Громадянський протест і покора владі

В Білорусі триває громадянське протистояння з владою, громадяни вже понад місяць висловлюють свою незгоду. Це підняло на поверхню дискусію, яку роль у цьому має займати церква і християнин. Що робити громадянину, який не погоджується з політикою влади?

«Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж влади Богом встановлені», – пише апостол (Римлян 13: 1). Неодноразово доводилося чути, як будь-хто одягнений владою чиновник (а частіше – його полум’яний шанувальник) з висот власної духовності трощить цією цитатою будь-які прояви невдоволення з боку представників народу, який його цією владою наділив.

Ті хто так робить скромно замовчують, що в демократичних державах, які втратили елементи монархічного ладу, повноправним носієм державного суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, тобто громадяни. Саме їм і повинна бути покірна всяка душа – від вахтера до президента. Так, у всякому разі, сказано в Конституціях кожної з цих країн, які майже кожен, хто отримав державну владу, хоч і перекроює під власні інтереси, все ж визнає вищим законом.

Саме народ за власні кошти (кошти платників податків) тимчасово наймає цих людей на альтернативній основі для виконання певних обов’язків. Народу ж правитель і підзвітний як своєму роботодавцю.

Громадяни обирають собі державного менеджера з-поміж інших претендентів не тому, що той бездоганний, а оскільки більше за інших відповідає очікуванням проголосувавши за цього кандидата більшістю. Голосувати ж нерідко доводиться не стільки за когось, скільки проти альтернативних варіантів. Ніхто не досконалий, і компроміс тут неминучий. Але, отримуючи делеговану їм нами владу, політики беруть на себе відповідальність слідувати нашим очікуванням, а ми – підкорятися їм в рамках повноважень, наданих їм законом (в першу чергу – все тією ж Конституцією).

Але в той час, як влада народу в демократичному суспільстві, відповідно до наведеного вище тексту, встановлена ​​від Бога, сам вибір більшості зовсім не обов’язково правильний. «Колективний кесар» схильний до помилок не меншою мірою, ніж кесар індивідуальний при монархічній системі правління. Навряд чи громадяни Содому вибрали б своїм мером Лота. Так що Закон Мойсеїв не дарма попереджає: «Не будеш з більшістю, щоб чинити зло, і не вирішуй тяжби, відступаючи по більшості від правди» (Вихід 23: 2).

Однак, ці положення породжують цілком справедливе і реально поставлене запитання: «А як бути тим 49%, які не вибирали й не наймали« ефективних менеджерів»? Якщо влада обрана 51%-м безбожною більшістю?

Влаштовувати акції на наступний же день?» Коротка відповідь в форматі коментарів на ФБ була б такою: «Прийняти вибір більшості як основу демократичного суспільства і вести цивілізовану опозиційну діяльність. Безбожна влада Церкві лише на користь, “Божа” ж її корумпує».

Але залишається незрозумілим: що являє собою цивілізована опозиційна громадянська діяльність, чи існують біблійні приклади такої, і яка в цьому всьому роль церкви, яка покликана віддавати не тільки те, що кесареве, а й те, що Боже?

Злободенність цих питань знову зросла у зв’язку з подіями в Білорусі. Особливо здивувала заява, яка промайнула в мережі (цитую по пам’яті): «У нас тут не майдан, як в Україні! Ми просто хочемо нормально жити у своїй країні!». Не станемо обговорювати, як виникла, кому була вигідна і яким чином поширювалася ідея, що сотні тисяч людей по всій країні відкрито ризикували власним благополуччям, здоров’ям і навіть життям через те, що, нібито, просто не хотіли жити нормально. Але приклади подій шестирічної (вже майже семирічної!) Давності можуть, поряд з біблійними прецедентами, служити ілюстраціями (як мінімум – в якості аналогії) при пошуку сумлінних відповідей.

Для початку варто зрозуміти, що позначення будь-яких громадянських протестів словом «майдан» має занадто узагальнюючий характер і, швидше, слугує на руку емоційно зарядженій пропаганді, ніж конструктивному аналізу. Саме слово походить від персько-тюркського meydan, яке, зокрема, означає міську площу. Прозивним воно стало після масових протестів в Україні восени і взимку 2013-14 рр., Головною ареною яких була площа Майдан незалежності в Києві. Але в різні часи ці протести мали різний характер і мали різну основу.

Отже, як же бути громадянам країни, що не згодні із політикою уряду, обраного більшістю таких же рівноправних громадян?

Масове вираження власної особливої думки відповідно до чинних законів

Найпершою формою впливу небайдужої меншини на законно обраних політичних діячів є масове вираження власної особливої думки відповідно до чинних законів і на основі гарантованих Конституцією цивільних прав на свободу слова, зібрань, пересування і т.п. Ніяких інших підстав ця форма протесту не вимагає.

Саме до цієї форми відносився український «майдан» аж до кінця листопада 2013 р. біблійними прикладами подібних цивільних акцій можуть служити клопотання Ізраїля перед Рехав’амом про зниження податків (1 Царів 12: 3,4), вимога народу розіп’ясти Ісуса, мітинг на підтримку традиційних ремесел в Ефесі (Дії 19: 29-40).

Громадянська непокора

Наступним типом громадянських протестів є громадянська непокора. У цьому випадку громадяни вже відкрито й усвідомлено порушують чинне законодавство і готові нести за це відповідальність відповідно до закону.

Підставою для подібних дій, в першу чергу, може бути обмеження правителями невід’ємних прав громадян. Такими є ті природні права, якими людина була наділена Творцем спочатку, ще до виникнення держав і урядів.

Не уряд їх дає (на відміну, наприклад, від права на керування транспортним засобом), не має права він їх і віднімати. Зокрема, загальновизнаними невід’ємними правами людини є право на життя, на свободу, на сім’ю, на прагнення до щастя, на недоторканність житла і т.п. Але не меншою мірою приводом до громадянської непокори може служити прийняття несправедливих законів, винесення неправових судових рішень, а також беззаконня, які чинили самі правителі.

Саме такий характер носили дії єврейських повитух в Єгипті (Вихід 1: 15-19); блудниці Рахав в Єрихоні (Ісус Навин 2: 3-6); Седраха, Мисаха, Аведнего та Данила у Вавилоні (Даниїла 3, 6); Петро та Іван перед синедріоном (Дії 4: 18-21, 5: 27-41) і ін. Відкритість дій і готовність понести покарання відрізняють громадянську непокору від просто беззаконня. Як сформулювала цей принцип цариця Естер, – «піду до царя, хоч це не буде законно, і якщо потрібно загинути – загину» (Естер 4:16). В українських протестах цій формі громадянських акцій відповідав «майдан» грудня 2013 – січня 2014 рр.

Громадянське протистояння – конфронтація громадян і уряду

3. Нарешті останньою, крайньою формою громадянського протесту є громадянське протистояння – конфронтація громадян і уряду. Загальна декларація прав людини називає повстання проти тиранії й гноблення останнім засобом захисту громадянами своїх прав. Підставою для подібних дій служить навмисне, усвідомлене і цілеспрямоване заохочення правителями злих дій стосовно народу і покарання за добрі.

Оригінальний текст даного Біблійного тексту (Римлян 13: 1) має продовження: «Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Роби добро, і матимеш похвалу від них, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо він недаремно носить меч: він Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Римлян 13: 3-4).

Заохочення добрих справ законослухняних громадян і покарання тих, хто чинить зле – кваліфікаційні вимоги до начальника в народі, як до Божого слуги. В іншому випадку він більш не є таким, і стає злим друге значення фрази з Римлян 13: 1, в оригіналі буквально звучить як «Адже не є влада якщо не від Бога», – якщо не від Бога, то і не влада. Усунення такого правителя стає не порушенням Божих принципів і конституційного порядку, але їх відновленням.

Біблійними прикладами правителів Ізраїлю, які йшли цим шляхом, можуть бути все той же Ровоам (1 Царів 12: 8-15) і Ахав, який піддався впливу Єзавелі (1 Царів 21). В українському «майдані» акції протесту вилилися в громадянське протистояння в лютому 2014 р.

Роль церкви

Яка ж у всьому цьому роль Церкви? Учні Христові живуть одночасно у двох вимірах – кесаревому і Божому. І в першому з них вони, як рівноправні, відповідальні й законослухняні громадяни, повинні поступати так, як велить їм громадянський обов’язок і почуття справедливості.

У Божому ж вимірі Церква є пророчий голос світу, що гине. І тому ми покликані без небезсторонності називати добро та зло своїми іменами, з якого боку воно не робилося б, закликаючи при цьому всіх учасників політичного процесу до миру, злагоди, справедливості й милосердя. А найбільше – до покаяння.

Джерело: Слово про Слово

1 Comment on "Громадянський протест і покора владі"

  1. да всякая власть допускается Богом,но не всякая стремится к Богу!!!

Напишіть відгук