Перехід від управління до лідерства-служіння

З огляду на те, що наша держава перебуває на шляху змін і трансформацій, крайньою потребою виникає потреба переосмислення майбутнього у контексті управління, принципів, конкуренції, ринків, самого світу та особливо лідерства, найвищою формою якого є лідерство-служіння.

Перехід до лідерства-служіння передбачає не лише наявний зріз європейських ключових лідерських компетенцій, а й зміну способу мислення, зміну світогляду  і формування відповідного рівня свідомості, цінностей і чеснот та відкриття внутрішньої мотивації до такого переходу. Такий процес можна забезпечити лише шляхом освітньо-просвітницької системної роботи по підготовці лідерів, свідомо готових перейти до лідерства-служіння.

Про механізми такого переходу у науковій статті координатора Центру стратегічних комунікацій та моделювання ХСП Галини Канафоцької  «Засаднича роль освітньої складової в механізмах переходу від управління до служіння та в забезпеченні ефективної діяльності лідерів успішних громад» (Економіка і держава. – 2019. №4 (12) –С.35-41, 132 с. – Режим доступу до журналу: http://ipk.edu.ua/wp-content/uploads/2020/02/zhurnal-4-2019.-1.pdf ), скорочену версію якої подаємо нижче.

 Канафоцька Г.П.

Засаднича роль освітньої складової в механізмах переходу від управління до служіння та в забезпеченні ефективної діяльності лідерів успішних громад

(скорочена версія)

Перегляд усталених практик щодо формування механізмів прийняття та реалізації управлінських рішень з наміром забезпечення їх ефективності передбачає впровадження в практику нових парадигм менеджменту, однією з яких є менеджмент творчості, суть якої можна вкласти у вираз «Від менеджменту творчості до лідерства-служіння».

Процес прийняття управлінських рішень завжди пов’язаний з вибором альтернативи, за яким обов’язково стоїть соціальна і моральна відповідальність керівника за наслідки діяльності організації як перед людьми, так і перед окремими індивідами, соціальними групами, що перебувають у зовнішньому щодо організації середовищі. Рівень соціальної відповідальності полягає у сприянні поліпшенню добробуту і підвищенню якості життя суспільства.

Державу можна розглядати також як організацію, бо управління нею ґрунтується на тих же принципах, що й управління організацією, а це означає, що і державні інституції, за умови впровадження в них системи менеджменту творчості, матимуть здатність здійснити перехід від менеджменту творчості до лідерства-служіння.

Якщо розглядати організацію як процес, метою якого є діяти як єдиний живий організм, що забезпечує самоорганізацію соціально-економічної системи, то шляхом досягнення  цієї мети буде органічне об’єднання особистостей, здатних продукувати нові ідеї і втілювати у життя необхідні зміни. Нові ідеї – результат творчої діяльності людини. Результат змін – синергетичний ефект розвитку організації. Основа результату – зміна свідомості у новій парадигмі змін. Наявність в організації самоорганізації, інтеграції та синергії – ознаки забезпечення в ній позитивної взаємодії у процесі формування таких взаємовідносин в колективі, які дозволять відкрити його членам свій потенціал, а організації наблизитися до мети – діяти як єдиний живий організм. Керувати такою організацією можуть лише лідери, здатні здійснити перехід до нового лідерства – лідерства-служіння.    

Потрібно завжди пам’ятати про те, що ніхто інший, як лише люди творять успіх організацій, відкриваючи свій творчий потенціал та зростаючи в них професійно, чим сприяють зміцненню позицій організації у зовнішньому середовищі. Тому  керівник як лідер повинен намагатися поєднати плани кожної людини зі стратегією розвитку організації.

Саме планування – один із способів, за допомогою якого забезпечується єдиний напрямок зусиль всього колективу для досягнення спільної мети. Але перш, ніж щось планувати, потрібно дати відповідь на питання:  Де ми знаходимось у даний час? Куди ми хочемо спрямувати свої зусилля? Яким чином ми це намірені зробити?, бо якщо ми починаємо планування, не перебуваючи там, де маємо бути, щоб зрозуміти реальний стан речей, важко визначити шлях, куди ми хочемо потрапити, а тим більше, яким чином.

Механізмом координації планів суб’єктів у процесі їх взаємодії є комунікація. Communicate має латинський корінь, який також присутній у словах «communication» (спілкування) і «community» (громада). Його значення – «зробити спільним для багатьох, ділитися чимось»: думками, почуттями, потребами, ідеями, що веде до формування і розвитку громади, в якій існує сприйняття різності кожного, розуміння, зближення і поціновування одне одного.

Спілкування лежить в основі діалогу. Важливо вести діалог так, щоб об’єднати різні точки зору задля досягнення спільного успіху, що потребує високого рівня довіри між його учасниками та поваги одне до одного. Сучасні методи ведення діалогу потребують нашої готовності до навчання і побудови нових форм стосунків, які формують ставлення до іншої сторони як до рівного і є інтегралом до зворотної комунікації, що забезпечує розвиток подальших перспектив співпраці.

Якщо лідерство розглядати як здатність впливати на окремі особистості і групи, скеровуючи їх зусилля на досягнення цілей організації, а вплив як здатність вносити зміни і коректувати поведінку, стосунки, відчуття і т.п. іншого індивіда чи групи, а владу як можливість впливати на поведінку інших, то  вплив можна розглядати як комплекс навичок міжособистісного спілкування, метою якого є, як отримання користі для організації, так і задоволення особистих потреб та інтересів членів колективу. Це позитивний взаємовигідний процес у забезпеченні мотивацій (потреб, цілей) своїх та інших людей, бо існує пряма залежність між повнотою використання людського потенціалу і результатами діяльності організації.

Якщо задатися питанням про те, чи  є ваші власні цілі і перспективи активом розвитку організації, то впевнено можна стрерджувати, що так, тому що справді досконале управління визнає людський потенціал найважливішим критерієм успіху організації та забезпечує синергетичний ефект командної кооперації.

Синергетичний ефект командної кооперації у менеджменті творчості створюється завдяки: взаємодії між членами команди, у результаті чого пробуджується їх потенціал; забезпеченню умов для прояву творчості, чому передує визначення природних нахилів та ціннісних орієнтацій і власних мотивацій особистості; визначення місця в організаційній структурі у відповідності з природними нахилами членів команди з наміром ефективного забезпечення функціональних зон; формуванню спільних цінностей, норм і правил задля досягнення цілей організації; можливостей до випрацьовування і впливу на прийняття важливих управлінських рішень; формуванню і створенню довіри між членами команди; активному впровадженню змін та інновацій у процесі досягнення стратегічних цілей, завдяки чому формується відданість членів своїй команді і організації; формуванню зрозумілого усім членам команди поля перспектив, що дозволяє кожному створювати простір для розкриття власних можливостей і досягнення спільного результату без додаткового стороннього контролю; створенню умов для самореалізації, саморозвитку і самовдосконалення кожного шляхом переходу на вищий рівень свідомості, який формує  поступ до найвищого рівня відповідальності,  що дозволяє усвідомлювати єдність буття.

Чітко означені та підтримувані членами колективу організаційні цінності свідчать про наявність зрозумілого усім поля перспектив (стратегій) та відповідно сформованої організаційної культури  для досягнення відповідних стратегій.

Організаційна культура забезпечує певні функції, з поміж яких є інноваційна  – зовнішня функція, яка допомагає організації вижити в умовах конкуренції, і яка тягне за собою організаційні зміни у внутрішньому середовищі структур. Основу інноваційної функції складають: система цінностей, орієнтована на потреби клієнта; готовність до ризику та впровадження інновацій; соціальна відповідальність.

Організаційні зміни досить часто наштовхуються на їх несприйняття та протидію, за чим стоять конфлікти, які є позитивною силою змін, бо сучасні підходи до їх вирішення дозволяють забезпечити спільний процес навчання чомусь новому та освоєнню потрібних на конкретному етапі розвитку своїх громад навичок, необхідних для забезпечення її результатів,

Сильну організаційну культуру  здатний сформувати і підтримувати лише керівник-лідер. Така культура викликає гордість у співробітників, є відкритою, живою, беззаперечною, легко пізнаваною. Приналежність до такої культури сама по собі стає потужним інструментом  мотивації персоналу, бо формує особливі взаємовідносини і взаємозалежність між людьми, що лежить виключно в площині лідерства і забезпечує рух до зрілості кожного, який пролягає через відкриття особистого лідерства в напрямку від залежності через незалежність до взаємозалежності, яка наповнює життя змістом, дає доступ до необмежених ресурсів та потенціалу інших. Взаємозалежність – це вибір, доступний лише незалежним. Основа взаємозалежності – довіра, що ґрунтується на таких цінностях, як гідність, свобода, чесність, повага, відповідальність і характеризується приналежністю та синергійним ефектом командної кооперації.

Найвищою формою лідерства є лідерство-служіння, до якого ми прагнемо перейти як на рівні державних інституцій, так і на рівні громад, ринкових інституцій та громадських об’єднань.

Найкращою перевіркою на наявність лідерства-служіння стане ріст і розвиток водночас як структур і особистостей, що в них працюють, так і громад, на території яких перебувають такі структури, що сприятиме формуванню свідомого громадянського суспільства, здатного впливати на позитивні зміни в державі, та призведе до пришвидшення переходу державних інституцій від управління суспільством до служіння йому.

Висновки

Оновлення системи для нового життя країни потребує перегляду існуючих і додаткового пошуку та розробки нових механізмів розвитку і забезпечення державної життєдіяльності у період своєї трансформації.

Демократичне суспільство не знищує свободу в обмін на добробут, а творить економічну, політичну і духовну свободу особистості, що є умовою її розвитку і запорукою того, що система не скотиться до авторитаризму і тоталітаризму.

Політика є фундаментальним засобом для розбудови громадянського суспільства та людських діянь, але коли ті, хто в ній, не сприймають це як служіння людській спільноті, вона може перетворитись на інструмент утиску, маргиналізації, зрештою, і знищення. Серйозне трактування політики на різних рівнях – місцевому, регіональному, національному та світовому – означає підтвердити обов’язок людини, кожної людини, щоб визнати конкретну реальність і цінність свободи вибору, даної їй для пошуку реалізації добра для міста, нації, людства.

Саме освітньо-просвітницькі програми в період сучасних суспільних трансформацій здатні наповнити ці процеси відповідними смислами і допомогти віднайти відповіді на питання щодо ефективних механізмів відкриття внутрішньої мотивації особистості до власного росту, розвитку і гідної самореалізації. А це забезпечується шляхом формування  нового рівня свідомості й зміни способу мислення, а також цінностей.

Метою адміністративної реформи має бути завершення процесу побудови демократії та створення ефективної системи публічної адміністрації, що гарантуватиме становлення України як сучасної демократичної європейської держави, в якій людина користується всіма правами і свободами.

Гідна, самозреалізована людина здатна творити і підтримувати саме демократичне суспільство.

Перегляд усталених практик щодо формування механізмів прийняття та реалізації управлінських рішень з наміром забезпечення їх ефективності передбачає впровадження в практику нових управлінських парадигм, однією з яких є менеджмент творчості. Ця парадигма сприяє відкриттю і реалізації творчого потенціалу усіх учасників спільних процесів, що гарантовано забезпечує ефективні результати та ріст і розвиток, як особистісного, так і колективного рівня. Вона також шляхом відкриття внутрішньої мотивації до власного росту і розвитку здатна формувати відповідні цінності й рівні свідомості через зміну форм мислення учасників освітніх процесів та забезпечувати свідомий перехід до лідерства-служіння. А ще сприятиме впровадженню інновацій, що, в свою чергу, призведе до позитивних змін у всіх сферах суспільного життя і забезпечить ефективність функціонування суб’єктів  і механізмів державного управління  у взаємовідносинах та взаємодії з громадськістю у процесах досягнення стратегій.

Освітня складова у забезпеченні результативності трансформаційних переходів в Україні є ключовою, бо здатна сформувати можливості для підготовки лідерів, готових свідомо перейти до лідерства-служіння і забезпечити  інтеграцію усіх учасників проектих напрямків діяльності і розвитку усіх сфер державного і громадського та ринкового господарювання.

Згідно з новою парадигмою менеджменту, в основі якої стоїть духовна складова розвитку особистості, що і забезпечує можливість прояву  її творчих начал, сучасним лідерам доведеться переосмислити майбутнє, змінити саму концепцію своєї роботи, взаємодію одне з одним, з організацією та оточуючим її середовищем.

Люди не хочуть, щоб ними керували, а хочуть, щоб їх вели. Вести може лідер, здатний стратегічно мислити та мати сформовані відповідні цінності, риси характеру і компетентності, щоб сформувати місію, візію, культуру та визначати спільні організаційні цінності своїх структур.

Вихід соціальних ініціатив (як прояв різнобічної діяльності громадянського суспільства) на рівень самоорганізуючих систем та досягнення ними успіху на рівні громад, що і є результатом впровадження принципів лідерства-служіння, забезпечує здатність суттєво впливати на формування свідомого громадянського суспільства як інструменту, що, в свою чергу, забезпечить вплив на діяльність державних інституцій на всіх рівнях влади та сприятиме зміцненню і збагаченню системи демократії.

Для створення і впровадження в усі сфери державного управління лідерських програм, які забезпечать перехід до лідерства-служіння, освіті  потрібно налагодити взаємодію з громадами, ринком і його інституційними учасниками, що дозволить відпрацьовувати механізми долучення до їх формування кращих експертів  і тренерів, здатних за сучасними методиками та завдяки інноваційним підходам забезпечити відбір та підготовку майбутніх лідерів з відповідними компетенціями, цінностями і чеснотами. Саме таким лідерам у перспективі можна буде делегувати повноваження представляти інтереси своїх громад у відповідних державних та громадських інституціях, що й забезпечить успішний трансформаційний поступ України та виконання головної вимоги демократичної влади: перехід від управління суспільством до служіння йому.