Рішення Верховного Суду від 25 лютого 2026 року, справа № 754/12856/24 провадження № 61-13003св25 утверджує нову правову реальність, яка не має законодавчого фундаменту – цивільне партнерство. Це юридичний аналог інституту сім’ї, який її знищує.
Сім’я – це фундаментальний принцип, на якому базується українська держава, який є складовою національної безпеки. Питання захисту сім’ї вимагає аналізу права та апеляції до моральних засад українського суспільства. Законодавче поле щодо інституту сім’ї формують: Конституція України, Сімейний кодекс України (СКУ), Цивільний кодекс України (ЦКУ), Житловий кодекс України, Закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”.
Конституція України є актом найвищої юридичної сили. Стаття 51 “Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка” – це не просто технічна норма, а відображення конституційного ладу держави. Будь-яка спроба запровадити “альтернативну сім’ю” має трактуватися як порушення Конституції, оскільки Основний Закон не передбачає іншої моделі шлюбного союзу. Преамбула Конституції говорить про відповідальність перед Богом та наступними поколіннями, а також про збереження національної ідентичності. Сім’я як союз чоловіка та жінки є фундаментальним елементом культурного та релігійного коду українського народу. Спроби підважити ці підвалини несуть загрозу національним інтересам у сфері демографії та морального здоров’я нації.
Згідно зі статтею 3 СКУ, “Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки […] Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства”. Сім’я в Україні — це не просто “технічний” спільний побут. Це союз, заснований на специфічному типі близькості, який закон визнає сімейним. І цей союз не повинен суперечити ані чинному національному законодавству, ані суспільній моралі.
Моральні засади українського суспільства базуються на шлюбному союзі чоловіка та жінки. Будь-яке інше трактування “сім’ї” прямо суперечить 3 статті СКУ. Ми можемо надати певні адміністративні зручності (доступ до реанімації, право спадкування), але ми не зобов’язані створювати інституцію, яка є дзеркальною копією шлюбу, оскільки це суперечить нашій Конституції та суспільній моралі. Це і є та сама межа, де закінчується “захист прав людини” і починається “переформатування суспільства”.
Стаття 21 СКУ чітко визначає: “1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. 2. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя”. Юридично і фактично “сімейні права та обов’язки” в українському полі базуються на намірі створити союз (шлюб). В основі діючого сімейного законодавства України лежить принцип, що сім’я — це союз (шлюб) між чоловіком та жінкою. Навіть якщо пара проживає без реєстрації, для визнання факту сім’ї між чоловіком та жінкою недостатньо просто жити під одним дахом. Потрібна наявність “фактичних шлюбних відносин”, які в своїй основі покликані до шлюбу.
Стаття 74 СКУ встановлює таке поняття, як “жінка та чоловік, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою”. Ні тут, ні в інших законах України ми не зустрічаємо поняття “фактичні шлюбні відносини”. Цей термін виникає з судової практики.
Наприклад, існує “Судова практика щодо встановлення фактичних шлюбних відносин і спільного проживання”, звідки ми можемо дізнатися про зміст і форми спільного проживання виключно чоловіка і жінки, що визначається подібно до сімейних відносин. “Про утворення особами сім’ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства”.
На сьогодні в українському правовому полі відсутнє поняття “цивільного партнерства”, або “цивільного шлюбу”. Інституту “цивільного партнерства”, який має окремий зареєстрований статус, немає.
На розгляді Верховної Ради України лежить законопроєкт “Про інститут реєстрованих партнерств” №9103.
У ньому пропонується створити окремий інститут (реєстроване партнерство), який формально не є шлюбом, щоб не порушувати 51 статтю Конституції. Автори законопроєкту намагаються запровадити термін “близькі особи” або “партнери”, але при цьому надати їм майже всі права сім’ї. Це створює ситуацію, де за формою це не сім’я (щоб обійти закон), а за змістом — спроба нею стати. При цьому “партнери” можуть бути як різностатеві, так і однієї статі.
Гарний аналіз законопроєкту №9103 дає ГО “Всі разом”
Від себе можу додати декілька моментів.
По-перше, він фактично створює паралельну правову реальність. Держава змушена буде ставитися до “партнера” так само, як до “чоловіка/дружини” у 90% життєвих ситуацій. “Партнерство” має бути так само зареєстроване в ДРАЦСі, як шлюб, але за іншими документами. Воно створює видимість сімейних відносин там, де їх немає, але при цьому містить юридичні наслідки сімейних відносин. Воно не містить у собі ніякого морального змісту, є, так би мовити, “поза мораллю”.
По-друге, це — “рамковий” документ, що автоматично тягне за собою зміни до понад 40 законів та кодексів України. 1. Кодекси. До речі, звільнення від оподаткування подарунків та спадщини між партнерами (зараз це 5%, для партнерів пропонують 0%, як для сім’ї першого ступеня). 2. Зміни у сфері соціального захисту та медицини. 3. Військовий блок. 4. Житлове та трудове право. З точки зору юридичної техніки, така кількість змін створює термінологічну плутанину: у багатьох законах термін “члени сім’ї” доповнюється фразою “та реєстровані партнери”, а на практиці – вони мають розрізнятися. Уряду доведеться переписати сотні постанов Кабміну та наказів міністерств (від правил перетину кордону до порядку видачі довідок). Державним службовцям – це все вивчити. А громадянам – не заплутатися.
Але окрім наведених технічних деталей, даний законопроєкт є загрозою національній безпеці України – це руйнування моральних підвалин. У сучасному законодавстві України фундаментально відсутній альтернативний інститут сім’ї, особливо одностатевий. Це не випадково. Оскільки це правовий механізм захисту сім’ї: заборонено створювати щось паралельно їй. Цей захист також невипадковий. Оскільки це пов’язано з національною безпекою. Тут ми чітко бачимо, що питання сім’ї виходить на вищий рівень – це онтологічний статус існування нації.
Як “цивільне партнерство” знищує сім’ю? Дуже просто. Самим фактом своєї наявності. Бо не може існувати в одному просторі одночасно: буття і небуття, добро і зло, моральне і неморальне. “Чи ж не знаєте, що неправедні Царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані зло ріки, ані грабіжники – Царства Божого не успадкують” (1Кор 6,8).
А тим, хто хоче “протягнути” цивільні партнерства через законодавство, варто пам’ятати: “Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив’язано йому до шиї, і він був укинутий у море, ніж щоб він спокусив одне з цих малих” (Лк 17,2).
Верховний Суд у своїх правових висновках (зокрема, щодо справ про встановлення факту проживання однією сім’єю) завжди дотримується статевої бінарності. Оскільки офіційний шлюб в Україні можливий лише між жінкою та чоловіком, то й фактичні відносини, що тягнуть за собою правові наслідки, визнаються лише для різностатевих пар. Категорія “фактичних шлюбних відносин” юридично обмежена виключно парою чоловіка й жінки. Натомість рішення ВС від 25 лютого 2026 року, справа № 754/12856/24 провадження № 61-13003св25 (далі – Постанова), затверджує нову модель сім’ї, яка не передбачена українським законодавством і нормами суспільної моралі.
Коли судова інстанція приймає рішення, що фактично переглядає нормативне розуміння сім’ї, це неминуче викликає резонанс і напругу в суспільстві, оскільки зачіпає фундаментальні моральні цінності.
Рішення судів, які прирівнюють одностатеві партнерства до фактичних шлюбних відносин: виходять за межі судового тлумачення і стають прихованою законотворчістю; підривають правову визначеність та створюють юридичний хаос для застосування прецеденту в наступних судових рішеннях.
Порушення Верховним Судом принципу розподілу влад та перевищення повноважень. Згідно зі Статтею 6 Конституції України, державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна гілка має діяти лише в межах своїх повноважень. Функція суду — застосовувати закон, а не створювати його.
Коли Верховний Суд (далі – ВС) через свою Постанову фактично розширює коло суб’єктів сімейного права, він перебирає на себе повноваження парламенту – Верховної Ради України. У демократичній державі фундаментальні зміни в суспільному устрої (визначення сім’ї) мають прийматися через народне представництво, а не вузьким колом призначених суддів. Суддівський активізм у таких питаннях є узурпацією законодавчих функцій. Аналіз постанови ВС від 25 лютого 2026 року у справі за позовом ГО “Всі разом!” відкриває вкрай небезпечний прецедент. Йдеться не просто про судове рішення, а про фактичне втручання судової гілки влади у сферу повноважень законодавця.
Незважаючи на те, що в Постанові зазначається, ніби “встановлення судом юридичного факту проживання однією сім’єю осіб незалежно від їх статі, покликаного на виникнення юридичних наслідків, пов`язаних з виникненням, зміною чи припиненням прав, визначених чинним законодавством, не є законотворчою діяльністю”, – суд навмисне створює правовий прецедент, за аналогією права, для подальшого його застосування в судовій практиці. Відомо, що аналогія права застосовується лише тоді, коли є “біла пляма”. Оскільки Сімейний кодекс чітко визначає суб’єктів подружжя (чоловік і жінка), тут немає прогалини — тут є чітке законодавство, яке суд не має права ігнорувати. Це класична юридична маніпуляція, яку часто називають “правовим еквілібризмом”. Суд намагається всидіти на двох стільцях: фактично змінити правову реальність, але формально заперечити це, щоб уникнути звинувачень у перевищенні повноважень.
Підрив правової визначеності. Юридична маніпуляція в Постанові є дуже тонкою, оскільки удар спрямований не на статтю 51 Конституції напряму, а на інститут сімейних відносин. Це класичний приклад стратегії “малих кроків”: замість того, щоб атакувати фортецю (шлюб), ВС намагається змінити правову природу самого поняття “сім’я” через судовий прецедент. Суд фактично скасовує специфіку сімейних відносин, перетворивши їх на будь-яке спільне проживання, що руйнує саму концепцію сімейного права України, змінює зміст фактичних сімейних відносин.
До 2026 року практика ВС була монолітною у дотриманні норми про “чоловіка та жінку”. Раніше послідовно зазначалося: для визнання факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу обов’язковою умовою є наявність стосунків між чоловіком та жінкою. Суд посилався на статтю 74 Сімейного кодексу як на спеціальну норму, яка не передбачає іншого складу суб’єктів. Постанова від 25.02.2026 року фактично “анулює” всю попередню практику, не маючи на те легітимних підстав.
Сімейний кодекс України (ст. 21) чітко каже, що сім’я — це чоловік і жінка: “1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. 2. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя”. У Постанові чітко зазначено, що два чоловіки проживають однією сім’єю і є подружжям: “ОСОБА_1 з 2013 року проживав разом з ОСОБА_2 однією сім’єю. Після чотирьох років спільного життя провели церемонію одруження. У подальшому 14 травня 2021 року уклали шлюб (онлайн) у м. Прово, округ Юта, штат Юта, Сполучені штати Америки”. Отже, всупереч чинному українському законодавству ВС визнав факт укладення шлюбу між двома особами однією статі і прирівняв їхні відносини до сімейних. Це прихована законотворчість під маскою правозастосування.
Порушення предметної підсудності (ст. 315 ЦПК). Суд встановив факт “проживання однією сім’єю”. Проте, згідно з цивільним процесом, суд може встановлювати такі факти винятково для спільного проживання чоловіка і жінки, а також лише ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав. Оскільки чинне законодавство України (зокрема Сімейний кодекс) не передбачає правових наслідків для одностатевих пар (права на спадкування за законом, спільну сумісну власність тощо), цей факт не має юридичного значення. Суд встановив факт, який не породжує прав, що є прямим порушенням мети окремого провадження.
Ігнорування дефініції “сім’ї”. Ст. 3 Сімейного кодексу чітко визначає: “4. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства”. У поєднанні зі ст. 21 СК, де шлюб — це союз чоловіка та жінки, правове поняття “сім’ї” в Україні антропологічно та юридично детерміноване статтю. Суд застосував термін “сім’я” до суб’єктів, які за законом не можуть її утворювати. Це не тлумачення, а підміна суб’єктного складу правовідносин.
Суд апелює до ст. 3 Сімейного кодексу України, цитуючи її частину: “Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки”. Суд свідомо “забуває” про контекст усього кодексу, де поняття прав та обов’язків подружжя випливає виключно з союзу чоловіка та жінки. Він перетворює “сім’ю” на суто технічний термін: “живуть разом, їдять разом, значить є сім’єю”.
Вважаю, що Верховний Суд в Постанові від 25 лютого 2026 року, справа № 754/12856/24 провадження № 61-13003св25, перевищив свої повноваження й порушив принцип розподілу влад. Дана Постанова є антиконституційною і такою, що підриває правову визначеність і створює юридичний хаос, направлений проти українського суспільства, його цінностей та моралі.
Олеся Горгота, к. філос. н., правознавець
Уряд Свириденко просуває одностатеві партнерства: аналіз листа Мін’юсту до Верховної Ради
Лист Міністерства юстиції до Верховної Ради щодо проєкту нового Цивільного кодексу (законопроєкт №14394) фактично фіксує політичний вектор нинішнього уряду Юлії Свириденко: впровадження правового визнання одностатевих партнерств. Як відомо, це є останнім кроком перед легалізацією так званих «одностатевих шлюбів» з правом на всиновлення дітей. При цьому, як випливає з аналізу пунктів 266 та 324 листа, йдеться не лише про «вдосконалення» законодавства, а про концептуальний перегляд самої концепції шлюбу і сім’ї в українському правовому полі. Урядовий лист на адресу парламенту підписала в.о. міністра юстиції Людмила Сугак.
Зазіхання на визначення шлюбу і сім’ї
У пункті 266 Мін’юст аналізує пропоновану норму про «фактичний сімейний союз», яка наразі обмежена лише різностатевими парами, що є логічним та правильним. Натомість Мінюсту і уряду це не подобається. Міністерство прямо зазначає: «Концептуального перегляду потребує в цілому закладений у статті 1474 проєкту ЦК підхід в частині визнання фактичним сімейним союзом виключно осіб протилежної статі». Таким чином, уряд фактично ставить під сумнів чинну модель сімейного і природного права, яка базується виключно на союзі чоловіка і жінки.
Просуваючи свою позицію, Міністерство прямо згадує постанову Верховного Суду у справі про встановлення факту «фактичних шлюбних відносин» між двома чоловіками. Вбачається, що судова влада у своїх відповідних рішеннях вийшла за межі буквального тлумачення законодавства і створила прецедент, який суперечить Конституції, Сімейному і Цивільному процесуальному кодексам.
Проте Мін’юст у цьому зверненні пропонує закріпити це на рівні закону, здійснюючи тиск на парламент. Міністерство підкреслює обов’язковість висновків Верховного Суду для органів влади: «Висновки стосовно застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права».
Нагадаємо, постанова Верховного Суду по касаційній скарзі Руху «Всі разом!» містить два фундаментальні порушення… 1. Конституція України та сімейне законодавство прямо визначають шлюб як союз чоловіка і жінки (натомість ВС захистив позицію суду першої інстанції про «фактичні шлюбні відносини» двох чоловіків). 2. Цивільний процесуальний кодекс дозволяє встановлювати факт проживання однією сім’єю лише для різностатевих пар, хоча суд стверджує, що процесуальний закон нібито не містить обмежень за статевою ознакою у встановленні таких фактів.
Судді фактично створили нову правову норму без участі парламенту. І саме на цю хибну практику тепер спирається Мін’юст, пропонуючи змінити закон ледь не на вимогу Верховного Суду.
Таким чином міністерство ігнорує фундаментальну позицію про те, що лише і винятково парламент наділений повноваженнями від імені народу (виборців) здійснювати законотворчу і нормотворчу діяльність. Не парламент повинен реалізовувати волю суддів, а суди зобов’язані реалізовувати вимоги Конституції і Законів у своїх рішеннях.
Рішення ЄСПЛ проти України як ключовий аргумент уряду
Другий блок з урядовим тиском на парламент щодо легалізації одностатевих партнерств міститься у пункті 324 згаданого звернення. Тут міністерство юстиції прямо пов’язує необхідність таких змін із рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін і Марків проти України». Мін’юст цитує рішення ЄСПЛ: «Держави-члени зобов’язані створити нормативно-правову базу, яка дозволяла б одностатевим парам отримати належне визнання та захист їхніх стосунків».
В.о. міністра Сугак інтерпретує це як пряму вимогу до України. Додатковий тиск на парламент створюється через такі урядові тези: справа «Маймулахін та Марків проти України» перебуває під посиленим наглядом Ради Європи, також що вона вимагає встановлення чітких строків ухвалення законодавства.
Окремо Мін’юст констатує, що у Верховній Раді вже зареєстровані законопроєкти, які стосуються питання одностатевих партнерств. Йдеться про проєкт №12252 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність до вимог статей 8 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) та Регламенту Ради (ЄС) 2016/1104 про впровадження посиленої співпраці у сфері юрисдикції, застосовного законодавства та визнання та виконання рішень у справах майнових наслідків зареєстрованих партнерств», а також про проєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств». У зверненні зазначено, що ці законопроєкти передбачають запровадження інституту цивільних партнерств, визначення правового статусу партнерів, їхніх майнових і немайнових прав та порядку державної реєстрації. Водночас ключовим є висновок Мін’юсту про те, що, попри наявність цих законопроєктів, «загальні правові засади окресленого регулювання мають бути предметом саме проєкту ЦК».
При цьому Міністерство юстиції, яке формує позицію уряду в цих питаннях, ігнорує такі тези з рішення ЄСПЛ:
– «Суд визнає, що Україна має право обмежувати доступ до шлюбу лише для різностатевих пар».
– «Суд визнає, що захист сім’ї в традиційному розумінні є, в принципі, вагомою та законною причиною, яка може виправдати відмінності у ставленні на ґрунті сексуальної орієнтації».
Таким чином, рішення ЄСПЛ залишає державам простір для вибору моделі регулювання. Проте уряд обирає максимально розширене тлумачення цього рішення як нібито вимогу для запровадження одностатевих партнерств.
Євроінтеграція як інструмент тиску
У пункті 324 також зазначено, що питання одностатевих партнерств включене до Дорожньої карти з верховенства права: «Захід щодо розроблення та подання до Верховної Ради України відповідного законопроєкту (ред. щодо «захисту прав одностатевих пар») було внесено у Дорожню карту з питань верховенства права, затверджену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 № 475-р (пункт 3.11 «Дискримінація щодо представників ЛГБТІК спільноти») в рамках євроінтеграційних процесів». Далі зазначається, що Дорожня карта «є однією з ключових передумов відкриття офіційних переговорів про вступ України до ЄС у межах Кластера 1 «Основи процесу вступу до ЄС».
Проте критичний момент тут полягає в тому, що, за висновками науково-правової експертизи Науково-дослідного Інституту ім. Ф. Бурчака, Україна не повинна змінювати своє сімейне законодавство в процесі євроінтеграції.
Висновок
З аналізу пунктів 266 і 324 звернення Мін’юсту до Верховної Ради вбачається, що Кабінет міністрів просуває ідеологічну політику, яка полягає в деформації інституту шлюбу і сім’ї. Уряд пропонує парламенту не просто вдосконалити проєкт Цивільного кодексу, а закласти в нього нову модель сімейного права, яка прямо суперечить Конституції, Сімейному кодексу і моральним засадам суспільства.
Як вже було неодноразово наголошено профільними експертами, це складає загрозу національній безпеці, особливо в умовах катастрофічної демографічної ситуації, радикальної депопуляції і зовнішньої військової загрози.
