Християни в часи випробувань: Дія без страху

Уроки ранньої Церкви для християн в умовах коронавірусу

Рання Церква пережила чуму, епідемії й масову істерію. Фактично, згідно як християнських, так і нехристиянських джерел, одним з найголовніших каталізаторів бурхливого зростання Церкви в ранній період було те, як християни переносили хвороби, страждання і смерть. Постава Церкви так сильно впливала на римське суспільство, що навіть римські імператори-язичники скаржилися язичницьким священникам на зменшення числа їх послідовників, закликаючи їх активізувати свою діяльність.

Так що ж християни робили по-іншому, що так вразило Римську Імперію? І чому рання церква може навчити нас в світлі коронавірусу?

НЕХРИСТИЯНСЬКА РЕАКЦІЯ НА ЕПІДЕМІЮ
З 249 по 262 роки н.е. західна цивілізація була спустошена в результаті однієї з найбільш смертельних пандемій в її історії. Хоча точна причина чуми залишається нез’ясованою, стверджується, що місто Рим втрачав приблизно по 5 тисяч осіб в день в розпал спалаху. Один з очевидців, єпископ олександрійський Діонісій писав, що, хоча чума не робила різниці між християнами й нехристиянами, «повнота її впливу припала на нехристиян». Відзначаючи різницю між реакцією християн і нехристиян на чуму, він говорить про нехристиян в Олександрії:

«ПРИ ПЕРШІЙ ПОЯВІ ХВОРОБИ ВОНИ ВІДШТОВХУВАЛИ ТИХ ХТО СТРАЖДАЛИ І ТІКАЛИ ВІД СВОЇХ РІДНИХ, КИДАЮЧИ ЇХ ПОМИРАТИ НА ДОРОГАХ І СТАВЛЯЧИСЬ ДО НЕ ПОХОВАНИХ ТРУПІВ, ЯК ДО СМІТТЯ, ТИМ САМИМ СПОДІВАЮЧИСЬ ЗАПОБІГТИ ПОШИРЕННЮ І ЗАРАЖЕННЮ СМЕРТЕЛЬНОЮ ХВОРОБОЮ; АЛЕ НАВІТЬ КОЛИ ВОНИ РОБИЛИ ВСЕ МОЖЛИВЕ, УНИКНУТИ ХВОРОБИ БУЛО ВАЖКО».

Це твердження підтверджують і нехристиянські джерела. Через століття імператор Юліан спробував приборкати зростання християнства після чуми, очоливши кампанію по організації язичницької благодійності, яка копіювала роботу християн в цій сфері. У своєму листі 362 року н.е. Юліан скаржився на те, що елліністи повинні рівнятися до християн в чесноті, називаючи причиною недавнього зростання християнства «благодійність незнайомцям, турботу про могили мертвих і удавану святість їхнього життя». В іншому місці він писав: «Це ганьба, що нечестиві галілеяни [християни] підтримують не тільки свої будинки, а й наші».

Хоча Юліан ставив під сумнів мотиви християн, його сором за елліністичні благодійні організації підтверджує, що зусилля язичників в цілому не відповідали християнським стандартам служіння бідним і хворим, особливо під час епідемій. Згідно Родні Старка в його книзі «The Rise of Christianity», «попри те, що [Юліан] закликав язичницьких священників повторювати ці християнські практики, не було практично ніякої реакції, тому що у них не було ніякої доктринальної основи й традиційної практики, на які вони могли б спиратися».

ХРИСТИЯНСЬКА РЕАКЦІЯ НА ЕПІДЕМІЮ
Якщо нехристиянська відповідь на чуму характеризувався самозахистом, самозбереження й униканням хворих за будь-яку ціну, християнська відповідь була протилежною. Згідно З Діонісієм, чума стала «навчанням і перевіркою» для християн. У детальному описі реакції християн на чуму в Олександрії, він пише про те, як «кращі з них» чесно служили хворим, поки самі не підхопили хворобу і не померли:

«БАГАТО ХТО З НАШИХ БРАТІВ-ХРИСТИЯН ПРОЯВИЛИ БЕЗМЕЖНУ ЛЮБОВ І ВІРНІСТЬ, АБСОЛЮТНО НЕ ШКОДУЮЧИ СЕБЕ І ДУМАЮЧИ ТІЛЬКИ ОДИН ПРО ОДНОГО. НЕ ЗВЕРТАЮЧИ УВАГИ НА НЕБЕЗПЕКУ, ВОНИ ВЗЯЛИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХВОРИХ, ПІКЛУЮЧИСЬ ПРО КОЖНУ ЇХНЮ ПОТРЕБУ ЩОБ ЇМ СЛУЖИТИ У ХРИСТІ, І РАЗОМ З НИМИ ЙШЛИ ЩАСЛИВИМИ З ЦЬОГО ЖИТТЯ, БЕРУЧИ НА СЕБЕ ХВОРОБУ СВОЇХ БЛИЗЬКИХ І З РАДІСТЮ ПРИЙМАЮЧИ ЇХНЮ БІЛЬ».

Також в біографії єпископа Кипріяна Карфагенського, написаної дияконом Понтієм, йдеться про те, як єпископ нагадував віруючим про служіння не тільки братам-християнам, але і нехристиянам під час чуми:

«НЕМАЄ НІЧОГО УНІКАЛЬНОГО В ТУРБОТІ ПРО СВОЇХ ВЛАСНИХ ЛЮДЕЙ З НАЛЕЖНОЮ ЛЮБОВ’Ю І ТУРБОТОЮ, АЛЕ ДОСКОНАЛИМ МОЖЕ СТАТИ ТОЙ, ХТО БУДЕ РОБИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ ЯЗИЧНИКИ І МИТАРІ; ХТО БУДЕ ПЕРЕМАГАТИ ЗЛО ДОБРОМ І ПРАКТИКУВАТИ МИЛОСЕРДНУ ДОБРОТУ, ПОДІБНУ БОЖОЇ; ХТО БУДЕ ЛЮБИТИ Й СВОЇХ ВОРОГІВ … ТОМУ ЩО ДОБРО ПОТРІБНО РОБИТИ ВСІМ ЛЮДЯМ, А НЕ ТІЛЬКИ СВОЇМ ПО ВІРІ».

ВПЛИВ ЦЬОГО СЛУЖІННЯ БУЛО ДВОЯКЕ:
(1) християнське пожертвування собою заради своїх одновірців приголомшило світ, коли люди побачили таку любов всередині громади, якої не бачили раніше (Ів. 13:35).

(2) християнське пожертвування собою заради нехристиян призвело до експоненціального росту церкви, оскільки ті, що вижили нехристияни, які отримали допомогу від своїх сусідів-християн, масово наверталися до віри в Ісуса.

ХРИСТИЯНСЬКА РЕАКЦІЯ НА КОРОНАВІРУС
Продовжуючи думати про те, як нам реагувати на коронавірус, зверніть увагу на те, як нехристияни в Римській імперії робили акцент на самозбереженні, в той час, як рання Церква підкреслювала безстрашне і жертовне служіння. У той час, як нехристияни втікали від епідемій і кидали своїх хворих близьких, тому що боялися невідомого, християни йшли прямо в епідемію і служили як християнам, так і нехристиянам, розглядаючи своє власне страждання як можливість поширювати Євангеліє і являти любов Христову.

«Інші люди можуть думати, що не час для свята, – говорив Діонісій про епідемію в його дні. – [Однак] це далеко не час скорботи, але час неймовірної радості». Уточню, що Діонісій не прославляв смерть і страждання, які супроводжували епідемії. Швидше він радів обставинам, які надавали можливість для перевірки нашої віри – щоб ми з усіх сил намагалися любити наших ближніх і служити їм, поширюючи Євангеліє надії, і словом, і ділом, під час великого страху.

---

Милосердя крізь тисячі років: як християни допомагали хворим і обездоленим

Благочинність, милосердя та медична турбота християн яскраво проявилася в Середні віки зі створенням госпіталів та хоспісів. Ще у Візантії християни організовували догляд за хворими. Перші такі відомості датуються 356 роком. Дещо пізніше, в 369 році, єпископ Василь Великий заснував “Місто милосердя” поблизу Кесарії Кападоцької. За його наказом аналогічні центри відкривалися й у інших містах. Там лікували хворих, турбувалися про бездомних та допомагали мандрівникам. Що ж до військових госпіталів, тут, найперше, слід згадати орден госпітальєрів святого Іоанна Єрусалимського (відомий також як Мальтійський орден). Відомим він став під час хрестових походів, коли, окрім участі в битвах, надавав медичну допомогу всім, хто цього потребував. Про благодійну сутність госпітальєрів говорить саме гасло ордену («Захист віри та служіння бідним») та вся історія його існування. Для госпітальєрів пріоритетним напрямком діяльності вже багато років є благодійництво та санітарно-медична служба. Представники Мальтійського ордену були медиками-волонтерами на полях багатьох війн: англо-бурської, балканських, обох світових воєн та інших. Важливо згадати, під час Другої світової війни члени ордену  протистояли гітлерівській Німеччині у підпіллі, за що деякі з них поплатилися життям.

У 1527 році, коли бубонна чума потрапила у Віттенберг, Мартін Лютер відмовився закликати бігти з міста та захистити себе. Про жертовність, відданість Богу та готовність служіння ближньому свідчать слова Мартіна Лютера, сказані в ті роки: “Ми гинемо на своїх посадах. Християнські лікарі не можуть залишити свої лікарні, християнські намісники не можуть покинути свої округи, християнські пастори не можуть залишити свої конгрегації. Чума не розпускає наших обов’язків: вона перетворює їх на хрести, на яких ми повинні бути готові померти”. Одночасно, Лютер засуджував легковажність та необачність деяких людей, які замість того, щоб берегтися від епідемії, не вживали жодних заходів захисту від зараження. Він говорив про таких: “Подібні люди поводяться так, немов в місті горить будинок, і ніхто не намагається гасити пожежу. Замість цього вони дають полум’ю вільно розгоратися, кажучи, що, якщо Богу буде завгодно, Він може врятувати місто і загасити вогонь без води”…“Аби мешканці міста показували сміливість у вірі, коли того вимагає потреба ближнього, і обережність, коли немає ніякої терміновості”.

Жан Кальвін (один із ключових діячів Реформації) також відзначився позитивним прикладом. Він був націлений не стільки на точкову допомогу нужденним, як на побудову системи благочинності, яка цьому сприяла б. Він створив систему захисту для допомоги хворим, сиротам та вигнаним. Пізніше ця система була підхоплена іншими реформаторськими церквами, які підтримували добробут в державі. Тоді кожна служба причастя починалася зі збору грошей та їжі для бідних та голодних.Якщо говорити про медицину, то варто згадати і про гігієну. Коли Жан Кальвін почав наводити лад в Женеві, то з порядком духовним прийшов порядок і фізичний. Женева була першим містом в Європі, де люди почали викидати сміття у спеціально відведених для цього місцях. Саме тому це було найчистіше місто в Європі, чому дивувалися всі приїжджі.

У роки Індустріальної революції XVIII ст. англійське суспільство зіткнулося з великою кількістю соціальних викликів: бідність, хвороби, алкоголізм… І тут знову на допомогу прийшли християни. Методистське відродження, що ширилося, дякуючи місіонерській роботі братів Веслі, дало відповідь на багато соціальних викликів. Методисти відвідували ув’язнених у в’язницях, будували школи для дітей шахтарів, проповідували бідним в міських робочих будинках, жертвували біднякам їжу, одяг, давали прихисток і медичну допомогу. Поширення методизму призвело до кардинальної трансфомації робітничого класу. Робітники не лише приймали Христа і позбувалися асоціального способу життя, але й мали нагоду направити свою енергію на служіння іншим. Багато істориків стверджують, що саме тому конструктивна зайнятість англійців не дала туманному Альбіону повторити революційну долю Франції (християнська солідарність та турбота про найбільш вразливі групи нівелювала руйнівні настрої в середовищі робітників і селян, які були рушійними силами подальших європейських революцій).

Однією з найвідоміших і наймасштабніших християнських медичних ініціатив є Міжнародний комітет Червоного Хреста. Червоний Хрест створений 1863 року у Женеві за ініціативи швейцарського підприємця та громадського діяча Анрі Дюнана, що вже тоді був відомий як борець проти работоргівлі. Ідея заснування мережі ефективного забезпечення лікування поранених з’явилася в нього після того, як Дюнан став свідком кривавої битви під Сольферіно 1859 року. Тоді загинули чи були поранені понад 40 тисяч солдатів, що глибоко зворушило громадського діяча. На початку 1863 року Дюнан створює Комітет з п’яти осіб, до якого увійшли швейцарські кальвіністи – юрист Густав Муаньє, офіцер швейцарської армії Гійом Дюфур, хірурги Теодор Ману і Луїс Апіа.

За підсумками конференції було створено Міжнародний комітет Червоного Хреста – організацію, що вже півтора століття допомагає нужденним під час війн, стихійних лих чи інших надзвичайних ситуацій. Тоді ж вдалося закріпити домовленості про заснування національних товариств допомоги пораненим солдатам; статус нейтральності й захисту щодо поранених; використання волонтерів для надання допомоги на полі бою тощо. Міжнародний комітет Червоного Хреста допомагав пораненим у двох світових війнах та в подальших конфліктах до цього дня. За всю історію існування Комітет отримав три нобелівські премії миру.

В ХХ столітті яскравим прикладом християнського милосердя та посвяченого служіння була Мати Тереза – католицька черниця, що допомагала бідним, хворим та сиротам. Спочатку вона протягом 20 років служила в індійській школі, проте її метою була допомога «найбіднішим серед бідних». 1946 року Тереза отримала дозвіл від керівництва ордена, до якого належала, допомагати бідним і знедоленим Калькутти, а в 1948 році заснувала там громаду – конгрегацію сестер любові, діяльність якої була спрямована на створення шкіл, притулків та лікарень для бідних і тяжкохворих людей. Того ж року вона відкрила притулок для хворих на проказу Шанті Наґар (Місто Миру). У 1952 році вона відкрила притулок для людей у передсмертному стані, де бідні могли мати догляд в останні миті життя. Пізніше мережа притулків для хворих розширилася на всі континенти: від Латинської Америки і до Азії, Європи та Азії. Мати Тереза допомагала нужденним і в умовах бойових дій. У 1982 році вона у супроводі працівників Червоного хреста евакуювала поранених зі шпиталю у Бейруті, коли місто було в облозі. За своє милосердя та віддану працю Мати Тереза була нагороджена Нобелівською премією миру 1979 року, а її ім’я стало символом жертовності та самовідданості служінню знедоленим.