Джон Р. Р. Толкін, «батько» світу Середзем’я і ревний католик, — знакова постать для українців у часи російсько-української війни. Слово «орки», яким ми позначаємо ворогів, увійшло до нашого лексикону ще 2014 року, після початку війни на Донбасі, й міцно вкоренилося у ньому сьогодні. Здається, складно знайти в масовій культурі точніше визначення для агресивної орди, позбавленої будь-якої етики та моралі й керованої темним повелителем, який прагне вбивати і нищити все на своєму шляху, залишаючи по собі лише спустошені землі, пітьму, руїни і страждання.

Але Толкін також служить взірцем того, що не можна йти на компроміси зі злом і намагатися називати чорне — білим, сірим або ще якимось «неоднозначним». Сьогодні, на тлі розмов про «хороших росіян і поганого путіна», про «мистецтво поза політикою» та «незаслужені санкції щодо всього російського народу», варто пригадати історію про те, як письменник відмовився співпрацювати з видавництвом Третього райху через його антилюдське законодавство, позбавивши цим мільйони «невинних» німців своєї творчості.

1938 року, за рік до початку Другої світової війни, Толкін займався питаннями друку свого першого роману «Гобіт, або Туди і звідти» за кордоном. Твір був завершений у 1937 році, коли політична ситуація в Європі була зловісною і похмурою, адже в Німеччині вже прийшли до влади нацисти на чолі з Гітлером, який не приховував прагнення підкорити собі світ згідно зі своїми схибленими уявленнями.

  Берлінське видавництво Rütten & Loening, вражене першими успіхами книжки, не забарилося й запропонувало Толкіну надрукувати «Гобіта» в Німеччині. Дотримуючись «расових» законів Третього райху, видавці звернулися до письменника з проханням довести своє «арійське» походження: це була необхідна вимога, щоб мати право публікуватися в цій країні.

Відповідь Толкіна була ввічливою, але категоричною, і дуже далекою від будь-якої толерантності до неприхованого зла:

«Любі панове,

дякую за вашого листа. (…) На жаль, я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі під словом arisch (арієць). Я не арійського походження, тобто індо-іранського; наскільки мені відомо, жоден із моїх предків не розмовляв індськими, перськими, ромськими або спорідненими до цих діалектами. Але якщо вас треба розуміти в тому сенсі, що ви питаєте, чи я не єврейського походження, то можу лише сказати, що, на жаль, не маю серед предків представників цього обдарованого народу. Мій прапрапрадід прибув в Англію у вісімнадцятому столітті з Німеччини: отже, мій родовід цілковито англійський, а сам я — англієць, і цього достатньо. Я звик, одначе, пишатися своїм німецьким прізвищем, зокрема протягом печальної останньої війни [мається на увазі Перша світова], коли служив в англійській армії. Проте не можу не зазначити, що коли такі безглузді й нахабні запити стануть нормою в літературних справах, незабаром настане момент, коли німецьке ім’я перестане бути підставою для гордості. Ваш запит, поза сумнівом, продиктований вимогами законів вашої країни, але його застосування до підданих іншої держави було би недоречним навіть якби воно хоч якось стосувалось (а воно і не стосується) якості мого твору чи його придатності до друку — в чому ви, як здається, пересвідчились самостійно, без огляду на моє Abstammung (походження). Сподіваюсь, моя відповідь вас влаштує.

Щиро ваш, Дж.Р.Р. Толкін.»

Толкін зневажав нацистів не лише через їхню людиноненависницьку ідеологію, жертвами якої стали мільйони невинних людей. Як людина освічена, він відчував відразу до невігластва й тупості, на яких будувалася ця фальшива ідеологія. Для створення свого лжевчення про «вищу расу» нацисти спекулювали на європейській міфології, в яку Толкін, як учений і письменник-фантаст, був закоханий і яку взяв за основу для створення свого Середзем’я; і це викликало у нього особливий гнів. В одному з листів до свого сина Майкла він пише про «особисту ненависть» до Гітлера.

«Але, гадаю, я краще від більшості інших розумію сутність цієї “нордичної” маячні. Хай там як, але у мене у цій війні є особистий мотив для ненависті — і, мабуть, тому в 49 років із мене вийшов би кращий солдат, ніж у 22, — до того паскудного малого невігласа Адольфа Гітлера (бо так дивно працює диявольське натхнення: жодним чином воно не підсилює суто інтелектуальних спроможностей, а зачіпає саму лише волю). Він зруйнував, спотворив, викривив і зробив навіки проклятим те найвище надбання Європи, шляхетний дух Півночі, який я завжди любив і намагався подавати в його істинному світлі».

Нехай чіткі моральні орієнтири, яких дотримувався Толкін, будуть для нас прикладом у цей час, коли ми протистоїмо ворожій орді, просоченій лжевченням про «русскій мір», заснованим на викривлених уявленнях про християнську віру та історію, і таким само вбивчим, як і нацистська ідеологія Гітлера.


Джерело