Галина Канафоцька: Освітні парадокси лідерських програм

Координатор Центру cтратегічних комунікацій та моделювання ХСП Галина Канафоцька взяла участь в інтернет-конференції «Формування професійної компетентності керівника закладу освіти в умовах змін», яка проходила 29 травня 2020р. в м.Луцьк на базі Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти за сприяння Волинської обласної ради. Тези її виступу «Освітні парадокси лідерських програм», що подані нижче, взято з публікації: Формування професійної компетентності керівника закладу освіти в умовах змін :зб. м-лів інтернет-конференції / упорядн. Сташенко М. О., Луцьк: ВІППО, 2020. 128 с. – С.48-50.

ОСВІТНІ ПАРАДОКСИ ЛІДЕРСЬКИХ ПРОГРАМ

Галина Канафоцька

            Починати варто з парадоксів лідерства, які дають нам  розуміння того, що вони виникають незалежно від існуючої парадигми змін чи якогось конкретного епохального періоду життя країни: вони існували,  існують і продовжуватимуть існувати. А коли ми парадокси лідерства підтягуємо під освіту, то вони стають ще й  освітніми парадоксами, перший з яких лежить у площині відсутності такої спеціальності як «лідер», але наявності лідерських компетенцій. Освіта готує менеджерів, управлінців, керівників. То як це пов’язано з лідерством? В цьому плані мені імпонує апеляція до слів Пітера Друкера: «…Що ж до відокремлення менеджменту від лідерства, то це нонсенс. Це дві части­ни однієї роботи. Вони, звичайно ж, відрізняються, як ліва рука відрізня­ється від правої або ніс від рота, але вони належать до одного тіла».( Galagan, P.A. (1998). Peter Drucker: Training and Development).

З огляду на наявність величезної кількості лідерських теорій, які постійно доповнюються й розвиваються та поповнюються новими сучасними теоріями, знову виникає колізія, яка може призвести до освітнього парадоксу, що може бути спричиненим відсутністю знаходження відповідей на питання: Якою теорією має покеровуватися освітній менеджмент?; Якими якостями має бути наділений керівник освітнього закладу?; Чи лише керівник закладу освіти є і повинен бути лідером? Чи може керівник освітнього закладу одночасно бути і керівником і лідером?

Тут ми підходимо впритул до необхідності визначитися, кого ми вважаємо лідером. Наш науковий і практичний досвід засвідчує, що лідер – це той, хто усвідомлює, що влада дається іншими і використовується для створення можливостей і альтернатив, той, хто готовий прийняти владу, готовий вести і готовий брати за це відповідальність. А вести може лідер, здатний стратегічно мислити та мати сформовані відповідні цінності, риси характеру і компетентності, для того, щоб сформувати місію, візію, культуру та визначати спільні організаційні цінності структур, які вони очолюють і ведуть. Добре, коли керівник, менеджер структури є одночасно лідером. Тобто: – одна і та сама людина має водночас забезпечити ефективність внутрішніх процесів (менеджмент) і при цьому ще й ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, перебуваючи над системою (лідерство). Виходить, що саме таких керівників-лідерів має готувати і наша освіта. От і маємо черговий парадокс, що підтверджується словами Джона Маріотті: «Ліде­ри – це архітектори. Менеджери – це будівельники. Потрібні як перші, так і другі. Втім, чи можливо збудувати щось особливе, нестандартне без участі архітектора?».( Manotti, J. (1998). «Leadership Matters», «Industry Week»). Чомусь саме на цьому хотілося б застановитися і перевести це у площину філософії освіти, особливо, по відношенню до закладів освіти,  які включають лідерські програми у програми підготовки за спеціальностями та в програми підвищення кваліфікації, бо вони досить часто є тими «архітекторами», за проектами яких можуть почати працювати «будівельники». А чи насправді вони такими є?

Тепер маємо визначитися з лідерством та його ефектом. Лідерство – це здатність впливати.  Вплив – це здатність привносити зміни, у тому числі у спосіб мислення. Зміни – це результат відкриття внутрішньої мотивації до творчої діяльності, в процесі якої людина відкриває свої таланти і реалізує свій потенціал, що не потребує додаткових організаційних ресурсів, а є додатковим джерелом їх поповнення. Саме створення можливостей для прояву творчої діяльності людини і поєднання її зі стратегіями організації, дозволяє спільно рости і розвиватися та досягати значно більшого від наміченого. І знову питання: Чи повинні освітні лідерські програми спричинитися до зміни форм мислення та відкриття внутрішньої мотивації своїх учасників, у тому числі керівників закладів освіти? Які компетенції такі освітні програми мають запропонувати освоїти своїм учасникам, щоб вони стали здатними створити таке середовище людської взаємодії в своїх структурах, в якому люди стануть мотивованими, здатними творити, відкривати свій потенціал, сприймати та впроваджувати зміни, спричиняючись таким чином до спільного росту і розвитку? Знову зіштовхуємося з освітнім парадоксом, який лежить у площині реально відсутніх, а не формально-прописаних міжпредметних зв’язків курсів і програм: – кожен викладач несе окремо свою теорію свого предмета. Так само може відбуватися і з лідерськими програмами. Ми не просто говорили про постійне доповнення існуючих підходів до теорії лідерства новими теоріями. Цей факт дозволяє усвідомити лідерство як синтезуючу складову людської діяльності, яка ввібрала в себе  усі  зміни, що відбуваються як на рівні особистості, так і на рівні формальних і неформальних соціальних груп та організацій, а також на  суспільному рівні. Це, у свою чергу призводить до появи нових управлінських парадигм. Чи готові освітні заклади до пропозиції такого синтезуючого формату, якщо вони самі, навіть за умови демонстрації своїх якихось лідерських рейтингових позицій, не взаємодіють достатньо із сучасним ринковим зовнішнім середовищем, лишаючись для ринку не цікавими, – такими, що навіть не те, що не можуть підготувати сучасних лідерів, а й сучасних менеджерів, бо продовжують працювати швидше самі «будівельниками», не маючи достатньої автономії і перебуваючи до цього часу  в командно-адміністративній системі управління, яка і «спускає» зміни по вертикалі влади, впливаючи у такий спосіб на їх впровадження, бо має можливості, забезпечені владою, це робити. І це ще один парадокс, який маємо вирішити саме шляхом освітньо-просвітницької діяльності: Як готувати лідерів, здатних трансформувати освіту через аналіз «сьогодні» «вчорашнього» задля формування і впровадження «завтрашнього»?, бо лідерів не можна навчити, – їх можна лише просвічувати…

Be the first to comment on "Галина Канафоцька: Освітні парадокси лідерських програм"

Напишіть відгук