Від екології душі – до екології всесвіту

Галина Канафоцька, координатор Центру cоціального лідерства-служіння ГО «Християнська Служба Порятунку»

«Чимало речей треба змінити, але в першу чергу повинні змінитися ми самі, люди. Нам бракує усвідомлення спільного походження, взаємної приналежності та спільного майбутнього. Це базове усвідомлення дало би можливості для розвитку нових переконань, способів поведінки та стилів життя».

(Енцикліка «Laudato Si» Святішого отця Франциска Про турботу за наш спільний дім)

            «Ми вже навчилися літати у повітрі, як птахи, ми вже навчилися плавати під водою, як риби, нам ще залишилось навчитися жити на Землі, як люди!» (Бернард Шоу). Такими словами починався дискусійний клуб при вечірній ватрі в липні минулого року в Карпатах, який мене запросили модерувати в Summer Science&Digital [no]Schools at the International Green School. Його учасниками були школярі, студенти, викладачі шкіл та вишів зі Сходу України. І що саме цікаво: – керівник проекту наперед запропонувала тему, яка так і звучала: «Від екології душі – до екології всесвіту». Це було суголосно з переліком тем, означених мною, в яких розкривалися питання формування цінностей і переосмислення майбутнього, але водночас ще потребувало певного наукового дослідження саме питань екології, що дозволило не лише відкрити для себе нові грані і глибини людського співіснування та взаємодії в контексті діяльності й впливу на природу і екологію середовища, в якому ми тимчасово перебуваємо чи живемо, а й доповнити її новими смислами у площині людської моралі та духовності. Багато учасників лишили свої позитивні відгуки і враження від нашої співпраці, які свідчили про зміну їхнього способу мислення і нового бачення процесу змін, що лежать в площині формування людських взаємовідносин та результатів людської взаємодії, ґрунтованих на любові. «Тільки любов може нас нагородити даром володіти тим, чим, як нам здається, неможливо оволодіти. Мовою любові є впевненість, що веде до довіри» (св.о.Піо). І я вкотре усвідомила, що це велика відповідальність продовжувати говорити саме про екологію душі перед тими, хто тобі повірив і почав довіряти, особливо перед молодшим поколінням і перед тими, хто зневірився у створенні можливостей для кращих перспектив у своєму житті. За два місяці я вже з цією темою працювала спікером  в проекті «МИРОПОЛІС» Програми ООН із відновлення та розбудови миру, який проходив на Сході України. Але замало говорити про екологію душі лише на окремих заходах. Говорити про це потрібно якомога більше, бо тоді ти сам і ті, що поряд, починають бачити дещо більше, ніж назву теми, і розуміти, що існують проблеми, до вирішення яких прийдеться долучатися нам: – тим, хто не байдужий до майбутнього і усвідомлює свою відповідальність за нього. Це потребує від кожного з нас переходу до нової форми мислення, нового рівня свідомості й культури, що дозволить так навчитися управляти нашим спільним домом (в перекладі з грецької мови слово «екологія» означає науку про будинок, дім), в якому живуть різні народи, об’єднані перебуванням на одній з планет всесвіту під назвою Земля, щоб мати змогу її зберегти і передати в спадок прийдешнім поколінням для їхнього життя та продовження роду людського.

            ІІ Ватиканський Собор твердить: «людина, наділена світлом Божої думки, правильно вважає, що своїм розумом вона перевершує всесвіт». Сьогодні , «передовсім за допомогою науки і техніки, людина поширила і продовжує поширювати свою владу майже на всю природу». Тому, «як віруючі люди, що вбачають «добро» в природі, створеній Богом, ми радіємо технічному та економічному прогресові, який здійснюється завдяки людському розуму» (Іван Павло ІІ). Адже людині, «створеній на образ Божий, було сказано порядкувати світом у праведності і святості, підкоряючи собі землю з усім, що на ній, та, визнаючи Бога Творцем усього, співвідносити себе саму і сукупність речей з Ним, щоб коли людині підкориться все, величним стало ім’я Боже на всій землі. Отці Собору також наголошують: «чим більшої могутності набуває людська влада, тим більшою стає особиста і колективна відповідальність людей», а кожна людська діяльність мусить відповідати Божому задуму і волі, істинному благу людства, тому «слід зважати на природу кожної істоти, а також на її взаємозв’язок з упорядкованою системою». Мусимо усвідомити, що не можна втручатися в одну зі сфер екосистеми, без урахування наслідків такого втручання для інших сфер і добробуту майбутніх поколінь». Чинячи так, «замість того, щоб співпрацювати з Богом у  справі сотворіння, людина підміняє собою Бога, що, врешті-решт, призводить до бунту природи, адже людина з її управителя перетворюється на тирана». Тому «необхідно бути розсудливим і уважно аналізувати природу, мету та засоби різних прикладних технологій». Задля цього науковці повинні «використовувати свої дослідницькі і технічні вміння на користь людству», проявляти здатність підпорядковувати їх «моральним принципам і цінностям, які поважають і утверджують людську гідність», бо «Лише визнання людської гідності уможливлює спільний і особистий розвиток кожної людини». «Визнаючи рівну гідність кожної людини і кожного народу, мусимо також усвідомити, що захист і підтримка людської гідності можливі лише в рамках спільноти, за умов спільної дії всього людства», бо«Суспільство – це певна сукупність осіб, органічно пов’язаних між собою принципом єдності. Суспільство, як сукупність видима і духовна водночас, триває в часі: воно вбирає в себе минуле і готує майбутнє» (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви). Саме зміна способу мислення сприяє подоланню інертності, вчасному перегляду усталеної практики та відмові від стереотипів, що створює передумови для росту власного рівня свідомості на шляху звернення до вищих сфер людського духу, до утвердження власної гідності й величі та утвердження гідності й величі інших.

            Сучасна пандемія, спричинена Соvid-19, показала нам, що все взаємопов’язане, й розграбування землі та економічні рішення, позначені жадібністю та надміром споживання, вплинули на поширення вірусу та продемонструвала нам «урок уразливості», з якого випливає інший: життя є даром. Соvid-19 не є «результатом лише природних причин», оскільки те, що відбувається в природі вже є результатом «складної взаємодії зі світом людини», що складається із економічних рішень та моделей розвитку «заражених» своєрідним «вірусом», створеним нами. «Ми побудували етос зловживання та зневаги до того, що було нам дане в прадавній обітниці створення. Через це ми покликані переосмислити наші взаємини з природним середовищем. Визнати, що ми живемо на цій землі як управителі, а не як пани і володарі.» Тендітність, скінченність та уразливість, які виявилися спільним знаменником всіх людських істот, спонукає до навернення, що включатиме досвід втрати як конститутивну частку людського стану. Лише це може посприяти такому усвідомленню та наверненню, що дозволять нам почуватися відповідально солідарними в глобальному братерстві. Ми потребуємо етики ризику, міжнародної співпраці та солідарності, бо «прийшов час уявити та здійснювати проект людського співжиття, який дозволить нам краще майбутнє» для всіх. (За текстом Папської Академії «За життя», 22.06.20). «У взаємопов’язаному світі ми відчуваємо, що означає жити в тому самому «глобальному селі», але «не завжди перетворюємо цю взаємозалежність у солідарність», натомість, індивідуальний, національний чи груповий егоїзм посилює «структури гріха». «Будуємо вежі та хмарочоси, але нищимо спільноту. Уніфікуємо споруди та мови, але умертвляємо культурне багатство. Хочемо бути панами Землі, але нищимо біорозмаїття та екологічну рівновагу» (Папа Франциск). «Соціальні проблеми поступово набувають глобальних масштабів. Жодна держава не може протистояти їм і розв’язати їх самостійно. Сучасні покоління на особистому досвіді усвідомлюють потребу солідаризуватися й усвідомлюють потребу долати межі індивідуалістичної культури». «Взaємовідносини у дусі співробітництва і солідарності долають ідеологічні розбіжності, змушують людей шукати не те, що розділює, а те, що єднає» (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви). «Різноманітність і солідарність, поєднані в гармонії – це наш шлях. Солідарне розмаїття має «антитіла» для того, аби окремішність кожного, що є унікальним і неповторним даром, не захворіла індивідуалізмом, егоїзмом» (Папа Франциск). Культура ж при цьому як комплекс духовних, емоційних та інтелектуальних рис суспільства, що виражаються не тільки у мистецтві, а й в способі життя, світогляді суспільства на конкретному історичному етапі його розвитку (за визначенням ЮНЕСКО, 1985 р.), може за іншим етимологічним значенням (від латинського «cultura» – догляд, плекання, обробіток) виступати  своєрідним регулятором взаємовідносин між людьми та середовищем, в якому вони перебувають (природа, соціум), в результаті чого створюється конкретний продукт колективної діяльності. І тут варто означити зовнішню і внутрішню культуру особистості, що дозволяє зрозуміти та пояснити фактори впливу на формування зовнішнього і внутрішнього світу людини.  Зовнішня культура ґрунтована на суспільних, ідеологічних і моральних цінностях, взаємовідносинах та правилах етикету (комунікація, зовнішній вигляд, одяг); внутрішня – на особистих цінностях, компетенціях (знаннях), компетентностях (навичках) та етиці (рівні свідомості та духовності). Такий підхід до розуміння поняття культури потребує глибокого особистого осмислення, що дозволяє вливати на формування зовнішньої культури та виходити на формування екологічної культури й усвідомлення того, що ми є складовою і чинником впливу на системи, в яких живемо і які створюємо. «Не забувай, що первинне значення економіки – це турбота про дім (йокос-номос). Твоя приватна власність не є лише те, що придбав, а й світ навколо тебе, що є тим справжнім домом, в якому живеш (планета, природа, ресурси, територія). Не руйнуй довкілля заради прибутку» (Андрей Шептицький). «Як людський рід, ми маємо «спільне походження в Бозі» та мешкаємо у спільному домі, яким є «планета-сад, у якому Бог нас помістив», а в Христі маємо «спільне призначення». Але коли ми забуваємо про це, «наша взаємозалежність перетворюється у залежність деяких від інших», помножуючи нерівність і марґіналізацію, наслідком чого стає послаблення суспільних зв’язків та нищення довкілля» (Папа Франциск).

            Світ потребує переосмислення сучасної реальності та зміни способу мислення, що призводить до окреслення первинної потреби в необхідності спочатку змінитися самим шляхом оновлення своїх внутрішніх систем та формуванням своєї внутрішньої культури, щоб потім стати тією зміною, яка сприятиме оновленню соціальних і суспільних систем з наповненням їх відповідним ціннісним контекстом та сформує нову екологічну свідомість. Позитивні взаємовідносини та спільні цінності в їх основі забезпечать можливості для втілення наших творчих ідей і планів в життя й дозволять моделювати майбутнє та відчувати свою унікальну значущість у процесах, здатних породити ефект синергії, спричинений виключно результатом спільної дії усіх учасників: – як конкретних етосів, так і народів планети Земля, яка є нашим спільним домом. «І щоб це усвідомити, зовсім не потрібно літати на Місяць, щоб потім лишити свої враження, як зробив це американський астронавт Джон Янг – дев’ята людина, котра ступила на поверхню Місяця: «З цієї перспективи немає білих людей чи чорних, немає поділу на Схід і Захід, на «комуністів» і капіталістів, на Північ і Південь. Усі становимо одну-єдину Землю. Мусимо вчитися любити цю планету, якої ми є маленькою часткою». Справді, всі люди становлять одну велику Божу родину. Щоб збагнути це, просто потрібно наблизитися до Ісуса і спробувати подивитися на людей навколо нас Його очима» (за проповіддю єпископа УГКЦ Богдана Дзюраха). Тоді «солідарність, керована вірою, дає нам можливість перекладати Божу любов у нашу глобалізовану культуру» не через спорудження веж і стін, які розділяють і падають, але тчучи спільноту та підтримуючи «процеси справді людського і стійкого зростання», а «креативність Святого Духа зможе заохотити нас породжувати нові форми… універсальної солідарності». «Слово «солідарність» сьогодні трохи «зношене» й, іноді, неправильно інтерпретується, бо означає «набагато більше від якогось спорадичного акту великодушності». Воно вимагає «нової ментальності», що мислить категоріями спільноти та першості життя всіх перед привласненням благ деякими.» «Взаємозалежність, аби бути солідарною та принести плоди, потребує сильного вкорінення в людськості та в природі, створеній Богом, потребує пошани до облич і до землі» (Папа Франциск). Щоб сформувати «нову ментальність» мусимо здійснити свідомий перехід до збереження та забезпечення «екології всесвіту», який починається з формування особистої «екології душі» кожного з нас.

Джерело: Наш Собор

Be the first to comment on "Від екології душі – до екології всесвіту"

Напишіть відгук