Модуль «Техніки прийняття рішень з використанням компонентів Ненасильницького спілкування(ННС)»

Модуль

«Техніки прийняття рішень з використанням компонентів Ненасильницького спілкування (ННС)»

як логічне продовження і доповнення циклу модулів із серії курсу

«Основи соціального лідерства-служіння».

«З усіма дбайте про мир…

Пильнуйте, щоб ніхто не залишився без Божої благодаті,

 щоб якесь гірке коріння, пустивши паростки угору,

 не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох…».

(До Євреїв 12:14-15)

Автор: Галина Канафоцька, координатор Центру стратегічних комунікацій та моделювання ХСП, методолог, тренер-викладач.

Цільова аудиторія: Керівники різних ланок управління та адміністрування будь-яких інституцій та галузей господарювання, різного роду діяльності, релігійних, політичних та ідеологічних вподобань, різного рівня знань та компетентностей, різного рівня свідомості з високою мотивацією до власного зростання та бажанням відкриття свого потенціалу/талантів на шляху досягнення особистого і колективного розвитку та спільного блага, а також усі, хто прагне  при прийнятті рішень застосовувати техніку ННС.

Вікова категорія: дорослі.

Вид: тренінг з елементами соціологічного моделювання.

Контекст модуля: Модуль «Техніки прийняття рішень з використанням компонентів Ненасильницького спілкування (ННС)» подається з метою засвоєння  технік прийняття рішень,  заснованих на принципах ННС, а також технік з використанням  компонентів ННС при прийнятті рішень за допомогою соціократії та системного консенсусу, що сприятиме знаходженню рішень, які працюватимуть в довготерміновій перспективі та підтримуватимуть сталий розвиток. Дані методи прийняття рішень є новими для України та такими, що дозволяють забезпечувати сталий розвиток для різних інституціональних структур незалежно від сегменту сфери їхньої діяльності.

Матеріали тренінгу розроблені та методично впорядковано автором з дотриманням Керівних принципів використання методу ненасильницького спілкування, адаптованих Українським центром ненасильницького спілкування і  примирення  «Простір Гідності» (www.facebook.com/prostir.hidnosti). В основу тренінгу покладені матеріали, розроблені сертифікованим  тренером  з Ненасильницького спілкування (ННС) Ірмтрауд  Каушат (Німеччина)(https://dignityspace.org/trainer/irmtraud-kaushat-13/) у частині ННС та методів соціократії і системного конценсусу,  перекладені з англійської Роксоланою Мельник та адаптовані Оленою Ганцяк-Каськів. Наукову редакцію з питань ННС було здійснено кандидатом в сертифіковані тренери ННС Олександром Цюпкою (США).

Учасники модуля під час тренінгу матимуть змогу забезпечити процеси позитивної міжособистісної та соціальної взаємодії у такий спосіб, що дозволить не лише засвоїти техніки прийняття рішень з компонентами ННС, а й розширити можливості примінення даних методик в своїх громадах, робочих колективах, а також у своїх родинах та сім’ях.

Дещо з презентаційних слайдів і матеріалів модуля:

Ненасильницьке спілкування, соціократія, консенсус, позитивна взаємодія

Ненасильницьке спілкування (ННС, спілкування співпереживання або спілкування співпраці) – це процес або метод спілкування, розроблений американським психологом д-ром Маршалом Розенберґом на початку 1960-х років. В основі методу лежить клієнт-центрована психотерапія та гуманістична психологія Карла Роджерса, доповнена концепцією універсальних потреб, які є рушійною силою людських дій.

(Nonviolent Communication (abbreviated NVC, also called Compassionate. Communication or Collaborative Communication).

More about NVC http://en.wikipedia.org/wiki/Nonviolent_Communication)

  • Потреби це життєва енергія, що стимулює кожного до пошуку шляхів для ефективного виживання, розвитку і забезпечення здоров’я.
  • Якщо потреби не забезпечені, тоді з’являється напруження.
  • В усіх культурах потреби є однаковими, тільки є різні способи для їхнього забезпечення.
  • Варто зазначити, що для означення потреб ми повсякденно використовуємо цінності.
  • Цінності зазнають впливу з боку культури, в якій ми живемо, а також з боку суспільних змін.
  • Але варто пам’ятати, що цінності – це не потреби.
  • Цінності є абстрактними/суб’єктивними шляхами/стратегіями, за допомогою яких ми задовільняємо потреби.
  • Тому так важливо при прийнятті рішень враховувати саме потреби кожного.

10 ключових допущень Ненасильницького спілкування:
1. Усі люди поділяють основні базові (універсальні) потреби.
2. Будь-яка дія людини – це спроба задовільнити ту чи іншу її потребу.
3. Наші емоції вказують на стан потреб – потреба задоволена чи не задоволена.
4. Найбільш прямий шлях до умиротворення – через емоційний зв’язок зі своїм внутрішнім   світом.
5. Право вибору – це виключно внутрішня сила.
6. Кожна людина має потенціал до співпереживання / емпатії.
7. Люди отримують радість від добровільного дарування / давання.
8. Люди задовільняють потреби через взаємозалежні відносини між собою (спілкування).
9. На землі є достатньо ресурсів, щоб задовольнити потреби кожного.
10. Люди, за своєю природою, здатні змінюватися.

(Оригінально сформульовано і опубліковано Miki Kashtan,

адаптовано Sasha Tsyupka. – https://www.facebook.com/prostir.hidnosti)

«В основі будь-якої форми роботи лежить поняття відносин, які ми можемо і повинні мати з тими, хто відрізняється від нас самих.»

(Енцикліка Святішого отця Франциска «Laudato Si»

Про турботу за наш спільний дім, п.125)

Метод ННС спрямований на три аспекти спілкування:

  • емпатія до самого себе (глибоке і співчутливе усвідомлення власного досвіду),
  • емпатія до іншого (сприйняття іншого з глибоким розумінням/співпереживанням)
  • справжнє вираження самого себе (автентичне вираження, яке може надихнути інших і спонукати до розуміння та співпереживання)

(https://www.cnvc.org )

Спілкування з елементами ННС веде як окремих осіб, так і цілі групи та організації до позитивної взаємодії та передбачає підтримку і забезпечує сталий розвиток та перспективи майбутньої співпраці усіх його учасників.

«Зусилля кожного з вас, взятого окремо, не приносять результату. – А коли вас об’єднає Любов Христова, ви будете вражені плодами.»

(Св. Хосемарія Ескріва де Балагер. «Шлях», 847)

Ідею «соціократії» висунув американський соціолог Уорд Лестер Франк (1841-1913), що базувалася на   науковому контролі соціальних сил, які перетворюють капіталізм в “суспільство загального блага”.

( http://enc-dic.com/modern/Uord-lester-frank-1841-1913-21220.html)

Соціократія (Sociocracy) – так Лестер Уорд називає частину соціальної динаміки, яка має прикладний характер і трактує про свідому дію людини на соціальний процесс.

( http://enc-dic.com/modern/Uord-lester-frank-1841-1913-21220.html)

Консенсус (від лат. consensus – згода, єдність, співучасть) – наявність між двома або більше індивідами подібних орієнтацій у якому-небудь аспекті. Той або інший ступінь згоди й погодженості в діях необхідний для будь-якої форми соціального спілкування, будь-якої соціальної організації.

(http://naprikoli.com/ponyattya-konsensusu-m-vebera-sposoby-dosyahnennya-konsensusu-v-suspilstvi.html)

В матеріалах з Вікіпедії – вільної енциклопедії консенсус визначається як:

  • загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, з’їздів, конференцій, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних поглядів;
  • процес знаходження, пошуку, вироблення рішення, яке б задовольнило всіх учасників переговорів до останнього, без винятків, а також саме таке рішення;
  • відсутність у сторін, що домовляються, заперечень проти пропозицій, висунутих під час переговорів.

(https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD

%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%83%D1%81)

За М. Вебером, консенсусце об’єктивно існуюча ймовірність («шанс») того, що, незважаючи на відсутність попередньої домовленості, учасники тієї або іншої форми людської взаємодії поставляться до очікувань один одного як значущих для їхньої поведінки. До того ж, мова йде зовсім не про те, що при цьому люди обов’язково будуть співробітничати один з одним; важливо, щоб кожний з учасників взаємодії враховував як щось значуще для його поведінки відповідні очікування інших, які є його партнерами. І як тільки це урахування діючим індивідом очікувань його партнерів по взаємодії дає йому певний «шанс» для досягнення своєї раціонально осмисленої мети, можна говорити, згідно з М. Вебером, про наявність консенсусу.

(http://naprikoli.com/ponyattya-konsensusu-m-vebera-sposoby-dosyahnennya-konsensusu-v-suspilstvi.html)

Важливими для підтримки консенсусу в суспільстві визнаються три обставини:

  • По-перше, природна готовність більшості населення дотримуватися чинних законів, постанов, норм.
  • По-друге, позитивне сприйняття інститутів, покликаних перетворювати ці закони й постанови в життя.
  • І нарешті, по-третє, відчуття приналежності до якоїсь спільності (до нації, наприклад), що сприяє певному нівелюванню ролі розходжень (соціальних, регіональних і т.п.). У той самий час міцність консенсусу в рамках окремих груп може перешкоджати створенню консенсусу на міжгруповому рівні.

(http://naprikoli.com/ponyattya-konsensusu-m-vebera-sposoby-dosyahnennya-konsensusu-v-suspilstvi.html)

Використання  компонентів ННС при прийнятті рішень за допомогою соціократії та системного консенсусу дозволяє вийти на рівень, при якому потреби кожного з його учасників рівноцінно враховуються, чим забезпечуються процеси позитивної взаємодії на перспективу як в межах окремих груп, так і на міжгруповому рівні, що  формує колективи творчих, відданих та приналежних до даної організації особистостей.

Позитивна взаємодія – процес забезпечення такої форми діалогу, при якому створюється зв’язок, у якому усі потреби/мотивації його учасників рівноцінно поважаються, та атмосфера взаєморозуміння, в якій з’являються можливості побудови кращих стосунків на перспективу.

«Ми не намагаємося стати одне одним,  ми повинні визнати одне одного, вчитися бачити іншого і поважати його, такого, яким він є».

(Герман Гессен)

«Ваша розмова нехай завжди буде люб’язна та приправлена сіллю, щоб знали, як треба вам кожному відповідати».

(До Колосян 4:6)

Поєднуючи соціократію та ННС

  • Позитивна взаємодія забезпечується у процесі засвоєння технік прийняття рішень в дусі ННС, яке передбачає врахування потреб кожного учасника.
  • Не завжди є можливість задовольняти потреби, однак, визнавши це, ми уже певним чином такі потреби задовольняємо.
  • Часто помічним буде звернутися до людей, чиї потреби були б не задоволеними у зв’язку із запропонованим рішенням.
  • Тоді варто вияснити причини заперечень, включаючи потреби, наведені у Таблиці потреб.
  • Після того, як кожен дізнався про потреби, що стоять за вагомими запереченнями, що дозволяє зрозуміти, що з цим рішенням група не випрацює спільного бачення, подається/розробляється нова пропозиція.
  • Кожен висловлюється, використовуючи 4 кроки процесу ННС, чи, принаймні, намагається це робити. Ймовірно, це б допомогло пов’язати це рішення з собою і з цілою групою.
  • Під час цього процессу можемо запропонувати стратегію, що прокладе шлях до обопільної згоди.
  • Процес соціократії дозволяє кожному присутньому бути частиною системи, в якій умовою для успіху стає спільна мета/бачення і важливою є різниця між запереченням/вагомим запереченням.
  • На розгляд і голосування виноситься лише одна пропозиція.
  • Процес соціократії при прийнятті рішень потребує багато часу, тому є доцільним при прийнятті тільки фундаментальних рішень.

Я почуваюся добре тільки тоді, коли кожен почувається добре

Для забезпечення процесів позитивної взаємодії керівник групи згідно з ННС має не лише демонструвати свою присутність, а й бути:

  • готовим слухати з відкритим розумом і «перекладати» критику, судження і звинувачення;
  • спроможним самоемпатувати, якщо його зачіпає те, що кажуть чи роблять інші;
  • здатним налагодити зв’язок з незадоволеними потребами кожного в групі на даний момент;
  • відкритим до узгодження прохання;
  • готовим показати себе вразливим перед групою, ділячись тим, що стало подразником для його почуттів і незадоволених потреб;
  • давати і отримувати непростий зворотній зв’язок, якщо слова чи дії особи не сприяють роботі групи (life-serving), тим самим повертаючи групу до реальності;
  • надихати учасників групи;
  • дозволити собі черпати натхнення в учасників групи.

Це означає, що ми потребуємо нового типу прийняття рішень, щоб припинити використання тих інших, до яких ми звикли, а саме:

  • авторитарне прийняття рішень, при якому одна людина вирішує, а інші роблять те, що їм кажуть, з метою уникнення покарання;
  • демократичне прийняття рішень, при якому пропозиція, що набрала найбільшу кількість голосів, перемагає.

Техніки, що сприяють знаходженню рішень, які працюватимуть в довготерміновій перспективі та підтримуватимуть сталий розвиток, або прийняття рішень за допомогою системного консенсусу й ННС

Два рівні системного консенсусу:

  • швидкий консенсус;
  • поглиблений консенсус.  

Швидкий консенсус  використовується тоді, коли йдеться про «прості» рішення.

Якщо з’ясовується, що ситуація складніша, ніж передбачалося, або йдеться про ґрунтовні рішення, тоді застосовується поглиблений консенсус.

Інтеграл руху до прийняття рішень за допомогою системного консенсусу й ННС

  • Визначення ключових питань (Ключовим питанням може бути: Хто приймає рішення в цій організації?)
  • Чітка картина ситуації (Спостереження – згідно з термінологією ННС.)
  • Пропозиції рішень (Стратегії – згідно з термінологією ННС.)
  • Оцінка пропозицій (Кожен може висловити свої зауваження стосовно того, що може статися, якщо ця пропозиція буде прийнята як остаточне рішення (голоси проти), або що свідчить на користь цього рішення (аргументи за).)
  • Голосування (Голосують всі, хто має право голосу, кожній пропозиції дається оцінка від нуля до пунктів «проти». Рішення з найменшою кількістю пунктів «проти» є тим рішенням, яке буде пізніше реалізовуватися.)
  • Пропозиції стосовно покращення (Якщо кількість голосів «проти» надто велика, рекомендується вислухати міркування і потреби тих, хто не підтримує пропозицію. Процес може бути довгим і вимагати окремих коротких розмов з кожним, хто висловив незгоду. Після цих консультацій деякі пропозиції можуть бути відкореговані. У підсумку може перемогти те рішення, якому спочатку чинився найбільший спротив.)
  • Голосування (аналог попереднього голосування)

«Деякі найгрубіші помилки при прийнятті рішень відбуваються тому, що якісь елементи мозаїки лишаються непоміченими».

(професор Барух Фішхофф)

В системному консенсусі підтримуються заперечення того чи іншого рішення. Вже існуючі домовленості теж підлягають обговоренню.

  • Досвід засвічує, що, на відміну від з‘ясування, хто «за», наявність когось, хто «проти», сприяє знаходженню рішень, що працюватимуть в довготривалій перспективі та підтримуватимуть сталий розвиток.

Припустімо, що є досить велика група, яка висловлюється за певне рішення. Одночасно може існувати група, яка активно налаштована проти цього рішення і перешкоджатиме втіленню рішення всіма доступними способами, поводячись пасивно та не виконуючи свою частину роботи. Вірогідність такого результату суттєво зменшується, якщо ми оберемо рішення, що викликає найменше заперечення. Можливо, це не буде рішення, якому надає перевагу більшість, але можна припустити, що більше людей будуть готові його виконувати.

«Не робіть нічого підо впливом суперечки чи з марної справи, але вважайте в покорі  один одного за більшого від себе; майте на увазі користь не власну, а радше інших».

(До Филип’ян 2:3-4)

Вплив на політику міг би бути величезним. «Завдяки консенсусу будь-які політичні групи могли б ухвалювати рішення значно легше, швидше та з менш войовничим налаштуванням. Блокування рішень було б неможливим. Всі політичні партії в парламенті могли б взаємодіяти конструктивно. Відбувалося б конструктивне змагання партій, щоб знайти якісні рішення. Приймалися б такі рішення, що уможливлюють сталий  розвиток, а не мають на меті тільки наступні вибори. Йшлося б про новий критерій успіху, про консенсус. На користь консенсусу свідчить і «парадокс влади»: хто хоче проявити свою владу, наштовхнеться на спротив і буде приречений на невдачу. Отже, боротьба за владу стає контрпродуктивною»

(Скорочена цитата з: Georg Paulus, Siegfried Schrotta, Erich Visotschnig: Systemisches Konsensieren- Der Schlüsse lzum gemeinsamen Erfolg, Danke-Verlag 3. Auflage 2013)

«Хто з-між  вас хоче стати великим, хай буде вам  слугою, і  хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх»

(від Марка: 10, 43-44)

Соціократія чи системний консенсус?

Розуміння відмінностей та спільних ознак процесів соціократії та системного консенсусу (Порівняння процесів соціократії і системного консенсусу) дозволяє при прийнятті рішень використовувати той метод, який найбільше підходить для прийняття рішень в даній ситуації. А ще при прийнятті рішень можливе поєднання елементів обох методів.

«І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови і діл добрих; не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день».

(До Євреїв 10: 24-25)

 «Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує».

(Від Марка 9:23)

Якщо Вас зацікавив модуль, тоді продовжуйте слідкувати за нашими анонсами на сайті ХСП та на інших пов’язаних ресурсах, на яких додатково буде розміщена інформація про час, умови та місце проведення модуля, а також приєднуйтеся до нашої групи дописувачів, а в подальшому слухачів і учасників курсу «Основи соціального лідерства-служіння».

Ваші відгуки і коментарі важливі для нас і ми заздалегідь вдячні за них.

Далі буде…

Be the first to comment on "Модуль «Техніки прийняття рішень з використанням компонентів Ненасильницького спілкування(ННС)»"

Напишіть відгук