Від карантину до карантинної ментальності

Постійне повторювання якоїсь дії, а зокрема під впливом зовнішнього фактору (наприклад, дресування) виробляє ряд звичок. А оскільки людський вчинок інтеріоризується, тобто стає частиною людського характеру, формує в людині окреслений спосіб мислення – ментальність. Наведемо один із таких прикладів – контрацептивну ментальність.

Перед 1968 роком, тобто перед початком так званої сексуальної революції, на ринок США і Західної Європи потрапляє перша контрацептивна пігулка, яка розпочинає контрацептивну фармакологічну індустрію, масове користування з якої сформувало контрацептивну ментальність цілих поколінь. Відома публіцистка Мері Еберштат в своїй книзі Як Захід втратив Бога (2013) твердить, що сексуальна революція не могла б відбутися в таких маcштабах і з такими наслідками, якщо б не фармакологічна контрацепція.

В чому проявляється такий спосіб мислення – контрацептивна ментальність? Можна її виразити в декількох пунктах:

  1. В наслідок вживання контрацептивних засобів в людині формується переконання, що дитина є загрозою: загрозою для кар’єри, особистого життя, здоров’я ітп.
  2. Якщо дитина є загрозою, то логічним продовженням такого мислення є переконання, що й інша людина є загрозою. Внаслідок масового застосування контрацепції руйнується довіра, спершу до свого чоловіка/жінки, але в перспективі до будь-якої людини.
  3. Інша людина потрібна лише для осягнення приємності. Коли подружній акт відділяється від відкритості на життя, то залишається його аспект приємності (задоволення), а оскільки сексуальне задоволення можна осягати іншими способами, то контрацептивна ментальність сприяла поширенню порнографії, сексуальним залежностям ітд.
  4. Використовування контрацепції знищує поставу відповідальності.
  5. Брак відкритості не лише на життя у вигляді народженого дитяти, але і на будь-який інший прояв життя, прояв Божої волі для людини.
  6. Контрацепція не стільки є порушенням VI заповіді, скільки порушенням І заповіді: Не матимеш інших богів, крім мене.

Контрацептивна ментальність призвела до того, що коефіцієнт народжуваності серед європейських народів знизився до критичного рівня, що стало початком ісламізації старого континенту.

Спробуємо дослідити тепер таке явище як карантин під час пандемії COVID–19, і як довгостроковий карантин може змінювати ментальність людей? Які звички з’явилися в людей у період карантину? Як може діяти програма «карантин» у нашій голові?

Подвійне послання – дезорієнтоване суспільство.

В психології є такий термін як подвійне послання (анг. double bind). Концепція сформульвана британо-американським науковцем Грегорі Бейтсоном і його помічниками у 1950-х роках описує ситуацію, коли особа (найчастіше) дитина довший період часу отримує суперечливу інформацію від авторитетної для себе особи, часто від когось з ближніх1.

Подвійність послання у повсякденному спілкуванні може проявлятися у суперечностях між вербальними і невербальними повідомленнями. Наприклад, дитина біжить на зустріч матері, яка прийшла з праці і намагається її обійняти. Матір відпихає дитину і показує своєю мімікою, яка вона втомлена. Дитина відходить, і в цей час чує: Зовсім не цікавишся матір’ю, навіть не запитаєш, як справи. У такій ситуації будь-яка спроба дитини буде приречена на поразку. Дитина опиняється в ситуації внутрішньої суперечності без якогось виходу. Наведу ще один приклад: Матір каже дитині: Люблю Тебе і в цей час обіймає її сухо, злісно і без емоцій. Дитина має 2 можливості: може відповісти на почуті слова і також сказати люблю тебе, але в цей час дитина заперечує справжнім своїм емоція, бо відчуває, що мама злиться… Або відповісти на жести і міміку матері, але тоді дитина мала б себе теж поводити сухо і без емоцій. На це дитина не може собі дозволити, адже мама сказала, що її любить, і тому подібна поведінка була б пов’язана з почуттям провини.

Бейтсон виявив, що довготривалі взаємодії, засновані на подвійному посланні можуть спричинити, що людина, яка їх отримує не зможе розуміти більш широкого контексту реальності, а її сприйняття навколишнього світу буде досить обмеженим. Людина, яка неодноразово піддавалася впливу подвійних посилань, втрачає здатність розшифровувати ширший контекст подій і властиво інтерпретувати інформацію.

Весь період карантину COVID-19 суспільство «бомбардується» суперечливими повідомленнями різного характеру:

  • Спершу ВООЗ повідомляє, що не зафіксовано випадку передання вірусу від однієї людини до іншої, потім оголошує пандемію і зобов’язує держави до жорстких обмежень.
  • Ряд вчених виступає проти таких суворих обмежень, не вбачаючи в них потреби, і цілком відмінне від них становище займають інші вчені, політичні діячі та керівники великих позаурядових організацій.
  • Політики (А. Меркель, Б. Джонсон та ін.) закликають до взаємної допомоги і солідарності, в той самий час всюди висять плакати, які нагадують про соціальну дистанцію.

Чи ми цього свідомі чи ні, однак політики для великої частини суспільства є авторитетами. І від цих авторитетів ми також отримуємо суперечиливі, подвійні послання. Наприклад, ряд політиків алярмувало про серйозність пандемії і в той же час фотографувалася з бажаючими перехожими. А посли європейських країн на багатотисячному мітингу в Мінську, без жодної дистанції і без жодних засобів захисту серед натовпу, поклали квіти на місці загибелі першої жертви протестів у Білорусі.

Не важко здогадатися які будуть наслідки такого довготривалого карантину – створення дезорієнтованого суспільства, яким буде легко маніпулювати.

Соціальна дистанція – інша людина є джерелом небезпеки

Від самого початку впровадження карантинних норм, в усіх засобах масової інформації лунає постійне нагадування дотримуватися соціальної дистанції. Навіть якщо з часом багато офіційних рупорів змінило риторику і почало говорити про фізичну дистанцію і соціальну підтримку (солідарність), то ефект був той самий – у свідомості багатьох людей занотувалася інформація: «потрібно подалі триматися від іншої людини, вона може бути для мене джерелом хвороби, а то і смерті…». Таке мислення стало причиною ще більшої відчуження і без того достатньо відчужених осіб, які ще більше поринули у віртуальний світ, уникаючи реальних відносин! Уявімо собі, що такий «карантин» час від часу буде повторюватися (тільки уявімо, сподіваюся, що ні!). Чи не призведе це до цілого покоління осіб, які уникають відносин, уникають іншої людини як загрози для свого життя? Чи не призведе це до появи покоління анти – спільнотних людей?

Втрата почуття безпеки

Навіть до початку карантину душпастирям доводилося зустрічати осіб, які надмірно дбали про своє здоров’я, про власну гігієну (фанатично миючи руки) і врешті про власне забезпечення. Можна лише уявити наскільки збільшиться число таких осіб і як це буде впливати на решту. Адже постійна поведінка, яка підкреслює небезпеку тієї чи іншої ситуації, створює небезпечну, панічну атмосферу. Уявіть собі, ви ідете вулиці і раптом бачити натовп дорослих осіб, які біжать і з острахом оглядаються. Що Ви будете робити?

Коли людина має втрачене почуття безпеки, то починає вірити першому, хто це почуття запевнить.

Церква – основний носій вірусу і найбільш небезпечне місце.

В середньовічному суспільстві, яке можна назвати civitaschristiana у період епідемій люди горнулися до храмів, випрошуючи порятунку від Всемогутнього Бога. Подібно було і в час раннього модерну… В цей час організовувалися Святі Меси, покутні паломництва до святих місць у намірі віддалення нещастя. При цьому Церква також дотримувалася засобів санітарної безпеки. Наприклад св. Карл Боромео, кардинал і архієпископ Мілану під час епідемії 1577 року проконсультувавшись з фахівцями, пропагував особисту гігієну та заходи профілактики. Святий Карл рекомендував – відповідно до тогочасних медичних знань – уникати дихання пацієнта, дезінфікувати руки оцтом, часто переодягатися або вживати відповідні спеції. Подаючи приклад іншим людям Церкви, він особисто відвідував хворих, а де він одразу з’являвся, серед людей зростала надія – вони нетерпляче чекали його приїзду.

Пандемія COVID-19 становить свого роду феномен, бо під час карантинних пркатик у різних державах, храм (святиня) і літургійні практики були представлені як основні осідки епідемії. На богослужіннях дозволялося перебувати 10 особам у гострих фазах карантину, а у деяких державах – 5, і це не залежно від площі того чи іншого храму. 10 осіб були присутні у маленькій сільській капличці і у великій базиліці… В Римі та в Італії були заборонені літургійні відправи з участю вірних. Окрім цього, державні інституції почали втручатися в … спосіб звершування літургійних обрядів.

Отже, внаслідок довготривалого карантину цивілізація може отримати новий тип людини, дезорієнтованої, якою легко маніпулювати, яка уникає спільноти, уникає. Бога, своє життя переживає у віртуальному просторі! Цікаво, хто в цьому зацікавлений?1

Лаба Роман Отець Роман Лаба OSPPE, директор Всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Єпископаті України

Джерело: Родина

Be the first to comment on "Від карантину до карантинної ментальності"

Напишіть відгук