Сексуальна свобода дітей чи прихована німецька педофілія?

Коли звучить термін «педофілія», то це автоматично асоціюється із сексуальними скандалами в Католицькій церкві. Проте, лаври першості в розбещенні дітей належать далеко не клірикам. Починаючи з 60-тих років так звані прогресивні кола Європи сповідували та пропагували «сексуальну свободу дітей». Іншими словами, під виглядом боротьби за права ховалася звичайна педофілія.

Попередження: у статті присутні шокуючі описи сексуальних злочинів проти дітей.


МЮНСТЕРСЬКИЙ «ПЕДОФІЛЬСЬКИЙ» ПРИТОН

Нещодавно в Німеччині відбулася гучна подія. В рамках розслідування фактів скоєння сексуального насильства над дітьми у низці федеральних земель було затримано 11 осіб. Про це заявив у суботу, 6 червня, начальник поліції міста Мюнстер Райнер Фурт (Rainer Furth). Вони підозрюються у скоєнні сексуальних злочинів стосовно трьох хлопчиків — п’яти, десяти та дванадцяти років.

Серед підозрюваних є також 45-річна матір організатора, якій, за інформацією поліції, було відомо про сексуальне насильство над дітьми і яка усіляко йому сприяла.

Четверо чоловіків неодноразово ґвалтували трьох хлопчиків у цьому літньому будинку, знімали на відео та розміщали у DarkNet

Головною жертвою педофілів поліція вважає 10-річного хлопчика, який є сином співмешканки основного підозрюваного, а решта хлопчиків — родичі двох затриманих.

За даними поліції, підозрювані здійснювали сексуальну наругу над дітьми у садовому будинку у Мюнстері та записували свої дії на відео. Поліція виявила близько 500 терабайтів даних в серверній кімнаті, обладнаній в підвалі одного з будинків в Мюнстері.

НЕВТІШНА СТАТИСТИКА

На жаль, випадки, подібні до «мюнстерського» в Німеччині не поодинокі. Згідно із останніми статистичними даними опублікованими німецькою федеральною кримінальною поліцією, у 2019 році кількість злочинів пов’язаних із сексуальним насиллям над дітьми зросла майже на 65%. Постраждало 15 936 неповнолітніх, що на 1300 осіб більше, ніж минулоріч.

Слід мати на увазі, що офіційна статистика — це тільки випадки, за якими були порушені кримінальні справи і тривали розслідування. Але саме в цій сфері злочинності дуже велика сіра зона – кількість випадків наруги над дітьми, що залишаються нерозкритими.

Ще більше за число фізичних сексуальних домагань, зловживань і зґвалтувань дітей у Німеччині зросла кількість злочинів, пов’язаних з дитячою порнографією — її виготовленням, зберіганням та розповсюдженням. У статистиці BKA за 2019 рік таких випадків 12262, що аж на 65% більше, ніж у 2018-му році.

«ДИТЯЧОЇ ПОРНОГРАФІЇ НЕ ІСНУЄ. У ВИПАДКУ З ДІТЬМИ — ЦЕ ЗҐВАЛТУВАННЯ»

Тим часом, голова громадського фонду допомоги дітям (Deutsche Kinderhilfe e.V.) Райнер Бекер (Rainer Becker) вважає термін “дитяча порнографія” некоректним.

«Порнографія — це добровільний секс дорослих людей, які знають і згодні з тим, що їх знімають, а потім будуть показувати в інтернеті. У випадку ж з дітьми мова завжди йде про сексуальне насильство, що доходить до зґвалтування».

Абсолютно неадекватним він вважає і ступінь покарання, передбачений в німецькому Кримінальному кодексі за такі злочини. За зберігання дитячої порнографії передбачено покарання максимум до трьох років позбавлення волі, а за банальну крадіжку в магазині в Німеччині можуть посадити і на п’ять років.

КОРІНЬ ЗЛА — СІМ’Я?

Незалежний німецький уповноважений з питань сексуальних зловживань щодо дітей Йоганнес-Вільгельм Рьоріґ (Johannes-Wilhelm Rörig) дослідив, що кожен восьмий або навіть кожен сьомий дорослий житель Німеччини в дитинстві або юності на собі відчув сексуальне домагання або насильство.

Йоганнес-Вільгельм Рьоріґ на прес-конференції щодо статистики сексуального насильства над дітьми в 2019 році

Чверть усіх випадків сексуального насильства, за його даними, відбувається всередині родини, половина — в колі рідні та найближчих соціальних контактів, до яких можуть належати, приміром, тренери зі спортивної секції або опікуни.

Професор Ганс-Юрген Шимке, колишній голова Асоціації захисту дітей у Північній Вестфалії, вважає, що законодавство Німеччини дало сім’ї надто багато прав щодо виховання дітей і майже виключило державу із цього процесу.

«Зважаючи на наш досвід часів націонал-соціалізму, ми включили положення до Конституції Німеччини, яке передбачає, що піклування та виховання дітей є природним правом батьків».

Це, наголошує він, принципово відрізняється від ситуації в інших країнах.

«У США, наприклад, немає такого переважного батьківського права. Вони застосовують більш прагматичний підхід. Якщо хтось з батьків не контролює своїх дітей на ігровому майданчику, вони ризикують бути покараними за це», — наголошує Шимке. «У Данії всіх дітей, коли вони народжуються, супроводжує соціальний працівник, який дуже пильно постерігає за поведінкою батьків. І у Франції теж держава поділяє відповідальність з батьками».

Але про те, чому сексуальне насилля відбувається в основному в колі родини, німецькі чиновники воліють не говорити. Точніше, намагаються забути причини, які привели до трагічної статистики сьогодення. Лише зрідка журналісти «воскрешають» давно забуту і табуйовану тему.

РОЗБЕЩЕНІ БАТЬКИ — РОЗБЕЩЕНІ ДІТИ

Корінь проблеми варто шукати в подіях 1968 року, коли в Німеччині почало широко пропагуватися поняття «сексуальної свободи дітей».

Варто розуміти, що ще досить свіжими були рани ІІ Світової війни, спогади про нацизм, Гітлера та Третій Рейх. Німці всіма силами намагалися позбутися ганебного минулого, що призводило до різних крайнощів. Все більше німців поділяли «ліві» переконання. Діапазон «лівих» організацій був досить широким — від комуністів до «зелених», від феміністок до гей-спільноти. Попри певні розбіжності у поглядах, їх всіх об’єднувало трактування сексуальності, як свободи та розкутості. Це було плодом так званої «сексуальної революції», яка в США та Європі в той час набирала обертів.

Представники істеблішменту, студенти, інтелігенція та наукові кола теж були під впливом «лівої» ідеології та сексуальної революції. Вільгельм Райх, австрійський та американський психоаналітик, представник фройдомарксизму, стверджував, що справжня пролетарська соціальна революція приречена на провал без революції сексуальної. Він заперечував засновану на примусі сексуальну мораль, критикував структуру патріархальної сім’ї (яка, як він зазначав, і так вже була підірваною), вимагав зміни патріархально-авторитарної форми сім’ї її «природною формою».

Отож, в 1968 році в Німеччині заговорили про «сексуальну свободу дітей». В різноманітних середовищах (освітніх, наукових, медійних) почалися сексуальні досліди та експерименти із дитячою сексуальністю, що починалися з розбещення і завершувалися педофілічними зґвалтуваннями.

«ЧЕРВОНА СВОБОДА» ДИТЯЧІЙ СЕКСУАЛЬНОСТІ

Навесні 1970 року Урсула Бессер, членкиня Берлінського державного парламенту від консервативних християнських демократів, знайшла перед дверима своєї квартири незнайомий портфель. В ньому знаходилися надруковані щоденні звіти про навчальний процес одного дошкільного центру в берлінському мікрорайоні Кройцберг. В закладі щоденно перебувало до 15 дітей віком від 8 до 14 років. Перший звіт був датований 13 серпня 1969 року, а останній був написаний 14 січня 1970 року.

Навіть поверхневий огляд матеріалу показав, що просвітницька робота в позашкільному центрі «Rote Freiheit» («Червона свобода») була, м’яко кажучи, «неортодоксальною». За мету центр брав перетворення учнів на «соціалістичні особистості». Порядок денний закладу включав агітпропаганду щодо ситуації у В’єтнамі та «вуличні бої», в яких дітей розділили на «студентів» та «копів».

В документах також відображалося, що центр особливо акцентував увагу на статевому вихованні дітей. Майже щодня вихованці грали в ігри, які передбачали роздягання, читання порнографічних журналів разом та «пантомімічний» контакт.

Цитата із звіту за 26 листопада 1969 року: «Загалом, лежачи там, ми неодноразово провокували, відкрито або приховано, сексуальні натяки, які потім виражалися за допомогою пантоміми, яку Курт і Рита показували разом на низькому столі (як сцена) перед нами».

Після публікації шокуючих матеріалів в газеті «Der Abend» та обговорення діяльності позашкільного центру «Rote Freiheit» в німецькому парламенті, виявилося, що засновником закладу був Інститут психології при Вільному університеті Берліну.

Кілька днів після того Бессер відвідала Інститут психології в берлінському районі Далем. У підвалі Бессер виявила дві кімнати, розділені великим одностороннім дзеркалом. В одній з кімнат стояли матрац, раковина на стіні і поруч з нею висів ряд різнокольорових рушників. На запитання: «Що це?», співробітник інституту відповів пані Бессер, що підвал використовувався як «спостережний пункт» для вивчення сексуальної поведінки у дітей.

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В КОМУНІ

Невдовзі в так званих прогресивних колах стала популярною «еротизація дитинства» та поступове зниження табу. Все частіше звучали заклики до сексуального виховання. В «лівій» пресі почали відкрито обговорювати та допускати можливість сексу з дітьми.

В червні 1969 року в журналі «Kursbuch», який орієнтувався на «ліву» інтелігенцію, вийшла стаття під назвою «Виховання дітей у комуні». Описувалося, як влітку 1967 року три жінки і чотири чоловіки переселилися в окрему квартиру разом з двома маленькими дітьми: трирічною дівчинкою Ґрішою (Grischa) та чотирирічним хлопчиком Нессімом (Nessim). Для співмешканців комуни це був експеримент з подолання всіх буржуазних обмежень, таких як окремі банківські рахунки, зачинені двері ванної кімнати, подружня вірність та почуття сорому. Всі деталі експерименту були ретельно задокументовані.

Один із членів комуни, Еберхард Шульц, описував випадок, як він лежав з трирічною дівчинкою Ґрішою в ліжку. Спочатку вона почала його гладити по обличчю, потім по животі і сідницях, і, нарешті, по пенісу, поки в чоловіка не настала ерекція. Далі маленька дівчинка зняла колготки і попросила Шульца «засунути його всередину», на що він відповів, що його пеніс «ймовірно, занадто великий». Потім він просто почав гладити піхву дитини.

Журнал «Kursbuch» також опублікував серію фотографій під назвою «Гра в кохання в дитячій кімнаті». На світлинах були зображені оголені діти з комуни: Ґріша та Нессім. Такі фотографії, які із захопленням розглядала «ліва» інтелігенція та вважала нормою, сьогодні можливі лише у кримінальних виданнях для педофілів.

Одна із світлин була підписана: «Ґріша підходить до дзеркала, розглядає своє тіло, пестить сідниці і каже: «Подивись, ось моя піхва».

СЕКСУАЛЬНІ ДОСЛІДИ НА ДІТЯХ

Експеримент в комуні, описаний журналом «Kursbuch», став пілотним проєктом для «антиавторитарної освіти». Багато тогочасних приватних дошкільних закладів, наприклад, таких, як «Kinderladen», застосовували ідеї для виховання дітей у Франкфурті, Берліні, Гамбурзі та Штутгарті, а згодом і в менших містах, як Гіссен і Нюрнберг. Основний акцент завжди робився на сексуальному вихованні.

Діти в «антиавторитарному» садочку «Kinderladen» в Бохумі (1971 рік). Велике число таких центрів денного догляду виховували дітей вільними від сексуальних обмежень

Станом на сьогодні, стимуляція дорослими статевих органів дітей явно розглядається як злочинне сексуальне посягання. Але для «революціонерів» 1968 року це був освітній інструмент, який допоміг «створити нову людину».

«Діти можуть навчитися цінувати еротизм і статеві зносини задовго до того, як вони здатні зрозуміти, як проходить зачаття дитина. Для дітей корисно обніматися з дорослими. Не менш важливо, щоб статевий акт відбувався під час обіймів».
«Посібник з позитивного виховання дітей» (1971 рік)

Самообман цих, так би мовити освічених батьків, почався тоді, коли вони намагались насильницьки навязати дітям стосунки, що включали секс. Теоретично, їх метою було надати можливість дітям діяти відповідно до своїх сексуальних потреб. Але, оскільки спонтанно діти не схильні бути сексуально активними перед дорослими, їх слід було підштовхнути до цього. Батьки постійно розповідали анекдоти сексуального характеру використовуючи слова, на зразок, «член», «дупа» та «піхва».

Соціолог Олександр Шуллер, був співзасновником «Kinderladen» в берлінському мікрорайоні Вільмерсдорф в 1969 році. Він був один із тих небагатьох батьків, які згодом виступили проти програми сексуального виховання дітей у тій формі, яка пропонувалася.

«Насправді моїм синам дуже подобалось їздити в дитячий садок, — каже Шуллер, — проте вони вважали, що постійні балачки про секс є просто жахливими».

У своєму романі “Бліде серце революції” Софі Данненберг разюче розповіла про те, наскільки може бути прикрим для дітей, коли порушуються межі їх приватного життя. Данненберг сама була вихованицею подібного дитячого садка. Її батьки були членами німецької комуністичної партії і у 70-х роках вважали за честь, що їхня донька знаходиться у подібному виховному закладі.

В книзі вона описує історію про батьківські збори. Одна мати розповіла присутнім батькам, вражаючу історію стосунків із сином. Одного разу вона роздягнулася перед ним, щоб він міг оглянути її. В процесі цього вона розставила ноги, щоб він роздивився її статевий орган. «Гра» закінчилася, коли хлопчик заснув олівець мамі у піхву. Після цього батьки на зборах дискутували на тему доцільності сексу із власними дітьми заради демонстрації «природності» статевого акту.

Незважаючи на те, що опитані Данненберг люди не пригадали жодних випадків фізичної близькості, вони описували «м’які форми сексуального насильства», як, наприклад, наполягання, щоб діти показували свої оголені тіла.

У книзі є опис восьмирічної дівчинки Сімоне, яку змусили роздягнутися перед кількома дорослими та іншими дітьми. «Чому ти ховаєш себе?”, — запитала мама дівчинки, коли дитина інстинктивно закрила подушкою свої геніталії. — «У тебе там є гарна річ! Покажи її нам!».

ПЕДОФІЛИ ТЕЖ МАЮТЬ ПРАВА?

Під час щорічної конференції, яка відбувалась у рамках TED (Technology Entertainment Design) у 2018 році, організованої Вюрцбургзьким університетом, у доповіді студентки-медика Мір’ям Гайне звучали дивні тези про те, що педофілія — це нормальна сексуальна орієнтація.

Це викликало бурхливе обговорення і шквал критики. Хоча коротеньке повідомлення про цю доповідь розміщене на офіційній сторінці конференції, однак сам відеозапис виступу Гайне був вилучений. Окрім цього TED заявив, що не підтримує легалізацію педофілії.

Проте, думки про «нормальність» педофілії зовсім не нові. В 60-70 роках, на хвилі руху гомосексуалістів за свої права, з’явилися так звані групи «Педо». Посилаючись на аргументи гомосексуалістів, вони також заявляли, що як меншість мають свої певні права.

Лобістом інтересів цих груп стала екологічна партія Зелених. На своєму з’їзді в Люденшайді в 1985 році «Зелені» стверджували, що «ненасильницький секс» між дітьми і дорослими повинен бути дозволений без будь-яких вікових обмежень. Саме вони запропонували відмінити 176 статтю Кримінального кодексу, яка передбачала кримінальну відповідальність за секс з дітьми до 14 років.

Даніель Кон-Бендіт — член партії Зелених (основних лобістів сексу з дітьми) — виступає перед студентами (1975 рік)

В 1982 році Даніель Кон-Бендіт — один з лідерів студентських протестів у Франції та депутат Європарламенту від німецьких «Зелених» — заявив під час ток-шоу: «Коли дівчинка п’яти чи п’яти з половиною років починає тебе роздягати — це фантастика!».

ПРОЄКТ КЕНТЛЕРА

Одним із беззаперечних авторитетів, які пропагували сексуальну революцію, одностатеві зв’язки та боролися за легалізацію сексу між дорослими та дітьми, був психолог, професор соціальної педагогіки Гельмут Кентлер.

В 1966-1974 роках Кентлер працював у Педагогічному центрі Берліну — установі, яка була підзвітна міському Сенату і займалася освітніми та соціальними реформами. В 1976 році отримав ступінь професора і наступні 20 років викладав в Ганноверському університеті.

Вчений пропагував теорію «сексуальної свободи дітей», яка базувалася на ствердженні, що діти також мають право виражати свою сексуальність. Він вважав, що педофілія, якщо вона не супроводжується насиллям, не тільки не шкодить дітям і підліткам, але й допомагає їм вивільняти свою сексуальну енергію. Кентлер притримувався лівих поглядів, був учасником двох лобістських груп, які добивалися декриміналізації педофілії. Також він виступав в якості експерта в суді з питань сексуального насилля над дітьми і дуже гордився тим, що з майже 30 процесів, в яких він брав участь, жоден не завершився обвинувальним вироком.

В 1969 році, коли ще працював в Педагогічному центрі Берліну, Кентлер, під патронатом Управління у справах дітей та молоді (Jugendamt), розпочав один експеримент. Він добився дозволу в Сенаті на те, щоб відправляти безпритульних хлопчиків віком 13-17 років на виховання до опікунів-чоловіків, в основному із академічних кіл, тим самим вирішуючи дитячі проблеми. В свою чергу держава виплачувала опікунам допомогу за їх роботу.

Експеримент Кентлера привернув до себе увагу лише в 2015 році — через сім років після смерті Кентлера. Сенат ініціював росзлідування і почали спливати цікаві та, водночас, шокуючі деталі. Наприклад те, що експеримент передбачав інтимні стосунки опікунів з дітьми.

Хлопчики, які потрапляли в експеримент, часто були неграмотними. Деякі мали серйозні хвороби або особливості психічного розвитку. Кентлер курував «прийомні сім’ї» і знав, що опікуни вступали в статеві стосунки з вихованцями. Він не бачив в цьому нічого поганого, турбуючись лише про те, щоб все було без примусу.

В 2017 році дві жертви насилля, Марко та Свен (імена змінені), дали інтерв’ю Der Spiegel, де в деталях розповіли про життя зі своїм опікуном Фріцом Х.

Шестилітній Марко поселився в квартирі Фріца Х. в 1989 році. Його передали опікуну співробітники дитячої соціальної служби. Спочатку Марко був повністю задоволений: він жив в просторій квартирі, у нього був комп’ютер. Але через деякий час опікун почав його бити та ґвалтувати. Так продовжувалося 12 років.

Восьмилітній Свен потрапив до свого опікуна Фріца Х. В 1990 році. В нього був гепатит В. «Ніхто не хотів забирати тебе через твою хворобу», — сказав йому тоді опікун. «Я так був йому вдячний», — згадує Свен. Як тільки хлопчик освоївся в новому оточенні, Фріц Х. почав ґвалтувати і його.

Вчергове увагу до скандального експерименту привернув університет Хільдесхайма, який 15 червня 2020 року опублікував дослідження щодо діяльності Кентлера. Вони розкрили цілу мережу, яку заснував вчений, та яку покривали державні служби у справах дітей.

Сенаторка з освіти Сандра Шерес, яка брала участь у розслідуванні діяльності Кентлера, прокоментувала лаконічно: «Влада зазнала невдачі».

ПІСЛЯМОВА

Мабуть, ми вже почали звикати, що живемо в часи протиріч. Боремося за права жінок і водночас вбиваємо їх в материнських утробах. Пропагуємо сексуальну свободу і водночас засуджуємо харасмент. Ужорсточуємо закони, які стосуються насилля над дітьми, і водночас намагаємося «унормувати» в наукових та інтелектуальних колах «педофілічну орієнтацію».

Але будь-яка дія, будь-яка ідея має свої наслідки. «Що людина сіє, те й вона пожинає», — стверджує Святе Письмо. Зрештою, чим більше маятник відхиляти вліво, тим сильніше він хитнеться вправо. І навпаки.

Сергій Шараєвський

Джерело: Християни для України

Be the first to comment on "Сексуальна свобода дітей чи прихована німецька педофілія?"

Напишіть відгук