Путін, який погрожує світу ядерною зброєю, звинуватив Україну і Захід в “сатанізмі”

Володимир Путін 30 вересня офіційно проголосив приєднання частини України до Російської Федерації. Цікавою частиною його виступу стало те, що Путін вперше публічно використав риторику, яку зазвичай пропагують Російська Православна Церква та російський антикультовий рух, представивши загарбницьку війну в Україні як боротьбу з сатанізмом, який нібито надихає як українців, так і Західні уряди.

У своїй промові 30 вересня Путін заявив, що країни, які протистоять Росії, зараз відмовилися від «традиційних вірувань і цінностей» і в них домінує «навпаки релігія — відвертий сатанізм».

Посилання Путіна проливає нове світло як на вересневі рейди ФСБ, під час яких політичних опонентів заарештовували, стверджуючи, що вони є членами «сатанинських культів», керованих американською та українською розвідками та готували диверсії та теракти від імені України. Провідні російські антикультисти представляють агресію проти України як хрестовий похід проти сатанізму.

Протоєрей Олександр Новопашин, віце-президент Російської національної антикультової організації «Російська асоціація центрів релігієзнавства та культових досліджень», пізніше скорочена як «Центр релігієзнавства»”, яка протягом багатьох років є російською філією європейської антикультової федерації FECRIS, 28 вересня прочитав нову лекцію про українську війну для студентів Новосибірського державного архітектурно-будівельного університету.

Протоєрей Новопашин заявив, що «в Україні за підтримки США встановлено нацистський режим». Він також обговорив інцидент в Іжевську, де 26 вересня психічно хворий 34-річний чоловік убив у школі сімнадцять учнів і вчителів. Новопашин наполягав, що чоловік був «послідовником сатанізму Коломбіна», неіснуючого «культу», вигаданого російським антикультистом Романом Сілантьєвим. Новопашин і Сілантьєв стверджують, що «Columbine Satanism» є спільним проектом Церкви Сатани Антона ЛаВея, ЦРУ та української розвідки, спрямованої на створення за допомогою психологічних методів кримінальних сатаністів, зокрема в Росії. ФСБ Росії заарештувала політичних опонентів путінського режиму, які стверджують, що вони є членами невловимого «колумбівського сатанізму».

«Наші одвічні геополітичні опоненти, в першу чергу США, — наголосив Новопашин, зацікавлені в поширенні екстремістських ідеологій в Росії серед молоді. Мало того, що вони нав’язують деструктивні ідеї, що руйнують психіку своїх прихильників, ці люди ще й вчиняють вбивства та жорстокі побиття, викликаючи паніку та жах у населення. І чим нестабільнішим буде стан російського суспільства, тим краще для наших ворогів. Тому за вказівкою своїх заокеанських господарів, щоб максимально дестабілізувати ситуацію в Росії, Центри інформаційно-психологічних операцій України беруть активну участь у насадженні цих диких ідеологій».

Єдиний шлях боротьби з сатанізмом, на думку антикультиста, – продовження спецоперації до повної «денацифікації та демілітаризації України».

Хоча завжди існує ризик вважати антикультистів у Росії більш важливими, ніж вони є насправді, вони надають аргументи про «культи» та «сатанізм», якими широко користується російська пропаганда. Тепер, схоже, цим не соромиться скористатися й сам Володимир Путін.

Джерело


Релігія є лише цинічним знаряддям у руках Путіна – бельгійський історик Давід Енгельс

Консервативні елементи політики Путіна є прагматичною бутафорією, а ця політика як така ворожа з точки зору європейських інтересів.

На цьому наголошує бельгійський історик та публіцист Давід Енгельс.

У нещодавньому інтерв’ю Енгельс закликав західних консерваторів не плекати ілюзій щодо Росії і не ставати маріонетками на службі неорадянським амбіціям Путіна.

«Деякі консерватори та праві на Заході досі вважають, що Путін є традиціоналістом і консерватором, хоча він вербує мусульман, переслідує та ув’язнює [російських] націоналістів, а в Росії найвищий рівень абортів. Яка Ваша думка щодо цього?», – звернувся до Енгельса інтерв’юер.

«Із західної точки зору важко сказати, що Путін є “консерватором”, – наголосив бельгійський інтелектуал. – Його підтримка Православної Церкви є лише одним з аспектів релігійної політики. Його співпраця з ісламом є не менш важливою з огляду на те, що Росія є європейською країною з найбільшою кількістю мусульман, і Москва покладається на цих мусульман у боротьбі з українцями, які нібито є (для Москви. – ПТ) “братами-слов’янами”. Ми також не повинні забувати, що Путін підтримав Білорусь, коли вона хотіла послабити Польщу, атакуючи її кордони мусульманськими мігрантами, імпортованими з Близького Сходу. Якщо до цього додати відоме політичне режисування Православної Церкви, в якій домінують структури КДБ, стає зрозуміло, що релігія є тільки цинічним знаряддям у руках Путіна, а його Росія є всього лише реінкарнацією Радянського Союзу (включаючи ідеалізацію Сталіна) під завісою окремих елементів націоналістичної пропаганди».

Енгельс закликав західних консерваторів не бути «маріонетками в руках стратегів, які хочуть будь-якою ціною відновити російський імперський простір і які орієнтуюся на використання у Європі тактики дезінформації, корумпування та “divide et impera”».

Він також наголосив на тяжкому становищі центральноєвропейських держав (зокрема Польщі), які мусять одночасно протистояти і російській загрозі, і зазіханням Брюсселя. У цьому контексті він повторив тези, які висловлював раніше, щодо необхідності диверсифікації зовнішньополітичних зв’язків.

Джерело


У РПЦ Бог став зайвим, бо Церква підмінила завдання служіння

Грузинський богослов Мамука Путкарадзе

Бог стає зайвим, коли церква підмінює завдання служіння.

«Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але для того, щоб послужити». Христос визначив місію апостолів як служіння людям: «нехай світить світло ваше перед людьми».

У цьому служінні церква приносить якісні плоди. Бог безкорисливий і висловлює Свою волю турботою про людину.

На відміну від Бога, церковна єрархія стурбована кількісними показниками: нерухомістю, владою і поголів’ям.

Авторитет церкви, що формує уклад і мораль суспільства, оцінюють неоднозначно. Коли сповідання віри пов’язане зі смертельною небезпекою і насінням християнства стає кров мучеників, церква розквітає силою духу. Звужуються кордони, і поглиблюється духовне життя. Як господиня кладе в борошно закваску, щоб забродило тісто, так жертовна любов заквашує суспільство: «вогонь запалити Я прийшов на землю».

Коли сповідування віри тіснить ідеологія, государі хрестяться й обдаровують імперську церкву, вона багатіє майном і бідніє духом. Світську і духовну владу об’єднує насильство. Старозавітні архієреї вимагали стратити Христа: «Ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен померти».

Здаючи Христа на смерть цивільній владі, архієреї вмивали руки: «нам не слід вбивати нікого». Пізніше горять єретики на вогнищах, горять старообрядці в зрубах. Насильство стає традицією.

Шлюб Христа і Церкви затьмарює роман архієреїв з імперією. Третій стає зайвим. Інтерес «на стороні» веде до банального «трикутника». Зайвим виявляється Христос: третій має піти.

Збідніла любов’ю сім’я, як мідь, що дзвенить і кимвал, що брязкає.

Лукавий союз імперської та церковної влади назвали «симфонією».

В оману вводить двозначний термін «влада», що позначає дві різні природи.
Держава, особливо імперська, є «апаратом насильства». Христос заборонив церкві насильство: «між вами нехай не буде так, а хто хоче бути великим між вами, нехай буде вам слугою».

Служіння любові не поєднується з насильством. Об’єднуючись із державою в насильстві та користі, владики забувають Христа. Марні спроби втілити утопічну симфонію Христос розрубав: «віддавайте кесареве кесарю, а Боже Богу».

Виправдовуючи злочини государів, єрархи сакралізують імперську владу і спираються на її силу. Симфонія розбещує обидві бюрократії, торуючи шлях у золоту клітку, а витрати нагнітають напругу в суспільстві. У 1917-му воно вилилося в погроми храмів. Єрархи обирають колишній шлях, наступаючи на ті самі граблі. Народ мовчить.
Церква покликана зберігати дух Христовий, відкидаючи насильство і корисливість. Коли Христа не прийняли в одному селищі, учні сказали: «Господи! Чи хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і винищив їх?» – Христос заборонив їм і сказав: «Не знаєте, якого ви духа, бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли в інше селище».

У зовнішньому житті Христос закликав учнів бути маяком для суспільства: «Ви світло світу, ви сіль землі». Кому потрібна сіль несолона? Єпископу слід «мати добре свідчення від зовнішніх», не продаючи первородство за сочевичну юшку.

Моральний авторитет церкви необхідний державі та суспільству. Він виростає з етичного і соціального служіння. У третьому тисячолітті РПЦ впровадилася в суспільне життя, а держава розкрила назустріч обійми, у підсумку держава злилася в обійми з церквою, яка обслуговує її імперські амбіції.

Чиєї користі шукає соціальне служіння Російської Православної церкви: суспільної чи власної?

Думаю відповідь очевидна й однозначна…

Джерело

Як захоплення українських територій посилило «релігійний апетит» Росії

На тлі озвучених планів Московського патріархату «продовжити місію РПЦ у нових суб’єктах федерації» (так називають у Росії окуповані території Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей – КР) Крим.Реалії розбиралися, що відбувається з релігійними організаціями у Криму та якою може бути перспектива розповсюдження окупантами дискримінації за релігійною ознакою на захоплених українських теренах.

Від релігійного плюралізму – до «національного православ’я»

Іслам, християнство та буддизм – три світові релігії. Так навчає теорія. За даними міністерства культури України на початок 2014 року, в Криму та Севастополі переважали християнські православ’я і протестантизм, а також іслам.

На думку директора правозахисної організації «Інститут релігійної свободи» (ІРС, Київ) Максима Васіна, «демократичне законодавство, відсутність державної церкви та принцип рівності всіх релігій перед законом створили умови для формування в Україні релігійного плюралізму».

Пізніше, через ініційовані Владіміром Путіним та служителями Російської православної церкви (РПЦ) поправки до конституції Росії, ухвалені в 2020 році, «російське православ’я» перетворилося на «національну церкву». Так вважає Крістіна Стекль (Kristina Stoeckl), професорка соціології та керівник проєкту в Університеті Інсбруку (Австрія).

Молитися та вірити – лише за вказівкою з Москви?

7 червня рішенням свого Синоду РПЦ створила на тимчасово окупованій території Криму Кримську митрополію, підпорядкувавши її безпосередньо патріарху Кирилу в Москві. Феодосійська та Сімферопольська єпархії, що входили до Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП), склали нову Кримську митрополію РПЦ. Її митрополитом призначено митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря.

Такому, як вважається, загарбницькому кроку Московського патріархату передували номінальні звернення кримських єпархіальних єпископів до предстоятеля РПЦ.

Раніше, 27 травня, у Києві відбувся Собор УПЦ МП, за його результатами було оприлюднено ухвалу про повну незалежність від Москви, у тому числі через внесення кардинальних змін до статуту церкви.

Представник Крайової Ради Українців Криму (КРУК, Київ), кандидат історичних наук Андрій Іванець у розмові з кореспондентом Крим.Реалії уточнив, що в канонічному сенсі статус УПЦ не змінився.

«У разі зміни політичної ситуації УПЦ дуже легко повертається до старого стану демонстративної приналежності до РПЦ. Проте навіть такі кроки викликали невдоволення у Москві, тому Московський патріархат безпосередньо втрутився у справи УПЦ і фактично насильно вивів із підпорядкування три кримські єпархії», – зазначив експерт.

Тиск Росії на церкву вимагає міжнародної уваги

28 вересня делегація українських релігійних діячів і правозахисників на полях Варшавської конференції з людського виміру розповіла дипломатам країн-членів ОБСЄ про атаки російських військ та окупаційної влади на релігійні споруди, вірян і священнослужителів.

Раніше 23 вересня учасники міжнародного саміту «Кримська платформа» звернулися зі спільною заявою, а 30 вересня на полях Ради ООН з прав людини 46 країн підписали заяву щодо ситуації з правами людини в АР Крим та Севастополі.

На прохання Крим.Реалії, коментарі митрополита Сімферопольського та Кримського Климента щодо ситуації з правами православних вірян на півострові редакції надав уповноважений представник Кримської єпархії Православної Церкви України (ПЦУ) Андрій Щекун.

«Українці в Криму – найбільш дискриміновані у всіх сферах. Однак ні відомі громадські та політичні, ні релігійні діячі не пішли на співпрацю з колаборантами та агресором. Жодна парафія ПЦУ в Криму не визнала анексію Криму і не була перереєстрована за російським законодавством. Стан української церкви у Криму – це виживання у складних умовах. Пригнічує те, що проблема порушення прав людини в релігійній сфері на окупованій території Криму не завжди знаходить відображення у заявах і документах, що ухвалюються з ініціативи українських органів влади у міжнародних організаціях. Це стосується й останньої спільної заяви сорока шести країн у Раді з прав людини ООН. Ми знаємо, що робить ворог, але ми хотіли б також знати, що робить українська влада та міжнародні організації із захисту українських вірян та українців на півострові. Хотілося б знову привернути увагу до цієї проблеми керівництва України, дай Боже, бути почутим», – зазначив митрополит Климент.

Війна загострила релігійну ситуацію у Криму

Андрій Іванець, відповідаючи на запитання кореспондента Крим.Реалії, підкреслив, що послідовне запровадження державою-окупантом на території Криму репресивно-обмежувального законодавства у сфері свободи совісті та релігій призвело до значного скорочення кількості конфесій на окупованих територіях АР Крим і Севастополя.

«Ми бачимо, як послідовно обмежуються права вірян і на здійснення обрядів, і на популяризацію своїх релігійних поглядів, знищуються чи повністю переслідуються цілі релігійні організації. Саме ті, які в Україні дозволені та вільно діють. Це чітко видно і щодо ситуації зі Свідками Єгови. Частину просто позбавляють свободи за вірність своїм релігійним переконанням. Подібна ситуація і з іншими релігійними деномінаціями та релігійними організаціями. Особливо страждають ті релігійні організації, які задовольняють потреби українських етнічних груп та кримських татар», – зазначив Андрій Іванець.

За його словами, Росія «у перші роки окупації знищила повністю ті суспільні та політичні інституції, які були в українців до війни».

«Єдиним оплотом, що надає духовну підтримку й допомагає зберігати ідентичність, залишається Кримська єпархія Православної церкви України та греко-католицькі структури. Вони зазнають величезного тиску. Станом на 2014 рік у Київського патріархату було майже 50 релігійних структур, 45 громад у Криму. На сьогодні, в умовах постійних утисків та переслідувань, змогли зберегтися лише 7 громад ПЦУ, які продовжують свою діяльність. За різними оцінками, у Криму в Київському патріархаті налічували від 14 до 23 священників. На сьогодні ми маємо лише 4 священники. У рази зменшилася кількість парафій, частина приміщень, частина церков були відібрані силою. Штрафували окремих священників, були затримання. Це все вказує на вектор: Росія хоче поступово витіснити канонічну автокефальну помісну православну церкву України з її території у Криму», – розповів експерт.

За словами Андрія Іванця, так само переслідувалася трохи менша за кількістю прихильників, але така ж важлива для української громади в Криму структура – Кримський екзархат Української греко-католицької церкви (УКГЦ). Через загрозу його повної ліквідації й тиску греко-католики в Криму перереєструвалися як окремий екзархат візантійського обряду в прямому підпорядкуванні Ватикану.

«Такі кроки теж не рятують від переслідувань, порушення свободи. Кількість парафій зменшилася з 11 до п’яти, а відвідувати богослужіння можуть лише зареєстровані члени парафій. Просто так прийти й помолитися – проблематично. За це парафія може бути покарана у зв’язку із порушенням законодавства Росії. Були випадки, коли священників видворяли з півострова, оскільки вони були громадянами України та не мали дозволу на ведення певної діяльності. Це все створює величезні труднощі у реалізації права на свободу віросповідання», – зазначив він.

На думку Андрія Іванця, можливі три моделі поведінки релігійних організацій у відносинах з окупаційною владою. Одна з них – свідома відмова від виконання вимог агресора та нав’язуваного російського законодавства. Так вчинили у ПЦУ. Інший варіант – пошук компромісу за допомогою потужного зовнішнього протектора. Таким шляхом, як вважає експерт, пішли в УКГЦ та в Римській католицькій церкві, коли домовленості відбулися не у Криму, а на рівні Ватикану та Московського патріархату і, можливо, Кремля.

«Третій варіант – глибоке співробітництво з органами окупаційної влади, це демонструють УПЦ МП і Духовне управління мусульман Криму та Севастополя, коли вони активно колаборують з окупаційним режимом і намагаються їм прислуговувати, підтримувати всі їхні ініціативи. Таким чином вони беруть на себе більшу частину моральної відповідальності за ту політику, яку проводять окупаційні режими», – вважає кримський історик.

Захоплення територій посилило «релігійний апетит» Росії

Як повідомляє російський Інститут релігії та політики, його президент Антон Ігнатенко передбачає значні зміни у релігійному житті на окупованих територіях України – у Донецькій, Луганській, Херсонській та Запорізькій областях.

У дослідженні вказується, що громади вірян на цих територіях будуть інтегровані з російськими релігійними організаціями, а «мусульмани вже поділили території, Духовне управління мусульман Росії (ДУМ РФ) – у Донецьку, Духовні збори мусульман Росії (ДСМР) – у Луганську, так само поділять й інші землі».

«Ми можемо прогнозувати, що, якщо окупація українських територій затягнеться, то Москва й надалі захоплюватиме церкви та вірян. Ієрарх із Луганська був присутній на «заході щодо приєднання окупованих українських територій до Росії». Це показово, адже він дозволив собі настільки порушити законодавство України. До нього поки що жодних заходів не вживає сама УПЦ. І очікується, що в перспективі РПЦ діятиме за сценарієм кримських єпархій. Але, з іншого боку, ситуація на фронті настільки непередбачувана, що буквально протягом року можуть статися кардинальні зміни, й окупанти можуть не встигнути реалізувати подібні сценарії. А якщо навіть спробують реалізувати, то вони будуть відіграні назад», – заявив Андрій Іванець.

На його думку, реалізація сценарію зі створенням «альтернативної УПЦ» на окупованих територіях дасть Росії можливість більш ефективно використати місцеве населення.

«Вони набиватимуть мізки людей фашистською ідеологією та єрессю «русского мира» і використовуватимуть частину цих людей для війни проти України. Але, з погляду канонічного права, УПЦ, яка оголосила про свою самостійність, хоч і де-факто зберігає свій канонічний зв’язок із Московським патріархатом, власне кажучи, не має жодної канонічної легітимності з погляду світового православ’я. «Альтернативна УПЦ» стане ще більш умовною і такою самою неканонічною церквою», – наголосив експерт.

Джерело