У 2020 році в Європі було зареєстровано 980 злочинів на ґрунті ненависті проти християн

16 листопада, у Міжнародний день толерантності, Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) Організації з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ) оприлюднило свій звіт про злочини на ґрунті ненависті 2020 року.
Джерело: evangelicalfocus.com
БДІПЛ збирає дані від держав, урядової статистики, громадянського суспільства, міжнародних організацій та місій УВКБ ООН та ОБСЄ.

База даних організації про злочини на ґрунті ненависті є «найбільшою у своєму роді в усьому світі». Вона оновлюється щороку, а також містить дані щодо законодавства про злочини на ґрунті ненависті, судове переслідування та винесення покарань, а також найкращі методи ресурси та інструменти для підтримки жертв».

Що таке злочин на ґрунті ненависті?
Згідно з БДІПЛ, «злочини на ґрунті ненависті – це злочинні дії, мотивовані упередженістю чи упередженням щодо певних груп людей. Вони містять два елементи: кримінальне правопорушення та мотивацію упередженості».

«Злочин на ґрунті ненависті мав місце, коли зловмисник навмисно націлився на особу чи майно через одну чи декілька ознак особистості, або висловив ворожість до цих рис ідентичності під час злочину», – додають вони.

У звіті розглядалися різні категорії злочинів на ґрунті ненависті: расистські та ксенофобські злочини на ґрунті ненависті, злочини на ґрунті ненависті проти ромів, антисемітські злочини на ґрунті ненависті, антимусульманські злочини на ґрунті ненависті, антихристиянські злочини, інші злочини на ґрунті релігії чи переконань, гендер − злочини на ґрунті ненависті, злочини на ґрунті ненависті проти ЛГБТ, злочини на ґрунті ненависті щодо інвалідності.

Злочин на ґрунті ненависті проти християн
Європейський орган пояснює, що на злочини на ґрунті ненависті проти християн «впливає низка факторів, у тому числі статус меншини чи більшості на певній території, рівень визнання певних релігійних груп у конкретній країні, або політична та зосередженість на них групи в певний момент».

«Звіти БДІПЛ про злочини на ґрунті ненависті включають повідомлення про фізичні напади та вбивства. Графіті та акти вандалізму в відношенні місць відправлення культу осквернення кладовищ і підпалів атак проти церков є одними з найбільш поширених видів злочинів на ґрунті упередження проти християн», підкреслюється в доповіді.

Наприклад, у Франції значно зросла кількість підпалів церков, а в Шотландії проблема настільки велика, що церква тепер отримує фінансову підтримку від фонду злочинів на ґрунті ненависті, щоб покращити свої заходи безпеки.

На додаток до даних, починаючи з 2004 року, «рішення та декларації Ради міністрів ОБСЄ містили конкретні зобов’язання та посилання на важливість боротьби з упередженнями, нетерпимістю та дискримінацією щодо християн», – стверджує БДІПЛ.

980 злочинів у 2020 році
У 2020 році БДІПЛ отримало загалом 7181 справу про злочини на ґрунті ненависті проти різних груп та окремих осіб. 4008 з них були описовими справами, а решта – даними поліції з окремих країн-членів.

З цих 4008 описових справ 980 є злочинами на ґрунті ненависті проти християн, що майже на 25 %, більше, ніж проти будь-якої іншої релігійної групи. Порівняно кількість інцидентів минулого року з кількістю цього року збільшилася майже на 70 %.

Однак група моніторингу релігійної свободи на континенті, Обсерваторія нетерпимості та дискримінації християн в Європі (OIDAC), наголошує, що «лише 11 країн повідомляють дані про злочини на ґрунті ненависті проти християн […], а також зі 136 організацій громадянського суспільства що надавало описові дані, лише 8 організацій постійно повідомляли про інциденти проти християн, так що це, очевидно, значно спотворює статистику».


Джерело

З ІСТОРИЧНОЇ БАЗИЛІКИ БУЕНОС-АЙРЕСА ВИКРАЛИ МОЩІ СВ. ІВАНА ПАВЛА ІІ

Ректор Польської католицької місії в Аргентині, о. Хорхе Яцек Тварог, повідомив минулої неділі, що з базиліки Пресвятого Таїнства у Буенос-Айресі викрали мощі св. Івана Павла ІІ.

Мощі, які привезли до Аргентини з Польщі у 2016 році, містять краплю крові святого Івана Павла ІІ, розміщеної у невеликій квадратній колбі із золотою рамкою, вмонтованою у металеве зображення герба святого папи, інформує CNA.

Ці мощі о. Тварогу особисто передав 19 серпня 2016 року кардинал Станіслав Дзівіш.

Парох базиліки та місцева католицька спільнота докладають усіх зусиль, щоб віднайти викрадені мощі і моляться за їхнє швидке повернення.

Джерело

М’ЯНМА: ХУНТА АТАКУЄ КАТОЛИЦЬКІ УСТАНОВИ В ШТАТІ КАЯ

Хунта, яка в лютому цього року перейняла владу в М’янмі шляхом державного перевороту, все частіше атакує католицькі установи. В понеділок у штаті Кая солдати понищили католицьку клініку, що діє при катедрі Христа Царя в столиці штату. Вони арештували усіх працівників і змусили пацієнтів покинути приміщення.

Понад 200 солдатів і поліцейських штурмували будівлю катедри і резиденцію місцевого єпископа у місцевості Лойко. Вони захопили клініку Каруна і вигнали звідти 40 пацієнтів, а також арештували 18 осіб, переважно медичний персонал: лікарів, медсестер та волонтерів. Крім того, вони вилучили всю техніку.

Під час нападу навколо катедрального комплексу армія розмістила плакати та заблокувала усі дороги. Численна група солдат щонайменше тричі перевірила усі будинки, в тому числі помешкання єпископа. Акція тривала понад 7 годин.

«Ми ведемо благодійну діяльність і не маємо на совісті жодних закидів. Ми не розуміємо навіщо на нас напали і чого шукали»,- сказав канцлер єпархії.

Він також зазначив, що після військового перевороту вже звиклим є той факт, що військо руйнує католицькі установи, вбиває цивільних, спалює доми і проводить незаконні арешти. Це відбувається переважно в регіонах, де проживає більшість християн, як у штаті Кая. Конфлікт спричинив до переселення понад 100 тисяч осіб, в тому числі багатьох католиків. «В нашій єпархії значно потерпіли щонайменше 10 парафій. Церковна допомога надходить зараз до понад 70 тисяч внутрішніх переселенців, постачаємо їм медикаменти, продукти харчування, ковдри та одяг», – додав о. Наінг.

Штат Кая є гірським регіоном і вважається твердинею католицизму в країні, де більшість становлять буддисти. На цій території проживає близько 90 тисяч католиків із 355 тисяч мешканців.

Джерело

БОЛІВІЯ: НАПАД НА РЕЗИДЕНЦІЮ ЄПИСКОПАТУ

Бомбовий напад на резиденцію Конференції єпископів Болівії відбувся 24 листопада в Ла-Пас. На щастя, обійшлось без жертв, втрати лише матеріальні.

Бомба вибухнула біля входу до будинку, де розташована резиденція КЄБ. Як зазначив секретар єпископату у справах душпастирства, хоч не було смертельних жертв, а матеріальну шкоду можна направити, в результаті вибуху могли постраждати невинні особи.

Конференція єпископів опублікувала запис з камери спостереження, на якому видно, як особа з кепкою на голові і в рукавицях несе якийсь предмет, залишає його біля дверей резиденції і втікає. Через 20 секунд наступає вибух.

Наразі ніхто не взяв на себе відповідальність за вчинений напад, однак вважається, що він може бути пов’язаний із позицією Церкви щодо недавнього випадку 11-річної дівчини, яка завагітніла в результаті зґвалтування. Єпископи закликали владу оборонити життя як жертви насильства, так і її дитини. Вони нагадали, що нікого не можна примушувати до аборту, навіть у випадку сексуального насильства, “оскільки в Болівії аборт є злочином”.

Після цієї заяви група демонстрантів зібралась 27 жовтня біля резиденції єпископату і помалювала її стіни фарбою.

Джерело

ПОЛЬЩА: ВАНДАЛИ ВЖЕ ВДРУГЕ ЗА ОСТАННІ ДНІ НАПАЛИ НА КАТОЛИЦЬКИЙ ХРАМ

Черговий акт вандалізму відбувся у храмі св. Марії Магдалини у м. Ленчна, Люблінського Воєводства. Це вже другий напад на цей храм за останні кілька днів.

В ніч з 24 на 25 листопада невідомі зловмисники понищили храм, вибивши шибки вікон у захристії та в господарському приміщенні.

Вони також забрали образки із зображенням Матері Божої і порозкидали їх по вулиці.

Перший акт вандалізму в цьому храмі відбувся в ніч з 14 на 15 листопада, коли зловмисники розбили три ліхтарі та три лампи, що освічували фасад церкви.

Наразі поліція проводить розслідування.

Джерело

Переслідування християн у КНДР і китайський фактор



Ситуація з правами християнських громад у Північній Кореї ще більш катастрофічна, ніж у тоталітарному Китаї. Однак роль великого сусіда амбівалентна.

З одного боку, через порівняно легший перетин кордону багато місіонерів приїжджають саме з території КНР. Йдеться передусім про землі Маньчжурії, в яких з 1990-х років регулярно перебувають північнокорейські заробітчани (бо сам режим КНДР не справляється з забезпеченням фізичного виживання власного народу). З іншого боку, китайська влада допомагає в репресіях проти вірян, в тому числі обмінюючись з Пхеньяном інформацією про підозрілих осіб. Таким чином, в політичному плані китайське керівництво покриває ситуацію, допомагаючи владі КНДР у релігійних репресіях, насамперед щодо християн.

Християнська організація «Open Doors» вже 19 років поспіль ставить Північну Корею на перше місце у своєму Світовому списку спостереження за переслідуваннями християн. Поміж 25-мільйонного населення КНДР налічується близько 300 000 християн, переважно протестантів, десятки тисяч з яких проходять через тюрми і табори.

«Якщо ви скажете їм, що ходили до церкви і повірили в Ісуса, вони не зупиняться на тому, щоб просто бити вас». Це слова північнокорейського перебіжчика Лі Кан Ін, які цитуються у звіті, опублікованому в кінці жовтня 2021 року британською правозахисною групою «Korea Future». Доповідь містить суттєві докази того, що вже відомо у світі: Північна Корея не є просто агресивною до сусідів державою. Це чи не найгірший у світі режим-порушник прав людини.

Використовуючи інтерв’ю з північнокорейськими перебіжчиками, які втекли з країни протягом останніх двох десятиліть, у доповіді вивчено 167 випадків переслідування 91 християнина, які мали місце в період з 1997 по 2018 рік. Репресії включають свавільне позбавлення волі, вигнання з місця проживання, катування або жорстоке, нелюдське поводження з приниженням людської гідності.

У звіті також вивчено 227 випадків переслідування 151 особи, яка сповідувала шаманізм. У той час як шамани (послідовники традиційних народних вірувань) зазнають утисків, включаючи кримінальні вироки, більшість з них звільняються на волю протягом кількох років. Тим часом більшість затриманих християн, задокументованих у звіті, перебувають у таборах політичних в’язнів і навряд чи коли-небудь будуть звільнені.

Одним із основних способів ідентифікації християн північнокорейськими агентами може бути допомога китайського уряду. У звіті задокументовано двадцять п’ять випадків, коли християнські північнокорейські перебіжчики були спіймані та повернені силою з Китаю. У цих випадках китайська влада допитувала перебіжчиків про можливу християнську приналежність, документувала їхні відповіді, перш ніж передати перебіжчиків північнокорейським агентам разом із матеріалами допитів.

Такі дії особливо обмежують перспективи проповіді, враховуючи те, що більшість християн у Північній Кореї за останні десятиліття навернулися до християнства після того, як потрапили до християнських місіонерів або отримали допомогу від християнських церков у Китаї.

Інша організація, Корейська ініціатива майбутнього (KFI), наводить список 273 задокументованих жертв релігійних переслідувань, 76 із яких досі перебувають в ув’язненні. Серед них 36 випадків покарання членів сім’ї «злочинця», 36 випадків катувань і 20 страт. Жінки та дівчата становлять 60% жертв. З цих 273 жертв християни загалом становлять майже 80%: 215 випадків.

Перебування в тюрмах руйнує здоров’я та життя. Опитувані описували нездорові та негігієнічні умови утримання: дуже мало їжі з низькою поживною цінністю (80-200 грамів вареної кукурудзи та суп із зеленню або редькою тричі на день), переповнені камери, де немає місця для сну, мало можливостей для купання та відсутність ковдр, одягу, мила та засобів гігієни. Іноді охоронці дозволяли членам сім’ї чи друзям приносити їжу, одяг, мило, ковдри чи гроші після закінчення допиту. Водночас хабарі та зв’язки можуть переконати правоохоронних органів ігнорувати чи зменшити обвинувачення, покращити умови та поводження або навіть повністю закрити справу. Це, звісно, стосується окремих людей, що не пов’язані з більш масштабною місіонерською активністю.

Таким чином, бачимо як китайський тоталітаризм впливає на весь регіон, підтримуючи антирелігійні тенденції в дружніх країнах. Очевидно, ця модель буде транслюватись і на інші режими, що будуть входити в особливо дружні відносини з Пекіном. На жаль, про це мало говорять на Заході, особливо в «християнській» Європі (де Німеччина та, особливо, Франція чітко демонструють небажання йти на жорсткий конфлікт із КНР, саботуючи дії США та Великої Британії). І вже зовсім мало хто згадує про ідеологічні корені далекосхідних режимів, що представляють справжнє обличчя марксистських утопій.

Джерело

Мовчазна трагедія афганських християн

В кінці серпня весь світ слідкував за «друзями Заходу», які прагнули втекти з Афганістану. Це був характерний приклад програшу спроби пришвидшеної модернізації за ліберальними зразками.  Але чи настільки вільною була країна за часів фактичної американської окупації?

ЗМІ обсмоктували нелегку долю жінок та феміністок, розпач ЛГБТ-спільноти. Але мало хто згадує непросту долю афганських християн. Може тому, що для них мало що зміниться? Бо дискримінація за релігійною ознакою повноцінно тривала і за присутності американської армії.

Трохи історії

Передання свідчать про місію святих апостолів Фоми і Варфоломія до Індії. Достовірні дані – про присутність християн в регіоні з кінця ІІ століття (єпархія в Мерві, у сучасному Туркменістані). З V століття відомі єпископи з Сістану та Герату. У VI столітті християнство приймає частина ефталітів – кочовиків, що створили державу між Аральським морем та Північної Індією, контролюючи сучасний Афганістан. Вони воювали з зороастрійською Персією (державою Сасанідів), і на цій основі увійшли в союз з Римською імперією доби імператора Юстиніана.

Після арабського завоювання на даній території помітна присутність несторіан, що підпорядковувались католікосу в Багдаді. Відомо багато пам’яток, руїн церков. Але у XIV-XV ст., після розпаду Монгольської імперії християнство тут згасає (насамперед після руйнівних завоювань Тамерлана). Щойно з другої половини XX століття бачимо поступове повторне проникнення християнства, передусім у формі протестантських місій.

Шаріат назагал виправдовує існування «зіммі» (людей Писання) на мусульманській території. Важлива умова – відмова від місіонерської роботи серед мусульман і будівництва нових храмів. Із категорією «людей Писання» часто часто співвідносили, окрім юдеїв та християн, й інші громади, зокрема зороастрійців. Навіть із кількасотенною громадою сикхів, що проживали з XIX ст. в Кабулі, таліби вели кілька днів переговори про гарантії безпеки (хоча врешті всі вони таки перемістились до Індії). Але на практиці  багато залежить від регіону. І якщо в Індонезії чи Єгипті права християн достатньо поважають (попри окремі атаки радикалів), то в Пакистані та Афганістані чи не найгірша ситуація в мусульманському світі. Нагадаємо, що обидві держави формують фактично єдиний культурно-історичний простір (зокрема, більша частина пуштунського народу проживає з пакистанського боку кордону).

Переслідування

За даними «Open doors» Афганістан посідає друге місце в рейтингу переслідування християн – після Північної Кореї. В країні не існує жодної відкритої церкви. Це дані ще за 2020 рік. Питання – як такі умови склались під час урядування американських клієнтів та присутності армії США, що від початку дуже сильно пов’язувала місії на Близькому Сході з релігійною місією (згадаймо порівняння політики Буша з Хрестовими походами, шалену підтримку євангелістів).

У 2001-2020 роках афганські суди неодноразово засуджували християн за місіонерство чи вихід із ісламу. Їх переважно відпускали, але з умовою покинути країну (і то після тиску Держдепу та міжнародної спільноти). У 2006 році за перехід в християнство ще в 1990-му (під час допомоги афганським біженцям в Пакистані) був засуджений Абдул Рахман. Звісно, його обіцяли виправдати у випадку повернення в іслам (вибір, який пропонує шаріат), та він відмовився. Врешті, проамериканська влада змушена була його випустити, але з умовою покинути країну.

У 2010 році понад двадцять афганських християн, звинувачених у наверненні мусульман, були заарештовані за доносом депутата нижньої палати парламенту Абдула Статтара Кавасе. В 2011 році за перехід в християнство був ув’язнений Саїд Муса.

Після 2011 року подібних інцидентів фіксується менше, але не через зміну політики. Просто проамериканський уряд «Ісламської Республіки Афганістан» перестає де-факто контролювати більшу територію країни, окрім великих міст.

Така політика здійснювалась попри декларації про дружбу зі США і співпрацю з НАТО. Здається, більша увага приділялась проблемам жіночої освіти (часто штучно роздутим).

Прогнозована політика Талібану

Та від Талібану не варто чекати чогось іншого. Дискримінаційна політика щодо християн не повинна супроводжуватись приналежністю саме до салафітського напряму ісламу. Зокрема, таліби не є салафітами. Їхні погляди випливають з місцевої традиції ханафітського мазхабу з одночасною орієнтацією на деобандійський рух.

Таліби за часів свого правління допускали (згідно приписів шаріату) існування «людей Писання» (насамперед протестантів – є дані про близько 250 громад які напівпідпільно діяли до 2001 року). Але важливим принципом була відмова від прозелітизму.

Особливо небезпечна ситуація для іноземних місіонерів. Тут можна згадати  захоплення корейських проповідників як заручників талібами у 2007 році (двоє з них було страчено). Але це швидше частина боротьби з іноземною окупацією, а не принцип мирного життя.

Також у 2010 році було вбито 10 християнських місіонерів у провінції Бадахшан – 6 американців, 2 афганців, британця та німця. Талібан та Хізб-е-Ісламі взяли відповідальність, звинувачуючи вбитих у «підступному» прозелітизмі та шпигунстві.

Зараз міжнародні організації нараховують до 12 000 християн в країні. Більшість із них змушена маскуватись, молитись по домівках. Чому їхня доля не обговорюється в ЗМІ на рівні з феміністками чи людьми з психосексуальними відхиленнями – велике питання.

Джерело