Щасливий кожний, хто Господа боїться, і хто Його путями ходить!

Псалом 128 (127), 1

На Християнській Соціальній Платформі у рамках курсу “Щаслива і міцна сім’я” відбувся тренінг «Моральні питання подружнього життя». Про ключові питання біоетики у подружжі ділилася Марія Ярема, доктор біоетики, викладач кафедри богослов’я та Школи біоетики УКУ (Львів).

Далі – короткі анотації з тренінгу та презентаційні матеріали.

Біоетика – наука про медичні та різнопланові втручання, насамперед у людське життя (95 %) , а також у навколишнє середовище (5%).

Регулювання плідності – це втручання у людське життя (медичне або не медичне). Це поняття існує на перетині статевої етики та біоетики.

У Катехизмі Католицької Церкви (1601) йдеться, що: «Подружній союз, у якому чоловік і жінка встановлюють спільноту на все життя, спрямований своїм природним характером для добра подружжя і для народжування і виховання дітей».

Християнська візія подружжя базується на любові, а дітородження і добро подругів випливають з природньої любові.

Католицька церква навчає про дві нероздільні і не ієрархічні цілі подружжя. У цьому питанні вона має специфічне навчання, яке відрізняється від православної церкви.

Такі складові як єдність, нерозривність і відкритість на плідність належать до сутності подружжя. Дітородження не є плодом подружжя, а належить до його сутності.

«Через подружнє єднання здійснюється подвійна мета шлюбу: добро самого подружжя і передавання життя. Не можна розділяти цих двох значень або вартостей подружжя, не спотворивши духовного життя пари та не наражаючи на небезпеку добра подружжя та майбутнього родини. Таким чином до подружньої любові чоловіка і жінки ставиться подвійна вимога – вірності і плідності» (ККЦ 2363).

Регулювання плідності у подружжі

Заборона контрацепції

Документ Humanae Vitae  (1930 рік) зробив переворот, адже встановив остаточне рішення щодо заборони контрацепції за будь-яких умов.

Humanae Vitae ,12 «По своїй внутрішній структурі подружній акт, якнайтісніше поєднуючи супругів між собою, чинить їх одночасно здатними до зачаття нового життя, відповідно до законів, вписаних у природу чоловіка і жінки. Якщо шанувати обидва суттєві аспекти – любовне єднання та продовження роду, то подружнє спілкування зберігає зміст взаємної та справжньої любові, рівно ж як і його призначення до найвищої відповідальності батьківства, до якого людина покликана».

Що розуміється під подружньою чистотою?

У подружжі статеве єднання мусить бути мовою любові, як одна з ознак чистоти подружнього стану. Подружня чистота передбачає комунікації любові – тіло має виражати любов, а статеве єднання – є найвищою формою любові. До подружньої чистоти буде належати уникання зачаття лише з вагомих причин і належним чином.

Що означає з вагомих причин? Навіть якщо ми уникаємо зачаття через природнє планування, а не маємо причин його уникати, то такий наш вчинок не відповідає християнській ментальності.

Планувати, скільки ми хочемо дітей – не відповідає християнській свідомості. Бо якби ми сприймали дітей як благо,  ми б його ніколи не рахували.  Методи природнього планування можна застосовувати тоді, коли є підстави.

Відповідальне батьківство

Вперше про це як поняття починає говорити енцикліка Humanae Vitae. Цей термін часто звучить у позацерковних колах, але він бере свої витоки від католицької Церкви. Відповідальне батьківство стосується не лише актуальних батьків, але й потенційних. Церква каже, що молоді люди, які лише збираються творити пару, вже тоді мусять думати про своє потенційне батьківство і бути відповідальними (дбати про своє здоров’я задля плідності).

Відповідальне батьківство означає не лише відкритість на нове людське життя, а також виховання дітей (процес навчання, соціалізації, направлення до Бога).

Запереченням відповідального батьківства є:

  • Контрацепція і стерилізація
  • Аборт
  • Певні види штучного запліднення

«Двоє стануть одним тілом»

Церква називає батьківство співтворінням з Богом, адже батьки співтворять з Богом через тілесне єднання.  Людина має душу, яка житиме вічно і яка є образом Бога, то ж коли твориться нова людина, навіть якщо це одноклітинна зигота, вона уже є людиною. Оскільки душа є богоподібна, то коли ми приводимо у світ людину, яка має початок, але не матиме кінця, то ця душа житиме вічно. І у цьому є  співтворіння з Богом: батьки співтворять з Богом, бо лише Він може дати людині безсмертний дух.  Лише Бог здатен творити щось безсмертне, людина – лише смертне. Смертне тіло, безсмертна душа, яка єднається в одній особі, є нероздільними, бо людина не є сумою частин, а є багатовимірним односкладним буттям. Бог творить кожну нову людину і батьки її співтворять через тілесне єднання. Тому тілесне єднання є настільки вагомим.

Християнство особливо переосмислило це на початку ХХ ст., коли науковці відкрили жіночу яйцеклітину, адже тоді стало зрозуміло, що дитина є одним тілом від батька і від матері. Це було революційним відкриттям, адже до  початку ХХ ст. науковий світ притримувався уяви, що маленька дитина міститься у чоловічому сімені і переходить у лоно жінки, а потім, як у благодатній землі, у ньому зростає. Тому коли пара була неплідною, винною вважалася саме жінка. Науковим переворотом було відкриття, що немає ніякої маленької дитини, вона твориться безпосередньо у цьому єднанні.

Контрацепція

Поняття контрацепція походить з лат. сontra conceptio  і означає – проти зачаття.

Контрацепція:

  • Роз’єднання двох нероздільних цілей подружжя;
  • Неприймання встановленого Богом порядку;
  • Неприймання один одного у повноті (виключення аспекту плідності);
  • Інструменталізація особи;
  • Шкода для фізичного і психічного здоров’я;
  • Зв’язок між контрацепцією і абортом;
  • Контрацепція допустима лише як форма лікування.

Те, що ми сьогодні називаємо контрацепцією, часто не відповідає поняттю контрацепція. Бо етимологічно слово контрацепція мала би означати усі засоби, які унеможливлюють злиття чоловічої і жіночої гамет. Але, властиво, те, що ми сьогодні називаємо контрацепцією, передбачає не тільки ті засоби, які унеможливоюють зачаття, але й ті засоби, які унеможливлюють розвиток уже зачатої клітини. Ці засоби також називають контрацепцією, але це є підміною понять.

Така підміна понять є дуже зручною. Часто замінюють справжні терміни евфемізмами, наприклад, переривання вагітності, замість аборт, для того, щоб людській свідомості було легше їх сприймати.

Енцикліка Humanae Vitae  (1930 рік) визнала контрацепцію морально злим засобом.

Контрацепція розділяє добро подругів і дітородження, а вони нероздільні, належать до сутності подружжя.

Контрацепція поділяється на 3 групи:

  • правдиві контрацептиви (перерваний акт, бар’єрні методи, сперміциди);
  • засоби змішаної дії (гормональні таблетки, підшкірні імпланти та ін.);
  • абортивні засоби (спіраль, RU 486 та ін.)

“Безпосереднє і намірене вбивство невинної людської істоти є завжди глибоко неморальним актом” (Evangelium vitae, 57);

У цьому випадку, коли йдеться про вибір між більшим чи меншим злом, то це буде дуже світським способом мислення: у католицькій моралі не існує більшого чи меншого зла. Два зла не зважуємо.

Методи розпізнавання плідності

Методи розпізнавання плідності  – це спостереження за фізіологічними ознаками плідності жінки і визначення періодів менструального циклу, коли зачаття можливе і коли воно відбутися не може.

Методи розпізнавання плідності визначаються як такі, що передбачають:

Врахування природного порядку.

Пошанування нероздільності двох цілей подружжя (подвійна аскеза).

Формування  прокреаційної  ментальності.

Якщо ми періодично стримуємося від статевого життя, це – певна аскеза, натомість неможливість народжувати дітей у певний період християнській парі теж потрібно сприймати як аскезу.

“Недопустимою є будь-яка дія чи то до подружнього акту, чи під час нього, чи в процесі розвитку його природних наслідків, яка була б спрямована на запобігання дітородженню як ціль чи як засіб (…). Ніколи не дозволено – навіть із найсерйозніших підстав – чинити зло заради добра: тобто хотіти чогось, що по своїй природі порушує моральний порядок і через те негідне людини” (Humanae Vitae, 14).

Методи штучного запліднення

Якщо аборт та засоби контрацепції  є намаганням не мати дітей за будь-яку ціну, то  методи штучного запліднення – це намагання мати дітей

за будь-яку ціну.

Під “штучною прокреацією” чи “штучним заплідненням”, розуміються різні технічні методи, метою яких є зачаття людини іншим способом, аніж статеве єднання чоловіка і жінки” (Donum Vitae, II)

Існують такі методи штучного запліднення:

  • Інтракорпоральні
  • Екстракорпоральні
  • Гомологічні
  • Гетерологічні

Церква в енцикліці Dignitas Personae,12  називає «неприйнятними є всі методи гетерологічного штучного запліднення, а також методи гомологічного штучного запліднення, які замінюють подружній акт. Натомість прийнятними є методи, що допомагають подружньому акту і його плідності”.

Також неприйнятними є усі екстракорпоральні методи «штучного запліднення».

Традиція Церкви та антропологічний підхід визнають за подружжям та його нерозривною єдністю єдине середовище, гідне дійсно відповідальної прокреації” (Donum Vitae, II, 1).

Етичні проблеми штучного запліднення:

  • Деперсоналізація особи дитини
  • Порушення подружньої вірності та маніпуляція самоідентифікацією дитини (у випадку гетерологічних методів).

Вирішення проблеми неплідності, визнані Церквою:

  • Усиновлення дітей;
  • НаПроТехнології.

Аспекти розлучення

«Священний подружній вузол після довершення подружжя не може бути розв’язаним ніякою людською владою і з жодної причини, крім смерті» (Кан. 853).

Церква послуговується т.зв. Павловим привілеєм.

«Подружжя, укладене між двома нехрещеними, розв’язується на підставі Павлового привілею для добра віри сторони, яка прийняла хрещення, на підставі самого права, якщо ця сторона вступає в нове подружжя, за умови що нехрещена сторона відійшла» (Кан. 854 – § 1).

«Вважається, що нехрещена сторона відходить, якщо не хоче мешкати з хрещеною стороною у згоді, не ображаючи Творця, хіба що хрещена сторона після прийняття хрещення подала виправдану причину відходу» (Кан. 854 – § 2).

«Для того, щоб охрещена сторона могла правосильно укласти нове подружжя, вона повинна запитати нехрещену сторону:

  • 1-е – чи і вона не хотіла б прийняти хрещення;
  • 2-е – чи принаймні не хотіла б з хрещеною стороною мешкати згідно, не ображаючи Творця» (Кан. 855 –  § 1).

Церква також має т.з. Петрів привілей, за яким «нехрещений, який має одночасно перед хрещенням кількох нехрещених жінок, після прийняття хрещення в католицькій Церкві, якщо йому важко залишатись з першою дружиною, може затримати одну з них, віддаляючи всіх інших. Те саме стосується нехрещеної дружини, яка має одночасно кількох нехрещених чоловіків» (Кан. 859, § 1).

Якщо нехрещений, після прийняття хрещення в Католицькій Церкві, не може налагодити спільне проживання з нехрещеним супругом з огляду на ув’язнення або переслідування, то може увійти в нове подружжя, хоч би тим часом друга сторона прийняла хрещення, з дотриманням припису кан. 853. (Кан. 860).

Кан. 862 твердить, що «недовершене подружжя може бути розірване з виправданої причини Римським Архієреєм на просьбу обох сторін або тільки однієї, хоч би друга не погоджувалась».

У католицькій церкві немає поняття «розлучення». Розірвавши шлюбний зв’язок, людина не може отримати дозволу на повторний шлюб. У такому випадку людина може прожити на самоті ту частину свого життя, яка їй залишається. Церква за певних обставин і в результаті певного процесу може визнавати за таким подружнім зв’язком стан «сепарації»:

  • Сепарація – розлучення чи визнання шлюбу неважно укладеним;
  • Сепарація – тимчасове або постійне розділення подругів.

Сурогатне материнство

Сурогатне материнство – об’єктивне моральне зло, яке за жодних обставин та мотивації не може бути оправданим