Права і свободи людини: межа компромісу

Компендіум Соціальної Доктрини Церкви говорить: «153… Істинне джерело прав людини – це не проста воля людей, існування держави, громадська влада, а саме людина і Бог, її Творець. Ці права – «універсальні, непорушні, невід’ємні». Універсальні, бо присутні в усіх людях, незалежно від часу, місця і особи. Непорушні, бо «властиві людській особі і її гідності» і «не мало б жодного сенсу проголошувати права, не роблячи одночасно все для того, щоб забезпечити їхнє дотримання всіма людьми, всюди і щодо всіх». Невід’ємні, бо «ніхто не може на законних підставах позбавити цих прав іншу людину, ким би вона не була, інакше це б стало насиллям над її природою».

Свобода або смерть: чи справді можлива реінкарнація тоталітаризму?

Всесвітня пандемія. Тривожні новини. Страх. Допоки у світі гарячково шукають ефективних лікарських засобів проти нового вірусу, головною зброєю у боротьбі з ним об’явлено карантин. Вперше в новітній історії людства запобіжні заходи ізоляції досягали всесвітніх масштабів. І разом з цим, утворилось унікальне підґрунтя для великого соціального експерименту: світ погоджуються на суттєве звуження прав людини, навіть подекуди не вдаючись до аналізу законності таких рішень.

Звісно, привід для цих дій звучить дуже глобально – «для забезпечення права людини на життя і врятування людства». Але, погодьтесь, ще вчора навіть наявність у суспільному дискурсі такого формулювання як «обмеження прав і свобод» здавалось абсолютно неможливим. Сьогодні ж про це є навіть стаття у Вікіпедії. В той час як Google починає публікувати звіти про місцезнаходження громадян 131-ї країни, а президент Філіппін дає своїм військовим дозвіл стріляти у порушників карантину на ураження. Тож закономірно виникає питання: де межа, за якою починається тоталітаризм?

Світом неодноразово керував страх. А точніше, ті, хто вдало його використовував. І охочі зробити це знову будуть існувати завжди. Адже з’явився інструмент навіть більш дієвий, ніж «страх перед тероризмом». Тож, в ситуації, що склалась, наступ на права людини є тестуванням суспільства на межу терпимості. За великим рахунком, ми й гадки не маємо наскільки радикально може змінитися світ у недалекому майбутньому. Немає жодних гарантій, що завдяки підвищенню порогу толерантності до таких обмежень, ми згодом не отримаємо можливість ув’язнення за «сіяння паніки» чи покарання за незгоду на примусову вакцинацію. Тож наскільки широкі повноваження у подальшому звуженні наших прав ми готові надати своїм урядовцям завтра? Адже вже і сьогодні у суспільстві лунають досить небезпечні пропозиції.

Приміром, ініціативи «обмеження преси та соцмереж з метою уникнення дезінформації», що відкривають двері для введення жорсткої цензури. Чи ідея виведення і заборони готівки як переносника інфекції, що запрошує нас у світ тотального контролю за фінансами та можливістю їх використання. А як вам можливе примусове проведення дезінфекції та проникнення в житло без згоди мешканців? Чи відстеження вашого переміщення за допомогою мобільних телефонів для контролю самоізоляції, про що вже відкрито говорять? До речі, для Держави Ізраїль, Словаччини та ряду інших країн ці плани вже стали реальністю. Як і безпрецедентні обмеження по переміщенню, навіть якщо ви рухаєтесь на власному автомобілі, де повністю виключений ризик зараження. І ці  тривожні дзвіночки пролунали всього за декілька останніх тижнів. Уявіть, що ми ще побачимо, якщо такі тенденції залишаться незмінними.

Звісно, функціонування інституції суспільства передбачає наявність балансу індивідуальних та громадських інтересів. І є ситуації коли питання його налаштування стоїть особливо гостро. Та баланс має бути балансом. Адже історія констатує, що перетин тонких червоних ліній, за якими відбувається «запаморочення» суспільної свідомості, завжди починався з гучних розмов про необхідність ставити інтереси громади вище прав особистості. Саме тому дискусія, що виникла в Україні навколо питання “закручування гайок” – є проявом громадянської небайдужості. Бо допоки у нас ще існує право говорити – ми маємо дієвий інструмент боротьби за свої права. І користування ним – це не тільки робота медійників. А й відповідальність кожного з нас.

Ми можемо і далі залишатися вдома на своїх канапах, та для спасіння світу цього все ж замало. Тільки публічна артикуляція своєї позиції створює суспільний імунітет, при якому гіпотетична дилема “свобода або смерть” так і залишиться гіпотетичною. І навіть дещо гарячкуваті заяви про узурпацію влади та правову вакханалію мають свій позитивний вплив. Можливо завдяки саме їм у Міністерства внутрішніх справ і зникло раптом бажання відстежувати наші переміщення за допомогою технічних засобів. Про що  нещодавно заявив Арсен Аваков. Не без цього галасу з’явився і коментар Офісу омбудсмена, в якому було наголошено, що подібні дії неприпустимі, а особисте життя громадян знаходиться під захистом Конституції. І це варто запам’ятати. Втім, про червоні лінії українських реалій ми поговоримо більш детально.

Червоні лінії українського карантину: реалії, які потребують контролю

25 березня 2020 року. Кабінет міністрів запровадив режим надзвичайної ситуації. Карантин продовжено. Будь-які політичні, культурні та релігійні заходи – заборонені.

Водночас, уряд запевняє, що при режимі надзвичайної ситуації держава не буде втручатися в управління приватними компаніями та обмежувати права і свободи українців. На громадян покладено лише додаткові зобов’язання інформувати відповідальні органи у разі підозри на зараження та використовувати індивідуальні засоби захисту. Звучить пречудово. Якщо не брати до уваги, звісно, що права українців вже суттєво порушено. Передусім, це стосується обмеження права на мирні зібрання, права вільного пересування, права на особисту недоторканність.

Українська Конституція чітко передбачає, що при ухваленні нових або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод не допускається. Обмеження окремих прав людини можуть бути встановлені тільки в умовах надзвичайного стану, що закріплено у 64-й статті Основного Закону держави. Слід також зауважити, що надзвичайна ситуація та надзвичайний стан — поняття не тотожні. Введення останнього регламентоване Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану», 4 стаття якого передбачає таку можливість і у разі виникнення пандемії. Що надає відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноваження необхідні для забезпечення безпеки та здоров’я громадян. В той час, як запровадження режиму надзвичайної ситуації покликане лише консолідувати роботу державних органів та органів місцевого самоврядування для подолання наслідків лиха.

 

Отже, всі обмежувальні заходи карантину були застосовані державою поза межами її правового поля. Про що неодноразово було зазначено вже багатьма експертами. Та налякана своєю неспроможністю зупинити COVID-19 українська влада не дуже заглиблюється у юридичні колізії. Ще не встигли громадяни «поскиглити» з приводу нещодавнього закриття парків та введення норми переміщення групою не більше двох, як отримали чергову порцію обмежень.

Так з понеділка, 6 квітня, в Україні починають діяти додаткові норми затверджені постановою Уряду №255. Відтепер вихід з помешкання заборонено особам, які досягли 60-річного віку, а перебування на вулицях для усіх інших буде можливе лише за умови наявності документів, що засвідчують особу. Схоже ще трохи і щоб залишити домівку, українцям доведеться отримувати дозвіл, як у Італії. Вказавши мету свого переміщення у спеціальному формулярі.

Постанова №255 скасовує і дозвіл на релігійні зібрання чисельністю до 10-ти осіб. Що в умовах наближення Великодніх святкувань створює у суспільстві додаткову напругу. Адже, не дивлячись на плани більшості церков впровадити проект «Великдень вдома», для значної частини вірян можливість відвідати храм на свято залишається принциповим питанням власної віри. Тож рішення деяких священиків залишити храми відкритими можуть наразитися на відверті репресії. А втілення химерних ідей розміщення біля церков гвардійських патрулів — спровокувати неминучі силові зіткнення.

Та українські можновладці думають зараз, мабуть, зовсім про інше. Схоже, логіка їх дій доволі проста: потрібно будь-що створити умови, за яких початок перезапуску економіки стане можливим максимально швидко. І справді, усі прояви економічної кризи «докоронавірусного» періоду несподівано  поглинуло цунамі карантину. Та поки його хвилі творили нову реальність країни, головну умову МВФ було «героїчно» виконано. Тож крім чергового траншу тепер можна сподіватися і на додаткові «антикризові» гроші. Чого ж тоді марнувати час на обговорення якихось прав на свободу віросповідання? Адже громадяни усе зрозуміють.

І схоже, що сподіватись на високу громадянську свідомість українців  владі дійсно доведеться. Адже по завершенні карантину низка її дій може бути масово оскаржена у судовому порядку. І, можливо, це навіть невідворотний сценарій. Реалізація якого, втім, великою мірою все ж залежатиме від подальших кроків правлячої верхівки. Бо її повна готовність вдаватися до крайніх заходів, яку красномовно продемонстрував «екстрений» закон «про покарання порушників карантину», відверто непокоїть. Звісно, це ще не філіппінський зашквар. Та наявність інцидентів на зразок київського, як і загальні тенденції дій, обумовлюють потребу пильного громадського контролю.

І головним центром уваги суспільства у цей дуже непростий для нього час має, перш за все, залишатися свобода слова. Будь-яка ініціатива обмежень у цьому напрямку — неприпустима! Вільний доступ до публічної інформації,  незалежні журналістські розслідування та правдиве розуміння ситуації — ці обов’язкові атрибути правової держави — найкраща вакцина від будь-яких зловживань. Тож дбаймо про них, бережімо себе та залишаймось оптимістами.

10 найважливіших конституційних прав

Конституція України на те і Головний Закон держави, щоб її дотримувалися незалежно від інших законів, постанов чи розпоряджень.

Дійсно, конституційні норми – це норми прямої дії і Вам не потрібно звертатися до будь-яких інших законів, щоб обґрунтовувати свої права – достатньо знати Конституційні права і органи державної влади їх посадовці зобов’язані забезпечити їх дотримання.

Є ряд важливих конституційних прав, які обов’язково варто знати. Їх можна виділив у так звану 10-ку найважливіших прав, а це:

  1. Безперечно – найголовніше право – це право на життя. Без цього права інші права не мають ніякого значення. Це права гарантується статтею 27 Конституції.
  2. Право на вільний розвиток своєї особистості! Можливо, Ви не так часто чули про це право, але воно закріплене у ст. 23 Основного Закону. Це право передбачає, що саме Ви і тільки Ви визначаєте як хочете розвиватися і ніхто Вам не повинен чинити в цьому перешкод, якщо Ви дієте в межах законодавства.
  3. Право на свободу світогляду та віросповідання. Це фундаментальне право полягає в тому, що держава захищає ваші переконання та віру та гарантує можливість або сповідувати конкретну віру, або притримуватися іншого, вибраного Вами, світогляду – стаття 35 Конституції.
  4. Право на свободу та особисту недоторканість.Свобода людини – є наріжним каминем існування людської цивілізації. Ніхто, навіть силові органи не мають права безпідставно затримати Вас. А у разі такого затримання кожному має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Також, Конституція передбачає, що про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого – стаття 29 Конституції.
  5. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. А часто цього хочуть різні особи і особливо органи держави. Ви маєте право наполягати на дотриманні приватності Вашого сімейного життя і без вашого дозволу ніхто не може його порушувати – стаття 32 Конституції України. Також не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про Вас без Вашої згоди.
  6. Стаття 34 Основного Закону передбачає право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Як би держава або інша особа не старалася закрити Вам рота – Ви маєте невід’ємне право на вираження своїх переконань – говоріть про те, що вас хвилює, колись почують!
  7. Право брати участь в управлінні державними справами. Цим правом неодмінно необхідно користуватися, оскільки без нас вирішать те, що нам точно не сподобається. Тому варто брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах. Точно потрібно йти обирати достойників у владу, а краще самому йти і балотуватися в органи влади та місцевого самоврядування! Цим правом, яке закріплено в 38 статті неодмінно потрібно користуватися, я думаю, що це навіть добрий обов’язок!
  8. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і не тільки, 41 стаття передбачає і право громадян для задоволення своїх потреб користуватися об’єктами права державної та комунальної власності – тож, користуймося.
  9. Держава дуже часто здійснює помилкові рішення та дії, тому, варто пам’ятати, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування – стаття 56 Конституції.
  10. 10. Право на збереження конфіденційності. Пам’ятайте, що Ви не несете відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Якби слідчий чи поліцейський Вам не погрожував – Ви маєте право мовчати і нічого не говорити проти себе та своїх рідних, а давати будь-які пояснення тільки з адвокатом. Це право гарантується статтею 63 Конституції УкраїниЇї номер варто запам’ятати та вказувати на нього без формулювання змісту, тобто: “я користуюсь правом статті 63 Конституції і крапка!”.

Звичайно є і інші важливі права Конституції, які варто знати, бо коли ти обізнаний – ти захищений…

Be the first to comment on "Права і свободи людини: межа компромісу"

Напишіть відгук