17 лютого минає 130 років із дня народження Патріарха Йосифа Сліпого  Глави Української Греко-Католицької Церкви, ісповідника віри, незламного захисника людської гідності, вченого-богослова, першого ректора Львівської богословської академії, спадкоємцем якого є Український католицький університет. 

Патріарх Йосиф Сліпий. Фото: vgolos.com.ua.

Патріарх Йосиф Сліпий є знаковою та символічною постаттю XX століття. І не лише для українців, адже він, таки вийшов переможцем у протистоянні з радянським тоталітарним режимом, який намагався знищити і його  Церкву, і його народ, і його самого. Відбувши 18-літнє ув’язнення, він немовби на зло цьому режимові, у 72 роки починає все з нуля: прожив ще понад 20 плідних років, розбудовуючи собор Святої Софії та Український католицький університет в Римі, збираючи  «у розсіянні сущих» по цілому світу та докладаючи зусиль для духовного і національного відродження України. 

Ми підготували для вас кілька цікавих фактів з життя Патріарха Йосифа Сліпого 

Крізь терни до зірок

17 лютого 1892 року в сім’ї Івана та Анастасії Сліпих у селі Заздрість народився Йосиф Сліпий. «Моє родинне село називається Заздрістю, кажуть тому, що всі навколишні села заздрили йому багатства і говорили, що воно справді, є оселею, медом і молоком пливучою», – писав Блаженніший.  

Йосиф Коберницький-Дичковський, а таким є його світське прізвище, був наймолодшим сином у сім’ї. Немовлям він сильно хворів і мало не вмер. Врятувала дитину тітка Розалія, завізши до лікарів. Хлопець одужав і виріс кремезним, зростом понад два метри. Прізвище Сліпий він узяв на честь свого діда, який мав таке прізвисько. 

Своїм єпископським гаслом, ще у 1939 році Йосиф Сліпий обрав латинську фразу «Per aspera ad astra» – «Крізь терни до зірок». У випадку Блаженнішого Йосифа гасло стало дійсністю, бо його, як наступника Праведного Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, Господь поставив його на чолі УГКЦ у час, коли комуністичний режим намагався знищити Церкву, віру в Бога. 

Герб Йосифа Сліпого. Фото: Історична правда

І кир Йосиф пішов на новітню Голгофу безкраїми сибірами на чолі свого народу й Церкви. Він провів в ув’язненні 18 років. У своєму «Заповіті» згадував: «Як ніколи передше, розкрилася мені таємниця слів Христа: “І будете мені свідками…” (Ді. 1, 9). Свідчити Христові – ісповідувати Його перед людьми (Лк. 12,8), не відрікатися Його […]».

Людина віри і науки

У 1903 році Йосиф Сліпий закінчив у Вишнівчику «четверту народню клясу австрійського типу з найвищими нотами на свідоцтв» (тобто з відзнакою), і «поїхав з батьком фірою до Тернополя, щоби зложити вступний іспит до гімназії». У тодішній гімназії ім. Франца Йосифа І «з руською мовою викладовою» провчився він 8 років і здав матуру (вступні іспити) 1911 року.

Майбутній митрополит, навчаючись у Тернопільській гімназії, захоплювався філософією. Згодом він згадував, як «ревно плакав», коли читав Сократа.

Вступив до Львівської духовної семінарії у 1911 році, він зустрівся з митрополитом Андреєм Шептицьким. Молодий юнак спитав поради: «Чи бажання розпочати університетські студії може бути перешкодою до священства»? Глава УГКЦ розвіює сумніви Йосифа: «Можна дуже добре користуватися наукою і навчанням в час служби Богові і це зовсім не є в контрасті з тайною священства». Митрополит Андрей, бачачи природні обдарування Йосифа, посилає його на навчання до Інсбрука, в Австрію, та в богословську колегію «Канізіянум».

Ціле своє життя Блаженніший Йосиф пам’ятав добрих шкільних вчителів, і двох зразкових священників рідної парафії, з яких, зокрема, о. Теодор Цегельський «був людиною дуже церковною, інтеліґентною, тактовною і національно свідомою.

Як кенгуру та качкодзьоб опинилися в Римі?

Патріарх Йосиф Сліпий, попри свою богословську освіту, мав пристрасть до природничих наук. Ця любов бере початок ще з дитинства, як згадує сам Патріарх: «Я любив ходити також з матір’ю, як вона збирала на городі всі цвіти, щоб святити на Спаса разом з овочами. Коли я завважив, чому такий грубий снопик цвітів брати до свячення, чи не вистачило би кілька, то вона відповідала, що кожний цвіт проситься, щоби його посвятити».

Фото ілюстроване

Перебуваючи на засланні у сибірських таборах, він спостерігав за природою, атмосферними явищами, впливом на себе сухого та морозного повітря. Крім того, Патріарх колекціонував різних комах і формував гербарії, які згодом відправив до Львова. 

Після звільнення, у римському УКУ він створив цілий природничий музей, де були опудала тварин і взірці мінералів. Він писав листи до священників та монахинь у різних країнах із проханнями надсилати йому екземпляри екзотичних представників місцевої флори і фауни. Єпископа в Австралії Івана Прашка, який свого часу був його студентом у Львові, він зокрема попросив надіслати йому кенгуру. Владика всіляко відговорював Патріарха, пояснюючи, що австралійські закони досить суворі в таких питаннях, однак Йосиф Сліпий добився свого, отримавши кенгуру і навіть качкодзьоба, якого відправили йому в забальзамованому стані.

Експонати природничого музею біля Собору Святої Софії у Римі. Фото: Історична правда

Візія та глобальність 

Йосиф Сліпий був рукоположений на єпископа у 1939 році, а вже у 1940 р. митрополит Андрей Шептицький призначив його Екзархом Великої України. Але в тих обставинах він не міг повноцінно виконувати цей уряд, а тим паче – потрапити до Києва, осідку свого екзархату. Правда, в українській столиці він таки побував, хоч і не з власної волі: перший раз у 1945 році, коли його було заарештовано і засуджено, а вдруге у 1961 році, знову ж таки як арештант на черговому судилищі. 

Проте цього разу він вперше побачив Хрещатик, Володимирський і Андріївський собори, побував у Києво-Печерській лаврі. З об’єктивних причин Йосиф Сліпий не зміг обійняти уряд Екзарха Великої України, проте в символічний спосіб став своєрідним «екзархом» цілого СРСР, сповняючи обов’язки першоєрарха навіть в ув’язненні та на засланні. Не забував він про українців, розкиданих на території Росії, і після звільнення. Вже перебуваючи в Римі та листуючись із Екзархом в Австралії Іваном Прашком, він ділився ідеєю поширити територію Австралійського екзархату на Азію, включивши до неї території Зеленого Клину, де українські переселенці проживали ще з дорадянських часів.

Витримав заслання і не зневірився

Главою Української Греко-Католицької Церкви Йосиф Сліпий став по смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року. А вже за пів року його резиденцію біля собору святого Юра у Львові оточили кілька десятків автомобілів. Владику арештували. Разом зі Сліпим затримали тоді весь єпископат, рядових священників змушували переходити у православ’я. Хто не погоджувався – ув’язнення й висилка до Сибіру.

Патріарха водили на допити по кілька разів на добу, вдень і вночі. З їжі – трохи юшки і 300 г хліба. Спати доводилося на підлозі. Після двох місяців допитів суд оголосив вирок – вісім років таборів. Згодом цей термін іще кілька разів продовжували.

11 квітня 1945 року. Фото: Тиждень

«Для мене почався шлях в’язня. Та не для мене одного; я був одним із сотень тисяч стариків, жінок, дітей і немовлят… Мене виводили на слідство день і ніч так, що я буквально падав з ніг і мене мусіли підтримувати, ведучи до слідчого судді… По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давати до підпису, щоби я відрікся Папи, а за те дадуть мені Київську митрополію… Але я рішучо відмовився», – пригадував Блаженніший. 

Тюремні та табірні поневіряння владики. Карта з музею с. Заздрість Тернопільської обл. Фото: Історична правда

В ув’язненні Сліпий таємно писав послання до вірних, сповідав, служив таємні Літургії та висвячував духовенство.

Один із в’язнів – ​австрійський професор Франц Ґросбауер – ​якось знайшов Йосифа Сліпого непритомним на підлозі. Виявилося, що його пограбували та побили кримінальники. «Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і носа сочилася кров», – ​згадував потім професор. «Іншим ламають ребра, а вам зломили тільки руку», – ​гірко пожартував іншого разу лікар, коли кардинал потрапив до нього зі зламаною кінцівкою… 

«Голодування, безсонниця і допити можуть допровадити до безумія. І тоді я переконався, що не можна дивуватися нікому, якщо він підписує всякі ложні зізнання та наклепи або пристає до шпіонажу і тому подібне. То була велика ласка Божа, що я видержав ті всі муки»,  згадував Блаженніший.

Фото: Історична правда

Дерзаймо! 

Попри важкі випробування, Патріарх не втрачав надії і оптимізму навіть у найскладніших обставинах. Уже за часів незалежності України був віднайдений його лист-послання вмурованим в стіну Унівського монастиря. Сліпий написав його у 1947 році, вже два роки перебуваючи в ув’язненні, до Климентія Шептицького, брата митрополита Андрея, ігумена Унівського монастиря (на той момент о. Климентій вже був заарештований радянською владою, але Сліпий, мабуть, цього не знав). Це послання з нагоди празника Зіслання Святого Духа. Йосиф Сліпий пише у листі про лани, науку, індустрію, інфраструктуру, комунікації. Він говорить феноменальні, візійні речі. 

Владика Борис Ґудзяк, Архиєпископ-митрополит Філадельфійської архиєпархії коментує: «Патріарх пише про надію і майбутнє. Скільки ентузіазму і віри у цьому посланні до Церкви, священники якої зламані, вбиті або заарештовані і заслані з родинами на Сибір. Він ніби каже, і це стосується сьогодні всіх нас – дерзаймо, бо нам не так зле! В сучасній Україні та світі чимало проблем, але якщо ми побачимо як терпіли і дерзали наші батьки у вірі та плоті, як вони перемагали, ми зрозуміємо, що не можемо даремно нарікати, нам і це треба здолати. Тепер ми маємо великі можливості, а тому покликані єднатися і ці можливості використовувати». 

Йосиф Сліпий перед виїздом із СРСР. Фото: Тиждень

Душе Божий, ти, що на початку віків уносився над безплідною землею і створив на ній життя, прикрасив її дібровами і наповнив тваринами, зроси і українську землю благодатним дощем, щоби зазеленілись її ниви і принесли сторичний плід та не голодували її жителі, наповни ріки і моря рибами, ліси і гаї,гори і доли  звірятами і птицями, які хвалили б Тебе і оспівували Твою славу; прибери травою і квітами сіножаті і пасовища, щоби випасалися на них череди корів й отари овець, гарцювали табуни коней і бриніли бджоли на пасіках  як образ української трудящости, пильности і запопадливости. Заклич увесь народ до удосконалення свого життя, до розвинених комунікаційних сіток залізничних доріг, самоходів, кораблів і літаків, вкажи щасливі винаходи і відкриття та нахили народ до здвигнення на Твою славу подиву гідних памятників високої культури, яка більше п’яти тисяч років цвіла на його землях.

(Із листа-послання 1947 року до Климентія Шептицького, віднайдете в стіні Унівського монастиря).

Визволення Сліпого безпосередньо пов’язане із Папою Іваном ХХІІІ. Він був посередником між президентом США Джоном Кеннеді та першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим в часі карибської кризи. У листі, який Патріарх отримав від Папи, було кілька слів: «Сину, щасливої Тобі дороги. Нехай Тебе Бог береже і приведе до мене».

Йосиф Сліпий та Папа Римський Іван ХХІІІ. Фото: Тиждень

Ще в першій рік, перебуваючи у Західному світі, Сліпий здійснив мрію свою та митрополита Шептицького, заснувавши Український католицький університет у Римі. 

«Завданням нашого католицького університету є головно доповнювати в наших слухачах те, чого не дають нам закордонні університети, зібрати наші наукові сили і водночас плекати по можливості всі галузі знання на українській мові, видавати відносну літературу та заповнювати прогалину в нашій науці. А все те має окрилювати християнський католицький дух, який віками надихував нашу науку й культуру і витиснув на ній свою печать»,  – із послання-подяки Блаженнішого Йосифа Сліпого, 1966 р. 

Мрія повернутися в Україну 

Коли Йосифа Сліпого звільнили з ув’язнення, він не хотів їхати за кордон, а понад усе бажав повернутися до своєї пастви в Україні. Про це тодішній предстоятель УГКЦ скаржився братові-монаху Партенію Павлику, коли поїздом з Москви, через Брест і Відень, прибув до італо-албанського монастиря Ґроттаферрата біля Рима. Він повторював, що не домагався власного звільнення, а свободи для своєї Церкви, натомість його виставили з СРСР як злочинця. Навіть після цього Йосиф Сліпий зберігав радянське громадянство, намагаючись продовжити чинність свого паспорта з надією знову здійснювати своє архипастирське служіння в Україні. Проте, понад два подальших десятиліття він змушений був жити в екзилі у Римі, час від часу відвідуючи вірних у різних куточках світу, крім країн комуністичного табору, куди в’їзд йому був заборонений.

Вихід на волю був нагодою до дальшої нашої праці. Хоч не було моїм бажанням покидати свою паству, не дозволено мені навіть поїхати до Львова, щоб там лишити слово поучення для розсипаних овець стада…. і мою волю прийняв я не для вільного життя, а дальшої праці, боротьби і змагань для добра нашого народу, для його святої Церкви, для слави Божої і Царства Божого на цій захитаній нашій землі…Двадцять літ волі — то великий дар Божий, що його треба було зужити для добра повіреного мені стада. 

(Із послання Блаженнішого Патріярха Йосифа з нагоди 20-ліття його звільнення)

Попри те, що Йосиф Сліпий відбув 18 років ув’язнення і заслання, а Московська патріархія взяла участь у знищенні Української Греко-Католицької Церкви, яку він очолював, Патріарх все ж дивився на стосунки із Російською Церквою на кілька кроків далі. Він мав справді екуменічне налаштування, незважаючи на складне минуле. Мало хто знає, що Глава УГКЦ час до часу листувався, а також зустрічався особисто з митрополитом РПЦ Никодимом Ротовим, який навіть відвідав собор Святої Софії в Римі. Попри всі страждання, які випали на долю його Церкви, Йосиф Сліпий намагався підтримувати контакти, які могли б перерости в діалог, засвідчуючи свою відданість справі примирення народів і поєднання християн. 

Сліпий і учні Малої семінарії, Рим

Духовні практики 

Щодня, двічі – в обідню пору і ввечері – Йосиф Сліпий робив іспит сумління (чи свідомості, як це називається в Ігнатіанській духовності). Очевидно, що така практика заохочувалась серед питомців у семінарії. Однак вдосконалив її Йосиф Сліпий вже під час навчання у єзуїтів в австрійському Інсбруці. Він старався не марнувати ні дня, ні хвилини і саме ці іспити сумління допомагали Патріархові зберігати духовну зосередженість і розсудливість: розпізнавати у щоденному потоці подій, часто непростих, – куди його провадить Господь, який вибір зробити в тій чи іншій ситуації. 

Близькість Патріарха з Богом потверджує і його оточення. Вірянка УГКЦ Ірина Ясінська-Ґрейвз у документальному фільмі «Блаженніший» пригадує, як якось вранці прийшла в собор Святої Софії в Римі на молитву. Там у перших лавах вона зустріла владику. 

«Я почала молитися, як раптом Блаженніший встав на ноги і почав ходити перед іконостасом, щось говорячи. Зупинившись, він підвів очі на небо зі словами: “За що так терпіти? За що?”. Далі настала цілковита тиша, а за яку хвилину-дві, я почула: “Добре, розумію”. У тім моменті я відчула, що це не молитва – це була розмова. Блаженніший як старозавітній Мойсей мав діалог із Богом. Тоді мені стало дуже ніяково, бо я зрозуміла, що є присутня  при дуже інтимній розмові», – каже Ірина Ясінська-Ґрейвз.

Йосиф Сліпий і Папа Римський Іван Павло ІІ. Фото: Тиждень

Завжди поспішав

Йосиф Сліпий вірив, що життя потрібно прожити, а не пройти, і залишити слід після себе в історії. Згадуючи Патріарха, його багатолітній секретар отець Іван Дацько каже: «Коли ми працювали в Римі, я запримітив, що Блаженніший Йосиф завжди кудись поспішав. Так, наче хотів надолужити час, страчений у таборах. Він часто повторював фразу — “Мої дорогі! Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?”».

Джерело


«Український народе, будь собою!»

7 вересня 1984 року на 92 році життя відійшов у засвіти Йосиф Сліпий, духовний провідник українців греко-католиків у найважчі часи радянських переслідувань.

З нагоди річниці його смерті згадаємо, що він казав, чого навчав і до чого прагнув.  

  1. Бог є любов і хоче, щоб ми любов’ю перемагали зло і ненависть. Бо любов будує, а ненависть руйнує людські душі, затруює людські серця. Ісус казав: «Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! Ненавидить вас світ — то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів» (Йн 15, 17-18).

2. Може, нам було б легко любити Україну, якби вона була багатою, самостійною і могутньою, але сьогодні треба й варто любити Україну, щоб вона такою стала.

3. Наша загальна національна хиба — роз’єднування і розбивання, свари і чвари. Ми радо схиблюємо і коримося чужим, щоби могти суперничати між собою і шкодити рідній справі. Дав би Бог, щоб опам’яталися ми всі від гори до долу і думали про майбутнє добро України і її Церкви, щоб закинули свої амбіції і самсобіпанські бажання, і користі, а Бога й Україну висунули як провідну ідею нашого життя, думок і діл.

4. Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим.. Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноти в Україні, піднеси свою голову, випростуй свої рамена.. Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!.. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку… Тому за всяку ціну втримати єдність. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку… Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність.   25 січня 1965 року Йосиф Сліпий, перший серед служителів з України, увійшов до Священної колегії кардиналів Католицької Церкви; титул кардинала надав йому папа Павло VI. 1969 року Синод УГКЦ ухвалив патріархальний устрій, 1975 року владика Йосиф був коронований титулом патріарха.  

5. Є природне право на оборону — чи то для поодинокої особи, чи для народу. Застосування цього права, на жаль, відбуватиметься, поки людство не збагне великої правди, що всі ми — Божі діти і що «тут, на землі, не маємо постійного місця, а до вічності прямуємо» (див. Євр 13, 14).

6. Пам’ятайте, що любов Бога і ближнього — це той наймогутніший засіб, яким ви можете приєднати і придбати молоді покоління до Бога і до Його Церкви. Молоді покоління, що їх атеїстичний режим старається виховувати у неправді та у ненависті, знайдуть Христа Бога і Божу правду у Христовій Церкві, у прикладі і теплі вашої любові до ближнього.

7. Куди належить молодь — там і майбутнє. Молода душа — це терен боротьби, де вирішується питання, чи суспільність має бути християнською, чи безбожною. Вже замолоду вирішується і стелиться дорога людини, і залежить вона від того, чи зародки доброго, а чи зла візьмуть верх. Правда, що і гарна, і добра, і чесна молодість може ще завернути до злого, але зла молодість не видасть доброго плоду.

8. Найчисленніші Церкви в нас — Православна й Католицька і, безсторонньо кажучи, нема між нами суттєвої догматичної відмінності, як це стверджують богословські студії і свідчить історія. Правду говорячи, розлам і поділ підтримують тільки ззовні, ті, хто знають, що тим ослаблюють український народ і Церкву. …Треба собі здати справу з такого стану і мати на увазі свою Церкву і своє добро та не бути мотовилом у чужих, ворожих руках, що ним мотають вони й снують пряжу на свою одежу.   Йосиф Сліпий помер у Римі 7 вересня 1984 року на 92-му році життя. 1992 року (століття від його дня народження) прах митрополита було перенесено зі собору святої Софії в Римі до крипти в соборі святого Юра у Львові.  

9. Упродовж цілого свого життя був я, і таким відходжу з цього світу, в’язнем Христа! Сьогодні я дякую Всевишньому за те, що мене били в тюрмах і били на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби! Прощаю їм усім, бо й вони — тільки знаряддя в руках Всевишнього, що покликав мене і дав мені свою благодать: бути в неволі і на волі в’язнем Христа ради.

10. Треба нам завжди пам’ятати, навіть серед найбільших переслідувань і терпінь, про найбільшу заповідь, яку лишив своїм послідовникам наш божественний Спаситель, а саме — про заповідь любові Бога і ближнього, не виключаючи тих, що нас переслідують.

Джерело