Християнська служба порятунку: Наше завдання – змінювати світ

У Польщі відбулись перші реколекції для служителів Християнської служби порятунку, яка надає допомогу мешканцям і військовим на Сході України

Ірина Кондратюк/УСПР
Християнська служба порятунку зароджувалася ще під час Революції Гідності, створення Духовного Майдану, метою якого була присутність Церкви у місцях громадянського протистояння. З анексією Криму та початком війни на Сході України капелани та християнські волонтери різних конфесій розпочали служіння на всіх ділянках фронту. У грудні 2015 року екуменічне служіння отримало назву «Християнська служба порятунку». Зараз спеціалізовані структурні підрозділи діють у зоні АТО: в Маріуполі, Авдіївці, Мар’їнці, Бахмуті та Старобільську, – розповідає о. Валентин Розгон, священик Римо-Католицької Церкви в Україні, капелан Християнської служби порятунку, який служить у місті Авдіївка на Донеччині:

– Християнська служба порятунку була створена для того, щоби проводити євангелізацію теренів, які постраждали під час збройного конфлікту, надавати гуманітарну допомогу військовим, місцевому населенню і також надавати їм потрібну духовну допомогу. Загальна думка така, щоби ці території, які були відвойовані збройним шляхом, стали українськими за своєю суттю. Я так вважаю, щоб вони стали нашими не тільки територіально, але щоб вони ще й духовно стали нашими. Діє декілька груп, п’ять постійних пунктів, де працюють різні служителі ХСП – Християнської служби порятунку. В цих пунктах надають ту допомогу, яка є можливою, та – в межах потреб конкретної місцевості. Бо кожна з них чимось відрізняється: десь буде більше співпраці з військовими, десь налагоджена співпраця з місцевим населенням, зі школою, з дітьми, десь, може, займаються більше людьми з інвалідністю, потребуючими, які залишені самі собі. Це є, мабуть, таке загальне окреслення завдання Християнської служби порятунку – нести віру Христову, нести Христа і потрохи, з Божою допомогою, давати Господеві можливість через людей перемінювати той світ, в якому ми опинилися.

Протестантський служитель Олексій Поляков також є капеланом Християнської служби порятунку. Його життя виглядає так: два тижні вдома, у Житомирі, наступних два – у Мар’їнці:

– Місто Мар’їнка Донецької області – це, можна сказати, як лінія зіткнення, тому що частина Мар’їнки – це вже бойові дії. І люди залишилися там, досі там живуть. І бувають такі моменти, коли навіть в школу долітають кулі. Тобто це небезпечна зона, вона досі страждає від обстрілів.

В нашу команду входять безпосередньо капелани, які живуть на позиціях з військовими і спілкуються з ними, а також є ті, які займаються в школах з дітьми, проводять лекції: про кібербезпеку (для того, щоб діти правильно поводили себе з комп’ютерами, проти того, щоб довго сиділи в інтернеті, і щоб знали, до чого це веде), проти абортів, про чистоту відносин до шлюбу, проти паління, проти шкідливих звичок. Там є ще підлітковий клуб, де ми теж з дітьми проводимо певні заходи, ігри, спілкуємось з ними, і тим самим налагоджуємо стосунки. І чомусь вчимо їх, якимось правильним речам.

Також підтримують сім’ї, де є діти з особливими потребами, – продовжує Олексій Поляков:

– Це зона, де постійно тривають бойові дії, і батькам, які мають дітей з особливими потребами, дуже важко, ще й перебуваючи в такій зоні, де не завжди можна звернутися до лікаря, не завжди є психолог на місці. Тому ми спілкуємось і з батьками, і з дітками, привозимо їм іграшки, звичайні такі речі, яким вони дуже-дуже радіють, навіть коли ми просто приїжджаємо, приносимо якусь книжечку, розмальовку або якісь пазли, то для них це дуже великий подарунок.

Аби мати сили допомагати іншим, капелани та волонтери Християнської служби порятунку, а також їхні сім’ї приїхали на дні духовної віднови до Непокалянова поблизу Варшави. Провести реколекції в парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії запропонував Володимир Корчинський, волонтер Християнської служби порятунку у Варшаві:

– Почну з того, чому я вирішив бути волонтером в цій службі. Я думаю, що все почалося з Майдану. Тоді постав дуже великий рух волонтерства. А пізніше я був на Сході, потрібно було повезти туди продукти. І я дійсно сам на власні очі бачив, яку роботу проводить Християнська служба порятунку, що дійсно люди там не залишені.

І коли я повернувся звідти, завжди думав, що потрібно зробити, завжди питав про це Бога. І з таким наміром я пішов у паломництво до Ченстохови. І цей намір я віддав Марії, щоб вона мене провадила, щоб допомогла мені зрозуміти, як далі рухатись. І коли я повернувся, зв’язався з центром Християнської служби порятунку в Києві, і ми вирішили організувати тут, у Польщі, збірку коштів у парафії Матері Божої Ченстоховської у Воломіні, де я мешкаю. Ми організували збірку і почали розмовляти про те, що самі служителі Християнської сужби порятунку потребують реабілітації. Що за ці роки, за цих чотири-п’ять років війни не було жодних реколекцій для них. І знову з’явилося таке прагнення: як це зробити? А коли я поїхав до Непокалянова на відкриття каплиці вічної Адорації в намірі молитви про мир, я відчув, Мати Божа якось так підказала, що в цьому місці було би варто зробити такі реколекції.

«Каплиця миру» у Непокалянові є однією з дванадцяти «каплиць миру», які поступово постають у різних місцях світу, щоб разом утворити Всесвітній центр молитви за мир. В них триватиме неустанна Адорація Пресвятих Дарів. У реколекціях Християнської служби порятунку взяло участь 14 осіб з України, серед них: католики, баптисти та месіанські євреї, – розповідає Володимир Корчинський:

– Саме спілкування було дуже важливим, почути одне одного. Поспілкуватися з самими собою і поспілкуватися з Богом. І дійсно важливим був приклад святого Максиміліана Кольбе [засновник монастиря в Непокалянові, – ред.] та блаженної Марцеліни Даровської, ми також їздили до Шиманова [одне з місць культу блаженної, – ред.]. Те, що ці святі робили на той момент, вони були шаленцями. Вони також стали для нас прикладом. Бо у нас теж є виклики, труднощі в деяких – випадках.

Капелан Олексій Поляков каже: духовна віднова є дуже важливою для самих служителів:

– Якщо у нас не буде сил, то ми й не зможемо цим людям допомогти. Нам буде важко їм про щось розказувати і щось робити для них, якщо ми будемо втомлені, тому для нас, для мене особисто ці реколекції були, ніби такою зупинкою для переосмислення, натхнення, щоб почерпнути від Бога нових сил, щоб з новими силами йти далі та служити Богу і допомагати людям.

Досвідом реколекцій ділиться також капелан о. Валентин Розгон:

– Був час побути з собою, був час відпочити, був час просто відірватися від тої дійсності і перейти трошки в інший світ. Це найкраще, що впливає, тим більше, що це світ духовний. Як було сказано в статуті ХСП, наша боротьба не проти плоті і крові, а проти духів злоби піднебесних. Тобто основна боротьба духовна триває. Думаю, коли буде перемога на духовному фронті, то та зовнішня перемога швидко настане. Тобто в людей мають бути сили для того, щоб вони далі могли це нести. І просто було місце, де ми могли набратися цієї сили, набратися миру. Як говорив колись Ігнатій Лойола, наші справи не будуть мати жодного сенсу, якщо ми втратимо внутрішній мир. Якщо ви втратили мир, кидайте найважливішу справу і йдіть його відшукуйте. Якщо люди виїдуть з реколекцій і будуть мати внутрішній мир в собі, то це головний здобуток цього часу, він не є втрачений.

Повертаючись з реколекцій, отець Валентин ділиться, що його першим завданням є організувати приїзд дітей з Авдіївки на Різдво у парафії Хмельницької області:

– Ми запросили дітей з Авдіївки на Різдвяні свята, згідно григоріанського календаря, в Римо-Католицьку Церкву, для того, щоб вони відсвяткували це свято в родинах. І родини готові прийняти цих дітей, приблизно 30 осіб. Парафія святого Михаїла Архангела в Дунаївцях та парафія села Писарівка, Кам’янець-Подільської дієцезії. За можливості, ще їхочемо повезти дітей в Кам’янець-Подільський, організувати їм свято, тому що зробити там це неможливо в такому обсязі. А тут все буде приготовано, дітей треба сюди лише привезти.

Думаю, для мене сьогодні це найближча програма. Якщо би вона вдалася, то я би вважав, що Господь виконав всі прохання. А на майбутнє: повертаємось туди [в зону АТО, – ред.] й облаштовуємо місця, де кожен служить. Наприклад, мені більше зараз Авдіївка відповідає, а всі інші – на свої місця. І продовжуємо взаємодіяти.

А Володимир Корчинський, переїхавши жити до Варшави, надалі залишається волонтером Християнської служби порятунку:

– Дякуючи Богу, в нас було вже тут, в Польщі, дві великі збірки коштів у парафіях, які відкрилися на це. І зараз є дуже велика підтримка з боку лицарів Івана Павла ІІ [Орден чоловіків-мирян в Римо-Католицькій Церкві, – ред.]. Ця діяльність починає дійсно розвиватися. З’являється більше людей, які готові підтримати Християнську службу порятунку тут у Варшаві, в Польщі.

Зараз він працює над створенням осередкуХристиянської служби порятунку у Варшаві, аби, будучи тут, допомагати постраждалим під час війни на Сході України.

Ірина Кондратюк

Джерело: Польське радіо

Be the first to comment on "Християнська служба порятунку: Наше завдання – змінювати світ"

Напишіть відгук