27-28 травня 2023 року в Університеті сучасних знань Товариство «Знання» України, Комітет з етики та гуманітарної експертизи, Рада громадських організацій України, до складу якої ввійшов і Центр соціального лідерства-служіння ХСП, провели ХХІІІ Міжнародний Київський Форум «ШЛЯХИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА».
До складу оргкомітету Форуму та до складу редакційної колегії опублікованих матеріалів за результатами його роботи ввійшла служитель ХСП – координатор Центру соціального лідерства-служіння ХСП Галина Канафоцька, яка мала виступ на пленарному засіданні Форуму «Відповідальність в контексті свободи вибору», приурочений року Любомира Гузара в Україні, тези якого подаємо нижче. (Посилання на джерело друку: https://drive.google.com/file/d/1qlGgZVyxtrfAlndcTxD1jychowtm97n-/view?usp=sharing с.26-32.)
«Ми починаємо розуміти фразу, яку раніше сказав папа Венедикт XVI, що кожного разу, коли хтось усвідомлює свою гідність – це є справжня революція. Ми щоразу глибше розуміємо, що тоді на Майдані український народ виставив певну парадигму своєї нової епохи, в яку ми входимо. Це є парадигма, яка справді може назватися парадигмою свободи та всього того, з чим вона є пов’язана. Бо ми розуміємо, що свобода – це не тільки відсутність зовнішнього примусу чи системи, яка обмежує твою свободу думки та дії.
Свобода – це є духовна категорія. Ми є людьми, які щойно пробуджуються до свободи… боїмося бути свобідними, боїмося наслідків нашої свободи, бо це означає відповідальність.» (Любомир Гузар)
«Людина існує, перш за все, як центр свідомості і свободи. Однак, не розум, свідомість чи свобода визначають людину, навпаки: людина становить основу дій розуму, свідомості і свободи» (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, далі КСДЦ), що дозволяє їй усвідомлювати саму себе, як особу, і свої вчинки та бути відповідальними за них. Людська особа, включаючи її тіло, повністю відповідальна за себе, і саме через єдність душі і тіла вона стає суб’єктом власних моральних вчинків. Люди, реалізуючи власну свободу, здійснюють морально добрі вчинки на користь людини і суспільства, тільки коли скоряються правді, тобто не беруть на себе роль творця й абсолютного володаря істини чи етичних норм. ІІ Ватиканський Собор твердить: «людина, наділена світлом Божої думки, правильно вважає, що своїм розумом вона перевершує всесвіт».
Сьогодні , «передовсім за допомогою науки і техніки, людина поширила і продовжує поширювати свою владу майже на всю природу». Тому, «як віруючі люди, що вбачають «добро» в природі, створеній Богом, ми радіємо технічному та економічному прогресові, який здійснюється завдяки людському розуму.» (Іван Павло ІІ)
Адже людині, «створеній на образ Божий, було сказано порядкувати світом у праведності і святості, підкоряючи собі землю з усім, що на ній, та, визнаючи Бога Творцем усього, співвідносити себе саму і сукупність речей з Ним, щоб коли людині підкориться все, величним стало ім’я Боже на всій землі. Отці Собору також наголошують: «чим більшої могутності набуває людська влада, тим більшою стає особиста і колективна відповідальність людей», а кожна людська діяльність мусить відповідати Божому задуму і волі, істинному благу людства, тому «слід зважати на природу кожної істоти, а також на її взаємозв’язок з упорядкованою системою».
Мусимо усвідомити, що не можна втручатися в одну зі сфер екосистеми, без урахування наслідків такого втручання для інших сфер і добробуту майбутніх поколінь». Чинячи так, «замість того, щоб співпрацювати з Богом у справі сотворіння, людина підміняє собою Бога, що, врешті-решт, призводить до бунту природи, адже людина з її управителя перетворюється на тирана». Тому «необхідно бути розсудливим і уважно аналізувати природу, мету та засоби різних прикладних технологій». Задля цього науковці повинні «використовувати свої дослідницькі і технічні вміння на користь людству», проявляти здатність підпорядковувати їх «моральним принципам і цінностям, які поважають і утверджують людську гідність», бо «Лише визнання людської гідності уможливлює спільний і особистий розвиток кожної людини». «Визнаючи рівну гідність кожної людини і кожного народу, мусимо також усвідомити, що захист і підтримка людської гідності можливі лише в рамках спільноти, за умов спільної дії всього людства», бо «Суспільство – це певна сукупність осіб, органічно пов’язаних між собою принципом єдності. Суспільство, як сукупність видима і духовна водночас, триває в часі: воно вбирає в себе минуле і готує майбутнє» (за КСДЦ).
Свобода – це найвище свідчення Божої подоби в людині, а отже, знак найвищої гідності кожної людської особи. Свобода – прояв винятковості людської особи – виявляється у тому, що кожному членові суспільства дозволено реалізувати своє покликання; шукати істину і сповідувати власні
релігійні, культурні і політичні ідеї; висловлювати власну думку; обирати власний життєвий статус; вирішувати, по змозі, яку працю виконувати; займатися економічною, соціальною і політичною діяльністю. Це має відбуватися у рамках спільного блага і громадського порядку і, в будь-якому разі, в дусі відповідальності.
Лише у свободі ми здатні рухатися назустріч іншим, пізнавати інших, відкриватися їм та формувати взаємну довіру і повагу одне до одного, що в результаті спільної діяльності формує простір, в якому можна зростати разом, бо «Свобода не означає тотальної самодостатності людини чи відсутності будь-яких взаємовідносин; насправді вона існує лише там, де взаємні зв’язки, що регулюються правдою і справедливістю, поєднують людей». Повнота свободи полягає в здатності розпоряджатися собою, прагнучи справжнього добра у межах універсального спільного блага. «Людина може обрати добро лише у свободі. Людина вмотивовано цінує свободу і палко прагне її: вона хоче та повинна формувати і спрямовувати з власної ініціативи своє особисте і суспільне життя, беручи на себе відповідальність за нього.
Адже свобода не тільки дозволяє людині змінити на краще стан речей навколо себе, а й визначає її особистісний розвиток через послідовний вибір справжнього добра» (за КСДЦ).
«Серед нас дуже багато добрих людей. Але замало бути добрим – треба чинити добро. Якщо хочете жити у нормальній державі, передати її дітям і внукам – чинімо добро.» (Любомир Гузар)
Звернімо увагу на те, як вдало доповнюють текст слова великого сина українського народу Любомира Гузара. «Цей великий українець, велика Людина в своїх думках, діалогах та діях наче на якусь мить зупиняв час. Зупиняв, щоб ми змогли зрозуміти те, який величезний вплив мають наші думки та слова на світ, що нас оточує. Щоб ми з вами приймали рішення, керуючись Божим законом та любов’ю до людей.» ( із допису «Блаженніший наших сердець» в журнал «Наш Собор» (травень 2019/05/033) Ірини Аршинової, учасниці спільноти «Покоління Любомира»).
23 лютого 2023 року, напередодні урочистих заходів з нагоди 90-річчя від дня народження Блаженнішого Любомира Міжнародний Київський Форум «Шляхи духовного розвитку людини і суспільства» в Університеті сучасних знань Товариства «Знання» України провів Круглий стіл «Еволюція ментальності – 3», на якому його учасники мали змогу поділитися своїми спогадами про Блаженнішого, а також порозмірковувати над тим, який вплив мали слова і зустрічі з цією Людиною на кожного, хто мав таку нагоду.
(Запис за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=WuJIn50kBCo)
Хочеться згадати тему роздумів з нагоди 25-ліття Незалежності Української Держави з колонки Блаженнішого на «Українська Правда» «Бути українцем», в якій Гузар писав: «Повсюдно у промовах наших політичних діячів звучить фраза «Любімо Україну!» Такий милозвучний вислів часто прикриває певну неточність.
У чому вона полягає?
Сама вказівка на державу відвертає увагу від її громадян. Ведемо ось до чого: чи відчуваєте якісь різницю між «любіть Україну» і «любіть українців»? Чи ви колись звертали увагу на формулювання четвертої Божої заповіді, яка каже не просто «шануй батька й матір», а «шануй батька свого і матір свою». Так само і нам треба казати про всіх, з ким ми зв’язані з волі Божої, тобто про братів і сестер, синів і дочок того самого народу, що і ви.
У нашій державі зареєстровано понад двісті політичних партій. З огляду на такий реєстр можна подумати, що є понад двісті способів любити Україну. Бо навіщо було створювати стільки партій, якби між ними не було різниці? Цілком інакше звучить це все, коли скажемо, що всі громадяни України повинні любити своїх співгромадян, тобто хотіти чинити добро. …
бути громадянином України – означає любити українців, усвідомлювати, хто ми є і хто разом із нами творить цей народ.
Що означає любити українців?
Поясню від супротивного. Ми є свідками того, як наш великий народ на дуже багатій землі далеко не такий могутній, яким повинен бути. Причина зрозуміла. Багато синів і дочок нашого народу, особливо тих, які посідають керівні посади і несуть більшу відповідальність від інших громадян, дбають набагато більше про власну користь і вигоду, ніж про загальне благо народу. Разючі приклади такої поведінки – це нездатність спілкуватися, щоб зрозуміти одне одного, нездатність здійснити справжні реформи та нездатність подолати корупцію.
Справжня свобода, справжня державна незалежність можуть існувати тільки там, де існує нормальне співвідношення між усіма. А це співвідношення встановлюється тоді, коли в особистому, родинному, громадському та політичному житті плекаємо духовні цінності. Пошана до самого себе як до Богом обдарованого суб’єкта, пошана до всіх співвітчизників, які так само обдаровані, як і ми, щире бажання ставитися до всіх у правді й справедливості, щире бажання спільними силами шукати розв’язок, допомагати кожному, хто в потребі, думати категоріями загального добра, бути готовими пожертвувати собою, якщо це на благо наших братів і сестер.
Це узагальнений список. Над кожним пунктом і над всіма разом повинні замислитися кожний син і кожна дочка нашого народу та в міру своїх сил їх щиросердечно виконувати.
Якщо наше родинне та національне походження від нас не залежне, а дане Богом, то виконання в нашому особистому та суспільному житті певних речей залежить від нас самих.
Шановні читачі, автор цих рядків старався дещо пояснити у відповідь на два питання: хто ми є і якими повинні бути. Його щире прохання до кожного з вас: погляньте на себе та довкола себе, будьте собою і спільно будуймо нашу хату – Українську Державу та збережімо її справді рідною і незалежною.»
26 лютого 2023 року, у 90-річчя від дня народження блаженнішого Любомира Гузара, під час Божественної Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, виконуючи рішення 93-ї сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, урочисто проголосив в УГКЦ в Україні Рік патріарха Любомира Гузара «для відбудови, віднови та перемоги України». Кожною своєю проповіддю, виступом, дописом, промовою Блаженніший
демонстрував, що означає бути тим, ким ти є, – бути собою. Він говорив: «Немає легкого шляху бути собою. Але бути собою – це єдиний гідний шлях». Священник, єпископ, Патріарх, Верховний Архиєпископ-емерит УГКЦ, Кардинал, духовний батько, Людина, що була собою… Це все про Любомира Гузара.
Дві тези Блаженнішого Любомира:
«Ніхто так не цінує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільними – це бути відповідальними».
«Господь Бог сотворив людину вільною, дав їй розум і волю, наділив її правом робити добро. І до самої природи людини належить – бути свобідним, інакше кажучи – мати можливість вибору.»;
взаємодоповнювальні і взаємозалежні, бо базовані на життєвому досвіді й діяльності самого Любомира, який усім своїм життям демонстрував, що таке бути відповідальним в контексті свободу вибору.
Галина Канафоцька
