Індустрія абортів полює на молодих дівчат 13-14 років, яким вони продають таблетки “день після” та аборти. Буває, що їхні батьки нічого не знають. У Польщі рекламою абортивних таблеток серед підлітків займаються феміністичні організації.

На веб-сайті Федерації жінок та планування сім’ї, виразно проабортивної організації, ви можете прочитати такий запис: “Фармакологічний аборт – це безпечний та неінвазивний метод переривання вагітності також у підлітковому віці”.

Молоді дівчата, підбадьорені такими хибними описами, часто вирішують замовити таблетки у злочинців, які здійснюють аборти. Наслідки їх “вибору” можна побачити у коментарях, які дівчата згодом пишуть в Інтернеті. Ось декілька з них:

“Я дістала пальцями і заплакала. Я вже знала, що таблетки розірвали плід на шматки, і вони вилітали з мене. (…) Можливо, каяття колись повернеться ”, – 17-річна Дарія.

“Мені було 18, батьки знали про вагітність. Донині вони думають, що у мене відбувся спонтанний викидень », – написала Пола.

“Цікаво, чи я зараз просто вбивця? Я була на 10 тижні. Я зробила аборт сама. (…) Зародок, який вже дуже нагадував людину, випав. Я злила усе в унітаз “. – звітує інша дівчина. Причинами аборту були: “школа, освіта, вік “.

Ось так виглядає «неінвазивний та безпечний метод переривання вагітності», пропагований феміністками. Це насправді моторошне вбивство дитини.

Статеве виховання як метод продажу абортів

Ефективним методом продажу абортів підліткам є так зване статеве виховання. Ті, хто сам цим займався, визнають. Колишній керівник Техаського центру абортів Керрол Еверетт точно описує модель: «Нашою бізнес-метою було продати 3-5 абортів кожній дівчині у віці 13-18 років, оскільки у сфері абортів усі покладаються на просту систему комісій. Кожен клієнт збільшував моє багатство.

Щоб продати аборт, спочатку потрібно створити правильний ринок. Це означає, що дітей і підлітків на найранішому етапі потрібно переконати розглядати сексуальність зовсім інакше, ніж попередні покоління. Ми вже починали в садочках. Ми наказали дітям сісти в коло і запитали по черзі: як батьки називають ваші сідничні частини тіла?

У третьому класі діти розглядають фотографії статевого акту, а в четвертому – їм пропонується мастурбувати самостійно або в групах. Нарешті, у п’ятому та шостому класах їм дають таблетки. Відсутність регулярності їх прийому, характерна для підлітків, а тому дівчата вагітніють і стають клієнтами абортивних клінік “. – каже Керол Еверетт.

Опис моделі аборту майже точно відповідає програмам сексуального виховання, які впродовж багатьох років були запроваджені в Західній Європі, і активно просуваються в Україні. Батьки повинні усвідомити, яка справжня мета цієї розбещеності.

А в цей час 18 грудня італійська поліція в рамках операції “Парк Луна” провела обшуки та арешти членів злочинних груп, пов’язаних з розповсюдженням дитячої порнографії в Інтернеті. “Нові технології та локдаун збільшили самотність дітей, які все частіше стають жертвами педофілів”, – сказав о. Фортунато Ді Ното, голова фонду «Meter onlus», який бореться з педофілією та педопорнографією.
Щонайменше 140 груп з усього світу обмінювалися педо-порнографією між собою, заявила італійська поліція. WhatsApp та Telegram виявилися найпоширенішими каналами для передачі та обміну відео та фотографіями. Слідство виявило, що зловживання стосувалися переважно дівчат та маленьких дітей, а в деяких випадках навіть немовлят.

Злочини, пов’язані з педофілією та педопорнографією, вже є глобальною проблемою. Доступ до серверів із незаконним вмістом стає все більш поширеним. За словами о. Ді Ното, розповсюдження дитячої порнографії має свою звичну схему: знайти дитину, використовувати та записувати матеріали, розміщувати їх в Інтернеті, зберігати в архівах, обмінюватися між організаціями, робити це бізнесом. Понад мільярд неповнолітніх у всьому світі вже зазнали різних форм жорстокого поводження, підкреслив президент фонду “Meter onlus”. «Пандемія спричинила розвиток нових Інтернет-технологій, але тим самим збільшила вразливість дітей до сексуального насильства. Інтернет та його технології позитивні; ніхто не хоче демонізувати цифровий прогрес. Навпаки, під час локдауну інтернет-спілкування допомагає подолати самотність – наголосив о. Ді Ното. Однак у медалі є і зворотний бік – це надмір віртуального спілкування неповнолітніх без належного нагляду батьків.  Дорослі повинні бути пильними. Ви не можете передати свою дитину потужному світу веб-спілкування без будь-якого контролю. Кількість злочинів проти дітей значно зросла протягом пандемії. Я думаю, що відповідальність батьків – знати що переглядають їхні діти та з ким їхні діти спілкуються в Інтернеті. І ми повинні бути обережними, оскільки підвищена самотність дітей в часі каратнину створює загрози з боку педофілів, які часто шантажують неповнолітніх після отримання перших фотографій ».

Сексуальні злочини проти дітей: причини, наслідки та запобігання

Сьогодні ЗМІ переповнені жахливими новинами то про зґвалтування малолітніх, то про вбивство та зґвалтування. Як суспільство може вирішити цю ситуацію? По-перше, необхідно розуміти гостру критичність проблеми. По-друге, потрібно проаналізувати причини скоєння таких злочинів. По-третє, важливо запобігати такому. Більшість відповідей знайдемо в ході дослідження цієї теми.

Причини виникнення потягу до сексуальних злочинів

Злочинна статева поведінка характеризується усвідомленістю і волимістю, тобто усвідомленням власної діяльності і активною спрямованістю на досягнення певної мети. Сексуальний потяг, будучи інстинктивним, може гальмуватися вольовими зусиллями людини за наявності високого рівня моральних та ціннісно – орієнтаційних властивостей. Важливим регулятором людської поведінки є також інтерес, який може принципово відрізнятись від суті потреби в сексуальному задоволенні. Інтерес до зґвалтування може бути сформований комплексом неповноцінності та необхідністю самоствердитись, азартом подолання спротиву жертви.

Підтверджено також незаперечний вплив алкоголю на рівень злочинності — понад 85% досліджуваних злочинців перебували у стані алкогольного сп’яніння (Красильникова М. М., 1986).

Отже, перейдемо до чинників, які спричиняють потяг до скоєння сексуальних злочинів.

Стать. Традиційно вважається, що чоловіки частіше мають потяг до таких видів злочинів, аніж жінки. Жінки також мають сексуальні порушення, як і чоловіки, внаслідок негативного впливу сім’ї, суспільства, що призводить до асоціальної поведінки, що призводить до психопатологій (хоча на чоловіків, особливо під час підліткового віку, всі ці фактори впливають сильніше, ніж на жінок). На жінок більше впливає її гормональний та емоційний стан під час передменструального синдрому. Саме в цей період жінки можуть скоїти злочини.

В силу різності статі різняться також і вираження агресії, що також є фактором впливу на скоєння злочину. Чоловіки є сильнішими фізично, тому агресію їм приписують страшнішу та інтенсивнішу, переважно фізично насильницьку. Тоді як жінкам, слабкішій статі, приписують агресію на словах. Хоча, наразі, у світі через так названу “гендерну рівність”, жінки стали все більше і більше виражати свою агресію як сильна стать – фізичним насиллям. Гормональний устрій чоловіків проявляє більшу міру агресивності. Проте рівень тестостерону не завжди впливає на агресію. Цілком ймовірно також, що у багатьох безапеляційних повідомленнях про прямий зв’язок тестостерону з агресією підміняють словом “агресія” поняття “домінування”. Причинно-наслідковий зв’язок може бути й оберненим — домінуюча поведінка може підвищувати рівень тестостерону, що доведено дослідженнями як мавп, так і людей. Успішні спроби досягти чи зберегти високий статус призводять до підвищення рівня тестостерону, безуспішні спроби або втрата статусу призводять до пониження рівня.

Алкоголь. Він має гальмівний вплив на кору головного мозку і вивільнення сексуальної агресії, злочинної та девіантної поведінки. Алкоголь блокує або притуплює усі моральні закони, які людина в нормальному тверезому стані свято виконує. Хронічний алкоголізм призводить до дисфункції кори головного мозку і деградації особистості, що призводить до не тільки сексуальних злочинів чи антиморальних вчинків, але і збочень. Особливо слід наголосити на зв’язку алкоголізму та інцесту. За даними різних авторів відсоток осіб, які в нетверезому зробили кровозмішення коливається від 20 до 75. Численні дослідження свідчать, що алкоголь став основним провокатором зґвалтування, при цьому майже 10% жертв насилля самі перебували в стані сп’яніння.

Соціокультурне середовище або фактор наслідування. Молодь у процесі свого дорослішання потребує моделі для наслідування. Тут важливу, якщо не вирішальну, роль відіграє можливості соціально-культурного середовища, тобто його суб’єкти, чий соціально-психологічний вплив може бути як позитивним, так і негативним.

Так, відомий англійський філософ Едмунд Бьорк у XVIII ст. писав, що саме “наслідування (уподібнення) — незрівнянно більше, ніж настанови — дає нам можливість все пізнати, а те, що ми пізнаємо таким чином, засвоюється не тільки з більшим успіхом, а й з більшою приємністю. Воно визначає наші звички, наші думки, наш спосіб життя. Воно є одним з найсильніших зв’язків усередині суспільства”.

Найперше соціальне середовище людини – це сім’я. Сім’я має закласти найважливіші моральні принципи, які лишаються з людиною до кінця життя і допомагають уникнути вчинення багатьох помилок. Ще однією важливою роллю сім’ї є підтримка у різних станах. Коли настає питання щодо соціальної нерівності, сексуальної другорядності чи неповноцінності у різних сферах, сім’я має загладити чи визнати такий стан аби не було агресивно – насильницьких наслідків у поведінці.

Також важливим місцем є школа, неформальні молодіжні групи, стан суспільства та загальні етичні норми. Засоби масової інформації формують або суспільне культур’я або суспільне безкультур’я. Наразі діти, підлітки вчяться не зі слів батьків чи вчителів а з екранів комп’ютера, що має величезний вплив на психологічний, моральний та розумовий розвиток їх мозку.

Сучасна вседоступність відіграє двояку роль, як позитивну, так і негативну. Тому нашою метою є  фільтрувати та навчити фільтрувати все, що бачиш. Сцени сексуального насильства навіть у більшості нормальних чоловіків викликають статеве збудження, а від надмірної кількості такої інформації можлива фіксація на цьому виді сексуальної активності, особливо у підлітків з несформованими статевими уподобаннями. Потік насильства, сцен вбивств і крові на екрані може викликати в особи, особливо незрілої, гаму гострих відчуттів, негативні емоційні переживання, які з часом набувають позитивного забарвлення.

Це зумовлено так званим феноменом протилежного процесу, який проявляється у відповідь на ситуацію, що поєднується зі страхом і огидою (Solomon R. L., 1989). В результаті протилежного процесу відбувається потужне вивільнення ендогенного опіатного пептиду ендорфіну, що супроводжується ейфоричним екстазом з подальшим виникненням залежності. Для отримання емоційного задоволення індивід потребує щораз більшої кількості насильства і крові, спочатку на екрані, а потім, можливо, і в реальному житті.

Розглядаючи зовнішні фактори, не можна оминути внутрішній: загальний психосексуальний розвиток. Клінічні дослідження підлітків (Зайцев О. О., 1992), які скоїли сексуальні злочини, підтверджують їх відмінність від загальної підліткової популяції. У більшості виявлено ранній соматостатевий і прискорений психосексуальний розвиток, а також складні і поєднані асинхронії статевого розвитку. Становлення їхньої сексуальності характеризувалося відсутністю або редукцією фаз платонічного і здебільшого еротичного лібідо, появою безпосередньо сексуального лібідо і раннього початку статевого життя.

Звісно, слід дуже виважено підходити до проблеми впливу спадковості на потенційну злочинність, однаково небезпечно як недооцінювати цей фактор, так і навішувати ярлики на людей, які волею долі є нащадками злочинців. Адже схильність до негативних проявів може ніколи не реалізуватися без певного комплексу зовнішніх факторів.

Віковою особливістю сексуальної злочинності є значне поширення злочинів проти моральності, педофільних і розпусних дій у віці 50–65 років. Такий сплеск зумовлений посиленням еротичних потреб перед повним їх зникненням поряд із зниженням статевих можливостей і, відповідно, ускладненням традиційних статевих контактів. Паралельно це поєднується з інволюційними змінами в центральній нервовій системі і зниженням морально-етичних установок.

Отже, насправді є багато факторів, які можуть сприяти скоєнню злочинів. Передусім, це – людська розпусність, яку треба придушувати, бо наслідки можуть скалічити цілі покоління.

Немає чіткої відповіді на запитання: як можна зрозуміти, що хтось збирається використати дитину з сексуальною метою. Сигнали того, що доросла людина використовує дитину для сексуального задоволення, не завжди очевидні. Важливо ретельно зібрати інформацію та факти, щоб допомогти захистити дитину, уважно придивлятися до всіх, хто приділяє дитині надто багато уваги. Також батьки можуть запитати керівництво школи чи садка, яким чином заклад набирає персонал та волонтерів, що робить для того, аби забезпечити дітям захист.

Причиною для занепокоєння може стати поведінка дорослого або молодої людини, якщо він/вона: відмовляє дитині у необхідній приватності або можливості самостійно приймати рішення щодо особистих питань; наполягає на фізичних проявах любові, як то поцілунки, обійми або грайлива боротьба, навіть якщо дитина очевидно не бажає цього робити; надмірно зацікавлений сексуальним розвитком дитини або підлітка; шукає нагоди, щоб залишитися з дитиною наодинці; проводить більшість свого вільного часу з дітьми та мало цікавиться проведенням часу з людьми свого віку; регулярно пропонує безкоштовні послуги няні або бере дітей на ночівлю; запрошує дитину на прогулянки та поїздки на канікулах; купує дитині дорогі подарунки або дає їй гроші без видимих причин; закидує дитину подарунками або дрібними сюрпризами; часто заходить до дитини/підлітка у ванну кімнату; ставиться до певної дитини як до улюбленця, роблячи її «особливою» порівняно з іншими членами сім’ї; проявляє надмірну опіку або суворо обмежує контакти дитини з іншими дітьми, особливо протилежної статі; ревнивий або контролює членів сім’ї.

Дорослі не мають права піддавати дітей сексуальним діям для власного задоволення. Якщо їх починають турбувати власні сексуальні почуття до дитини – їм потрібна допомога спеціаліста. Насправді, на практиці непросто відрізнити провісники сексуального насильства від позитивного тілесного контакту, який абсолютно необхідний у спілкуванні з малими дітьми. Різниця між двома ситуаціями визначається намірами людини (ситуація могла б бути нормальною, якщо б не було «прихованої» думки, і дитина повинна це відчувати), а також тим, чи має можливість дитина вільно сказати «ні».

Відомо, що сексуальне насильство над дітьми тримається в таємниці. Часто дитина нічого нікому не розповідає, тому що їй так сказали. Інша дитина, хоч і розуміє, що відбувається, не може розповісти про це, тому що насильник тримає її у страху. Дитина може боятися спричинити шкоду своїй сім’ї і відчути себе нещасною. Допомогти їй відкрити свої страхи, переживання можна лише у тому випадку, якщо відносини між дорослим і дитиною будуватимуться на довірі. Важливо, щоб дитина, розповідаючи про свій біль, відчувала себе в безпеці. Діти дуже рідко обманюють про сексуальне насильство. Тому слід бути уважним до того, про що вони розповідають і обов’язково звертатися за допомогою до спеціаліста і діяти, захищаючи дитину.

Жертви сексуального насильства часто звинувачують самих себе, вважають, що вони спровокували насильника. Такі діти втрачають почуття самоповаги, зневажають своїми правами і погано орієнтуються в нормах поведінки. Вони погано уявляють собі, які відносини є нормальними. Це робить їх уразливими до нового насильства. Таким дітям потрібно повернути самоповагу, самоствердження і отримати чітку уяву про те, що є правильним і нормальним. Важливо переконати дитину: в тому, що трапилося з нею, – немає її провини, насильник не повинен був так себе вести, насильство більше не повториться. Наскільки це можливо, дитині потрібно допомогти «повернутися» до «нормального дитинства». Порушена проблема може бути поглиблена і розвинена в напрямі попередження військового та інформаційного насилля, профілактики жорстокого ставлення до дітей у сім’ях переселенців та у сім’ях, членом яких є учасник антитерористичних операцій.

Види сексуальних злочинів проти дітей

Сексуальні стосунки між близькими родичами називаються інцестом (кровозмішанням).

Правові норми, які регламентують ступінь спорідненості, можуть відрізнятися не тільки в різних країнах, а й в одній країні в різні періоди. В багатьох країнах кровозмішання переслідується законом як варіант розбещення і розтління малолітніх. Кримінальний кодекс України не виділяє інцест у самостійний вид злочинів. Правова оцінка цих дій здійснюється так само, як і правова оцінка кримінальної педофілії. Явище кровозмішання досить поширене, але діти явно не хочуть про це розповідати, тому такі випадки рідко призводять до кримінального переслідування. За даними різних авторів, найчастіше в інцестні взаємини вступають пари брат — сестра, батько — дочка, рідше — дядько — племінниця, дідусь — внучка, мати — син, батько — син. Однак у кримінальній практиці зустрічаються переважно випадки батько — дочка та батько — син. За одними даними, найпоширенішою є інцестна поведінка батьків стосовно рідних, а не прийомних дочок, за іншими — найбільша небезпека для малолітніх дівчаток йде з боку вітчима. По суті, це не кровозмішання, та безперечно — кримінальний злочин.

Найчастіше інцестні стосунки виникають у багатодітних сім’ях, які належать до бідних верств суспільства. Алкоголізм та алкогольна деградація особистості практично є постійними супутниками кровозмішання. Батько переважно страждає алкоголізмом, психопатією чи психосексуальним інфантилізмом. Зв’язки тривають більш-менш довго і тримаються в таємниці від решти членів сім’ї. Матері здебільшого розуміють суть того, що відбувається, однак з різних причин підтримують видимість нормальних сімейних стосунків, вдаючи, що нічого не помічають. Такі сім’ї переважно замкнуті самі на себе, зовнішні контакти мінімізовані, особи ззовні сприймаються як чужинці. Характерний пріоритет сім’ї над індивідуальними прагненнями та інтересами. Матері, можна сказати, “делегують” функцію сексуального партнера батька — дочці, а самі концентруються на організації сімейного побуту. При обстеженні в них часто діагностуються психічні порушення. За наявності кількох дочок вибір батька зазвичай падає на найпасивнішу, неспроможну протистояти його домаганням, інколи мають стосунки з кількома. Жертви інцесту часто самі провокують своїх батьків, намагаючись таким чином посилити свій вплив у сім’ї і почуватися вільнішою в подальшому виборі сексуального партнера. Специфічним для інцесту є псевдораціоналістичний варіант педофілії, який зустрічається у хворих з малопрогредієнтними формами шизофренії. Вони тривалий час здійснюють розпусні дії та статеві акти з доньками з метою “статевого виховання”. Часто педофілія в них поєднується з витонченим моральним садомазохізмом і гомосексуалізмом. Ще один фактор, що сприяє скоєнню злочинів такого типу, – це відсутність можливостей повноцінного задоволення статевих потреб з дорослим гетеросексуальним партнером. Незадоволеність статевим життям із дружиною в стані алкогольного сп’яніння проявляється замісною девіантною поведінкою щодо дитини.

Особливу небезпеку становлять сексуальні злочини проти дітей, зумовлені аномалією статевого потягу у вигляді педофілії. До діагностичних критеріїв педофілії належить потяг до дітей допубертатного і раннього пубертатного віку з повторними інтенсивними сексуально забарвленими фантазіями, еротичними сновидіннями чи актами і маніпуляціями з дітьми при відсутності адекватної гетеросексуальної адаптації. Обов’язковим для встановлення діагнозу є досягнення суб’єктом шістнадцятирічного віку і наявність п’ятирічної різниці з об’єктом потягу. Статева орієнтація при педофілії не завжди чітко окреслена. На думку ряду дослідників, стать дитини не має великого значення, оскільки істинним сексуальним стимулом є риси незрілого дитячого тіла, яке виступає в ролі фетишу. Однак здебільшого спостерігається стабільна орієнтація на дітей певної статі, частіше — гетеросексуальна, рідше — гомосексуальна.

У рамках педофілії виділяють ефебофілію — статевий потяг до осіб підліткового і юнацького віку. Ця аномалія потягу найближча до нормальної вікової орієнтації. В літньому віці ефебофілія пов’язана із згасаючою сексуальністю і підлітки служать ніби стимулятором. Іноді до сексуальних контактів з підлітками спонукає їхня недосвідченість і менша ймовірність осуду сексуальних дій в осіб із статевою слабкістю, деяких приваблює їх “навчання”.

При цьому найбільшу насолоду ефебофіл одержує від недосвідченості підлітка, тому після декількох зустрічей часто змінює партнера. З особливою вдячністю сприймають ефебофілію в жінок юнаки-підлітки. Відомо, що на прояв сексуальних реакцій і нормальне виконання сексуальних функцій вирішально впливає утворення сексуальних умовних рефлексів. Цей процес ґрунтується на принципі позитивного підкріплення, тобто сексуальна поведінка, що приводить до задоволення, має тенденцію до повторення. Найміцніші і найчастіше сексуальні умовно-рефлекторні зв’язки формуються в підлітковому віці, коли сексуальні потреби дуже виражені. Їхній характер залежить від першого ототожнення сексуального збудження з цим подразником. За наявності сексуальних заборон сексуальне збудження може асоціюватися зі страхом, почуттям провини, що надалі негативно впливає на подружні стосунки, коли заборон уже не існує. Саме на період статевого дозрівання найчастіше припадають перші спроби статевого акту у хлопчиків. Його результат має воістину доленосне значення для відчуття своєї статевої повноцінності. Тому дуже важливо, щоб ініціація пройшла успішно. Однак внаслідок недостатнього сексуального досвіду в одного з партнерів або нашарування відносних проблем в обох настають абсолютні проблеми під час здійснення статевого акту.

Невдача ще більше посилює існуючі проблеми, з’являється напруженість і страх перед новими невдачами. Повторні невдачі призводять до розвитку невротичних розладів і абсолютної неможливості статевих зносин у кожного з партнерів. Водночас з досвідченою жінкою той самий юнак зміг би здійснити статевий акт, що зміцнило б впевненість у собі й усунуло страх перед невдачею. Також і дівчині нормальні сексуальні можливості партнера дали б змогу подолати її труднощі. Серйозні невротичні порушення можуть розвинутися також тоді, коли в одного партнера є певні сексуальні труднощі, а в іншого їх немає, але він недостатньо досвідчений, щоб правильно реагувати в такій ситуації. Реакція у вигляді глузування чи відмова, зменшення частоти статевих зносин може бути причиною психічної травми в сексуального партнера і збільшення наявного відхилення. А, як відомо, порушення гетеросексуальної адаптації є невід’ємною складовою формування сексуальних перверзій.

Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює.

Вплив сексуальних злочинів на здоров’я дітей

У суспільстві факт пережитого насильства, як правило, сприймається як ганебний, тому таємницю пережитого у дитинстві людина приховує протягом всього життя, в той час, як про інші травмуючи події вона може розповісти без сорому й отримати допомогу фахівців. Латентність насильства над дитиною має під собою безліч причин. Коли жертвою насильства стає доросла людина, вона завжди розуміє, те, що трапилося з нею – неправильно і виходить за межі нормальних людських відносин. Дитина ж в силу відсутності життєвого досвіду може вважати, що насильницькі взаємини є нормальними. Тому вона мовчить і не просить допомоги. У зв’язку з цим фахівцям стає відомо лише про невелику частку фактів насильства над дітьми.

Як правило, дитина, яка постраждала від жорстокого ставлення з боку близьких людей, відчуває різні негативні емоції і почуття. Така ситуація є психотравмуючою для дитини і пов’язана з наявністю сильного переляку. Ситуація характерна тим, що по-перше, це завжди буває раптово, по-друге, це пов’язано із загрозою для життя, яку дитина в цей момент відчувала вперше, по-третє, ситуація неконтрольована дитиною, так як вона не має відповідного досвіду. Ці три чинники призводять до сильного сполоху, який викликає стрес.

Жорстоке ставлення до дітей та підлітків, нехтування їх інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідком завжди є серйозна шкода для фізичного та психосексуального здоров’я, розвитку та соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю і навіть смерть.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне – шкода здоров’ю дитини чи небезпеку для її життя. Негативними наслідками для здоров’я є: втрата чи погіршення функції якого-небудь органа, розвиток захворювання, порушення фізичного чи психічного розвитку, різке негативне ставлення до власної природи, неприйняття своєї статі. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства.

На думку психотерапевтів, жертва зґвалтування може повернутися до того психічного стану активності, який передував психотравмі, у кращому разі протягом 3-4 місяців, а частіше протягом року й довше. Проблеми ж відновлення психічної рівноваги, впевненості у собі, сексуальної активності часто не вдається розв’язати протягом тривалішого часу.

Віддалені наслідки насильства інтегрують первинні реакції, реакції пристосування і персональні особливості жертви. До них відносимо труднощі у спілкуванні як з чоловіками, так і з жінками у дорослому віці, у встановленні нормальних сексуальних стосунків, труднощі у створенні власної родини, конфлікти з батьками і своїми дітьми, шаблон насильницької поведінки до найближчого оточення тощо.

До найближчих наслідків відносять травми і гострі психічні розлади, до віддалених наслідків – порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, порушення соціалізації та інтеграції в суспільство. Насильство, пережите в дитинстві, може сприяти формуванню специфічних сімейних відносин, особливих життєвих сценаріїв. Дослідження показали, що дорослі люди, які зазнали насильство в дитинстві, самі здійснюють насильницькі дії по відношенню до власних дітей, родини або інших людей [1].

Тяжкість наслідків насильства для дитини залежить: від обставин, пов’язаних з особливостями дитини (вік, рівень розвитку і властивості особистості) і ґвалтівника; від тривалості, частоти і тяжкості насильницьких дій; від реакцій оточуючих.

До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної ущербності, неповноцінності. Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються: порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Різні захворювання як наслідок жорстокого поводження з дітьми

Під час сексуального насильства можуть бути захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі і хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі із статевих органів і прямої кишки, розриви прямої кишки і піхви, випадання прямої кишки. Незалежно від виду і характеру насильства в дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту; непояснений (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого тазу не виявляється) біль внизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тіки, заїкуватість, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь.

Психічні особливості дітей, які постраждали від насильства

Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються з певними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їхнє подальше життя. Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на слабших: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини. Деякі з них, навпаки, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалої, ексцентричної поведінки. Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку пізнання про сексуальні стосунки, що проявляється в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, які не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велике число учасників.

Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов’язаних з насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому. Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що “ти гірше всіх”. Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнені. Серед цих дітей, спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самітності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби покінчити з життям чи завершені самогубства. Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід з положення, що створилося, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати таємницю і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки.

Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми

Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: шкода для жертви і для суспільства. Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Рішення своїх проблем діти – жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто сполучено з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії. Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків, так само і в дівчат, може порушуватися сексуальна орієнтація. І ті й інші згодом відчувають труднощі у разі створення власної родини, вони не можуть дати своїм дітям досить тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми. Як говорилося вище, будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні і поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це, насамперед, втрата людського життя в результаті вбивств дітей і підлітків, їхніх самогубств, це втрата в їхній особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров’я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрата в їхній особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками.

Те, як переносить жертва зґвалтування пережитий нею стрес, залежить від того, чи приховує вона ознаки насильства чи, навпаки, оприлюднює з метою судової експертизи. Значною мірою психічний стан потерпілого залежить від реакції оточення – рідних, працівників правоохоронних органів, медико-психологічної служби, друзів. Відомо, що далеко не всі жертви повідомляють про факт зґвалтування, оскільки або не усвідомлюють того, що саме сталося (малолітні, з інтелектуальними обмеженнями), або побоюються скептично-презирливих поглядів тих посадових осіб, які мають його засвідчити. Реакція залежить і від віку потерпілих, їхньої освіти, досвіду статевих стосунків, емоційної вразливості, зрештою, сили Я. У гострій фазі, тобто у першому проміжку часу після зґвалтування, як правило, почуття потерпілих характеризуються відразою до власного тіла, самоекзаменуванням тілесних відчуттів на кшталт: «Що зі мною?», «Чому саме Я, а не хтось інший?», «Чи Я залишилася тією (тим), що була (був) раніше?», «Що зі мною тепер буде?», «Це ще Я чи вже ні?» тощо. Первинна реакція виявляється в емоційних розладах (занепокоєння і страхи, паніка, депресія, гнів), посттравматичному стресовому розладі, проблемах поведінки, особистісних проблемах і розладах когнітивної сфери. Хоч така поведінка є свого роду криком про допомогу, вона не вітається оточенням і веде до ще більшої соціальної ізоляції потерпілого. Посттравматичний стрес зґвалтування проявляється не стільки в переживаннях щодо отриманих фізичних ушкоджень, скільки в порушенні сприйняття і прийняття себе як особистості, у деперсоналізації, роздвоєнні Я на зґвалтоване, понівечене, принижене і те, що залишилося від нього, що підвладне власній волі [3].

Психологічна допомога дітям і підліткам повинна полягати у зменшенні негативного впливу пережитої травми на подальший розвиток, запобіганні відхилень у поведінці, полегшенні реадаптації в суспільстві, а також у вживанні заходів з припинення насильницьких дій над дитиною. Психологічна допомога особам, які постраждали від насильства, включає заходи профілактичного, діагностичного та корекційно-терапевтичного характеру.

Зокрема, проведені дослідження доводять, що у дітей дошкільного віку переважають поведінкові порушення, у молодших школярів яскравіше проявляються когнітивні порушення, а у підлітків – особистісні порушення. Тому, психологічна допомога дітям повинна здійснюватися з урахування вікового, фізичного и психічного розвитку дитини, стану фізичного и психічного здоров’я, виду перенесеного насилля, тяжкості психотравми и сили переживання травматичного досвіду. А також стратегії допомоги обов’язково повинні співвідноситися з уміннями і здібностями, пов’язаними з розвитком дитини. Не існує готового рецепту для надання таким дітям і підліткам психологічної допомоги. Однак, можна виділити загальні положення роботи з дітьми.

Хотілося б відзначити, що при взаємодії з дитиною велику роль грає стать психолога: для більшої відкритості краще, щоб фахівець був однієї статі з дитиною.

Основні техніки надання психологічної допомоги повинні бути спрямовані на подолання у дитини почуття власної неповноцінності, почуття провини, а також на формування адекватної самооцінки. Почуття провини приводить до того, що дитина позбавляється певної свободи дій, поведінка стає саморуйнівною – дитина ніби “застряє” в минулому, в травматичній ситуації насильства. Отже, важливо підвести дитину до розуміння того, що забути подію не можна, але жити з цим можна.

Оскільки, дітям важко говорити про те, що з ними сталося, тому рекомендується “опрацювати” психологічну травму в грі. Ігрова терапія є універсальним, ефективним засобом. Вона може виявитися корисною навіть при роботі з підлітками, але тільки в тому випадку, якщо цю форму роботи обрав сам підліток. Саме за допомогою організації ігрової діяльності психолог навчає дитину контролювати свої імпульси, підтримувати соціально схвалювану взаємодію з дорослими.

До ігрових методів можна віднести фізичні вправи, спрямовані на психологічну розрядку і релаксацію, психодраматичні вправи, наприклад розігрування казок. А також можуть бути сюжети, придумані самими дітьми, або готові сюжети. Необхідно враховувати наступні моменти. Казки повинні мати хороший кінець. Завжди повинен бути знайдений прийнятний вихід зі складної ситуації, навіть якщо його немає в самій казці. Не варто давати дитині заграватися в ролі агресора. І нарешті, після програвання сюжету повинне бути обговорення того психологічного досвіду, який дитина отримала, перебуваючи в ролі.

Поряд з представленими методиками ефективними вважаються візуалізація, робота з емоціями, записи у щоденник, написання листів, когнітивне переструктурування, техніка «порожнього стільця», психодрама, арт-терапія, музикотерапія, танцювальна терапія.

Хотілося б зауважити, що при роботі з дитиною ніколи не слід розглядати її в ізоляції від сім’ї або осіб, які забезпечують догляд за нею, а також безпосереднього оточення. Тому, технологія надання психологічної допомоги дітям, які пережили насильство, включає обов’язкову роботу і з їх батьками або близькими людьми. Дана технологія має свої особливості стосовно кожного віку. Для дітей дошкільного віку – робота з батьками не насильниками (навчання їх навичкам психологічної підтримки дитини) і опрацювання травми з дитиною (в безпечній ситуації з опорою на провідний вид діяльності); для молодших школярів – спільна робота з підтримуючим батьком і дитиною з опорою на обґрунтування відповідальності за насильство, відреагування своїх почуттів, осмислення травматичної події та ін.; для підлітків – робота ведеться з опорою на їх особистісні особливості, пов’язані з умінням управляти собою, своїми почуттями, сексуалізірованою поведінкою і робота з підтримуючим дорослим.

Крім того, дітей та підлітків необхідно навчити негайно звертатися за допомогою в разі скоєного насильства по відношенню до них або можливого насильства, незважаючи на те, що дорослі-насильники переконують їх все тримати в секреті. А також дітям і підліткам потрібно допомогти розібратися, яка інформація повинна бути конфіденційною, а що слід повідомити оточуючим, з ким їм варто поділитися своїми проблемами і що робити у випадку, якщо дорослий їм не повірить.

Сексуальне насильство, за своїми наслідками, відноситься до найважчих психологічних травм. Необхідно якомога раніше діагностувати факт насильства над дитиною й оцінити його наслідки для психіки. Як відомо, наслідки перенесених видів насильства над дітьми в сім’ї, зачіпають всі рівні розвитку особистості дитини – емоційно-мотиваційну, соціальну, пізнавальну сфери, а також поведінку. З віком наслідки всіх видів насильства зачіпають більш глибоко особистісну сферу, порушують психічний розвиток, змінюють самооцінку і ставлення до себе. Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми та підлітками веде до найрізноманітніших наслідків, але їх об’єднує одне – шкода здоров’ю чи небезпека для їх життя.

Насильство, пережите в дитинстві, має тенденцію відтворювати себе від покоління до покоління. Тому, щоб уникнути негативних наслідків дітям і підліткам необхідно надавати своєчасну кваліфіковану психологічну допомогу. Психологічна допомога має включати методи індивідуальної, групової та сімейної терапії. Вибір конкретного методу в роботі з жертвами насильства залежить від: віку, рівня когнітивного розвитку дитини, виду перенесеного насильства, від стану психічного і фізичного здоров’я.

Який би метод не застосовувався, потрібно знати, що головною метою при наданні допомоги дітям, які пережили жорстоке ставлення в сім’ї є розпізнавання й адаптивне вираження почуттів, що пов’язані з пережитим зловживанням і зневагою.

Джерела:

https://www.rodyna.org.ua/yak-pratsyuye-biznes-model-seks-osvita-v-shkoli-aborty-ta-nadprybutky-kompanij/

https://www.rodyna.org.ua/dity-chastishe-stayut-zhertvamy-pedofiliv-pid-chas-pandemiyi/

https://vartalife.com.ua/seksualni-zlochyny-proty-ditej-prychyny-ta-zapobihannia/