Мета лукавого, щоб людське суспільство перестало думати категоріями сім’ї

«Християнська ідентичність і гендерна пастка» – це нова книга капелана і духовного наставника ХСП отця Романа Лаби (OSPPE). Пропонуємо Вашій увазі її передмову та перший розділ.

ПЕРЕДМОВА

Вже декілька десятиліть гендерна ідеологія розвивається і сіє духовне спустошення в країнах Північної Америки та Західної Європи. Протягом останніх років вона також засаджує свої зерна і розповсюджує свій вплив в Україні. Не зважаючи на очевидні факти і жахливу статистику, вражає пасивність багатьох християнських середовищ. Багато християн щоправда переконані у гріховності актів цієї ідеології, однак здебільшого вважають, що це приватні гріхи тих чи інших людей. Тим часом важливо поглянути на цю ідеологію  як на цілеспрямовану стратегію.

Мета лукавого є очевидна – довести людське суспільство до такого стану, щоб воно взагалі перестало думати категоріями сім’ї. Довести людство до такого рівня, щоб воно забуло слова «батько» і «матір». Чому? Тому що родина є земною іконою Пресвятої Трійці. Першою родиною, першою спільнотою любові є сам Бог у Пресвятій Трійці: Отець і Син і Святий Дух, які уділяють себе один одному у цілковитому дарі. Знищити родину – це забрати в людини будь-який фундамент віри в Бога. У цій книзі спробуємо відповісти на основні запитання, які стосуються небезпек гендерної ідеології. Поглянемо на цю пастку в світлі біблійної теології створіння, яка лежить біля джерел християнської ідентичності. А також спробуємо описати шляхи протистояння і подолання цього небезпечного явища.

БОГ СТВОРИВ СТАТЬ

Покликання до любові становить частину істинного образу Бога, який Творець забажав відобразити в людині, Ним створеній, покликуючи її стати подібною до Нього саме настільки, наскільки вона відкривається на любов (Бенедикт XVI).

Безумовно основним текстом біблійної антропології є опис створення людини на образ Божий – Буття 1, 27:

І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх.

Оригінальний єврейський текст Бут 1, 27 містить значно багатшу думку, ніж це виражає більшість перекладів:

І сотворив Бог людину (га адам – загальний іменник, який може означати людство) на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком (закар – чоловічість, чоловічу стать) і жінкою (некебах жіночність, жіночу стать) сотворив їх.

Згадані терміни, закар – «чоловічість» і некебах – «жіночність» у своїй первісній етимології можуть натякати на статеву різницю. Слово некеба має спільний корінь зі словом накаб – «діра», що в ранніх семітських племенах скоріш всього описувало жіночі статеві органи. Натомість слово закар може мати зв’язок з арабським словом акар, яке означає і чоловіка, і чоловічий статевий орган[1]. Таким чином Святе Письмо показує людство, яке згідно замислу Творця існує в двох статях – чоловічій і жіночій, які виражають дві форми буття людини. І завдяки своїй відмінності є основою для їх об’єднання. Чоловік і жінка разом осягають повноту свого призначення, разом прямують до досконалості людської природи.

БОГ СТВОРИВ СТАТЬ! Це дійсність, яка виникає з акту створення, а не з якихось суспільних стереотипів, чи упереджень. Стать є Божим даром для людини, а не соціальним конструктом, як намагаються твердити прихильники гендерної ідеології.

Перший опис створіння (Бут 1, 27) показує наміри Творця по відношенню до усього людства. В якому значенні маємо розуміти цей акт творця – створення людини як чоловіка і жінки? Багато біблістів вбачають тут здатність до передавання життя[2]. Цілком можливо, що такий намір був у думці автора, особливо, коли взяти до уваги, наступну частину тексту. Однак варто задуматися ще над однією метою, яка могла супроводжувати роздуми Натхненного Автора: людина – істота, яка покликана до відносин. Для Автора Книги Буття саме здатність до стосунків, відкритість на відносини, які носить в собі людина, становить отой стрижень Божого образу. Звичайно, що для древнього семіта ця здатність до стосунків ще не вказувала на відносини в самому Богові (Пресвяту Трійцю). Його розуміння могло зводитися до простого досвіду: Бог вийшов перший нам на зустріч, заключаючи з нами завіт, ми можемо молитися – звертатися до Нього, а значить наша подоба до Нього в тому, щоб виходити назустріч іншій людині.

Здається, на цей реляційний аспект Божого образу натякає арамейський Таргум Неофіті, подаючи ось таку парафразу-коментар до першого опису:І Слово Господа сотворило людину, на свій образ, на образ Господа сотворило її: сотворило чоловіка і його товаришку життя (Таргум Неофіті, Книга Буття 1, 27)[3].

Подібний вираз в Таргумі зустрічаємо при другому описі:

Потім Господь Бог сказав: «Це не властиво, щоб син людський був сам. Сотворю йому товаришку життя подібну до нього» (Таргум Неофіті, Книга Буття 2, 18).

Врешті на цей аспект «образу» вказує папа св. Йоан Павло ІІ у пост-синодальному посланні Familiaris Consortio:

Бог створив людину на свій образ і подобу, покликавши її до існування з любові, разом із тим покликав її до любові. Бог є Любов і в Самому Собі переживає таємницю особової спільноти любові. Створюючи людину на Свій образ і постійно підтримуючи її в існуванні, Бог вписує в людськість чоловіка і жінки покликання до любові, а отже здатність до неї і відповідальність за любов і [їхню] спільноту. Тому любов є основним і вродженим покликанням кожної людини (Йоан Павло ІІ, Familiaris Consortio 11)[1].

Згідно з єврейською традицією відмінність і єдність чоловіка і жінки можна порівняти до різних протилежних рис, які однак Господь поєднує для добра людини: справедливість і любов, закон і милосердя. Чоловік своїми домінуючими рисами характеру символізує життєві принципи, жінка – зрозуміння; чоловік оцінює, жінка пробачає[2]. Бог вписав свій образ в нашу «чоловічість» і «жіночість»[3]. Папа св. Йоан Павло ІІ геніально виразив цю істинну в циклі катехез, присвячених теології тіла:

Тіло, яке виражає жіночість «для» чоловічості і взаємну чоловічість «для» жіночості виявляє взаємність і сопричастя осіб. Виражає її через дар, який є фундаментальним правилом буття особи. Це тіло, яке свідчить про створіння, як про основне обдарування – свідчить, отже, про любов, як про джерело, з якого зродилося це обдаровування і дар[4].

Великим непорозумінням було б робити висновок, що Господь сотворив першу людину двостатевою. На таке поняття взагалі не було місця в старозавітних поглядах і уявленнях. Переконання талмудистів і деяких середньовічних вчених про те, що перша людина була двостатевою, не має жодного підґрунтя в Святому Писанні[5].

            Варто тут пригадати ще один фрагмент з навчання Великого Папи, а саме уривок з апостольського Листа Mulieris dignitatem:

Йдеться тут про зрозуміння причини і наслідків постанови Творця, щоб людська сутність на рівні буття була завжди і тільки як жінка і чоловік (Mulieris dignitatem 1).

Cognoscantur oportet causa et consecutiones consilii Creatoris, pro quo humanus semper et solum femina sit et mas.

Згідно цього повчання Бог Творець не передбачив третьої форми буття, третього способу буття для людини, лише чоловічу і жіночу стать. TERTIUM NON DATUR! Для Церкви той факт, що Господь, творячи людину, творить чоловіка і жінку має ще одне глибоке значення. Якщо Бог творить спільноту осіб, а з тієї спільноти і взаємної любові

народжується третя особа, то подібне мусить бути також в Богові. Якщо спільнота осіб створена на Божий образ, значить в Богові також існує спільнота осіб. Дуже простий вираз правди про Пресвяту Трійцю – Бог, Який є «спільнотою осіб», також творить подібну до себе спільноту. Тому родина є першим відображенням Пресвятої Трійці.

У Бут 5, 3 читаємо про народження Сета:

Як прожив Адам 130 років, то народився в нього син на його подобу й на його образ, і дав він йому ім’я Сет.

Бог не тільки сотворив людину на свій образ і на свою подобу, але також дав їй здібність до подальшого передання отого Божого образу шляхом народження нових поколінь. Ця здібність, як бачимо, хоча була зранена гріхом, однак не була знищена[1].

Людство від самого початку свого існування явиться як розрізнене, і це статеве розрізнення лежить в основі відносин чоловіка і жінки. А, отже, статевість особливим чином бере участь в достоїнстві «Божого образу», на який людина сотворена[2]. Статевість характеризує чоловіка і жінку не тільки на біологічному рівні, але також на психологічному і духовному рівнях і становить спосіб буття, виражання себе і спілкування з іншими.

            Твердження біблійного Автора також означає, що чоловік був створений для жінки, а жінка – для чоловіка. Тому повноту своєї людськості вони осягають через відносини любові, які можна осягнути лише в Богові. Влучно на цю тему виражається Папська Рада до справ сім’ї в своєму документі Правда про людську статевість та її суть:

Людина покликана до любові і дарування себе в єдності тіла і духу. Жіночість та чоловічість – це доповнюючі дари, через які статевість людини є складовою частиною конкретної здатності до любові, яку Бог вписав в чоловіка та жінку. “Статевість – це основоположна частина особистості, один з її способів буття, прояву, спілкування з іншими, почуття, вираження і переживання людської любові ”.

Руйнування різниці між чоловічою і жіночою статтю на  користь так званої культурної ролі (гендер) є небезпечним, і про це виразно говорить один із документів Конгрегації до справ доктрини віри – Лист до єпископів Католицької Церкви про співдію чоловіка і жінки в Церкві та світі:Задля того, щоб уникнути гегемонії однієї чи другої статі, робляться спроби зруйнувати відмінності між ними, які вважаються ефектом історично-культурних умов. У цьому рівнянні тілесна різниця, тобто «стать», мінімізується, натомість культурний вимір, так званий «гендер», визнається першорядним і основним. Стирання відмінностей чи двох сутностей статі спричиняє великі наслідки на різних рівнях. Така антропологія, яка хотіла підтримувати перспективу рівноправ’я жінок, визволяючи їх від усякого біологічного детермінізму, в реальності надихнула ідеології, які пропагують підривання цінності сім’ї в її природній рисі батьківської двовекторності, тобто такій, яку творять батько і матір, а також рівність гомосексуалізму з гетеросексуалізмом[3].

Творчий акт Бога показує абсурдність гендерної ідеології також на рівні природного права. Розглянемо це у декількох пунктах:

  1. Лише спільнота чоловіка і жінки зі своєї природи спроможна дати життя комусь третьому.
  • Дитя, яке приходить на світ у подружній спільноті, є плодом їхньої любові, яка виразилася теж тілесним чином.
  • В гендерне суспільство, оскільки одностатеві «пари» не можуть мати дітей з очевидних причин, входить сурогатне материнство, в результаті якого дитина стає продуктом, предметом купівлі-продажу.
  • В природному подружжі дитина, яка приходить у світ, чинить неймовірну річ – скеровує очі своїх батьків від взаємного «поглинання» до відкритості на іншого. Мале дитя в якісь мірі є місцем об’явлення Бога, який веде родину до жертовної любові (аґапе).

Родина, яку творять батько, матір і діти, є першою природною спільнотою, «Божим інститутом, який лежить біля основ життя осіб, як прототип кожного суспільного ладу»[1].

Далі буде…



Be the first to comment on "Мета лукавого, щоб людське суспільство перестало думати категоріями сім’ї"

Напишіть відгук