Коронавірус вимагає навернення

Ґабріела Кубі

Несподівано у спиці світового колеса гіперактивності встромили палицю, звану коронавірус, суспільне життя зупинене. Транспорт, бізнес, спортивні заходи, школи, університети, дитячі садочки, масові заходи та навіть богослужіння заборонені державою. Відкрите суспільство перебуває у ізоляції і країни одна за одною встановлюють своєму населенню домашній арешт.

Надзвичайне втручання уряду в життя громадян приймається без опору. Ба більше, чим жорсткіші ці заходи, тим більш відповідальною видається поведінка таких урядів. У Шанхаї суспільне працює лише за штрих-кодом, який кожен громадянин має носити на зап’ясті. У будь-який час він може бути сканованим та отримати вказівки щодо того, куди і як він може їхати, працювати чи перебувати у карантині. У Німеччині телекомунікаційна система передає дані про пересування користувачів мобільних телефонів до Інституту Роберта Коха.

До цього часу ми робимо все, що вони говорять – залишатися вдома і мити руки після кожного можливого контакту з невидимим ворогом. Ми спілкуємося майже цілковито онлайн, ніколи наживо,  щоразу безтілесно – ось до чого нас так чи інакше спонукають.

Як довго триватиме ця примусова перерва? Ніхто не знає. Експерти не знають чи буде резистентною імунна система після хвороби, викликаної вірусом. Невідкладне завдання – не допустити колапс системи охорони здоров’я. Але при цьому ймовірність колапсу світової економіки допускається.

У нерухомому повітрі зависли стривоженість і зосереджена увага. Всі це відчувають. Світовий дім збудовано на піску? Чи втримається він, коли поллється злива? Світові економічні взаємозв’язки деформуються через «шатдаун». «Шатдаун» означає крах, крах означає втрату роботи, виселення з житла, дефіцит усього, що необхідне для життя. Чи просто такими є наші страхи. Уряди магічними рухами виймають мільярди з капелюха, щоб відвернути крах чи просто  відстрочити його в часі?

Несподівано ніхто вже  не переймається глобальним потеплінням. Тепер залишилось тільки “економічне відновлення”. Чи будуть країни ЄС, особливо Німеччина, все ще спроможні (і чи захочуть) завозити величезну кількість мігрантів, якщо власне існування вже під загрозою? Навіть Зелені та інші ліві можуть вирішити, що кров все ж густіша за воду.

Весь світ уподібнився людині, якій щойно діагностували рак. Карти перетасовані. Одна з цих карт – чорна, і з неї посміхається Смерть з косою. Все невизначено. Так, ми всі знали, що мусимо померти колись, і бажано, щоб у той час, коли ми визначимо для себе. У Попільну середу 2020 року Федеральний конституційний суд Німеччини усунув усі юридичні бар’єри для нової підприємницької діяльності – допомоги при самогубстві. Але як помирати, якщо ще не прийняте рішення? Для багатьох це так само, немов дивитись у безодню.

Що люди роблять, коли їм діагностують рак? Геть увесь стрес на роботі! Раптом настає час для глибших питань: яким було моє життя, чи була любов, де вона мала би бути, до ближнього, до Бога, а що, якщо  дійсно маю померти, що тоді?

«Шатдаун», покликаний зупинити переможну ходу коронавірусу, дає нам час, дорогоцінний час. І загрозливий час водночас, адже наші прогнози не сягають далі, ніж до кінчика нашого носа. Раптом у нас є сімейний час. Маленькі діти раптом там, де їм належить бути – зі своїми мамами. Татусі вдома. Подружні пари мають час поговорити один з одним. Люди опиняються за сімейним обіднім столом, а діти навіть справді мають сніданок. Одним махом і всі сім’ї стали навчатись удома. Замість школи на увесь день – цілодобова сім’я, просто за одну ніч! Але чи батьки досі знають, що робити? Понад десять років їм промивали мізки, щоб вони повірили, що тільки кваліфіковані зовнішні вихователі можуть належним чином виховати маленьких дітей. У багатьох сім’ях, певно, екрани, замінять батьківський денний догляд. Однак і ця мить є чудовим шансом для возз’єднання сім’ї.

Коли раптом нам роздали цю чорну карту Смерті з косою, питання незмінно виходять за межі видимого. Свідомість прокидається. Питання Бога, раніше приглушені благополуччям, раптом вже не так просто ігнорувати. Існує внутрішній поклик виправити відносини, особливо стосунки з Богом. І не лише особисто, але як ціле суспільство. Біблія розповідає нам про вічно повторюваний цикл: заклик Бога, радісне прийняття людьми, розквіт громади, перемога над ворогами, благополуччя, спокуса, занепад, катастрофа, розпуста і знову пророчий заклик, навернення, процвітання, перемога, благополуччя, занепад. . . Прочитайте молитву покаяння Неємії (9:26–29).

Цей цикл повторюється з покоління в покоління, від культури до культури. В наш історичний момент ми опиняємось у фазі занепаду, заскочені, коли нас раптово атакує ворог.

Коронавірус дає нам час на роздуми. Новим у нашій ситуації є те, що вперше в світовій історії економіка є глобалізованою – і коронавірус є глобальним. Немає аварійного виходу, і немає Нового Світу, до якого можна було б відправитись. Але є можливість повернутися до відносин з Богом і слідувати за ним через пустелю цієї кризи.

Це година Церкви. Нам зараз потрібні люди Бога – святі священики, віруючі та миряни, які можуть подати приклад віри, надії та любові та навчати нас використовувати багатий духовний скарб, що належить нам як католикам: таїнства Сповіді та Євхаристії, Єлеопомазання, Слово Боже, свята вода та кадило, молитви до Богоматері та святого Йосифа, Розарій, Хресна Хода, велика кількість молитов, зв’язок з Ангелами, з нашим Ангелом-Охоронцем, зі святими і мучениками та душами в чистилищі, шанування мощів святих, які є у кожній церкві, свідчення святих, що мали героїчні чесноти, і, майже забутою, силою екзорцизму.

Але через пристосування до духу часу та тяжкі гріхи священиків та єпископів Церква втратила авторитет. Тільки через покаяння цей авторитет можна повернути. Протягом десятиліть нас навчали невиразними проповідями, які все менше вихоплюють віруючих із затишної сонливості процвітання. Катехизм на теми дня, що викликають протиріччя, про Божий план на чоловіків і жінок, сексуальність, сім’ю, святість життя від зачаття до природної смерті – приречені. Визнання провини на Святій Месі вже відсутнє. Тепер у нас є тільки милосердний, “приймаючий” Бог, а не справедливий і святий.

Чи помітили ті з вас, хто розбавляє вино проповіді власною водою, що ваші слова втратили резонанс у серцях віруючих? На кого Господь націлюється своїми гострими словами проти книжників і фарисеїв (Матея 23: 1–39)? Хіба “Синодальний шлях” не є нерозумним і зайвим? Позбудьтесь цього! Визнайте, що все це було помилковим – маніпулятивне організоване відступництво, спрямоване проти католицької віри. Якщо “проблема жінки” є найбільшим викликом для єпископа, то він не має що сказати нужденним. Покаяння – порядок денний! Якби хтось з єпископів зізнався, що до тієї миті, коли вірус пробудив нас до справді важливого, він не мав сміливості протистояти духові часу і взяти на себе страждання Ісуса, він би купався у вдячності і глибокій пошані. Він став би лідером справжнього руху за віднови. Гільдеґарда Бінгенська  писала про “силу співчуття та покаяння для оновлення світу”.

Можливо, “реформатори” Церкви, які повчали про пристосування замість покаяння, думали, що відступ від божественного порядку триватиме завжди: кратні мільйонам вбивства ненароджених дітей, заколот проти чоловічої та жіночої ідентичності, руйнування сім’ї, нищення взаємозв’язку сексуальності та моралі, юридична легітимізація гомосексуального “шлюбу”, глобальної залежності від порнографії, колективного нехтування дітьми та молоддю, “вдосконалення” людини через трансгуманізм. Опір Церкви щоразу був слабким, і віруючі не отримували вказівки від своїх пастирів протистояти насильницьким маніпуляціям масовою свідомістю. Як це розуміли “реформатори”, Церкві потрібно було перейти на сторону більшості, щоб не втратити людей. Вівці масово втекли, але це не призвело до жодних роздумів, бо в таці ще досі є гроші. Коронавірус на невизначений час спинив цей марш. Це прелюдія, увертюра. Чи повірить хто-небудь в усе це потім (та що таке потім?) коли повернемося до звичних справ?

Яке знамення: Базиліка Святого Петра, серце Церкви, – закрита! Єпископи першими, в передчасній покорі, скасували релігійні служби, не маючи на що їх замінити. Чому б не вжити розумних запобіжних заходів для зменшення щільності вірян на Месі (як це зробили єпископи в Польщі), попросивши групи високого ризику залишитися вдома? Чи не час закликати людей, які не досягли 60 років, приймати таїнства Сповіді та Євхаристії? Уявіть собі, якби третьої неділі Великого посту папа не ходив вулицями Риму сам, а з нескінченною чергою людей (на необхідній відстані один від одного), здійснюючи паломництво до семи церков Риму, як Святий Филип Нері зробив це колись. Зараз Церква в Німеччині та в інших державах вже не має вибору. Уряди забороняють проводити всі збори в церквах, мечетях, синагогах та інших релігійних спільнотах.

Чи не повинні ми зараз молити Небо? Але ми ще не дійшли до цього, ще не на колінах. Ми думаємо, що зможемо контролювати свою долю, якщо уникатимемо всіх контактів з людьми. За що ми повинні молитися? Щоб коронавірус зник і все знову стало, як і було? Чи не набагато більше потрібно молитися за навернення, щоб ваги були зняті з наших очей, щоб ми могли усвідомити та визнати, де ми як люди та суспільство повстали проти Бога та його творіння? Не варто зосереджуватись на питанні чи коронавірус є покаранням від Бога. Якщо Бог любить своє творіння, то він не може безкінечно дозволяти топтати його Десять Заповідей і людству саме себе знищити. Він дав нам Десять Заповідей, щоб ми вибирали життя, а не смерть (Второзаконня 30:19).

Коронавірус спалахнув під час посту. У Євангеліях і щоденних читаннях ми щодня покликані до покаяння. Бог попереджає про наслідки, якщо до закликів про покаяння не прислухаються. Чи чуємо ми цей заклик?

У світлі негараздів, обурливе нахабство, особисто визначати початок і кінець життя, бажати вибрати власну стать, вбивати небажану дитину або бажати схрестити людей з тваринами чи машинами, буде визнано злочином. Ми не господарі життя і смерті. Ми навіть не господарі крихітного вірусу. Уявіть, скільки це давало б надії, якби політики, яким потрібно ухвалити надзвичайно тяжкі рішення, збиралися разом для молитви про мудрість. Безперечно, сила вірусу може стримуватися радикальними заходами ізоляції. Однак, можливо, нещастя від глобального економічного колапсу буде набагато більшим, ніж будь-який розпад системи охорони здоров’я. З нашим обмеженим баченням ми потребуємо присутності Святого Духа, щоб скерував до правильних рішень. Людина, що віддалилась від Бога і обманює себе, думаючи, що є незалежною, втратила смирення. Нам потрібно знову це зрозуміти.

Бог не відмовився від нас. Оскільки ми є хрещеними людьми, Ісус Христос живе в наших серцях і бажає, щоб ми знайшли його там, бо «де збільшився гріх, там перевершила ласка» (до Римлян 5:20).

Ґабріела Кубі – німецький соціолог та міжнародний спікер. Вона є автором книги «Глобальна сексуальна революція: руйнування свободи в ім’я свободи».

Переклав з німецької Джеймс Патрік Кірхнер. Оригінальний нарис опублікований у періодичному виданні Vatican Magazin.

На українську переклала Оксана Гриша.

1 Comment on "Коронавірус вимагає навернення"

  1. Господь в очередной раз нас вразумляет и призывает к покаянию, показывая тщетность наших дел земных…

Напишіть відгук