«Про моральну недопустимість використання вакцини, виготовленої із клітин, що походять від абортованих дітей», – заклик кардинала Яніса Пуятса, архиєпископа Томаша Пети, архиєпископа Яна Павла Ленги, єпископа Джозефа Стрікленда та єпископа Атанасіуса Шнайдера.

Нещодавно ЗМІ та різні джерела інформації повідомили про те, що – у зв’язку із нагальною ситуацією навколо COVID19 – деякі держави виготовили вакцини, використовуючи клітинні лінії, що походять від абортованих людських дітей, і в той же час в інших країнах планується виробництво таких вакцин.

Все частіше лунають голоси людей Церкви (конференції єпископів, окремих єпископів та священників), котрі говорять, що у ситуації, коли не існує альтернативи вакцини, що б містила етично дозволені речовини, використання таких вакцин було б морально допустимим для католиків, незважаючи на те, що в процесі їх виробництва були використані клітинні лінії, що походять від дітей, що стали жертвами абортів. Прихильники таких вакцин посилаються на два документи Апостольської Столиці («Моральні роздуми про вакцини, виготовлені з клітин, що походять від абортованих людських плодів» Папської академії життя від 9 червня 2005 р. та «Інструкції Dignitatis personae щодо деяких біоетичних проблем» Конгрегації науки віри від 8 вересня 2008 р.), які допускають використання такої вакцини у виняткових випадках і в обмежений час, опираючись на те, що в моральній теології характеризується як віддалена, пасивна і матеріальна співпраця зі злом. Вказані документи стверджують, що католики, які використовують такі вакцини, водночас зобов’язані «висловити свій спротив і вимагати від осіб, відповідальних за систему охорони здоров’я, щоб були доступними інші види вакцин».

У випадку вакцин, виготовлених з клітинних ліній, що походять від абортованих людських плодів, бачимо явну суперечність між католицькою доктриною, що категорично наказує, без тіні сумніву і у всіх випадках відкидати аборт як велике моральне зло, що кличе про помсту до неба (пор. Катехизм Католицької Церкви, № 2268, 2270 і наст.), та практикою використання вакцин, що походять з лінії абортованих клітин плоду як морально допустимою у виняткових випадках «гострої потреби» на основі віддаленої, пасивної і матеріальної співпраці. Твердження, що такі вакцини є морально допустимими, якщо немає альтернативи, суперечить само собі і не може бути прийняте католиками.

Слід зацитувати наступні слова Папи Івана Павла ІІ щодо гідності ненародженого людського життя: «Недоторканість особи, яка є віддзеркаленням недоторканості самого Бога, глибоко виявляється насамперед у недоторканості людського життя. Загальні, зі свого боку слушні, виступи на захист людських прав, таких як право на медичне обслуговування, на дах над головою, на працю, формування сім’ї і на культуру, є нещирими і облудними, якщо рішуче не піднімається питання про охорону права на життя, що є першим і основним правом людської особи та умовою для забезпечення всіх інших прав» (Christifideles Laici, 38). Використання вакцин, виготовлених з клітин вбитих ненароджених дітей суперечить найбільшому рішенню обороняти ненароджене життя.

Теологічний принцип матеріальної співпраці є, без сумніву, важливим і може застосовуватись до цілого ряду випадків (сплати податків, використання продуктів, що походять із рабської праці і т.д.). Однак важко застосувати цей принцип у випадку вакцин, що походять з клітинних ліній плоду, оскільки особи, які свідомо і добровільно отримують такі вакцини, стають учасниками, хоч і дуже віддаленими, процесу абортативної індустрії. Злочин аборту є настільки жахливим, що будь-яка пов’язаність з цим злочином, навіть дуже віддалена, є неморальною і за жодних обставин не може бути прийнятою католиками, які це повністю усвідомлюють. Особа, котра використовує ці вакцини, мусить пам’ятати, що її тіло отримує користь з «плодів» (навіть якщо в непрямий спосіб, через ряд хімічних процесів) одного з найбільших злочинів людства. Будь-яке прив’язання до аборційного процесу, навіть найбільш віддалене і приховане, кидає тінь на обов’язок Церкви, яким є давати непохитне свідчення істини, що аборт повинен бути цілком відкинений. Мета не може оправдовувати засоби. Ми живемо в епосі одного з найгірших геноцидів, про які коли-небудь чула людина. Багато мільйонів дітей в усьому світі вбивають в лонах їхніх матерів, і день за днем цей прихований геноцид продовжує аборційна індустрія, шляхом технологій, що використовують плоди, і під тиском урядів та міжнародних органів, що поширюють такі вакцини як одну зі своїх цілей. Католики зараз не можуть поступитись; це було б вкрай безвідповідально. Прийняття такої вакцини католиками, що опирається на аргументі, що у їхньому випадку існує лише «віддалена, пасивна і матеріальна співпраця» зі злом, стало б іграшкою в руках ворогів Церкви і послабило б останній бастіон, що опирається абортам.

Чим ще може бути використання ембріональних клітинних ліній, що походять від дітей, підданих аборту, якщо не порушенням даного Богом порядку створіння, оскільки воно базується на серйозному порушенні цього порядку, яким є вбивство ненародженої дитини? Якби цій дитині не відмовили у праві на життя, якби її клітини (які згодом були багаторазово розмножені в пробірці) не були доступними з метою створення вакцини, їх не можна було б продавати. Тому доходить до подвійного порушення святого порядку Бога: з одного боку, через сам аборт, а з другого – в результаті огидного бізнесу, яким є торгівля рештками дітей, що стали жертвами абортів. Однак це подвійне легковаження порядком створіння ніколи не може бути виправданим; не можна його, очевидно, оправдати навіть з метою збереження людського здоров’я з допомогою щеплення, базованого на цій неповазі порядку створіння, даного Богом. Наше суспільство створило субститут релігії: здоров’я зробили найвищим добром, воно стало божком, якому слід складати жертви – в даному випадку з допомогою вакцин, що базуються на смерті іншої людської особи.

Аналізуючи етичні питання стосовно вакцин, мусимо поставити собі запитання: як це все стало можливим? Чому в медицині, метою якої є нести життя і здоров’я, з’явилась технологія, оперта на вбивстві? Біомедичні дослідження, які експлуатують невинних ненароджених дітей і використовують їхні тіла як «сирий матеріал» для вакцин, здається, більше нагадують канібалізм. Ми повинні також врахувати те, що для деяких суб’єктів, що працюють у біомедичній сфері, клітинні лінії, що походять від ненароджених дітей, є остаточним «продуктом», що аборціоністи і виробники вакцин є «постачальниками», а отримувачі вакцин – споживачами. Технологія, оперта на вбивстві, закорінена у безнадії і закінчиться розпачем. Ми повинні чинити опір міфові, який подає наче «не існує альтернативи». Навпаки, ми повинні тривати з надією і переконанням, що існують інші варіанти і що людська винахідливість, з Божою допомогою, може їх віднайти. Це – єдиний шлях від темряви до світла, і від смерті до життя.

Наш Господь сказав, що наприкінці часів навіть вибрані будуть зведені (пор. Мк.13,22). Сьогодні уся Церква і всі вірні католики повинні уважно дбати про своє утвердження в доктрині і практикуванні віри. Перед обличчям зла абортів католики повинні, більше ніж будь-коли, «уникати всього, що має хоча б вигляд зла» (1Сол. 5,22 – переклад польською). Тілесне здоров’я не є абсолютною цінністю. Першість слід надати послуху щодо Божого закону і вічному спасінню. Вакцини, що походять з клітин жорстоко вбитих, ненароджених дітей, мають явно апокаліптичний характер і не виключено, що вони передвіщають знак звіра (пор. Одкр. 13,16).

Декотрі священники в наші часи заспокоюють вірних тим, що щеплення проти COVID19 з допомогою вакцини, виготовленої з клітинних ліній, що походять від дітей – жертв абортів, є морально допустимим, якщо не існує альтернативи, виправдовуючи це так званою «матеріальною і віддаленою співпрацею» зі злом. Такі заяви людей Церкви є високо антидушпастирськими і контрпродуктивними, враховуючи зростаючу і апокаліптичну абортативну індустрію та нелюдські технології, що використовують плоди. Власне у такій теперішній ситуації, яка цілком могла б ще погіршуватись, католики категорично не можуть заохочувати до гріха аборту і поширювати його навіть в найбільш віддалений і незначний спосіб, приймаючи згадану вище вакцину. Тому, як наступники апостолів і пастирі, відповідальні за вічне спасіння душ, ми вирішили, що не можемо мовчати і дотримуватись двозначної позиції щодо нашого обов’язку, щоб з «найбільшою рішучістю» (Іван Павло ІІ) опиратись «страшному злочину» аборту (ІІ Ватиканський Собор, Gaudium et Spes, 51).

Наша заява була підготовлена після консультацій з лікарями із різних країн. Важливий внесок був також від мирян – від бабусів, дідусів, батьків і матерів сімей, від молоді. Усі особи, поради котрих ми врахували, незалежно від віку, національності і професії, однодумно і майже інстинктивно відкинули вакцину, приготовлену з ембріональних клітинних ліній, що походять від дітей, підданих аборту, і визнали, що оправдання використання такої вакцини на основі «матеріальної, віддаленої співпраці», а також на основі аналогії, є недоречним і невідповідним у цьому випадку. Це втішає, але водночас є дуже значущим, оскільки їхня однодумна відповідь є черговим проявом сили розуму і sensus fidei.

Ми, більше ніж будь-коли, потребуємо духа віруючих і мучеників, котрі уникали найдрібнішої підозри на співпрацю зі злом своєї власної епохи. Слово Боже каже: «Щоб ви були бездоганні й щирі, непорочні діти Божі серед лукавого й розбещеного роду, серед якого сяєте, немов світила у світі» (Фл.2,15).

12 грудня 2020 р., у спомин Матері Божої Гваделупської

Кардинал Яніс Пуятс, митрополит-емерит архидієцезії Риги

Архиєпископ Томаш Пета, митрополит архидієцезії Пресвятої Діви Марії в Астані

Архиєпископ Ян Павел Ленга, єпископ-емерит дієцезії Караганди

Єпископ Джозеф Е. Стрікленд, ординарій дієцезії Тайлер (США)

Єпископ Атанасіус Шнайдер, єпископ-помічник архидієцезії Пресвятої Діви Марії в Астані.

Переклад: Католицький оглядач за матеріалами pch24.pl

Джерело: https://www.facebook.com/105076539610808/posts/3585327284919032/