Роберто де Маттеї

В 1945 році австрійський науковий філософ Карл Поппер (1902-1994) опублікував об’ємисту працю в двох томах під заголовком «Відкрите суспільство та його вороги” (Рутледж, Лондон, 1945). В цій праці Поппер висунув тезу про те, що тоталітарні ідеології, такі як комунізм та нацизм, мають спільну рису: претензії на володіння абсолютною істиною.

Австрійський філософ протиставив тоталітарним суспільствам модель соціал-демократичного устрою, яку назвав «відкритим суспільством», оскільки вона несумісна із будь-якими культурними або моральними «фронтирами». Цю працю Поппер написав у Новій Зеландії, куди втік від нацизму з огляду на власне єврейське походження. Після того філософ перебрався до Англії, де навчав у престижній Лондонській школі економіки та отримав британське громадянство.

В 1947 році Джордж Сорос, народжений 1930 року у Будапешті в родині секуляризованих міщан, переїхав з Угорщини до Лондона, де двома роками пізніше розпочав навчання в Лондонській школі економіки. Саме там, як він неодноразово згадував, тези «відкритого суспільства» за авторством його професора, Карла Поппера, позначили собою все його наступне життя. В 1956 році він переїхав до Сполучених Штатів, одружився та отримав американське громадянство. На початку 1970-х років він заснував компанії Soros Fund Management, а пізніше – Quantum Fund, за допомогою яких інвестори мали можливість грати на курсах валют усього світу. Ці інвестиційні фонди Сороса мали значний успіх, і в 1985 році їх вартість досягла одного мільярда доларів. В 1992 році Сорос дестабілізував міжнародні ринки, атакувавши спекуляціями британський фунт та італійську ліру за допомогою свого Quantum Fund. В 2015 році журнал Forbes розмістив його під 19 номером в списку найбагатших людей світу, із особистими статками в більш ніж 25 мільярдів доларів.

Сорос, якому нині вже більше 90 років, не просто безпринципний міжнародний спекулянт; він також вклав значну частину свого багатства у втілення «відкритого суспільства». Для реалізації цього проекту він створив мережу організацій під спільною назвою «Фонд відкритого суспільства», через яку фінансує ліві партії по всьому світу, масову імміграцію, легалізацію наркотиків, абортів, евтаназії, радикальну екологічну пропаганду та гендерну теорію. П’єр-Антуан Плакван дає таке визначення діяльності Сороса: це діло соціальної інженерії, мета якого – глибоке перетворення сучасного суспільства, «містичне тіло глобалізму», яке прагне включити в себе всю планету (Soros e la società aperta. Metapolitica del globalismo, Passaggio al Bosco, 2020, с. 138).

Однак наслідки пандемії коронавірусу нанесли тяжкого удару утопії «відкритого суспільства» Джорджа Сороса. Серед авторів, що зрозуміли, як пандемія позначилась на кризі глобалізму, виділяється Алєксандр Дугін, російський політолог, який називає себе «пророком закритих суспільств» на противагу Джорджу Соросу, «пророку відкритого суспільства».

Аналізуючи «постглобальний уклад», Дугін констатує, що внаслідок пандемії «глобалізація остаточно, швидко, та невідворотно колапсувала», оскільки «епідемія знищила всі основні аксіоми: відкритість кордонів, солідарність суспільств, ефективність існуючих економічних інституцій, та компетентність правлячих еліт. Глобалізація зазнала поразки ідеологічно (у лібералізмі), економічно (у глобальних мережах), та політично (у лідерстві еліт Заходу)». Дугін далі каже: «Відкрите суспільство стане закритим суспільством. Суверенітет стане найвищою та абсолютною цінністю».

Алєксандр Ґєльєвіч Дугін народився в Москві у 1962 році в родині офіцера радянської зовнішньої розвідки (ГРУ). В 1980-ті він, як і деякі інші нащадки комуністичної номенклатури, приєднався до Южинського гуртка, який збирався довкола Юрія Мамлєєва (1931-2015) в квартирі на провулку Южинського в центрі Москви. Саме там Дугін потрапив під вплив окультиста Євгенія Головіна (1938-2010), який познайомив його з гностичними авторами Заходу: Рене Геноном (1886-1951) та Юліусом Еволою (1898-1974) (тут автор вдається до надмірних спрощень і навішування ярликів, особливо стосовно Генона: онтологічні погляди останнього становили протилежність гностичному дуалізму; про «гностицизм» Генона можна говорити хіба що в сенсі езотеричної спрямованості, прихильності до «таємних знань». – ред.). Головін та Дугін часто, напившись, вихваляли нацизм (James D. Heiser, The American Empire Should Be Destroyed, Repristination Press, 2014, с. 40-41), і «Дугін опинився у середовищі, де змішались у безумному коктейлі Сатана, спірітичні сеанси, наркотики, секс, алкоголь, рольові ігри та фашизм» (Gary Lachman, La stella nera, Edizioni Tlon, 2019, с. 248).

Після падіння СРСР Дугін допомагав Геннадію Зюганову із політичною програмою Комуністичної партії Російської Федерації, а в 1993 заснував Націонал-більшовицьку партію разом з Едуардом Лімоновим (1943-2020), який на додаток до власної бісексуальності так само «біполярно» захоплювався одночасно нацизмом та комунізмом. Дугін створив прапор руху: чорні серп та молот в білому колі на червоному тлі. Інтелектуальна еволюція політолога повела його до наступних впливів: від Льва Гумільова (1912-1992), у якого він запозичив ідею «Євразії», до Алена де Бенуа, засновника неоязичницького руху Nouvelle Droite. Головним впливом на нього, однак, залишився Евола, який для Дугіна став тим же, чим Поппер для Сороса – вчителем понад сумнівами. «Навіть більше того – він був архетипом, в особистій долі якого, оточена есхатологічною пітьмою, жила доля самої Традиції. Його спадок більше ніж дорогоцінний. (…) Він засвідчив якість поточних реалій, і героїчно вказав ту орієнтацію, яка веде до того, що лежить поза межами. Його послання необхідне Європі» (A. Dugin, Julius Evola e il tradizionalismo russo).

Теорія «радикального суб’єкта», висунута Дугіним, вірно слідує за «диференційованою людиною» Еволи – людиною, що, за стародавньою китайською приказкою, «сідлає тигра» та обожествляє сама себе за допомогою нігілізму. Для Дугіна, як і для Еволи, тільки в анархії «темрява поступово розвиднюється і з безодні необхідності виростає та страшна квітка абсолютного індивіда» (J. Evola, Teoria dell’individuo assoluto, Bocca, 1927, с. 302-304).

Основна праця Дугіна – «Четверта політична теорія» (Arktos Media Ltd., 2012). В ній він стверджує, що «ми мусимо рішуче відкинути і антикомунізм, і антифашизм» (с. 293). На противагу Соросу, який хоче перетворити світ на «відкрите суспільство», Дугін пропонує «постмодерний» альянс «ворогів відкритого суспільства» – комуністів, фашистів та традиціоналістів. Американський олігарх та російський політолог обидва мріють про імперію: імперія Сороса закорінена в демократіях Заходу, в той час як імперія Дугіна закорінена в монгольських ордах Степу, патронована Росією та Китаєм. Для них обох здійснення цих планів можливе через настання хаосу планетарного масштабу.

П’єр-Антуан Плакван пояснює: Сорос, після введення ідеї дисбалансу в фінанси, хотів застосувати цю теорію в суспільстві через засіб «соціології хаосу», яка протилежна не тільки «закритому суспільству», але й узагалі кожній формі соціальної стабільності (вище, с. 76-88). Дугін позиціонує себе як анти-Сороса, але поділяє його радикальне заперечення абсолютного порядку принципів. Гері Лахман ретельно розбирає «політику хаосу» Дугіна (с. 271-305), звертаючи увагу на те, що на обкладинці книги «Засади геополітики» розташована «зірка Хаосу», восьмиконечний символ сатаністів та окультистів. «Ми мусимо навчитись думати із хаосом та в хаосі» – підтверджує це Дугін (La quarta teoria politica, с. 238), заперечуючи тези Сороса, але залишаючись в тій самій релятивістичній та нігілістичній площині. Обидва вони постають як пророки постмодерного хаосу та протистоять Католицькій Церкві, бо вона є зберігачем божественного та природного Закону, який вони обидва відкидають. Тому Сорос і Дугін виявляються двома сторонами однієї медалі, і тому ми протиставляємо їхній брехні Істину Того, хто явив Своє Світло посеред темряви і Порядок посеред хаосу (Бут. 1:4-5).

Переклад – Антон Герасименко

Джерело: Політична теологія