Роль святого Івана Павла ІІ у польсько-українському примиренні

Драматичні події, пов’язані з Другою світовою війною, не тільки погіршили міжнародні відносини у всій Європі, а й польсько-українські відносини, які були позначені болісним досвідом злочинів на Волині, Галичині та Підляшші. Іван Павло ІІ у посланні до поляків та українців у 2003 році закликав, пам’ятаючи про злочини середини ХХ століття, старатися про побудову кращого майбутнього, бо: «Нове тисячоліття вимагає, щоб українці і поляки не залишалися поневоленими своїми сумними спогадами про минуле. Розглядаючи минулі події в новій перспективі та зобов’язуючись будувати краще майбутнє для всіх, нехай вони дивляться одне на одного поглядом примирення».

І українці, і поляки сприймають власну національну історію, яка переплітається з різними перспективами, часто позначеними пам’яттю про болісні кривди. Люди досі живуть по обидва боки кордону, сповнені гіркоти, згадуючи страждання, яких вони зазнали. Є й ті, хто розуміють, що альтернативи польсько-українському добросусідству немає, оскільки обидві країни належать до одного геополітичного простору Центральної та Східної Європи. Розуміння переваги прощення над бажанням помститися за заподіяну шкоду — це заклик подолати все, що перешкоджає зближенню та часто зводиться до постійного аналізу складних періодів спільної історії.

Папа Іван Павло ІІ неодноразово звертався до польського й українського народів із посланнями про роль і місце Польщі й України в історичних та політичних змінах Центральної і Східної Європи. Це відбувалося з різних нагод: або у зв’язку з ювілеями, серед яких особливо важливим було 1000-ліття Хрещення Київської Русі в 1988 році, а також 400-ліття Берестейської унії; або з нагоди його перебування в Україні в 2001 році. Є багато листів Івана Павла ІІ, адресованих кардиналам Йосифу Сліпому та Мирославу Любачівському, а також офіційні виступи у зв’язку з синодами греко-католицьких єпископів у Римі. Папа Іван Павло ІІ виявив велику турботу під час святкування 1000-ліття Хрещення Русі, коли особисто брав участь у урочистостях, організованих у Римі та Ватикані за участю численних паломників з усього світу. Він був послідовним прихильником захисту прав греко-католиків під час перебування у підпіллі. Можливістю поміркувати над історією і сучасністю Польщі й України були його численні зустрічі з діаспорою у Філадельфії (1979), Куритибі (1980), Вінніпезі (1984) та Буенос-Айресі (1987). У багатьох виступах висловлювалася велика стурбованість взаємними відносинами. Під час відкриття Синоду Греко-Католицької Церкви в 1980 році, звертаючись до зібраних українських єпископів, він сказав: «Я часто думаю про особливу близькість вашого та мого рідного народу».

Надзвичайно важливим кроком на шляху польсько-українського примирення був візит Івана Павла ІІ до Польщі в 1991 році та його виступ у Перемишлі, про події на Ясній горі в 1988 році. Він тоді говорив: «Як би я хотів, щоб ці Ясногірські урочистості стали пророчими: щоб Господь Бог прийняв їх як символічну печать примирення та справжнього братерства українців і поляків. Стільки гіркоти й болю пережили два наші народи за останні кілька десятиліть. Нехай цей досвід служить очищенням, яке полегшить далекий погляд на минулі суперечки, скарги та взаємну недовіру, а передусім полегшить взаємне прощення минулих кривд. Сьогодні буквально все — і передусім спільна віра в Ісуса Христа — закликає до примирення, братерства та взаємоповаги; шукати те, що лікує. Розпалювання давніх націоналізмів і ненависті було б дією проти християнської ідентичності; було б кричущим анахронізмом, недостойним обох великих націй».

Також у Перемишлі він згадав слова єпископа Йосифа Пельчара, адресовані греко-католицькому єпископу Перемишльської єпархії Констянтинові Чеховичу: «Від усього серця прагну, як колись кардинал Олесніцький вітав (Київського) митрополита Ізидора у краківському соборі… та обіймав його, як брата, щоб сьогодні не лише пастирі, а й їхні отари давали один одному поцілунок миру та любові».

Ще один красномовний акт прихильності Івана Павла ІІ до польсько-українського примирення — це заклик, зроблений 26 червня 2001 року у Львові: «Ми відчуваємо глибоку внутрішню потребу визнати різні вияви невірності євангельським засадам, які часто здійснювали християни польського й українського походження на цій землі. Настав час відірватися від цього болісного минулого! Християни обох народів повинні йти разом в ім’я єдиного Христа, до єдиного Отця, керованого тим самим Духом, який є джерелом і принципом єдності. Нехай прощення — уділене й отримане — пошириться, як цілющий бальзам, у кожному серці. Нехай кожен завдяки очищенню історичної пам’яті буде готовий поставити вище те, що об’єднує, ніж те, що розділяє, щоб разом вони могли будувати майбутнє, засноване на взаємній повазі, на братерстві, братній співпраці та справжній солідарності». Іван Павло ІІ ставився до польсько-українського примирення, як до одного з найважливіших викликів свого понтифікату. У посланні до кардиналів Юзефа Ґлемпа, Мар’яна Яворського та Любомира Гузара, улюблених синів братніх народів України та Польщі, він ще раз написав, що «оскільки Бог простив нас у Христі, необхідно, щоб віруючі мали змогу прощати одне одного за понесені кривди та просити прощення провин і таким чином сприяли побудові світу, в якому поважається життя, справедливість, примирення і мир». У відповідь на заклики Івана Павла II нашими єпископатами було написано спільне послання, яке проголосили в червні 2005 року у Варшаві та Львові. Обидві сторони, посилаючись на польсько-німецьке послання 1965 року, сказали в той час слова: «Ми прощаємо і просимо прощення!». Оскільки ця подія була подібна до пошуків примирення польських та німецьких єпископів, здавалося, вона принесе подібний плід у взаємних відносинах.

Дії кардиналів Мирослава-Івана Любачівського, Юзефа Ґлемпа та Любомира Гузара, натхненні харизматичним папою Іваном Павлом II, були новаторськими. З перспективи понад 30 років ми сьогодні можемо бачити, яку далекозорість і мудрість продемонстрував Іван Павло ІІ під час започаткування польсько-українського діалогу. Зауважимо, що його зусилля не були марними, оскільки процес примирення та співпраці прижився. Із цього шляху нам ще потрібно усунути різні камені та перешкоди, які минуле нам залишило, але те, що відбувається в наших сьогоднішніх стосунках, — це особливе Боже благословення і водночас реалізація пророчого бачення Івана Павла ІІ про польсько-українське примирення. Він через свої заклики та дії підготував наші нації, щоб ми могли зараз, як найближчі сусіди, свідчити про спільне майбутнє наших народів.

Під час першого після обрання паломництва, яке відбулося у складних умовах комуністичної диктатури, Іван Павло II, провівши безпрецедентну зустріч із Польською Єпископською Конференцією на Ясній горі в червні 1979 року, продемонстрував неабияку наполегливість у вирішенні питань, пов’язаних із Центральною та Східною Європою. Нещодавній звіт про цю подію проливає нове світло на проблеми, з якими на той час стикалася Церква. Він стверджував, що в кожен момент історії треба шукати правильний діагноз суспільств і пропонувати рішення в напружених відносинах між громадянами та владою в окремих країнах. Серед порушених питань Папа відзначив, що важлива для вирішення «справа уніатської Церкви». Він повідомив польським єпископам, що одним із перших, хто прийшов до нього з пропозицією підготуватися до святкування 1000-ліття Хрещення Київської Русі й запитав його думки, був кардинал Сліпий, Глава Греко-Католицької Церкви. Папі Римському дуже сподобалася ідея, він її підтримав та особисто долучилася до втілення, окресливши план дій, який вони детально обговорили й опрацювали з кардиналом Рубіном. Він згадав про цей випадок, коментуючи, що «якби вони взяли його в руки з погляду християнської єдності, вони б там викреслили деякі тези, але виявилося, що вони цього не зробили. Українці повинні відчувати свою цінність. Хтось розповів про них свою історичну правду. Церква в ім’я екуменізму не має права забувати історичну правду про них». Ці слова, сказані Іваном Павлом II 40 років тому на Ясній горі під час паломництва до Польщі, у межах зустрічі з польським єпископатом, надзвичайно важливі і все актуальніші, оскільки відкрили важливий етап у польсько-українських відносинах, який ми не маємо права змарнувати.

Сьогодні, як і раніше, питання польсько-українського примирення має своїх завзятих противників й опонентів по обидва боки кордону. Однак, як християни та діти однієї Католицької Церкви, ми вважаємо, що це наш обов’язок — послідовно та наполегливо йти цим шляхом. Для тих, хто вірить і проповідує Євангеліє, усі ідеології, народжені навіть під впливом благородних національних почуттів тієї чи тієї нації, виглядають недалекоглядними та прозаїчними. Слово Боже має відкрити нові перспективи для християнського патріотизму для нас, Святий Дух нехай наповнить наші серця необхідними благодаттями й залікує рани болючих історичних подій. Заклик святого Івана Павла ІІ до зцілення нашої національної пам’яті та польсько-українського примирення ґрунтується на загальному заклику христових учнів до святості, про що неодноразово нагадували в документах отці ІІ Ватиканського Собору. Ми повинні прагнути, щоби святий Іван Павло ІІ провів нас на цьому шляху до святості та примирення. Щоб наслідувати його, нам треба подолати всі зовнішні труднощі, довіряючи його допомозі та підтримці у виконанні душпастирської місії навчання й освячення, довіреної нам Божим провидінням пастви.

Тому я закликаю, щоб наші єпископи разом проголосили святого Івана Павла ІІ покровителем польсько-українського примирення, аби в його особі наші народи мали захисника перед Богом у цій священній справі, яку також підтримує і благословляє Папа Франциск.

27 серпня 2019 року, Ясна гора, Польща

† Святослав

Джерело: УГКЦ

1 Comment on "Роль святого Івана Павла ІІ у польсько-українському примиренні"

  1. знову через причинне місце… Навіщо тягнути зі собою чужі кістяки зі старих шаф? Specifically, про яких “українців” ідеться на галичині до 90 року? Це були русини, громадяни ІІ РП. Волинська різня – громдянська війна між мешканцями ІІ РП, при чому там Україна?
    Залиште мертвим ховати їхніх мертвих, живіть! Без токсичних наративів.

Напишіть відгук