28-29 травня відбувся XXІІ Київський Міжнародний Форум «Шляхи духовного розвитку людини та суспільства», організований Комітетом з етики та гуманітарної експертизи та Радою громадських організацій України.

До складу ради громадських організацій України, що проводили XXІІ Київський Форум 2022 р., входив і Центр соціального лідерства-служіння ХСП, координатором якого є служитель ХСП Галина Канафоцька, яка входила до складу оргкомітету Форуму, була модератором другого пленарного засідання та мала доповідь на ньому «Свобода в контексті особистого і колективного».

Резолюцією Форуму відмічено, що з огляду на наявний еволюційний перехід розвитку людини до такого, що базується на цінностях та смислах, який поєднується зі зміщенням світоглядних акцентів та наукових досліджень на людину та суспільство, основною метою Форуму було об’єднання людей доброї волі, представників державних, приватних та громадських організацій, науковців та практиків, новаторів та професіоналів задля знаходження нових шляхів успішного забезпечення даного парадигмального переходу.
Форум поставив та обговорив такі актуальні для сьогодення України питання:

  1. Духовність і жива практика життя
  2. Філософія Єдності і Синтезу в Нову Епоху. Єдність у різноманітності.
  3. Духовні цінності як чинник відродження людини, родини, суспільства.
  4. Людина і суспільство майбутнього – які вони?
  5. Мистецтво бути щасливим у світі, що змінюється.
  6. Актуальність спадщини Григорія Сковороди. До 300-річчя з дня народження
  7. Моральність і людяність як цивілізаційний фактор розвитку суспільства.
  8. Творчість як основа наснаги і ентузіазму у критичний час.
  9. Волонтерський рух в Україні як вияв соборності і самоорганізації нації.
    Ці питання суто практичні, але вимагають для своєї реалізації нового мислення, що базується на більш глибокому, цілісному уявленні про людину та світ, більш свідомого ставлення до свого громадянського обов’язку. Попереду велика робота синтезу, яку ми пов’язуємо з діяльністю Ради громадських організацій, що об’єднує діячів громадянського суспільства і розробляє не лише світоглядні концепції нової України, але й суто практичні заходи їх реалізації.
    Учасники Форуму одностайні:
    • В утвердженні приорітету духовних цінностей у суспільстві, без чого неможливо досягти єдності задля перемоги над ворогом і подолати корупцію, конфлікти, несправедливість у побудові Нової Країни.
    • В оцінці сучасного періоду як періоду «зламу цивілізацій», переходу до гуманістичних задач, до загальнолюдських цінностей, спираючись на заповіти предків, на їх духовну силу, усвідомлюючи їх безпосередню участь у подіях сьогодення.
    • У існуванні потреби в новому просвітництві, де кожна людина здатна буде бачити себе невід’ємною складовою Природи і свідомого громадянського суспільства.
    • У необхідності формування візії моделі та Стратегії цілісного розвитку України в часових періодах 50-40-30-20-15-10-7-5 років, що базуються на загальнолюдських цінностях.
    За результатами роботи Форуму планується розробити Звернення до президента та прем’єр-міністра України щодо окреслення шляхів, які ведуть до відродження духовної величі України.

Вашій увазі пропонуємо тези виступу з окремими слайдами з доповіді координатора Центру соціального лідерства-служіння ХСП Галини Канафоцької «Свобода в контексті особистого і колективного» (першоджерело публікації тез: Канафоцька Г.П. Свобода в контексті особистого і колективного / Г. Канафоцька //Шляхи духовного розвитку людини та суспільства. Матеріали ХXII міжнародної науково-практичної конф. (28-29 травня 2022 р., Київ). – МБКОФ «За Покликом Серця», К.: 2022. – 47 с. ISBN 978-617-7905-03-4. – C.4-11.)



«Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог.
Але ми не маємо відваги бути вільними.
Бо бути вільними – це бути відповідальними».
(Любомир Гузар)

Тому поняття особи значно перевершує поняття суб’єкта, який проявляє себе у потребах суто матеріального характеру. Людина була створена Богом в єдності душі і тіла. Церква стверджує: «Єдність душі і тіла така глибока, що душу треба розглядати як «форму» тіла, тобто завдяки духовній душі тіло, складене з матерії, є живим і людським тілом; дух і матерія в людині не є двома з’єднаними природами: з’єднання їх творить одну природу». І що більше ми споглядаємо людську природу у світлі Божого плану і живемо в спілкуванні з Ним, то більше вона укріплюється і звільняється в своїй суті, сягаючи притаманної їй свободи. Духовна і безсмертна душа – принцип єдності людської істоти; через цю єдність вона існує як ціле –corpore et anima unus – як особа. Ці визначення свідчать не лише про те, що тіло, якому було обіцяно воскресіння, теж уславиться. Вони також нагадують нам, що розум і свобода волі пов’язані з усіма нашими тілесними здібностями й органами чуттів. «Людина існує, перш за все, як центр свідомості і свободи.

Однак, не розум, свідомість чи свобода визначають людину, навпаки: людина становить основу дій розуму, свідомості і свободи» (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, далі КСДЦ), що дозволяє їй усвідомлювати саму себе, як особу, і свої вчинки та бути відповідальними за них.

«Людина може обрати добро лише у свободі. Людина вмотивовано цінує свободу і палко прагне її: вона хоче та повинна формувати і спрямовувати з власної ініціативи своє особисте і суспільне життя, беручи на себе відповідальність за нього. Адже свобода не тільки дозволяє людині змінити на краще стан речей навколо себе, а й визначає її особистісний розвиток через послідовний вибір справжнього добра». Людська особа, включаючи її тіло, повністю відповідальна за себе, і саме через єдність душі і тіла вона стає суб’єктом власних моральних вчинків.

Водночас (за О. Хавардом) духовне смирення дозволяє нам усвідомити необхідність самовдосконалення з тим, щоб ліпше служити іншим, психологічне ж смирення дозволяє нам відкрити в собі сили й здібності, з допомогою яких ми повинні служити іншим.

При цьому варто покеровуватися духовним розумом – це те, що ми використовуємо для пошуків та розвитку своїх здібностей, які допомагають нам досягти значущості у цьому світі, заглянути у майбутнє та будувати судження. Завдяки духовному розумові ми можемо мріяти та боротися. Саме він лежить в основі всього, у що ми віримо, та зумовлює вплив наших духовних цінностей на наші дії. Фактично саме він робить нас тими, ким ми є, – людьми. (за Cтівеном Кові).

Але не можна обмежувати значення свободи, розглядаючи її суто в індивідуалістичній перспективі і зводячи до необґрунтованого та неконтрольованого використання власної автономії: «Свобода не означає тотальної самодостатності людини чи відсутності будь-яких взаємовідносин; насправді вона існує лише там, де взаємні зв’язки, що регулюються правдою і справедливістю, поєднують людей». Усвідомлення свободи поглиблюється і розширюється тоді, коли люди захищають її – в усіх її проявах – і на рівні суспільства. (КСДЦ), що наразі яскраво пітверджено українським патріотизмом та національною суспільною єдністю громадян України, проявлених у свободі кожного і скерованих на відстоювання свободи і незалежності нашої держави у російсько-українській війні, яка почалася ще 2014 року на Сході України і переросла у повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації на всю територію України 24 лютого 2022 року. Увесь світ спочатку спостерігав за тим, як Україна бореться за свою свободу, а з часом почав усіляко допомагати нашій країні її відстоювати.
«Утверджувати найбільшу цінність людини – гідність людської особи – це «важливе, у певному сенсі центральне й об’єднуюче завдання служіння людському роду». «Лише визнання людської гідності уможливлює спільний і особистий розвиток кожної людини». «Визнаючи рівну гідність кожної людини і кожного народу, мусимо також усвідомити, що захист і підтримка людської гідності можливі лише в рамках спільноти, за умов спільної дії всього людства», бо «Суспільство – це певна сукупність осіб, органічно пов’язаних між собою принципом єдності. Суспільство, як сукупність видима і духовна водночас, триває в часі: воно вбирає в себе минуле і готує майбутнє» (КСДЦ).

Папа Йоан Павло ІІ, розважаючи у своїй останній книжці «Пам’ять та ідентичність» над поняттями нації і патріотизму, намагався сформулювати відповідь на питання: «Чи може історія піти проти течії сумлінь?». Це питання він ставив собі набагато раніше в поезії «Осмислення Вітчизни», витяг з якої дуже суголосний з подіями сьогодення, в яких Україна наразі пише не лише свою нову історію, в якій вкотре здобуває свободу, а й спонукає світ до сповіді сумлінь і єднання з українським народом:

«Свободу всякчас потрібно здобувати,

Її не можна лише посідати!

Її отримуєш, як дар, а втримуєш у боротьбі.

Дар і боротьба вписуються у сторінки невидимі, а все ж явні.

Усім собою платиш за свободу – отож свободою називай те, що можеш, постійно сплачуючи, знову віднайти себе самого.

Тією платою входимо в історію і торкаємось її епох.

Де ж пролягає межа поколінь – поміж тих, що не доплатили, і тих, яким випало переплачувати?

По якому ж боці ми?»

«Людська особа – це основа і мета політичного життя», де «Політична спільнота знаходить своє справжнє втілення у відносинах з народом», а «Головна характеристика народу – це участь у спільному житті і спільних цінностях, що слугує підвалиною для духовного і морального сопричастя», де «суспільні цінності не лише зумовлюють, а водночас спрямовують різні прояви культурної сфери, економічних і соціальних інститутів, політичних рухів і режимів, законодавчої системи та інших структур, за допомогою яких суспільство набуває зовнішніх форм і постійно розвивається».

Повнота свободи полягає в здатності розпоряджатися собою, прагнучи справжнього добра у межах універсального спільного блага (за КСДЦ).

Свобода  як цінність народжується  і зростає  із внутрішнього джерела любові, як і інші цінності, що впорядковують життя людей в спільнотах, в яких створюють умови, що сприяють цілісному розвитку кожної особи, та в яких дбають про спільне благо. Але якою б активною не була діяльність окремої людини у спільноті, в якій дбають про її цілісний розвиток, вона не дозволить людині реалізуватися повністю, доки людина не подолає споживацьку ментальність і не прийме ментальність безкорисливості і дару, яка цілковито відповідає її сутності і суспільному покликанню. І тоді в спільнотах з’являться можливості для побудувати ідеального суспільства «цивілізації любові».

Папа Йоан Павло ІІ свою поезію «Осмислення Вітчизни» закінчив словами:

Тут маємо говорити про принцип солідарності як «один із основних християнських принципів соціальної і політичної організації суспільства», який прояснює верховенство любові.