«Хто хоче безкорисно робити добро, має рахуватися з випробуваннями, але також з Божою допомогою» – єпископ УГКЦ

Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена 6 червня 2021 року, в неділю сліпородженого, в часі Архиєрейської Божественної Літургії у Святоуспенській Унівській Лаврі з нагоди щорічної прощі волонтерів Благодійного фонду «Рідня».

Якою є нагорода для тих людей, які безкорисно жертвують свій час, вміння, ресурси для добра інших, чи всього суспільства? Таких людей зазвичай називають волонтерами, а сьогодні, серед інших прочан, свою прощу мають волонтери  Благодійного Фонду «Рідня». І нагородою, можливо найціннішою серед інших, для тих, хто вміє бути щедрим для інших, є «Радість».

Вміти радіти належить до сутності людської природи. Однак існують різні джерела радості. Радість зі здоров’я, дітей, результатів праці… Є ще одне джерело радості, але воно не приносить радості всім. Це радість з чужого щастя, яка на жаль, часто є в дефіциті. Ми можемо лиш приблизно уявити щастя сліпого чоловіка, якому Ісус відновив зір. Бути сліпим від народження і раптом побачити – це справді життєва зміна, яку важко уявити. Здавалося б, що всі, хто знав сліпого, повинні радіти з ним. Але щось такого не сталося.

Не тішилися сусіди, які кожного дня бачили як він жебрає, і навіть сумнівались у його особі та вважали його кимось іншим. Фарисеї теж не раділи, але звинуватили Ісуса в тому, що чудом порушив приписи суботи. Вони допитували сліпого і намагалися переконати його, що він не був сліпим, а коли зазнали невдачі, то назвали його грішником і вигнали геть.

Найдивніше, що навіть батьки сліпородженого не раділи. Хоча признали, що то їхній син, але оправдовувалися, що не знають, як сталося, що бачить, і не знають, хто повернув йому зір. Нехай про це відповість сам, бо уже є дорослий. Так що радів лише зцілений. Він не піддався тиску ані простих людей, ані фарисеїв. Здається, що Ісус деякий час спостерігав за ним. Коли ж дізнався, що той відважно не заперечив його, то зустрів знову і представився як Син Людський, тобто Месія. Зцілений з вірою упав перед Ісусом на коліна.

Зустріч з Ісусом, його цілющою любов´ю, принесла зміну у його життя. Усі чудеса, які Ісус вчинив для хворих та грішників, приносили радість у їхнє життя. Але не завжди радість з цього мало їх оточення. Чи щось змінилося?

Сьогодні часто говорять про вплив суспільного середовища на людину. Ситуація в суспільстві є не однозначною. Є люди, на яких світ не впливає негативно. Навпаки, вони його міняють та самі утверджуються у добрі. Але в цілому здається, що середовище творить передумови, щоб легко впливати на людей та ними маніпулювати. Тому небагато з тих, хто намагався звільнитися від якоїсь залежності, досяг успіху. Причина в оточенні, до якого вони повернулися, і яке їм не допомагає. Ще гірше стає, коли починається тиск, вплив і насмішки, і вони знову падають.

Людина, яка хоче змінити своє життя, розпочати в ньому щось благородне та безкорисне, часто зустрічається зі загальною недовірою а то й з різними формами спротиву. Суспільство, в якому бракує довіри, щирого прийняття, атмосфери солідарності та відповідальності, не зносить тих, хто хоче вийти і жити по-іншому. Для цього воно має різні аргументи під рукою. Починаючи з глузування, звинувачень у користолюбстві чи релігійному фанатизмі, і закінчуючи аргументом, що сьогодні немає сенсу змінювати власне життя. Таке ставлення часто є наслідком вкоріненої у житті заздрості, яка не дозволяє людям уявити і повірити, що Бог когось кличе, щоб його життям міняти світ на краще.

Хто хоче безкорисно робити добро, має рахуватися з випробуваннями, але також з Божою допомогою. Труднощі неповинні його зневірювати. Не сміє дозволити себе відрадити, коли рішить у чомусь змінити своє життя, або міняти «щось» своїм життям. Бог дасть тому сили і подарує тих людей, які будуть радіти сповненню його добрих намірів.

Часто не все, що вважаємо щастям інших, є насправді щастям. Для розрізнення між правдивим і фальшивим щастям потребуємо мати в порядку наші внутрішні очі, очі нашої душі. Важливо є усвідомити перед чим, чи перед ким, ми падаємо на коліна, якими є наші життєві позиції та куди власне йдемо. І зробити якусь ревізію. Ісус не буде проти, якщо ми визнаємо, що зробили у житті багато помилок. Йому було б прикро, якщо б ми себе оправдовували мов фарисеї, які сказали: «Ми що сліпі?»

Внутрішня правдивість, закладена на вірності єдиній Правді – Христу, є запевненням здатності розрізняти в особистому та суспільства житті його конкретні потреби, і бути ініціаторами їх розуміння та вирішення, навіть тоді, коли загал до них вперто не признається.

Ми потребуємо сміливості сліпородженого, щоб мати мужність жити вірою. Лише у просторі віри ми можемо пізнати правду, і задля неї радісно служити для щастя інших, та радіти з іншими, коли вони знаходять правду та щедро нею діляться.

Тому покликання до волонтерства може бути різним. Це може бути відповідь на радикальні виклики ситуації чи нагальні потреби окремих осіб. Але справжнє волонтерство не є ситуативним. Воно є внутрішньою необхідністю серця, сумління і розуму стати рушієм життєвих змін у суспільстві. Не революційною, але тихою і нездоланною силою, приклад якої приваблює правдивістю, а витривалість долає кожен спротив. Але в центрі всього є Боже Слово, відповідати на яке своїм життям можемо лише у силі оздоровляючої та скріплюючої Божої благодаті. Амінь.

Джерело: Стрийська Єпархія УГКЦ

Be the first to comment on "«Хто хоче безкорисно робити добро, має рахуватися з випробуваннями, але також з Божою допомогою» – єпископ УГКЦ"

Напишіть відгук