Християнське пробудження Африки

Останні кількадесят років можна спостерігати посилення християнства на нетрадиційних теренах – в Азії та, особливо, Африці.

На тлі секуляризації суспільства та збайдужіння до релігії в Європі та Північній Америці «нові християни», нещодавно конвертовані, демонструють значно вищий рівень ревності. Це дозволяє дослідникам говорити про глобальне «зміщення на Південь» християнського простору.

Водночас на більшості «новохристиянських» територій наростає конфлікт із мусульманами (теж часто новонаверненими), що змушує більш серйозно ставитися до релігійної ідентифікації (попри всі кореляції з міжетнічною ненавистю).

Активна місіонерська робота з навернення до християнства триває лише з кінця ХІХ ст. і досі не завершена. Багато мусульман теж неофіти (зокрема в Західній Африці, Уганді), що додає запеклості у міжконфесійних конфліктах.

Спостерігається збіг «гарячої зони» континенту з прикордонням християнсько-анімістичної та мусульманської частин регіону.  Вона включає райони півдня Сахари, Сахелю (поясу саван на південь від пустелі) та гвінейського узбережжя, проривається на південь в ДР Конго і район Великих Озер (Руанду та Бурунді), а на сході захоплює два Судани і Сомалі.  Характерний приклад – взаємонакладання етнічних та конфесійних суперечностей у боротьбі півночі та півдня в ЦАР.

Відповідно рівень відчуття важливості релігійних та етичних питань значно вищий, ніж у країнах Європи чи США. Безпосередньо це спостерігається у діяльності політиків, що виражають настрої мас.

В Уганді діє закон про заборону фінансування ЛГБТ-організацій з міжнародних джерел. Кримінальна відповідальність ЛГБТ-пропагандистів закріплена у законах Замбії. До речі, США навіть відкликали у 2019 свого посла з Замбії після ув’язнення гей-пари (в наступному році їх помилував президент країни).

Характерним прикладом є погляди популярного президента Танзанії Джона Магуфулі, що перебуває при владі з 2015 року. Демонстрація релігійності та прихильності до консервативних цінностей проявлялась протягом усієї каденції. Він критикував жінок за носіння міні-спідниць, бо це «призводить до поширення ВІЛ і СНІД». Адепти ЛГБТ-ідеології вважають, що ситуація з їхнім визнанням з 2015 року погіршилась, навіть на фоні сусідньої Кенії.

COVID-19

Відомою у всій Африці стала скептична позиція Магуфулі щодо коронавірусу і можливості закриття церков весною 2020 року, як це робили в сусідніх Уганді та Кенії. Магуфулі прямо заявив: храми закривати не будуть, бо Господь сильніший за вірус. Дослівна цитата: «Ми не закриваємо церкви та мечеті, бо саме там є справжнє зцілення. Коронавірус є сатанинським, і він не може вижити у тілі Христа».

Танзанійська опозиція одразу розкритикувала цю позицію президента. Зокрема лідер Громадянського об’єднаного фронту Ібрагім Ліпумба наголосив на важливості запобіжних заходів, попри наразі невелику кількість хворих.

Дехто, щоправда, вважає, що таким чином Магуфулі намагається зупинити можливу паніку через поширення коронавірусу, заспокоївши народ.

Боротьба проти ковідного закриття церков проявлялась і в інших країнах. У Кенії збереження активності церков підтримував ряд політиків. У Ефіопії храми теж спершу не закривали. Однак із 10 квітня карантинні заходи було посилено, і проводити богослужіння за участю вірян заборонили. На Великдень за дотриманням цього правила біля церков стежила поліція. Водночас кількість священнослужителів на службах не надто обмежували.

Натомість у Руанді справа дійшла до арешту «єпископині» Ліліане Мукабадеге, лідерки місцевої конгрегації п’ятидесятників – за порушення карантину. Варто нагадати, що лідер Руанди Поль Кагаме виступає особливо близьким союзником США, і розвиває країну як IT-хаб прогресивних технологій.

Конcервативні ієрархи

З лав африканців походить значне число найбільш консервативних і тверезомислячих ієрархів Католицької Церкви. Згадати хоч би кардинала Робера Сару – прелата з Гвінеї, де християни залишаються меншістю (86 % населення складають мусульмани-сунніти).

Та особливо жорсткий поділ спіткав англіканську громаду, яка розкололась після визнання Кентерберійським престолом можливості жіночого священства та благословення ЛГБТ-пар.

Головні центри англіканського консерватизму – церкви Нігерії та Уганди. Англіканський єпископ останньої Стенлі Нтагалі постійно зустрічається із цькуванням «прогресивних» ЗМІ, що звинувачують його у  гомофобії. Церква Нігерії (єпископ Акінола) через це питання від’єдналась від Кентерберійського престолу, організувавши Конкордат з консервативними Англіканською провінцією Америки та Реформатською єпископальною Церквою. Натомість у Південноафриканській Республіці, на жаль, англікани поставились більш ліберально до благословень ЛГБТ-пар.

Англіканський єпископ Зімбабве Нолберт Кунонга взагалі звинувачув авархиєпископа Кентерберійського у єресі через підтримку і пропаганду ЛГБТ-шлюбів у церквах. Однак з 2008 року він став своєрідним «схизматиком»: більшість англіканських громад світу визнає альтернативну ієрархію Чада Гандії. Довгий час йшло протистояння навіть за кафедральний собор. При цьому місцевий уряд усе ж підтримував консерваторів.

Джерело: Політчина теологія

Be the first to comment on "Християнське пробудження Африки"

Напишіть відгук