П’ятидесятниця: вчора, сьогодні і до кінця віків

Отже ми вкотре за останні майже дві тисячі років святкуємо П’ятидесятницю – день народження Христової Церкви або Церкви, об’явленої Святим Духом. У Святому Писанні цей без сумніву епохальний момент у житті людства описується так:

Діяння 2:1-4

1 Коли ж почався день П’ятидесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі.

2 І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони.

3 І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів.

4 Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.

Так розпочалася Епоха Благодаті або Останні Часи – період, що завершиться Другим Приходом Ісуса Христа. Про це просив Давид у одному із своїх псалмів:

«Серце чисте створи мені, Боже, і Дух потужний віднови в нутрі моїм. Не відкидай мене від обличчя твого, Духа Твого Святого не відбирай від мене. Поверни мені радість спасіння твого і зміцни мене Духом благородним…»  (Псалом 51(50):12-14)

Про цей момент говорили старозавітні пророки:

«Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне.  Я вкладу в ваше нутро дух мій і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи.» (Єзекиїл 36:26-27)

«…буде потому, виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння. І також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого.» (Йоіл 2, 28-29)

«Бо я виллю воду на спраглу землю, потоки вод на сушу. Я виллю мій дух на твоїх потомків, моє благословення   на твоїх нащадків.»   (Ісая 44:3)

«Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. Не такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє.  Ні, ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом.»  (Єремія 31:31-34)

І СКАЗАНО В ЄВАНГЕЛІЇ ВІД ЛУКИ (ГЛАВА 12):

  1. Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся!
  2. Хрищення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться.
  3. Гадаєте, що я прийшов мир дати на землі? Ні бо, кажу вам, – але розділ.

А перед цим Ісус сказав до своїх учнів – тодішніх і майбутніх у віках: «Ось Я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить. Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі» (Луки 10:16-20).

Отці Церкви так свідчать про Пятидесятницю та її плоди у житті Церкви:

Через Святого Духа довершується повернення до раю і синівства та піднесення до небесного царства. Через Нього можемо Бога звати Отцем, можемо ставати учасниками ласки Ісуса Христа, зватися дітьми світла, брати участь у вічній прославі. (св. Василій Великий)

Сьогодні земля стала небом не тому, що зорі зійшли з неба на землю, але тому, що апостоли піднялися понад небеса, бо вилилася благодать Святого Духа. Господь зробив вселенну небом, не міняючи її природи, але обновивши людську волю. Він з митаря зробив євангеліста; богохульника перемінив в апостола; розбійника увів у рай; знайшов блудницю і зробив її чеснішою від діви; знайшов волхвів і перемінив їх у євангелістів;  вигнав гріх і впровадив чесноту, приніс Божу благодать. Земля зробилася небом. І чим є зорі в порівнянні з апостолами? Зорі – на небі, а апостоли вище неба. (св. Іван Золотоустий)

Ми святкуємо П’ятидесятницю, зіслання Святого Духа, остаточне звершення обітниці, сповнення надії, таїнство, дійсно велике і гідне слави. Скінчилися тілесні діла Христові, а починаються діла Святого Духа… Дух Святий завжди був, є і буде. Він завжди з Отцем і Сином перебуває і до них належить. Він – життя і життя податель. Він – світло і податель світла. Він – істотна доброта і джерело доброти. (св. Григорій Богослов)

Святий Дух, будучи єдиним і нероздільним, кожному уділяє ласку по своїй волі… Він одному повертає язик на слово мудрості, іншому навіває душу пророцтвом чи дає силу виганяти бісів, а ще іншому – пояснювати Священне Писання. Він одного скріплює в невинності, іншого навчає милосердя, ще іншого вчить посту і подвигів… Декого він приготовляє до мучеництва, а в інших щось інше довершує, але сам у собі нероздільний, як написано… Ми маємо від Бога великого Представника, великого вчителя Церкви, великого Покровителя. (св. Кирило Єрусалимський)

Ми знову підкреслюємо, що ми всі отримали одного й того ж Духа, а асме Святого Духа, з’єднані між собою і з Богом. Хоча ми, взяті окремо, є численні, Христос чинить так, Дух Отця і Його Дух перебуває у кожному з нас. Дух цей – єдиний і неподільний – веде до єдності тих, що відмінні поміж собою…, і чинить так, що всі є одним у Ньому. Так само, як сила святої людської природи Христа чинить, що всі, у яких вона присутня, утворюють єдине тіло, я думаю, що в такий же спосіб Дух Божий, що перебуває у всіх, один і неподільний, веде всіх до духовної єдності. (св. Кирило  Олександрійський)

В свою чергу, Катехизм Католицької Церкви говорить про Церкву, народжену у вогні Зішестя Святого Духа, так:

731 У день П’ятидесятниці (по закінченні семи пасхальних тижнів) Пасха Христова сповнюється через вилиття Святого Духа, що був об’явлений,  даний і уділений як Божа Особа: Христос, Господь, зі своєї повноти щедро виливає Духа.

732 У цей день Пресвята Трійця повністю об’явлена. Від цього дня Царство, заповідане Христом, відкрите для тих, хто вірує в Нього: у покірності тіла й у вірі вони вже беруть участь у спільності Святої Трійці. Своїм приходом, який ніколи не припиняється. Дух уводить світ в «останні дні», у час Церкви, Царство вже успадковане, але ще не завершене…

739 Оскільки Святий Дух є помазанням Христа, Христос – Голова Тіла – розливає Його на свої члени, щоб живити їх, зціляти, узгоджувати їхні взаємні дії, оживляти, посилати для свідчення, залучати їх до Свого жертвоприношення, Отцеві і до Свого заступництва за цілий світ. Через святі таїнства Церкви Христос уділяє членам Свого Тіла Свого Святого та Освячуючого Духа.

767    «Коли була завершена справа, яку Отець доручив Синові вчинити на землі, у день П’ятдесятниці Дух Святий був зісланий, щоб безперервно освячувати Церкву» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 4.). Тоді «Церква явилася відкрито перед усіма і почалося поширення Євангелія через проповідування» (II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 4.). Через те, що Церква є «скликанням» усіх людей до спасіння, вона є за своєю природою місіонерська, післана Христом до всіх народів, щоб зробити їх учнями (Пор. Мт. 28, 19-20; II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 2; 5-6.).

768    Щоб Церква могла сповнити свою місію, Святий Дух «наділяє її різними ієрархічними і харизматичними дарами і через них керує нею» (ІІ Ватиканськнй Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 4.). «Церква, наділена дарами свого Засновника, вірно зберігаючи Його заповіді любові, покори і самовідречення, отримує місію проповідувати Царство Христа і Бога і впроваджувати його в усіх народах; вона є зародком і дочатком цього Царства на землі» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 5.).

Про дари (харизми) Святого Духа та їх дію у житті Церкви нам виразно говорить історія християнства від часів апостолів і до сьогоднішніх днів. Ось лише деякі приклади і висловлювання окремих людей віри та цілих церковних соборів, що свідчать про це.

Св. Іреней з Ліону у своїй монументальній праці «Проти єресей», боронячи правдивість Католицької Церкви, наголошує, що не лише своїм навчанням Церква залишається вірна Христові, але й практикуванням харизм (як це прийнято було в Церкві ще від апостольських часів), а особливо ж дару мов, пророкування, пізнання, авторитету над злими силами, зцілення (див. «Аd vеrsus hеrеsае», V, 6, 1).

Один з найвідоміших пустельників християнської старовини св. Антоній Великий у свої повчаннях зазначав необхідність для нормального християнського життя дару розрізнення духів та вказував на те, що харизми не є виявом святості, а лише даром Духа.

Великий катехит патристичної доби св. Кирило Єрусалимський в своїх катехизах неодноразово згадує особливі харизматичні дари Святого Духа. Пояснюючи своїм слухачам зміст назви «католицька Церква», св. Кирило каже: «Церква називається «католицькою» тому, що вона є розповсюдженою по цілому світі, всюди навчає ту ж саму науку, всюди має харизми Духа» (Cаth., 18, 23). Споміж харизм св. Кирило згадує дар мов (ґлосолялію), дар пізнання, дар мудрості, дар пророкування, дар авторитету над демонами (див. Cаth., 16, 11); дар чудес та дар віри, не тої віри, котра нам необхідна для вічного спасіння, а тої надзвичайної віри, котра є джерелом дару чудес (див. Cаth., 5, 10-11).

Св. Василій Великий, батько спільного монашого життя, один з найбільших Отців і Вчителів Церкви, котрого як Отця Церкви почитає і Католицька і Православна Церква, говорячи про діяння Святого Духа в Церкві, каже, що Дух Святий дає Церкві всю різноманітність служб і харизм, та в особливіший спосіб наголошує дар творити чуда, дар оздоровлення, дар служіння, дар мов. (див. PG 32,141А).

Максим Ісповідник перераховує наступні харизми: слово мудрості, дар віри, дар розуму, дар оздоровлення, але каже, що є ще багато інших харизм (див. PG 90, 1308).

Св. Іларіон каже, що Дух Святий дає нам через харизми можливість діяти в Його силі (див. PL 10,75).

Єпископ Діадох Фотіценський одну свою проповідь присвятив харизмі розпізнання духів (див. PG 65, 1176).

Св. Авґустин Гіпонський описує дар мов як молитву, котра є настільки невимовною, що наш дух, послуговуючись нашим язиком, говорить незрозумілою мовою, мовою, котра є понад усі людські мови (див. СС 38, с. 254).

Св. папа Григорій Великий, великий обновитель церковного життя на Заході і автор візантійської літургії Передосвячених Дарів, вчить, що Дух Святий вдосконалює Церкву харизмами, до яких він зараховує дар пізнання, мудрості, пророкування, оздоровлення хворих (див. СС 142, с. 322).

Св. Петро Дам’янський також говорить про наступні харизми: дар мов (ґлосолялію), дар пророкування, дар пізнання, дар одкровення Божого (див. PL 144, 982 – 983).

Багато християнських авторів з епохи Отців Церкви говорить про харизми в своїх творах. Цікаво спостерегти, що пишучи про харизми, вони не відчувають потреби пояснювати, що таке харизми і як вони діють. Очевидно, що християни тих часів зі свого повсякденного життя добре знали все про харизми.

У середніх віках і аж по ХХ століття богослови мало пишуть про харизми, але харизми не зникають з повсякденного життя Церкви. Найбільший богослов середньовіччя св. Тома з Аквіну, котрий старався виробити богословську систему, котра би охопила всі питання християнської віри, роздумуючи про сходження Святого Духа на вірних, каже, що Дух Святий приносить вірним свої харизми, а зокрема: дар чудес, дар пророкування, дар оздоровлення (див. Sum. thеоl. І, q.43, а.6, аd 2).

Хоча, як вже сказано, харизми і зникають з богословських трактатів, та все ж таки вони не зникають з життя Церкви. З життєписів святих довідуємося, що всі святі мали харизми, які і практикували. Згадаймо декілька найвідоміших випадків:

  • воскрешали померлих: св. Колета, св. Іґнатій Лойольський, св. Аполінарій, св. Франциск Ксаверський, св. Абондій;
  • мали особливий дар авторитету над демонічними силами: св. Кипріян, св. Антоній Великий, св. Прокоп Чеський, св. Франциск з Асижу (котрий виганяв бісів, не будучи священиком), св. Антоній Падевський;
  • мали дар білокації (надприродна можливість одночасно перебувати і діяти на двох віддалених місцях): св. Антоній Падевский, св. Альфонс Ліґорі, св. о. Піо;
  • левітували (підносились над землею) в часі молитви: св. Степан Угорський, св. Терезія з Авіли, св. Домінік Савіо;
  • даром пізнання могли проникнути в тайни людської совісти: св. Іван Марія Віяней, св. Леопольд Богдан Мандіч; св. о. Піо;
  • розмовляли з тваринами: св. Антоній Пустельник, св. Франциск з Асижу, св. Антоній Падевський;
  • мали автентичні візії: св. Антоній Пустельник, св. Іґнатій Лойола, св. Іван Марія Віяней, св. Іван Боско, св. Марія Марґарета Алякок, св. Бернардета Субіру, св. Яцінта, св. Франціско, Луція з Фатіми;
  • помножували хліб: св. Домінік і св. Іван Боско;
  • мали дар ксенолялії: св. Вінцент Ферарський, св. Фрациск Ксаверський;
  • пророкували: св. Франциск з Асижу, св. Женовева Парижська, бл. Оксана Которська, св. Колета, св. Франциск Ксаверський;
  • зціляли хворих: св. папа Александр І, св. Филип Нері, св. Франциск Ксаверський, св. Ріта да Касціа, св. Дієґо Іспанський, св. Гіяцинт Шлеський, св. Вольґанґ, св. Франциск Паольський;
  • робили чуда: св. Донат, св. Доротея, св. Ісидор, св. Едвард Анґлійський, св. Бенедикт, св. Сколастика, св. Єлисавета Угорська, св. Бернард з Клєрво, св. Франциск Ксеверський;
  • носили на своєму тілі рани Христові (стигми): св. Франциск з Асижу, св. Катерина Сієнська, св. Вероніка Джуліані, св. о. Піо.

Таким чином Католицька Церква має без ліку святих, що оздоровляли хворих, виганяли бісів, знали сокровенні таємниці, говорили на мовах або були зрозумілі людям, чиєї мови не знали, воскрешали померлих, левітували, пророкували, роками жили без будь-якої їжі чи напою, ходили по воді, яким ні вогонь, ані вода не могли нашкодити, не брали їх ані зброя, ані отрута.

Тут особливо хочеться згадати св. Іґнатія з Лойоли. Особливо тому, що в своєму «Духовному щоденнику» він описав функціонування деяких харизм. У цьому щоденнику св. Іґнатій занотував опис феномену, котрий відбувся після Служби Божої, котрий він називає «локуела» (lоquеlа). З опису цього феномену знавцям вдалося встановити, що Іґнатій описує те, що тепер в харизматичних колах називають даром мов. Іґнатій також дуже докладно описує і ставання волосся дибки, відчуття сили, що пливе цілим тілом, відчуття приємного сильного тепла в цілому тілі, або окремих органах. Всі ці феномени добре відомі католикам-харизматам сьогодні.

Св. Іґнатій Лойола, відомий не лише як засновник Товариства Ісуса (Чину оо. Єзуїтів), але і як автор «Духовних вправ» – книжечки, що має свій незаперечний вплив на католицьку духовність до сьогоднішнього дня, в своєму біблійно-богословському дослідженні на тему «Харизми і харизматична Онова» др. Франциск А. Сулліван, описуючи тему хрещення в Святому Дусі, пише наступне стосовно «Духовних вправ»: «Перш за все, існують дуже вагомі аргументи, щоб вважати, що такі нові «послання Духа» або «хрещення в Дусі» завжди відбувались з людьми протягом християнської історії. Практично, життя кожної святої особи, канонізованої чи ні, зазвичай, включає в себе деякі переломні моменти, навернення, котрі означували кардинальну зміну їхнього особистого життя. Це власне є те, що св. Іґнатій очікує, як наслідок проходження тридцятиденних духовних вправ. І очевидним є те, що Іґнатієві духовні вправи давали власне цей плід багато разів протягом останніх чотирьох століть. Св. Іґнатій нам каже, що він бажає, щоб протягом цих духовних вправ власне «сам Сотворитель і Господь особисто самого себе вляв в побожну душу, яка шукає волю Божу, щоб її розпалив своєю любов’ю і славою, і щоб її сформував так, щоб вона в майбутньому краще служила Богові». Коли читаємо цей уривок «Духовних вправ», можемо собі поставити запитання про те, чому св. Іґнатій виразно не говорив про Святого Духа, як про несотворений Дар, яким Бог самого Себе комунікує душі. Найвірогідніше його мовчазливість про святого Духа в «Духовних вправах» дасться протлумачити його старанням, щоб ця книжечка не привела до сумніву, що він належить до секти алумбрадосів. Але ми не маємо жодних причин не розпізнати Духа Святого в тих місцях «Духовних вправ», де св. Іґнатій говорить про «Сотворителя і Господа, який самого себе особисто вливає (комунікує) душі, розпалюючи в ній свою любов і славу», або коли каже, що «єдино Сотворителю належить прийти в душу, сповнити її, діяти на неї, повністю її притягнути до себе в Божественній возвишеній любові»».

Папа Римський Лев І Великий (440 – 461) в одній зі своїх проповідей про Вознесіння наголошує важливість прийняття харизм Духа Святого для укріплення віри, якою перемагаються всі перешкоди. Дух Святий є той, хто наділяє силою вірних виганяти дияволів, оздоровлювати хворих і воскрешати померлих (див. РL 54, 398).

Помісний 16 синод в Толедо (693) твердить, що Церква на цілий світ сяє харизмами Святого Духа (див. DH 575). Не може сяяти світло, якщо воно не випромінюється назовні, так само і Церква не може на цілий світ сяяти харизмами, якщо вони не практикуються.

Навчаючи про св. Тайну Миропомазання, Флорентійський Собор (1439 – 1445) в «Декреті для Вірменів» стверджує, що тим, хто з вірою приймає цю Тайну, Дух Святий дається так само, як був даний апостолам на день П’ятидесятниці (див. DH 1319). Така доґматична заява Вчительського Уряду Церкви включає в себе не лише твердження, що вірні в св. Тайні Миропомазання приймають повноту дару Святого Духа, але також і те, що Дух діє в вірних так само, як діяв в апостолах: дає їм можливість проповідувати християнську кериґму в силі Духа Святого, дає їм можливість приносити визволення цілої людини, а не лише спасіння від вічної смерті, дає можливість кожному віруючому чинити чуда і знаки, як їх чинили апостоли та їхні учні.

Папа Римський Лев XІІІ (1878 – 1903) в своїй енцикліці «Dіvіnum іllud munus» стверджує, що присутність харизм в Католицькій Церкві є доказом Її Божественного послання (див. DH 3328). У тій самій енцикліці, пояснюючи різницю між діянням Святого Духа в часі Старого і Нового Союзу, цитуючи свого далекого попередника св. Лева І Великого (440 – 461), каже, що Дух Святий після П’ятидесятниці накопичує без міри свої харизми у вірних християнах (див. DH 3343). Більше того, Лев XІІІ твердив, що в Католицькій Церкві завжди було багато вірних, обдарованих особливими харизмами Духа Святого (див. DH 3801), що Церкву не творять лише люди, обдаровані єрархічними дарами (диякони, священики, єпископи), чи лише люди обдаровані харизмами, але одні і другі, пов’язані Духом Святим в одне Тіло творять цілість Церкви (див. DH 3801).

Папа Лев ХІІІ 1 січня 1901 року посвятив Святому Духу ХХ століття і цілий християнський світ. Та посвята привела до нового харизматичного руху в Церкві. Отже, істинне джерело Католицької харизматичної Онови є в самій Католицькій Церкві, а не в церковних спільнотах протестантського спрямування. На духовне Пробудження ХХ століття вплинули, між іншими, і блаженна Гелена Ґверра і папа Лев ХІІІ, який знову звернув увагу Церкви на роль Духа Святого і на гарячу потребу духовної Онови Її самої.».

 Папа Римський блаженний Іван XXІІІ (1958 – 1963), скликаючи ІІ Ватиканський Собор, обіцяв Церкві нову П’ятидесятницю. Відкриваючи ІІ Ватиканський собор, папа Іван ХХІІІ проголосив молитву, яка стала практично програмою Католицької Онови: «Духу Божий, милосердо почуй молитву, яку Тобі адресують уста з усіх куточків землі – віднови в нашому часі чуда першої П’ятидесятниці. Дай, нехай Церква, залишаючись з’єднана у молитві з Марією, Матір’ю Ісуса, та під проводом блаженного Петра, поширює Царство Божественного Спасителя, Царство любові і миру».

Без сумніву, між усіма вселенськими Соборами ІІ Ватиканський Собор (1962 – 1965) найбільше уваги приділив харизмам і їхньому впливу на внутрішнє життя Церкви. У доґматичній конституції «Dеі Vеrbum» Собор стверджує, що сам Святий Дух удосконалює харизмами віру вірних (див. DV 5). Людевіт Рупчіч (Ljudеvіt Rupčіć) в своєму коментарі цієї соборової конституції каже, що віра, подібно до насінини, мусить рости і розвиватися, але це буває можливим лише завдячуючи харизмам Святого Духа.

У декреті «Prеsbytеrоrum оrdіnіs» Собор наголошує на обов’язку священиків розпізнати в повірених їхній опіці вірних харизми і допомогти, щоб ці харизми були поставленні на служіння іншим (див. PО 9). У душпастирській конституції «Gаudіum еt spеs», говорячи про харизми, Собор перераховує їх згідно зі списком, котрий маємо в 12 главі Першого послання до Коринтян (див. GS 38).

У декреті «Аpоstоlіcаm аctuоsіtаtеm» Собор наголошує, що всі вірні-миряни покликані до апостольської праці. У цьому завданні Святий Дух їм допомагає через служіння Церкви і святими Тайнами, а також і найрізноманітнішими харизмами (див. АА 3). Той самий соборовий декрет в точці 30 наголошує, що кожний вірний мусить ставити дані йому харизми на службу братам. Тим самим Собор імпліцитно твердить, що кожний католик, який має живу і діяльну віру, має бодай якусь одну харизму.

У декреті «Unіtаtіs rеdіntеgrаtіо» Собор зараховує харизми Духа Святого до конститутивних елементів Церкви (див. UR 3). У доґматичній конституції «Lumеn gеntіum» Собор виразно навчає, що Дух Святий навчає і веде Церкву через різні єрарxічні і харизматичні дари, ставлячи в той спосіб харизми до конститутивних елементів Церкви (див. LG 4). Говорячи про функціонування Церкви, Собор наголошує про обов’язок тих, котрі управляють Церквою, дбати про плекання харизм між вірними, а також пильнувати, щоб не загасити Духа в Церкві (див. LG 12).
Згідно з наукою Собору, мусимо харизми, і найнезвичайніші і найпростіші, з вдячністю прийняти, бо їх Дух дає для задоволення потреб Церкви (див. LG 12).
Твердження конституції «Lumеn gеntіum», що харизми належать до конститутивних елементів Церкви, Собор повторює в декреті «Аd gеntіs» (див. АG 4). В тому самому декреті, говорячи про місійне послання Церкви, Собор каже, що Дух є Той, який уділяє свої харизми на загальну користь кому бажає і як Сам того бажає (див. АG 23).

Папа Павло VІ (1963 – 1978) на загальній аудієнції 29 листопада 1972 року наголошує, що Церкві потрібен Дух Святий як джерело харизм. 10 жовтня 1973 року Папа прийняв на аудієнцію представників Католицького харизматичного руху та виразив велику радість з цієї нової духовної Онови католицької Церкви. У своїй промові перед кардинальською колеґією 21.01.1973 р., Павло VІ наголошує важливість харизматичного руху для цілої Церкви, бо через нього відчувається подув Духа, котрий у Церкві тепер знову інтенсивно уділяє харизми. З нагоди міжнародного конґресу католиків-харизматів у Римі 1975 року Павло VІ каже: «Велика радість для нашого часу, для наших братів, є ваше покоління молодих людей, котрі світові сповіщають про славу і велич Бога, що об’явився в день П’ятидесятниці».

Міжнародний Харизматичний Конгрес, Ватиканська Базиліка, 19 травня 1974 року. Папа Павло VІ говорить: «Церква і світ більше ніж коли-небудь потребують того, щоби  чудо П‘ятидесятниці продовжувалося в історії … Ніщо так не важливе для цього все більш і більш секуляризованого світу, як свідоцтво «духовного відновлення», яке ми бачимо, що Святий Дух пробуджує в самих різних місцях і середовищах … Як же це «духовне відновлення» може не бути «шансом» для Церкви і для світу? І як в цьому випадку, можна не застосовувати всі зусиллля, щоб так це і  залишалося?»

Папа Іван-Павло ІІ своє відношення до Католицької харизматичної Віднови висловив, приймаючи членів Ради ІССRО 11 грудня 1979 року, словами: «Я завжди належав до цієї Віднови в Дусі Святім… Я переконаний, що цей рух є знаком діяння Духа Святого… Я переконаний, що цей рух є найважливішим компонентом обнови всієї Церкви, це знак Його дії. Світ дуже потребує  такої діяння Святого Духа, він потребує багатьох інструментів для цього діяння. Ситуація у світі небезпечна, дуже небезпечна. Матеріалізм протирічить істинній величі людини, і існують різні форми матеріалізму. Матеріалізм – це заперечення Духа Святого. Тепер я бачу цей рух, цю діяльність скрізь… Отже, я впевнений у повному відновленні церкви, в цьому духовному відновленні церкви.»

Звертаючись до представників церковних рухів на свято П’ятидесятниці, 30 травня 1998 року, на площі св. Петра в Римі, Папа сказав: «Сьогодні, звертаючись до всіх вас, зібраних тут на площі св. Петра і до всіх християн, хотів би закликати: Покірно відкрийтесь дарам Духа! Прийміть послушно і з подякою харизми, що їх Дух безперестанку виливає на вас! Не забувайте, що кожна харизма дається на добро всіх, тобто на добро всієї Церкви!»

Це відношення Святішого Отця до харизматичної Віднови знайшло своє відображення і в його енцикліці «Christifideles laici», в якій цілий номер 24-ий присвячений харизмам і їхньому місцю в житті Церкви. Тут Папа найперше приводить місця Св. Письма, які подають список харизм, а це – 1 Кор. 12, 7 – 10; 1 Кор. 12, 4 – 6; 1 Кор. 12, 28 – 31; Рим. 12, 6 – 8; 1 Пт. 4, 10 – 11. (див. СL 24), а також зазначає, що ціла Церква з вдячністю мусить прийняти харизми, що їх Святий Дух уділяє кому і як хоче (див. СL 24). Та особливо наголошує, що в теперішньому часі спостерігаємо особливо інтенсивне вилиття харизм на Божий народ (див. СL 24).

Звернення Івана Павла ІІ до Ради Офісу Міжнародного Католицької Харизматичної Віднови, 14 березня 1992 року: «…В кінці другого тисячоліття Церкві більш, ніж раніше, необхідно повернутися у стан довіри і надії на Святого Духа, Який невтомно приводить віруючих в Тринітарне спілкування любові, будує їх видиму єдність у Тілі Христа, і посилає їх на місію в послух наказу, довіреному апостолам Христом, який Воскрес. Ми повинні бути впевненими, що поглиблення знань про Особистості і роботі Святого Духа відповідає на потреби нашого часу, так як Дух «в центрі Християнської віри і є джерелом динамічної сили оновлення Церкви» (Dominum et Vivificantem, 2). Дійсно, Святий Дух – це «головне діюче Обличчя місії Церкви» (Redemptoris Missio, 21), підтримує і скеровує зусилля для того, щоби принести благодать П’ятидесятниці всім людям… В цей момент історії Християнства Харизматична Віднова може зіграти значну роль у просуванні необхідного захисту християнського життя, в суспільствах, в яких секуляризм і матеріалізм послабили здатність людей відповідати Святому Духу і впізнавати заклик люблячого Бога… Харизматична Віднова може також допомогти зростанню глибокого духовного життя,  що базується на потужній роботі Святого Духа в Церкві, в багатстві її Традицій, особливо в здійсненні її Таїнств […]»

Ще будучи кардиналом Йосиф Ратцингер (Папа Бенедикт XVI)   говорив про Харизматичну Віднову в книзі, написаній разом з журналістом Вітторіо Месорі: “Ratzinger Report” (Звіт про віру). Ось два уривки з його книги: “Те, що звучить повною надією по всій Вселенській Церкві – і це навіть серед кризи, через яку проходить Церква на заході – це швидкий ріст нових рухів, які ніхто не планував, і ніхто не закликав до життя, але які просто з’явились  самі по собі з внутрішньо життєвої сили віри. Те, що стає ясним у них – хоча це ледь проглядається – це щось дуже схоже з часом П’ятидесятниці в Церкві. Я думаю, наприклад, про рух Харизматичної Віднови, рух Cursillo, Focolarini, “Причастя і Звільнення” і так далі … Я знаходжу чудовим, що Дух знову сильніший наших програм і Він діє зовсім по іншому, ніж ми передбачали… Це росте в тиші. Наша задача – задача тих, хто займає пости в Церкві і теологів – залишати двері відкритими для них, підготовити для них місце… ” (стор. 43-44) Період, що слідував за Собором, здавалося, ледь виправдовував очікування Йоанна XXIII, який шукав “нової П’ятидесятниці”. Але ця молитва не залишилася невислуханою. В серці світу, розсіченого раціональним скептицизмом, з’явилося нове переживання Святого Духа, яке перетворилося на міжнародний рух оновлення. Те, що описує Новий Завіт по відношенню до харизм, як видимим знакам приходу Духа, більше не являється просто древньою, минулою історією, – ця історія стає вогненною реальністю сьогодні” (стор.151)

Звернення Його Святості Бенедикта XVI до учасників зустрічі, організованої асоціацією вірних “Catholic Fraternity of Charismatic Covenant Communities and Fellowships”, 31 жовтня 2008 року: «…Церковні рухи і нові спільноти, які розцвіли  після Другого Ватиканського Собору, є унікальним даром Господа і цінним джерелом життя Церкви. Їх необхідно приймати з довірою і цінувати за різний вклад, який вони упорядковано і плідно вносять ради спільного блага…  Те, що ми пізнаємо з Нового Завіту про харизми, які з’являлися як видимі знаки приходу Святого Духа, не є історичною подією, яка залишилася в минулому, а вічно живою реальністю. Це той же Божествений Дух, душа Церкви, який діє в кожний час, і ці таємничі та ефективні втручання Святого Духа провіденційно проявляються в наші дні. Рухи і нові спільноти подібні прориву Святого Духа в Церкві і в сучасному суспільстві. Ми можемо, таким чином, з повним правом сказати, що одним з позитивних аспектів спільнот Католицької Харизматичної  Віднови є саме акцент, який вони роблять на харизмах або дарах Святого Духа, і їхня заслуга полягає в тому, що вони нагадали Церкві про актуальні сторони цих дарів…»

А ось слова, які Папа Франциск адресував італійській Католицькій Віднові (Рим, Італія, 1-2 червня 2014 року):

«Коли я думаю про харизматів, у мене в уяві в особливий спосіб вимальовується образ Церкви: я бачу великий оркестр, де кожен інструмент відрізняється один від одного і формою, і голосом, але всі вони важливі для гармонійної музики. Так твердить святий Павло у 12 розділі послання до Коринтян… Віднова у Святому Дусі – це велика сила на службі проголошення Євангелії в радості Святого Духа. Ви отримали Святого Духа, щоби могти зрозуміти Божу любов для всіх людей та змогти полюбити Його Слово…Ви, народе Божий, народе Віднови у Святому Дусі, вважайте та не загубіть ту свободу, яку Дух Святий вам дав…

Звісно, ви мусите бути організовані, проте не позбавляйте Бога ласки бути Богом! «Однак немає більшої свободи, ніж дозволити Святому Духу себе вести, відмовитися від контролю та підрахунку свого життя, дати Йому дозвіл освітлити себе, вести, провадити та тягти туди, куди хоче Він. Він найкраще знає, чого потребуємо в будь-якій хвилині чи годині нашого життя. І Він веде нас до таємничого врожаю» (Апостольське звернення Evangelii Gaudium, 280)…  Отож, вашим завданням є євангелізація, духовний екуменізм, турбота про бідних і потребуючих та гостинність до тих, що зараз блукають. І робіть всі ці речі на основі молитви та адорації! Фундамент Віднови – це адорація Господа!

Перше – це навернення до любові Ісуса, яка змінює життя та чинить з християнина свідка любові Божої. Церква очікує на таке свідчення християнського життя і Святий Дух допомагає нам прожити життя у святості відповідно з Євангелією. Я очікую, щоби ви поділились з нами – зі всією Церквою – ласкою хрещення у Святому Дусі (про що читаємо у апостольських Діяннях)…

Виходьте на вулиці, проголошуйте Євангеліє! Згадайте: Церква народилася в день Зіслання Святого Духа для того, щоби «іти далі». Будьте близькими із бідними, торкайтесь їх тіл – зраненого Христового тіла. Дозвольте Святому Духові вести вас у свободі і будь ласка, не ув’язнюйте Святого Духа! Дайте Йому свободу! Шукайте єдності у Віднові, єдності, що походить від Пресвятої Трійці!».

Be the first to comment on "П’ятидесятниця: вчора, сьогодні і до кінця віків"

Напишіть відгук