Презумпція згоди на щеплення: що приховує законопроект 4142

Найближчим часом Верховна Рада України планує розглядати  Проект Закону «Про систему громадського здоров’я» №4142. Законопроект є неоднозначним та викликає багато спорів.  Рух «Всі разом!» проаналізував зазначений проект закону та вважає за доцільне звернути увагу на кілька обставин…

Ініціатором законопроекту є Михайло Радуцький, голова Комітету ВР з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування. Серед співатороів є Лада Булах, Ольга Стефанішина, Олесь Довгий та інші. Зареєстрували проект у Верховній Раді 22 вересня 2020 року. Проектом передбачається визнати два закони України такими, що втратили чинність, а саме:  «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб». А також передбачаються зміни до тридцяти шести законодавчих актів.

Зазначимо також, що Головного науково-експертного управління не підтримує ідеї, викладені в законопроекті 4142, та рекомендує повернути його на доопрацювання.

Полярні думки: автори проекту VS громадскість

Серед іншого цей проект запроваджує презумпцію згоди на проведення щеплень. Це порушує основоположні права громадян щодо недопущення медичного втручання у свій організмом без власної згоди. Юристи наголошують, що законопроект посягає на права громадян на охорону свого здоров’я, гарантованих Конституцією, а також надають значні і необґрунтовані повноваження Міністерству охорони здоров’я щодо щеплень. Із відповідними гаслами на початку грудня відбулися протести під стінами Верховної Ради.

Відповідно до коментарів авторів, проект 4142 – це закон про охорону громадського здоров’я, на якому має базуватись увесь комплекс заходів з убезпечення країни від біологічних загроз – в першу чергу, небезпечних інфекційних хвороб. Ініціатор законопроекту зазначає, що документ має лише 2 новації: «до 10 інфекцій, які є в календарі щеплень, додається ще один антиген – пневмококова інфекція». А також: «нарешті на законодавчому рівні урегульовується питання презумпції згоди на проведення профілактичних щеплень», – пише Михайло Радуцький у своєму блозі на порталі LB.ua.

Больові точки проекту 4142

  1. Відсутність довіри до системи охорони здоров’я

У пояснювальній записці до законопроекту зазначається необхідність його прийняття. А саме – «з метою врегулювання механізмів створення ефективної системи громадського здоров’я в Україні, що сприятиме зміцненню здоров’я населення, запобіганню хворобам та збільшенню тривалості життя».

Проте аналіз тексту документу дає зрозуміти, що головним чином законопроект стосується питань епідемічного благополуччя, щеплення, боротьби з інфекціями. При цьому абсолютно не вирішує інші проблеми системи охорони здоров’я України. До яких, в першу чергу, відносяться: брак довіри до системи охорони здоров’я та корупція в цій сфері. Тому для ефективної системи громадського здоров’я та із метою підвищення рівня щеплення населення необхідно проведення комплексних заходів щодо підвищення довіри до системи охорони здоров’я України та проведення широкої цілеспрямованої просвітницької роботи, наукового обґрунтування основних засад формування переліку інфекцій, у тому числі, соціально небезпечних, проти яких передбачається планова імунопрофілактика.

  1. Презумпція згоди на щеплення

Пунктом 6 статті 14 законопроекту автори хочуть врегулювати питання презумпції згоди на проведення профілактичних щеплень, а саме – зробити щеплення обов’язковими для всіх фізичних осіб. Презумпція згоди передбачає, що фізична особа погоджується на вакцинування за замовчуванням. Наприклад, відповідно до вказаної презумпції батьки вже надали згоду на щеплення своїх дітей у навчальних закладах без письмового підтвердження такої згоди.

Звертаємо увагу на те, що відповідно до частин 3, 5 статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі провадиться виключно за її згодою. І така згода підтверджується, як правило, у письмовому вигляді. Лише у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника. Проте щеплення носить профілактичний характер і не підпадає під дію частини 5 цієї статті. Тобто особа має право користуватися медичними послугами, а здійснення заходів медичного втручання в її організм залежить виключно від бажання особи і не може бути обов’язком.

Слід зауважити, що не кожній дитині можна робити щеплення усі чи частину, оскільки певні вакцини можуть бути небезпечними для її здоров’я або життя внаслідок особливостей стану здоров’я, зокрема, ослаблення імунітету або інших ускладнень. У п. 41 ч. 1 ст. 1 проекту поствакцинальні ускладнення визначаються як «важкі та (або) стійкі розлади здоров’я, викликані застосуванням медичних імунобіологічних препаратів».  При цьому автори законопроекту не попіклувались про розроблення практичного механізму відшкодування шкоди, що була заподіяна життю та здоров’ю особи внаслідок щеплення. Також необхідно зазначити, що в Україні не фіксуються випадки ускладнень від щеплень на відміну від інших демократичних країн. Наприклад, в США функціонує Національна програма компенсації пошкоджень при вакцинації, яку координує Департамент охорони здоров’я та соціальних служб. Як повідомляється на сайті Департаменту, протягом 2006-2018 р.р. застосовано понад 3,7 млрд доз вакцин, що охоплювалися вказаною програмою. Протягом цього періоду компенсацію отримала 5151 особа.

  1. Заборона відвідування закладів освіти

Пунктом 6 статті 32 зазначається наступне: «Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування закладів освіти і дитячих закладів оздоровлення та відпочинку забороняється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв’язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного закладу освіти і дитячого закладу оздоровлення та відпочинку та відвідувати його».

Тобто автори пропонують повністю заборонити відвідування закладів освіти дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень. При цьому необхідно врахувати статтю 53 Конституції України, де кожному гарантується право на освіту. Конституційне право на освіту не обумовлюється іншими чинниками і не залежить від законодавчих актів нижчого рівня.

Таким чином, обов’язковість на щеплення, передбачена проектом закону, суперечить конституційним правам.

  1. Додається новий вид обов’язкового щеплення до календаря – пневмококова інфекція

У частині 1 статті 41 законопроекту визначається перелік профілактичних щеплень, що є обов’язковими і включаються до календаря щеплень: дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, вірусного гепатиту В, паротиту, краснухи, пневмококової та гемофільної інфекції.

Слід зауважити, що в значній частині країн Європи обов’язковим є щеплення проти однієї чи декількох інфекцій. Та в більшості цих країн вакцинація не є обов’язковою, а має рекомендаційний характер. Більш того, вважаємо, що календар щеплень має бути розроблений відповідно до дослідження реального стану інфекційної захворюваності в Україні, а не встановлюватись законом, як це запропоновано у поданому законопроекті.

  1. Правове регулювання карантину

Стаття 20 законопроекту присвячена правовому регулюванню карантину. У частині 3 вказаної статті міститься положення про те, що в рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину встановлюються, в тому числі, «тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них». Подібні норми не відповідають зазначеним у Рішенні Конституційного Суду України положенням Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України: «згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом – актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України», – зазначається в п. 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020.

  1. Навантаження на держбюджет

Слід звернути увагу, що реалізація концепції законопроекту передбачає функціонування Уповноваженого органу у сфері громадського здоров’я, до системи якого входять територіальні органи і центри контролю та профілактики хвороб (ч.ч. 1, 3 ст. 9). На нашу думку запровадження нового структурного елементу в органах влади потребує додаткових видатків із Державного бюджету України.

Проте у пояснювальній записці (п. 5) зазначається, що «прийняття даного проекту Закону не потребує виділення додаткових коштів із Державного бюджету України». Зазначаємо, що відповідно до вимог ст. 91 Регламенту Верховної Ради України та ст. 27 Бюджетного кодексу України суб’єкт права цієї законодавчої ініціативи мав подати відповідне фінансово-економічне обґрунтування.

Наостанок…

Здоров’я та його охорона а пріорі є однією з вищих конституційних цінностей. Поняття здоров’я традиційно розуміють виключно з точки зору фізичного стану особи. Разом з тим, згідно з преамбулою Статуту (Конституцією) Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі – ВООЗ) «здоров’я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише відсутністю хвороб і фізичних дефектів». У ч.1 ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права розуміння здоров’я пов’язується з найвищим досяжним рівнем фізичного та психічного здоров’я.

Центральним органам влади необхідно провести ряд заходів для посилення рівня довіри населення до всієї системи охорони здоров’я України. І вже потім проводити широку цілеспрямовану просвітницьку роботу із науковими дослідженнями та  обґрунтуванням основних засад формування переліку інфекцій, у тому числі, соціально небезпечних, проти яких пропонується виключно добровільна планова імунопрофілактика. А громадяни вже на підставі отриманих знань будуть робити свій вибір свідомо та без тиску, без обмеження своїх конституційних прав та без встановлення диктатури центральних медичних установ.

Елеонора Дібрівна, Кабінет експертів.

Джерело: Всі разом

Be the first to comment on "Презумпція згоди на щеплення: що приховує законопроект 4142"

Напишіть відгук