Церква та Ізраїль. Родина Божа (частина 2)

Друга частина тез реколекцій, виголошені отцем Петром Октабою O.P. у лютому 2019 року для членів спільноти Віднови у Святому Дусі “Мараната” (Київ).

(Перша чатина була оприлюднена ТУТ).

2 частина 1го дня

Послухаємо документи Церкви:

Не всі юдеї відповідальні за смерть Ісуса.

Катехизм Католицької Церкви (ККЦ) канон 597:

«Беручи до уваги історичну складність суду над Ісусом, як це показано в євангельських оповіданнях, і те, яким міг бути особистий гріх учасників процесу (Юди, Синедріону, Пилата), що відомо єдиному Богові, не можна покладати відповідальності за це на всіх юдеїв Єрусалима, незважаючи на крики підбуреного натовпу і загальних звинувачень у закликах до навернення після П’ятидесятниці. Сам Ісус, прощаючи на хресті, а згодом і Петро, визнав «незнання» (Ді. 3,17) юдеїв Єрусалима і також їх провідників. Тим більше не можна поширювати у просторі й часі відповідальність за розп’яття Ісуса на інших євреїв, посилаючись на вигуки народу: «Кров Його на нас і на наших дітях» (Мт. 27,25), – що було легальною формулою затвердження вироку в тих часах.

Тому Церква проголосила на Другому Ватиканському Соборі: «…те, що було скоєно під час Страстей Христових, не може бути поставлене у провину як усім живим тоді євреям, так і євреям нашого часу (…). Євреї не повинні вважатися як відкинуті Богом ані як прокляті, наче б це випливало зі Святого Письма» (ІІ Ватиканський Собор, Декларація «Nostra aetate»). В цих словах звучить визнання того, що християни весь час протягом майже 2000 років проклинали євреїв.

Усі грішники були призвідниками Христових Страстей

Катехизм Католицької Церкви (ККЦ) канон 598:

Церква в найвищому навчанні своєї віри та у свідченнях своїх святих ніколи не забувала, що власне «грішники стали призвідниками і немов знаряддям усіх страждань, які витерпів Божественний Відкупитель», Церква не вагається приписувати християнам найвищу відповідальність за страждання Ісуса, відповідальність, яку вони надто часто звалювали тільки на євреїв:

«Ми повинні вважати винуватцями цього страшного гріха тих, хто частіше потрапляє у гріхи. Позаяк наші злочини були причиною муки Господа Нашого Ісуса Христа на хресті, тому напевне ті, що потопають у розпусті і злі, «знову у собі самих розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають» (Євр. 6,6). І треба визнати, що наш злочин у цьому разі є більший, ніж злочин юдеїв. Бо вони, за свідченням апостола, «коли б спізнали, то не розіп’яли б Господа Слави» (1 Кор. 2,8). Ми ж, навпаки, відкрито визнаємо, що знаємо Його. І коли відрікаємося від Нього нашими вчинками, то підносимо на Нього, певним чином, наші насильницькі руки» (Римський Катехизм, 1, 5, 11.).

«Ні, не біси Його розп’яли; це ти з ними розіп’яв Його і продовжуєш розпинати, насолоджуючись злими звичками та гріхами» (Св. Франциск із Асижу, Повчання, 5, 3.).

Ісуса видано «згідно з визначеним Задумом Божим»

Катехизм Католицької Церкви (ККЦ) канон 599:

Насильницька смерть Ісуса не була випадковим результатом нещасливого збігу обставин. Вона належить до містерії Божого Задуму, як це пояснює Св. Петро юдеям Єрусалима у своїй першій промові в день П’ятидесятниці: «Отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали…» (Ді. 2,23). Ця біблійна мова не означає, що ті, що «Його видали» (Ді 3,13), були тільки пасивними виконавцями сценарію, заздалегідь написаного Богом.

Катехизм Католицької Церкви (ККЦ) канон 600:

Для Бога всі моменти часу є теперішніми в їхній актуальності. І Свій вічний задум «призначення» Він установив, вмістивши в ньому довільну відповідь кожної людини на Його благодать: «Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги Твого святого Ісуса, Якого Ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими зробити те, що Твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося» (Ді. 4,27- 28). Бог допустив їхні вчинки, що виникли із засліплення, щоб сповнити Свій задум спасіння».

Це був такий вступ. Тобто, важливішим є Бог і те, що Він зробив. Навіть найстрашніший людський гріх не може заперечити любов Бога. Любов Бога не зупиняється перед гріхом, Він бере на себе гріхи, спасає (очищує) всіх Своєю кров’ю. У Божому задумі Його, Божа кров на нас, але вона нас спасає, а не проклинає. По людськи, кров-це прокляття. Тому, важливо очищуватись від людського мислення.

Хочу повернутись до цитати Св. Петра: «36.Нехай, отже, весь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом цього Ісуса, якого ви розп’яли. 37.Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших апостолів: Що нам робити, мужі брати?» 38.Петро ж до них «Покайтесь», – каже- і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. 39. Для вас бо ця обітниця, і для дітей ваших, та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог».

Всі обітниці, які ми чули для євреїв у Старому Завіті збуваються також і у смерті Ісуса Христа. Навіть, якщо самі юдеї розіп’яли свого Месію, збувається тоді обітниця, яка завершена зішестям Святого Духа.

«Для вас бо ця обітниця, і для дітей ваших – для юдеїв, та й для всіх тих, що далеко» –всіх інших народів (не євреїв).

Отже, обітниці – це те, що насправді є змістом Одкровення – це Божі обітниці.І вони завжди збуваються, попри людські гріхи, попри те, що більшість народу може відійти від Бога. Так було в історії Ізраїля. Перший такий випадок, коли Мойсей та Ісус Навин з Богом розмовляли на горі, а інші після побудови Аароном золотого тельця (зробили собі штучного бога), в цей час танцювали навколо нього (тельця). Вірних Богу залишилось двоє.

Книга Вихід 32:7-10: «Господь промовляв до Мойсея: Іди, зійди, бо зіпсувся народ твій, якого ти вивів із єгипетського краю. Зійшли вони скоро з дороги, що наказав був Я їм, зробили собі лите теля, і поклонились йому, і склали йому жертви, та й сказали: Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю! І промовив Господь до Мойсея: Я бачив народ той, і ось народ твердошиїй він! А тепер залиши Мене, і розпалиться гнів Мій на них, і Я винищу їх, а тебе зроблю великим народом».

Мойсей благає Бога не знищувати його народ. Мойсей так розуміє Бога, тому що входить в дружні відносини з Богом. Бачимо цей приклад, як доказ вірності Бога обраному народу, попри зради цього народу проти Бога.

Бог завжди знаходить вірних, це називається останок (залишок) Ізраїля, через яких завжди буде безперервна лінія від Авраама до нас (через покоління в покоління).

Вершина цієї вірності – це смерть Ісуса Христа, і навіть на хресті Ісус благає свого Батька про прощення для свого народу («Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!» (Лк 23, 34)).

Це сповнення великих Пророків, які своєю ревністю рятували невірних. Бог ніколи не порушував укладених завітів, навіть, за часів найбільшого відступництва від Нього.

Марія і Йосиф, виховуючи свого сина Ісуса Христа (який є на 100% Бог, і на 100% людина), передають Йому через виховання всі традиції єврейського народу, релігійний досвід вірності Бога своїм обітницям усім поколінням юдеїв. Це головна роль Родини Ісуса. День Святого Сімейства у католицькій церкві визнано Святом зовсім нещодавно (20ст.). Тобто, католицька церква усвідомила роль Святої Родини зовсім недавно. Саме Св. Лука (єдиний не юдей) особливо підкреслює сповнення та виконання закону Мойсея в родині Ісуса.

Ісус перший раз звертається « Абба», або « Авва» до Йосифа (це вже крок до теології, але на базі науки Церкви, щоби ми розуміли які наслідки чи висновки з цього). Отже, потім Ісус починає свою діяльність, обираючи дванадцятьох. Чому 12? 12- Це символ Божого вибору. Отже, через вибір 12-х апостолів Ісус Христос підтверджує всі Божі обітниці, дані дому Ізраїля – сину Авраама, Ісаака, Якова, який має 12 синів-патріархів. Через число 12 Ісус підтверджує обітниці дані від початку сім’ї Авраама. Ісус надає своїм апостолам подобу спільноти учнів – єврейської родини, яку він пережив в Назареті (і це родинне виховання Марії і Йосифа). Звернення апостолів в їхніх посланнях починаються зі слова «Брати» (приналежність до родини). І це Ісус отримав від виховання в своїй родині. Тобто, людська природа веде до Божества.

Св.ЙоанПавло ІІ написав у своїх апостольських посланнях: «Дорогою церкви є людина». Це викликало у свій час обурення серед різних теологів. «Я є Шлях, Істина й Життя», — говорить Ісус. Св. Тома Аквінський пояснює: «Дорогою є Ісус через людськість. А Істиною життя як Бог».

Людськість є дорогою до Божества. Саме тому Він втілився, прийняв людське тіло зі всіма вимірами людської природи – релігійними, культурними, емоційними, мовними тощо. І це все стало дорогою до Божества – знаряддям спасіння. І це була не тільки Його особа, а і Його відносини. В Біблії ніколи немає індивідуумів. Ми ніколи не існуємо без зв’язків з іншими людьми. Тим більше, не можна відділяти людину від цілої сім’ї. Сім’я-це частина моєї особистості. Тому Ісус через відносини зі Своєю юдейською сім’єю створив (показав) дорогу до Божества.

Своєю Смертю і Воскресінням Ісус Христос здійснив усі обітниці, про які Бог говорив через Пророків. Як багато цих обітниць! І про відновлення зв’язку з Богом, про укладення нового союзу (особливо в Єремії), про очищення від людських гріхів (Єзекіїль). Петро, зокрема, цитує Йоіла про зіслання Божого Духа на всіх. Усі ці обітниці здійснилися Смертю і Воскресінням Ісуса Христа і зішестям Святого Духа.

Але як каже Св. Петро: «Для вас бо ця обітниця, і для дітей ваших, та й для всіх тих, що далеко». З цього моменту починається Місія. У день зішестя Святого Духа Церква об’являється як Місійна, хоча вона на 100% єврейська, але ця обітниця для євреїв (бо так було обіцяно Аврааму (Я буду благословляти тебе і твоїх синів…і в тобі благословлятимуть всі народи) та для тих що далеко (інших народів). Збувається благословення вибраного Богом народу та переходить це благословення на усі народи. Церква з цього моменту отримує заклик до Місії. Але поки що ті, що далеко (інші народи), вони ще далеко. З цього моменту євреї, які прийняли хрещення, покаялись, увірували та прийняли Дар Святого Духа, отримали передусім багатство досвіду вірності Бога (язичники цього не знали), далі передали багатство прийняття, що Бог один. Це є піснею Ізраїля і Бога. (Ти мій народ, я Твій Бог – це є досвід Ізраїля). Тому, найсвятішою книгою Старого Завіту є Пісня Пісень. Образ чоловіка і жінки – це образ Справжньої любові Бога і народу (Ти мій, я – твоя). В Старому Завіті Ізраїль часто вживається в жіночому роді з давньоєврейського (Єрусалим, Сіон). Бо для Бога – ми завжди Жінка. Але, це є досвід розуміння цієї ідентичності. Єдиний Бог – Єдиний народ і обітниці є навіки. Бог є вірним. І це є тим багатством, яким володіють навернені апостоли та їхні учні.

Обраний народ (Божа сім’я) міг переживати зв’язок з Богом тільки через родинні зв’язки. Ми разом служимо Богові (сім’я, спільнота). Кожного року Пасхальна вечеря, це завжди було сімейним святом. Одна сім’я – один стіл (в цю ніч ми виходимо з Єгипту). Бог один, Бог завжди є вірним і Він вибирає єдиний народ. З цього випливає культ поклоніння Богові. Цього не було у язичників (за те, що ми складаємо найкращі жертви, ми отримуємо благословення Боже). В Ізраїлі жертва – це тільки вдячність Богові за те, що Він зробив для нас. Це як вступ до першої заповіді Він завжди перший визволяє (Слухай Ізраїлю, Я Бог твій, який вивів тебе з Єгипетської неволі).

Якщо ми читаємо Святе Письмо (юдейське, тобто написане євреями, крім Св. Луки), Новий Завіт хоче нам показати, як Бог підтвердив всі обітниці, тобто, постійним зв’язок між Старим і Новим Завітами – одна історія Спасіння (обітниця-реалізація).

Буває, що хтось каже про антисемітизм у Новому Завіті, мудрі теологи при цьому називають Павла, Йоана, Матея за кров, яка є на всіх нас. У Старому Завіті можна сказати таке про пророків. «Люд Содомський» – каже пророк Ісая. Гострі слова про євреїв кажуть самі євреї. Це мова пророків, які закликають до навернення, це прояв любові.

У день зіслання Святого Духа усе отримують євреї, але вони також отримують Місію – йдіть до тих, які далеко.

Діяння Апостолів написані не євреєм Лукою, який добре знає, як ця місія дійшла до нього та його родичів (не євреїв). В Діяннях Апостолів саме він описує, як ця місія поетапно перейшла до язичників. Отже, Перша Церква об’явлена у своїй повноті Святим Духом є на 100% єврейською. Але новонавернені євреї не знають як виконувати цю Місію, бо Ісус не навчив їх як нести Євангеліє язичникам. Коли Він перебував зі своїми апостолами, то говорив, що посланий тільки «до овець загиблих з дому Ізраїля». Ісус раніше посилав своїх учнів виключно до євреїв (Ісус підтверджує обітницю дану тільки Ізраїлю).

В 10-й главі Діянь Апостолів (Дії 10, 9-16) ми читаємо про те, як Петро отримує видіння, в якому Господь каже: «заколи і їж».

Після цього з’являється перший необрізаний язичник Корнилій, який отримує Дар Святого Духа. І це бачить Петро. Перший охрещений необрізаний. Але охреститися означає – увійти у вибраний народ. Коли Петро повертається до Єрусалиму, його брати звинувачують Петра за його дії, бо сам Ісус так ніколи не робив (Дії 11, 1-3).

Корнилій перший з язичників отримав Духа Покаяння, Який надає доступ до хрещення.

Язичники, щоб увійти у Божу сім’ю мають покаятися у гріхах. Павло і Варнава починають місію серед язичників. Варнава вміє розрізняти дію Святого Духа і він бачить навернення язичників (Дії 15,1-4).

Висновок:

Дух покаяння дає шлях до хрещення язичникам. Відкриваються двері для всіх. З цього моменту вирішено приймати інші народи до обраного народу через хрещення (без вимог обрізання та відмови від своєї національності, тотожності, культури). Кожен народ має своє покликання, свої дари і скарби, які вносить до Церкви. Маємо благодать Божу, яке дає доступ до Бога, але маємо і природні дари.

Принцип теології: Божа благодать ніколи не знищує природу людини, тільки очищує, підкріплює і виносить на вищий рівень.

Тому ми маємо право мати Католицьку церкву в Україні, інших країнах і наш обов’язок розпізнати наше покликання, які дари та скарби ми можемо принести до сім’ї усіх народів. Ми можемо бути християнами, не будучи євреями. Це постанова апостолів під час 1-го Єрусалимського собору.

Св. Лука (не юдей) дає свідчення великої вдячності юдеям за батьків та вчителів віри (юдеїв). Він навчає нас цієї вдячності. Шлях до Спасіння йде від євреїв, саме за їх посередництвом, від Авраама, Ісуса Христа, апостолів і єврейських перших спільнот. Через них до нас дійшло Слово Боже. Коли християни єврейського походження зрозуміли, як це передавати віру не євреям, тоді всі апостоли – юдеї йшли з багатством досвіду поколінь (віри в Єдиного Бога, Творця неба і землі і всього видимого і невидимого, як Йому поклонятися, які читати молитви, співати Псалми і як жити в родині) до інших народів .

Саме християни – євреї навчали християн- не євреїв – як жити в родині.

На той час це був великий контраст щодо цього питання між євреями та не євреями. Язичники мали дуже погані приклади життя в родині. У них справа родини і моральності – це були різні речи. Зв’язок між життям у родині та життям релігійним був досить незначний. Це з єврейської традиції виходить, що Народ Божий і Церква можуть бути тільки родиною. Коли писався Новий Завіт (1-ше століття нашої ери) більшість церков складалась з євреїв. Пропорції етнічного складу церков (євреїв та не євреїв) та переживання віри розвиваються і змінюється поступово.

Далі буде…

1 Comment on "Церква та Ізраїль. Родина Божа (частина 2)"

  1. Сергій Воронюк | 29/04/2021 at 23:59 | Відповіcти

    Читаючі ці тези, складається враження, що автор вже попередньо має якусь мету, якусь остаточну тезу, висновок, до якої підтягує свою аргументацію.

Напишіть відгук