Галина Канафоцька: Природно-соціальна модель суспільної самоорганізації

Координатор Центру cтратегічних комунікацій та моделювання ХСП Галина Канафоцька взяла участь у ХХ Київському Міжнародному форумі «Шляхи духовного розвитку людини і суспільства», що проходив 30-31 травня 2020 р., на пленарному засіданні якого вона виступила з доповіддю на тему «Природно-соціальна модель суспільної самоорганізації», текст якої подано нижче.

(Текст доповіді взято з видання: ШЛЯХИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА. Матеріали ХX міжнародної науково-практичної конф. (30-31 травня 2020 р., Київ). – МБКОФ «За Покликом Серця», К.: 2020. – 83 с. – С.12-22)

ПРИРОДНО-СОЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ СУСПІЛЬНОЇ САМООРГАНІЗАЦІЇ

«Суспільство – це певна сукупність осіб,

органічно пов’язаних між собою принципом єдності.

Суспільство, як сукупність видима і духовна водночас,

 триває в часі: воно вбирає в себе минуле і готує майбутнє».

(п.149, Компендіум соціальної доктрини Церкви)

            Пришвидшений перебіг практично усіх процесів  розвитку суспільного життя, в якому перебуваємо і ми з вами, потребує від кожного з нас нового погляду на процеси змін і освоєння нових навичок та інструментів для ефективного парадигмального переходу, базованого на побудові таких взаємовідносин з іншими, що забезпечать у перспективі спільний ріст і розвиток та сприятимуть створенню спільного суспільного блага.

Криза – це основна і обов’язкова  складова парадигми змін. Криза (з грецької κρίσις ) – це рішення; поворотний пункт. Криза – це різка зміна звичного стану речей і перебігу подій, яка дозволяє збагнути й оцінити усю скадність існуючої реальної ситуації, відстежити загальну картину подій, що відбуваються, їх взаємозв’язок, проаналізувати і зрозуміти проблеми, що виникли, та віднайти рішення по найкращому виходу з неї з проекцією всього цього на майбутнє. Це і є головним завданням сьогодення, бо світ ввійшов у чергову глобальну кризу, яку підсилила пандемія, а в Україні ще й воєнна агресія на східних територіях з боку Російської Федерації та окупація нею Криму.

Маємо чітко усвідомити, що криза – це не проблема. Криза – це простір для відкриття і реалізації наших можливостей, що дозволяє нам добре повправлятися в нашому сприйнятті змін та відкритості до нового, в нашій гнучкості й гостроті мислення, творчій уяві, винахідливості, сміливості й мужності, підприємливості, у відкритті нашої інтуїції, у зміні нашого способу мислення, у рості нашої духовності, у нашій незалежності й взаємозалежності та нашій соціальній відповідальності. Все це – не лише відкриває можливості, а й підводить до потреби й необхідності такого вправляння. Це свого роду наша інвестиція у розвиток самих себе, – найвагоміша з інвестицій в усі наші майбутні проекти. Таким чином, криза сприяє пришвидшенню як нашого особистого, так і спільного росту й розвитку та отриманню нових знань, навичок і досвіду, що знадобляться нам у майбутньому, перспективи якого формуються шляхом прийняття нами рішень щодо наших дій саме під час кризових ситуацій. Чим краще ми самоорганізовуємося і взаємоорганізовуємося та об’єднуємося під час кризи, тим впевненішими і сильнішими ми виходимо з неї, – відкритими і готовими до сприйняття та впровадження змін, здатними приймати ризикові відповідальні рішення, що повинно забезпечити спочатку короткотермінову перспективу, за якою стоять експеримент і апробація того нового, якого потребує вихід з кризи, і який забезпечить у період виходу пришвидшений ріст і розвиток, а потім і вибудовування та формування нового поля перспектив і нових спільних стратегій. При цьому маємо зосередитися на усвідомленні нашої потреби у взаємозалежності та необхідності єднання. Це вибір, який здатні зробити лише незалежні люди, свобода  і творча енергія яких дозволить створювати проекти оновлення буття людини в соціумі, спричиняючись водночас до оновлення  суспільних систем в цілому. Усвідомлення того, що ми є складовою і чинником впливу на системи, в яких живемо і які створюємо, дає розуміння необхідності спочатку змінитися самим шляхом оновлення своїх внутрішніх систем, щоб потім стати тією зміною, яка сприятиме оновленню соціальних і суспільних систем з наповненням їх відповідним ціннісним контекстом. «Чимало речей треба змінити, але в першу чергу повинні змінитися ми самі, люди. Нам бракує усвідомлення спільного походження, взаємної приналежності та спільного майбутнього. Це базове усвідомлення дало би можливості для розвитку нових переконань, способів поведінки та стилів життя»[1, п.202, С.149]. А ще нам бракує особистої і суспільної відповідальності за оновлення систем. І ця відповідальність повинна бути усвідомленою, бо майбутнє через призму сучасності залежить від формування саме відповідального громадянського суспільства. Така відповідальність потребує від кожного з нас переходу до нової форми мислення і нового рівня свідомості.

Саме відповідні часу освітньо-просвітницькі проекти в період активних парадигмальних змін та суспільних трансформацій повинні активно включитися в процеси забезпечення формування  нового рівня свідомості й можливостей для змін способу мислення та допомогти віднайти відповіді на питання щодо ефективних механізмів, здатних відкрити внутрішню мотивацію особистості до власного росту та розвитку задля самореалізації, розкриття свого покликання та особистого внеску у щось важливе і значуще. Про те, яким чином працює «Просвітництво в оновленні особистісних, соціальних і суспільних систем» [2], ми говорили на нашому минулорічному форумі.

Люди можуть навчатися усього і відповідно чогось досягати, якщо їм дати змогу використовувати для цього свої природні нахили, таланти, свій власний стиль та відповідний інструментарій, орієнтуючись при цьому на напрямки формування своїх нових якостей та навичок, на такі, як: самоосвіта і самопізнання, що дають змогу досягти збалансованої самооцінки, відкрити можливості до росту і розвитку, розкрити і реалізувати власний потенціал; розширення світогляду, що дає можливість розглядати проблеми, які виникають, з різних точок зору, бачити ситуацію в комплексі, бути одночасно учасником і спостерігачем, в системі і над нею; зміна способу мислення, що  сприяє подоланню інертності, вчасному перегляду усталеної практики, відмові від стереотипів; ріст рівня свідомості, що  є шляхом звернення до вищих сфер людського духу; до розкриття свого покликання; до відкриття внутрішньої мотивації; до самореалізації; до утвердження власної гідності й величі та утвердження гідності й величі інших, бо «Лише визнання людської гідності уможливлює спільний і особистий розвиток кожної людини (пор.Як2, 1-9)»[7, п.145, С. 99]; до сповненого натхнення досягнення життєвої мети; до тієї реальності, яка пропонує безмежні можливості, яка є вічною реальністю, що стоїть поза часом; накопичення досвіду/обмін досвідом, що сприяє підвищенню особистої й групової ефективності; позитивні взаємовідносини і спільні цінності в їх основі, що забезпечує можливості для втілення творчих ідей та планів в життя й дозволяє моделювати майбутнє, створює ефект синергії та дозволяє відчувати свою унікальну значущість у процесах.

Полюбивши себе (відкривши і прийнявши себе), стаємо здатними любити інших, прийнявши їх такими, якими вони є, усвідомивши інакшість кожного, сповняючи у такий спосіб Божу заповідь: «Люби свого ближнього, як самого себе»(Від Матвія 22:39), відтворюючи це у служінні один одному, бо «Хто з-між  вас хоче стати великим, хай буде вам  слугою, і  хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий  прийшов не на те, щоб Йому служили, лише щоб служити…»(від Марка: 10, 43-45). «Поведінка особистості цілковито людська, якщо постає із любові, проявляє любов і впорядкована любов’ю. Ця істина стосується і суспільної сфери. Любов – це єдина сила, яка може привести до особистого і суспільного вдосконалення» [7, п.580, С.353].

Починаючи з відкриття особистого лідерства та самовдосконалення за методиками, про які ми говорили на нашому Форумі ще в 2018р. в тезах «Метаантропологічний потенціалізм  в методиках формування   нового рівня свідомості  та зміни форм мислення  в процесах гідної самореалізації людини в умовах суспільних трансформацій» [3, C.34-36], можна переходити на шлях суспільного вдосконалення, одним з яких може бути шлях «від менеджменту творчості до лідерства-служіння», методологія якого подана в статті «Засаднича роль освітньої складової в механізмах переходу від управління до служіння та в забезпеченні ефективної діяльності лідерів успішних громад» [4, С.35-41], що і дозволяє наблизитися до формування природно-соціальної моделі суспільної самоорганізації, в результаті чого шляхом об’єднання навколо спільних цінностей та через розуміння спільного поля перспектив, забезпечується бажаний результат та досягнення певної мети.

«Соціальні проблеми поступово набувають глобальних масштабів. Жодна держава не може протистояти їм і розв’язати їх самостійно. Сучасні покоління на особистому досвіді усвідомлюють потребу солідаризуватися й усвідомлюють потребу долати межі індивідуалістичної культури. Поглиблюється розуміння необхідності у таких моделях розвитку, які передбачають не стільки «підтягування всіх народів до рівня найбагатших країн, а те, щоб спільною працею будувати достойне життя, утвердити гідність і збільшити творчий потенціал кожної людини, щоб вона могла жити згідно зі своїм покликанням»»[7, п.373,  С.231].

Такі моделі, що відповідають природно-соціальним моделям суспільної самоорганізації, вже існували, існують, а також були частково продемонстровані в Україні під час Революції гідності та продовжують формуватися дотепер.  Варто відмітити, що Революція гідності відбувалася під час кризової ситуації, яка лише спричинилася до швидкої зміни влади, але не призвела до пришвидшеного суспільного розвитку України, а тим більше, – до її сталого розвитку, а чергові політичні вибори ще більше ускладнили ситуацію через прихід до влади політиків без досвіду, без потрібних відповідних для управління державою компетентностей і навичок, з-поміж яких, якщо і є лідери, то без наміру й усвідомленого  служіння своєму народу і своїй державі. Тож, не вийшовши з попередньої кризи, ускладненої війною на Сході та окупацією Криму, Україна вступила в нову кризу, підсилену світовою пандемією і світовою кризою. І щоб вийти з неї, знову потрібно активно працювати над формуванням саме природно-соціальних моделей суспільної самоорганізації, вихідним станом якої є суспільна дезінтеграція і суспільна дезорієнтація.

Ознаки дезінтеграції: порушені, призупинені й розірвані соціальні і суспільні зв’язки: – міждержавні, міжрегіональні, міжтериторіальні, корпоративні, організаційні, родинні, сімейні, міжособистісні тощо.

Ознаки дезорієнтації: агресія ЗМІ, пандемія, карантин і його подовження, обмеження конституційних прав і свобод, відсутність чи зниження якості медичних, освітніх і комунальних послуг, відсутність навичок роботи з ІТ-технологіями у людей старшого віку, відсутність соціальних досліджень реального стану та прогнозів, війна на Сході України, окупація Криму, прийняття та наміри прийняття під час карантину законів, що потребують громадського обговорення і референдумів. Як наслідок: – різке падіння економіки, неготовність до і провал, особливо в освітній сфері, дистанційної форми роботи, недовіра до влади, до ЗМІ, до судів, до нацполіції, згортання підприємницької діяльності, віддалена від основного місця робота,  часткова зайнятість, масові звільнення, неоплачувані відпустки, підвищення цін на товари першої необхідності, відсутність бачення перспектив, психологічні проблеми, конфлікти, стреси, проблеми зі здоров’ям тощо. Це можна означити як проблеми.

Так, як проблеми загострив карантин, то спробуємо окреслити шляхи і методи їх вирішення саме під час нього. Під час карантину: – постійна підтримка зв’язків, означених вище, як «порушені, призупинені й розірвані», у різний дистанційний спосіб (домашній робочий офіс у форматі дистанційної форми роботи, телефон, онлайн-спілкування, -переписка,-відео-конференції, семінари вебінари, наради тощо через сайти, Viber, WhatsApp, YouTube, Skype, Zoom тощо; постійний аналіз ситуації та її змінних, поширення достовірної інформації, обговорення та обмін інформацією; моделювання нових напрямків діяльності та розробка проектів та концепцій під них; пошук партнерів, інвесторів, спонсорів під  впровадження нових видів діяльності; розробка нових освітніх програм з врахуванням парадигми змін, у т.ч. світоглядних. Робота на перспективу: – зберегти існуючі зв’язки, отримати нові зв’язки та зробити їх релевантний відбір (основа відбору: бачення поля перспектив для спільної діяльності, долучення до формування місії, візії, цінностей) для формування нових зв’язків, які забезпечать можливість співпраці в нових проектах на ближню, а, можливо, і далеку перспективу. Після виходу з  карантину: – включення складових «роботи на перспективу»; включення освітніх проектів по соціальному лідерству-служінню; поетапна підготовка і формування лідерів громад, підготовка послідовників; підготовка координаторів внутрішньоорганізаційних сегментів; поетапне формування руху до повної відповідальності; створення профільних та за інтересами громадських організацій, волонтерських об’єднань, кооперативів, кредитних спілок, пулових проектних структур тощо, бо саме «Громадянське суспільство – це сукупність взаємовідносин та культурних і асоціативних ресурсів, які відносно незалежні від політичної й економічної сфери. «Мета громадянського суспільства універсальна, оскільки стосується спільного блага». «Громадянське суспільство характеризується здатністю створювати проекти, спрямовані на розбудову вільного і справедливого соціального життя, в якому різноманітні групи громадян можуть об’єднуватися в асоціації, щоб формувати і висловлювати свої погляди, забезпечувати власні потреби і захищати законні інтереси»[7, п.417, С.256-257]. При цьому структури у час змін у своїх точках біфуркації здатні зберегти цілісність і вийти на рівень самоорганізації та сфорувати такі  високоефективні команди співлідерів, відмінною рисою яких є висока зацікавленість кожного її члена  в загальному успіху і в особистому зростанні один одного [5], бо «Людській праці внутрішньо притаманний соціальний вимір. Адже праця людини природним чином пов’язана з працею інших людей. Сьогодні, «як ніколи досі, працювати означає працювати з іншими і працювати для інших. Це спосіб робити щось для когось»» [7, п.273, С.177].

«Людське суспільство необхідно розглядати передусім як таке, що лежить у духовній площині. В ньому у світлі істини люди повинні ділитися знаннями, реалізовувати права і виконувати обов’язки, надихати одне одного на пошуки духовних цінностей, разом насолоджуюватися красою у всіх її формах, проявляти готовність ділитися своїм найкращим культурним спадком і прагнути взяти участь у духовних досягненнях інших. Такі суспільні цінності не лише зумовлюють, а водночас спрямовують різні прояви культурної сфери, економічних і соціальних інститутів, політичних рухів і режимів, законодавчої системи та інших структур,  за допомогою яких суспільство набуває зовнішніх форм і постійно розвивається»[7, п. 386, С. 239].

Взаємовідносини – це все, що у нас є. Вони формуються в природних та штучно створених структурах. Коли ми говоримо про штучно створену структуру, то маємо на увазі таку організацію, яка «є твором людських рук. Її мета: створення тіла, яке по змозі якнайближче було б подібне до творів природи – організмів. Людська організація буде тим сильніша й тим краще відповідатиме наміченій її творцями меті, чим і оскільки, вживаючи сили природи та спираючись на природне життя поодиноких організмів, з яких людство складається, стане по змозі подібною до природного організму. Бо така вже людська природа, що в ній силою природного права повстають поодинокі організми під діянням людської культури, тобто праці людей над людською природою. Такі твори є якраз такими організаціями, такими близькими організмами, що в них ті два поняття майже затираються силою, сталістю тих організмів: природна сила, природне життя, на яке вони спираються»[8, С.4-5] .

Природними організаціями-організмами є сім’ї та громади, об’єднані за конкретними ознаками даної природності. Більш віддаленими від природних є різні спільноти громадян, утворені для забезпечення потреб та захисту прав своїх членів. Ще більш віддаленими від природних є держави, «але все-таки ще спертими на природні сили»[ за 8, С.4-5].

Щоб отримати більше пояснень, завдяки яким можна краще зрозуміти та отримати відповіді на питання, як наблизити наші організації до природних організмів і підійти до формування і побудови сучасної моделі природно-соціальної суспільної самоорганізації в Україні, варто скористатися чудовим дороговказом для цього, – Декретом Митрополита Андрея Шептицього під заголовком “Ідеалом нашого національного життя… (грудень 1941р.), відомим під назвою «Як будувати рідну хату»[8], написаного також під час кризи, цитату з якого подано вище, і в якому водночас описані переваги і недоліки різних форм  правління, у т.ч. демократичного.

«Дуже важливо, щоб розвиток демократичного життя починався з тканини суспільних відносин. Різнобічна діяльність громадянського суспільства – насамперед волонтерських організацій і кооперативних об’єднань у приватно-соціальному секторі, який скорочено називається «третім сектором», аби відрізнити його від держави і ринку, – становить найадекватніший шлях розвитку соціального виміру людської особи, яка знаходить у таких видах діяльності необхідний простір для цілковитого самовираження. Поступовий вихід соціальних ініціатив за межі державної сфери відкриває можливості для активної присутності і прямої дії громадян, перебираючи на себе функції держави. Це важливе явище часто здійснюється у неформальний спосіб і творить нові позитивні перспективи для реалізації прав людини, якісно збагачуючи демократичне життя»[7, п. 419, С. 257-258], бо «Справжня демократія можлива лише у правовій державі і на основі правильного розуміння сутності людської особи. Для цього потрібні умови, за яких індивідуум міг би розвиватися, здобуваючи освіту і виховання у дусі істинних ідеалів, а суспільство ставало б «особистіснішим» завдяки створенню структур, де люди можуть співпрацювати і нести частину відповідальності»[7, п. 406, С. 251]. Саме штучні інституції потребують відповідних управлінських інновацій, які дозволять наблизити їх до природних та створити таке середовище позитивної взаємодії, в якому в результаті взаємовідносин між членами колективу найкраще відкривається людський потенціал [6], бо «Народ – це не безформний натовп, інертна маса, якою треба маніпулювати і яку можна експлуатувати, а об’єднання осіб, кожна з яких – «на своєму місці й у свій спосіб». Народ «живе повнотою життя людей, з яких він складається, а кожна людина – це особа, що усвідомлює власну відповідальність і власні переконання»[7, п.385, С.239].

«Сьогодні, щоб забезпечити реалізацію права на працю, необхідно розвивати «вільний процес самоорганізації суспільства»[7, п.292, С.187], при якому «Взaємовідносини у дусі співробітництва і солідарності долають ідеологічні розбіжності, змушують людей шукати не те, що розділює, а те, що єднає»[7, п.420, С.258], що створює можливості для формування природно-соціальної моделі суспільної самоорганізації, в якій люди будуть одночасно відкривати себе і служити один одному, спільно зростаючи, забезпечуючи синергію і почуваючись щасливими.

«Такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту  організмом, себто тілом, оживлених одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом. Мудрість, з якою побудована така організація, може з неї робити такий твір, що має життєву силу правдивого організму»[8, С.3-4;6], основою формування якого має стати природно-соціальна модель суспільної самоорганізації. А це, в свою чергу, потребує підготовки  і самопідготовки лідерів, готових вести такі організації, орієнтуючись при цьому на «напрямки формування своїх нових якостей та навичок», означених вище. Швидкість такого навчання повинна дорівнювати швидкості парадигмальних змін, особливо проявлених під час кризових ситуацій, що потребують пришвидшених дій і рішень та відповідних знань і навичок. «Перед нами – значний культурний, духовний та освітній виклик, який передбачає тривалий процес відновлення»[1, п.202, С.149].

Література

1. Енцикліка «Laudato Si» Святішого отця Франциска Про турботу за наш спільний дім. – «Коло».  – Київ – Івано_Франківськ – Дрогобич .-   2019. –  202., С.149
2. Канафоцька Г.П. Просвітництво в оновленні особистісних, соціальних і суспільних систем/ Г. Канафоцька // Матеріали ХVІХ Київського Міжнародного форуму [«Шляхи духовного розвитку людини і суспільства»]. ( Київ, 25-26трав. 2019 р.). –  К.: ХСП, 2019. [Електронний ресурс] – режим доступу: http://crs-center.org/sluzhitel-hsp-galina-kanafotska-vzyala-uchast-u-hih-mizhnarodnomu-kiyivskomu-forumi-shlyahi-duhovnogo-rozvitku-lyudini-i-suspilstva/  – Назва з екрану.
3. Канафоцька Г.П. Метаантропологічний потенціалізм  в методиках формування   нового рівня свідомості  та зміни форм мислення  в процесах гідної самореалізації людини в умовах суспільних трансформацій/ Г. Канафоцька // Матеріали ХVІІІ Київського Міжнародного форуму [«Шляхи духовного розвитку людини і суспільства»]. ( Київ, 26-27трав. 2018 р.). –  К.: «Арктур-А», 2018. – 83 с. – C.34-36 – ISBN 987-966-7572-59-4   – [Електронний ресурс] – режим доступу: https://drive.google.com/open?id=10IOfYinFuLltPhM43hcD791jd3IE6zyw  – Назва з екрану.- С.34-36.
4. Канафоцька Г.П. Засаднича роль освітньої складової в механізмах переходу від управління до служіння та в забезпеченні ефективної діяльності лідерів успішних громад/ Г.П.Канафоцька// Економіка і держава. – 2019. №4 (12) –С.35-41, 132 с. – Режим доступу до журналу: http://ipk.edu.ua/wp-content/uploads/2020/02/zhurnal-4-2019.-1.pdf
5. Канафоцька Г.П. Спільні цінності в процесах забезпечення інтеграції та синергетичного ефекту командної кооперації організації/ Г. Канафоцька // Тези ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції [«Етичні та духовні основи розвитку людини і суспільства»]. ( Київ, 23-24 трав. 2013 р.) – К., 2013 – 98 с. – С. 44-45.
6. Канафоцька Г.П. Взаємовідносини як чинник відкриття власного потенціалу та основа забезпечення перспектив спільного зростання / Г. Канафоцька // Матеріали Науково-практичної конференції  в рамках ХVІ Міжнародного форуму [«Шляхи духовного розвитку людини і суспільства»]. ( Київ, 28-29 трав. 2016 р.) – 59с. – С.21-24. – [Електронний ресурс] – режим доступу: http://repo.knmu.edu.ua/bitstream/123456789/13340/1/%D0%A2%D0%B5%D0%B7%D0%B8%202016.pdf#page=21  – Назва з екрану.
7. Компендіум соціальної доктрини Церкви. – Папська Рада «Справедливість і мир». – «Кайрос». – Київ. – 2008. – 549 с.
8. Митрополит Андрей Шептицький «Як будувати рідну хату». Видавничий відділ Фундації «Справа Патріарха Йосифа».  – Тернопіль – 2012. – 48 с .