментальний Сибір — несвободу, відчутну в тій імперії вже в Польщі, значну частину якої прибрали до рук царі. Про це мандрівник записав: «Попри всі амбіції росіян [зблизитися з Європою], породжених Петром Великим, Сибір починається від Вісли». Лист ХІ.

Російське панство за картярським столом грають на своїх селян. Гравюра Доре, 1854 рік (Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire pittoresque, dramatique et caricaturale de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854)

Російське панство за картярським столом грають на своїх селян. Гравюра Доре, 1854 рік / Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire pittoresque, dramatique et caricaturale de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854

Джерело